Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №916/3293/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3293/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – Проценко Ю.В.,

від Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – Волобуєва О.А.,

від інших учасників справи – участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 про відмову у заміні стягувача у виконавчому документі, постановлену суддею Желєзною С.П., м. Одеса, повний текст складено 20.04.2026,

у справі №916/3293/25

за позовом: Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

до відповідача: Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС в Одеській області

про стягнення 16 244,65 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 р. Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулося з позовом до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області грошові кошти у сумі 16244,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані перерахуванням 21.03.2017 на рахунок відповідача, як сторони виконавчого провадження, грошових коштів, отриманих позивачем у результаті продажу майна боржника – Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені" з метою примусового виконання вимоги Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС в Одеській області щодо стягнення з боржника на користь держави боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 16244,65 грн. Поряд з цим, наступне визнання недійсними у судовому порядку результатів публічних торгів та повернення позивачем сплачених переможцю торгів (Товариству з обмеженою відповідальністю "Скарбниця Бессарабії") коштів, свідчать про те, що підстава набуття відповідачем коштів у сумі 16244,65 грн відпала, внаслідок чого відповідні кошти позивач просив стягнути відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуті.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.09.2025 відкрито провадження у справі №916/3293/25.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі №916/3293/25 задоволено позов Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС в Одеській області; стягнуто з Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС в Одеській області на користь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області) грошові кошти у сумі 16244,65 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у спірних правовідносинах відповідач, як набувач коштів, підстава набуття яких згодом відпала, зобов`язаний повернути спірну суму коштів позивачу, між тим, з огляду на те, що Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС в Одеській області цього обов`язку за вимогою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) неправомірно не виконала, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Головне управління ДПС в Одеській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі №916/3293/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

26.01.2026 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про заміну позивача у справі №916/3293/25 з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області на його правонаступника – Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі №916/3293/25 – без змін.

Зі змісту вступної та мотивувальної частин вищенаведеної постанови Південно-західного апеляційного господарського суду вбачається, що суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про заміну позивача у справі №916/3293/25 його правонаступником.

23.03.2026 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі №916/3293/25 місцевим господарським судом було видано наказ про його примусове виконання, відповідно до якого стягувачем вказано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 43315529) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області (код ЄДРПОУ: 43315529).

Постановою Верховного Суду від 08.06.2026 касаційну скаргу Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 в частині заміни сторони (процесуальне правонаступництво) у справі №916/3293/25 – без змін.

30.03.2026 до суду першої інстанції від Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява №9615/11.5-09 від 30.03.2026 (вх.№2-615/26 від 30.03.2026) про заміну стягувача у наказі Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 у справі №916/3293/25 на Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Дана заява обґрунтована тим, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 43315529) 31.12.2025 змінило найменування на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України і з цієї дати у структуру останнього не входять управління забезпечення примусового виконання рішень, юрисдикція яких поширюється на Одеську область. Водночас 26.05.2025 була зареєстрована нова юридична особа публічного права – Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 45862901), юрисдикція якого поширюється на Одеську область і у структурі якого створено Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/3293/25 (суддя Желєзна С.П.) відмовлено Дніпровському міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України у задоволенні заяви про заміну стягувача у наказі Господарського суду Одеської області від 23.03.2026, виданому на виконання рішення суду від 27.10.2025 у цій справі.

Вказана ухвала суду першої інстанції мотивована недоведеністю факту вибуття Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з матеріального правовідношення та переходу його прав та обов`язків до Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України як новоутвореної юридичної особи публічного права, що, у свою чергу, виключає можливість заміни стягувача у виконавчому документі.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/3293/25 та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити заяву №9615/11.5-09 від 30.03.2026 (вх.№2-615/26 від 30.03.2026) про заміну стягувача.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), найменування якого в подальшому було змінене на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, втратило повноваження органу, що здійснює функції у сфері примусового виконання рішень на території Одеської області, відтак не може бути належним стягувачем у цій справі, натомість відповідну адміністративну компетенцію набуло Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, внаслідок чого заміна стягувача у виконавчому документі є обов`язковою та необхідною для забезпечення ефективного поновлення порушених прав та виконання судового рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 23.06.2026 у справі №916/3293/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 08.07.2026.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 про відмову у заміні стягувача у виконавчому документі у справі №916/3293/25 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 19.08.2026 об 11:00.

У судовому засіданні 19.08.2026, проведеному у режимі відеоконференції, представник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтримав апеляційну скаргу; представник Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України висловив заперечення проти її задоволення; представник Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС в Одеській області участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали (а.с.114, 115).

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 залишено без розгляду письмові пояснення Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України б/н від 14.07.2026 (вх.№1711/26/Д4 від 14.07.2026) на підставі частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказані письмові пояснення за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, поданим з пропуском строку, встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/3293/25, та без клопотання про його продовження.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників апелянта та Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Процесуальне правонаступництво регулюється статтею 52 Господарського процесуального кодексу України. Дана норма кореспондується зі статтею 334 Господарського процесуального кодексу України та частиною п`ятою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якими у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

За змістом статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника (постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №911/9/24, від 18.12.2025 у справі №909/188/19, від 27.08.2025 у справі №909/786/23).

Суд будь-якої інстанції, незалежно від стадії судового процесу, зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №264/5957/17, а також постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/15792/14, від 25.07.2019 у справі №903/916/17, від 11.09.2019 у справі №903/908/17, від 15.10.2019 у справі №910/22289/15, від 27.11.2019 у справі №5023/1704/12).

Отже, процесуальне правонаступництво у розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

В силу частини п`ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні – це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки, або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі №902/388/18).

Відтак заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється всіма своїми правовими наслідками – незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю (постанови Верховного Суду від 15.12.2025 у справі №916/1838/25, від 18.12.2025 у справі №909/188/19, від 15.05.2025 у справі №917/1293/22).

Для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №264/5957/17).

Слід зазначити, що перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта матеріального правовідношення до іншого не тягне автоматичної зміни осіб у процесуальному відношенні. Проте згідно з положеннями статті 52 Господарського процесуального кодексу України суд, за наявності клопотання, може залучити до участі у справі правонаступника позивача у справі у разі його заміни у відносинах, щодо яких виник спір, іншою особою.

Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному конкретному випадку.

Колегія суддів враховує, що постановою Кабінету Міністрів України №517 від 06.05.2025 "Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції" (далі – Постанова №517), зокрема, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перейменовано на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, а також утворена нова юридична особа публічного права – Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, як новий міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції України.

Додатком №1 до Постанови №517 визначені адміністративно-територіальні одиниці, на які поширюються повноваження Одеського управління, а саме: Одеська, Миколаївська та Херсонська області, а також Автономна республіка Крим і м. Севастополь. При цьому адміністративно-територіальні одиниці, на які поширюються повноваження Дніпровського управління є Дніпропетровська, Запорізька та Кіровоградська області.

Наказом Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №7244-к від 31.12.2025 "Про введення в дію Структури та штатної чисельності, штатних розписів" з 31.12.2025 введена в дію структура та штатна чисельність Дніпровського управління, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №3541/5 від 19.12.2025 "Про затвердження структури та штатної чисельності", за змістом яких до структури Дніпровського управління не входять відділи примусового виконання рішень, юрисдикція яких поширюється на Одеську область.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 43315529) 31.12.2025 змінило назву на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 43315529), а 26.05.2025 зареєстровано нову юридичну особу публічного права – Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 45862901).

За змістом наказу Міністерства юстиції України №1707/5 від 23.06.2011 "Про затвердження Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України" основними завданнями міжрегіонального управління є, зокрема: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства та державної політики у сфері запобігання неплатоспроможності боржників, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб-підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

З матеріалів справи вбачається, що у спірних правовідносинах сторін цієї справи позивач заявив до стягнення з відповідача безпідставно набуті останнім грошові кошти під час виконання зведеного виконавчого провадження №48501594 за рахунок коштів, отриманих від продажу реалізованого майна боржника за результатами проведених електронних торгів. Необхідність звернення до суду з позовом була обумовлена тим, що згідно з судовими рішеннями, які набрали законної сили, електронні торги були визнані недійсними, внаслідок чого з Держави Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області були стягнуті кошти, зараховані на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби за результатом проведення торгів.

Отже, у спірних правовідносинах позивач діяв як територіальний орган Міністерства юстиції України з повноваженнями щодо забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів.

За таких обставин, у спірних правовідносинах у цій справі для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи не тільки матеріальних прав правопопередника, а й передачі адміністративної компетенції (публічне правонаступництво), зважаючи на наступне.

Відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 06.10.2020 у справі №804/958/17, від 26.02.2024 у справі №380/4844/21 та від 18.11.2025 у справі №815/6834/15, питання правонаступництва у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках повноважень та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Тобто правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги встановлені обставини щодо передачі адміністративної компетенції (публічного правонаступництва), а саме: функції щодо Одеської області передані від Дніпровського управління до Одеського управління згідно з Постановою №517 та додатком №1 до неї, а також зважаючи, що стягувачем у виконавчому документі має бути орган, який володіє владними повноваженнями на відповідній території на момент вчинення дії і на сьогодні Дніпровське управління не має підрозділів в Одеській області, з метою дотримання принципу безперервності державних функцій та зважаючи, що кошти мають бути повернуті на депозитний рахунок органу Державної виконавчої служби за місцем виконання рішення, у той час як власником таких рахунків в Одеській області тепер є Одеське управління, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для заміни стягувача у наказі Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 у справі №916/3293/25 з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області на його правонаступника – Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Даний висновок суду апеляційної інстанції повністю відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 08.06.2026 у цій справі, в якій предметом касаційного перегляду була постанова апеляційної інстанції в частині задоволення клопотання Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про заміну позивача з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області на його правонаступника – Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2026 у цій справі, мають визначальне значення, оскільки стосуються того самого матеріального правовідношення, тих самих суб`єктів правонаступництва, тієї самої Постанови №517 від 06.05.2025 і тих самих обставин зміни територіальної компетенції міжрегіональних органів Міністерства юстиції України.

Однак, місцевим господарським судом під час видачі наказу на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі №916/3293/25 безпідставно було проігноровано, що питання заміни позивача, який має виступати стягувачем у виконавчому документі, вже було вирішене апеляційним господарським судом під час апеляційного перегляду зазначеного рішення суду першої інстанції, що підтверджується змістом постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у цій справі.

Колегія суддів вважає помилковим покладений в основу оскаржуваної ухвали висновок місцевого господарського суду про те, що заміна стягувача у цій справі можлива виключно у випадку припинення Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України як юридичної особи.

Такий висновок не відповідає правовій природі публічного правонаступництва та фактично ототожнює припинення юридичної особи із припиненням її адміністративної компетенції. Водночас для правонаступництва у сфері управлінської діяльності органів державної влади юридичне припинення первісного суб`єкта не є єдиною можливою підставою переходу прав та обов`язків. Визначальним може бути також повне або часткове припинення адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень та передача відповідної компетенції іншому суб`єкту публічної адміністрації.

Отже, сама по собі обставина, що Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України як юридична особа не припинене, не спростовує можливості його публічного правонаступництва щодо конкретних правовідносин, якщо встановлено, що відповідна компетенція, яка забезпечувала участь цього органу у таких правовідносинах, припинилася у нього та перейшла до іншого суб`єкта владних повноважень.

Саме такий підхід відповідає сталій практиці Верховного Суду, відповідно до якої публічне правонаступництво передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень іншим суб`єктом, у тому числі внаслідок повного або часткового припинення компетенції первісного суб`єкта. При цьому у такому разі відбувається вибуття первісного суб`єкта із відповідних публічних правовідносин, незважаючи на збереження за ним статусу юридичної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України №517 від 06.05.2025 не лише змінено найменування Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а на нормативному рівні здійснено новий розподіл територіальної компетенції між міжрегіональними територіальними органами Міністерства юстиції України. Внаслідок такого розподілу Одеська область була виключена зі сфери повноважень органу, правонаступником якого є Дніпровське міжрегіональне управління, та включена до сфери повноважень Одеського міжрегіонального управління.

Тобто йдеться не про фактичну зміну місцезнаходження чи внутрішню організаційну зміну юридичної особи, а про нормативно визначене припинення адміністративної компетенції одного міжрегіонального управління щодо конкретної території та одночасне наділення іншого міжрегіонального управління відповідною компетенцією.

Зазначені зміни набули подальшої організаційної реалізації шляхом затвердження та введення в дію структур міжрегіональних управлінь, унаслідок чого з 31.12.2025 у структурі Дніпровського міжрегіонального управління відсутні підрозділи примусового виконання рішень, юрисдикція яких поширюється на Одеську область, тоді як відповідні структурні підрозділи функціонують у складі Одеського міжрегіонального управління.

У сукупності зазначені нормативні та організаційні акти свідчать про завершений характер передачі відповідної адміністративної компетенції та виключають висновок про те, що Дніпровське міжрегіональне управління зберегло повноваження щодо здійснення відповідних функцій на території Одеської області.

Таким чином, застосований місцевим господарським судом критерій, за яким відсутність запису про припинення Дніпровського міжрегіонального управління як юридичної особи автоматично виключає можливість його правонаступництва, є надмірно формальним та таким, що не враховує особливостей публічного правонаступництва органів державної влади.

Суд апеляційної інстанції також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки безпосереднім предметом позовних вимог у справі було стягнення безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, спірні правовідносини не пов`язані з реалізацією позивачем як суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, а тому передача адміністративної компетенції у сфері примусового виконання рішень не може бути підставою для правонаступництва.

Такий висновок є помилковим, оскільки для визначення правонаступника у спірному матеріальному правовідношенні необхідно враховувати не лише формальну правову норму, на підставі якої судом задоволено позов, а фактичну та юридичну природу правовідносин, з яких виникло право вимоги.

У цій справі право позивача на повернення грошових коштів виникло не з договірного чи іншого приватноправового правочину, укладеного між сторонами, а безпосередньо у зв`язку із здійсненням органом державної виконавчої служби повноважень щодо примусового виконання рішення, реалізацією майна боржника у межах виконавчого провадження, перерахуванням отриманих від реалізації майна коштів та подальшим визнанням результатів відповідних електронних торгів недійсними.

Застосування до вимоги правових наслідків, передбачених статтею 1212 Цивільного кодексу України, визначає спосіб захисту порушеного права та юридичну конструкцію повернення майна, але саме по собі не змінює походження спірного правовідношення та не усуває його зв`язку з діяльністю органу державної виконавчої служби. Іншими словами, правова кваліфікація вимоги як вимоги про повернення безпідставно набутого майна не означає, що для цілей правонаступництва необхідно ігнорувати той факт, що первісне право вимоги виникло у державного органу саме внаслідок здійснення ним визначених законом функцій у сфері примусового виконання рішень.

Протилежний підхід призводив би до ситуації, за якої держава внаслідок зміни організаційної структури власних органів та перерозподілу між ними територіальної компетенції фактично втрачала б можливість реалізувати вже підтверджене судовим рішенням майнове право, незважаючи на те, що функція, у зв`язку з виконанням якої таке право виникло, не припинилася, а була передана іншому державному органу. Такий результат суперечив би як принципу обов`язковості судового рішення, так і принципу ефективності судового захисту, оскільки організаційна зміна системи органів державної влади не може мати наслідком нівелювання правових наслідків судового рішення, яке набрало законної сили.

Саме тому у цій справі визначальним є не те, що позов задоволено із застосуванням статті 1212 Цивільного кодексу України, а те, що спірне право вимоги безпосередньо пов`язане з діяльністю органу державної виконавчої служби, а компетенція щодо організації та забезпечення примусового виконання рішень на території Одеської області після зміни системи міжрегіональних органів Міністерства юстиції України перейшла до Одеського міжрегіонального управління.

Крім того, місцевим господарським судом безпідставно залишено поза увагою, що заміна стягувача не змінює обсягу присудженого до стягнення та не створює для боржника нового матеріального обов`язку, а лише забезпечує можливість реалізації вже існуючого та підтвердженого судом права тією юридичною особою публічного права, до компетенції якої на момент виконання рішення віднесено здійснення відповідних функцій на території Одеської області.

Отже, ухвала Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 про відмову у заміні стягувача у виконавчому документі у справі №916/3293/25 є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення заяви Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №9615/11.5-09 від 30.03.2026 (вх.№2-615/26 від 30.03.2026).

Керуючись статтями 52, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284, 334 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 про відмову у заміні стягувача у виконавчому документі у справі №916/3293/25 скасувати.

Заяву Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №9615/11.5-09 від 30.03.2026 (вх.№2-615/26 від 30.03.2026) про заміну стягувача задовольнити.

Замінити стягувача у наказі Господарського суду Одеської області №916/3293/25 від 23.03.2026 з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області (49005, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, ЄДРПОУ: 43315529) на його правонаступника – Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (65091, м. Одеса, вул. Разумовська, 37, ЄДРПОУ: 45862901).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук