Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №916/3764/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3764/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: Бондар А.Г.,

від Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”: Поперецький О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2026 року, суддя в І інстанції Нікітенко С.В.,, повний текст якого складено 11.05.2026, в м. Одесі

у справі: №916/3764/25

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”

про виселення

та за зустрічним позовом: Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”

до відповідача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання продовжити договір

ВСТАНОВИВ

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, в якій просив суд:

- виселити АТ „Державний ощадний банк України” з 294/1000 частин нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів №501 загальною площею 271,3 кв. м., розташованих за адресою: місто Одеса, проспект Добровольського, 125, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог Департамент посилався на те, що строк дії договору оренди нежилого приміщення закінчився 21.03.2021, а відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення за актом приймання-передачі орендованого майна.

До Господарського суду Одеської області від Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якій заявник просив суд:

- визнати бездіяльність Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, щодо неприйняття рішення про продовження згідно п. 2 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договору оренди № 15/97 від 31.03.1999, нежитлового приміщення площею 294/1000 частин нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів № 501 загальною площею 271,3 кв. м., розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 125 незаконною;

- зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради продовжити з Акціонерним товариством „Державний ощадний банк України” договір оренди договір оренди № 15/97 від 31.03.1999, нежитлового приміщення площею 294/1000 частин нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів №501 загальною площею 271,3 кв. м., розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 125, на тих самих умовах без проведення аукціону.

В обґрунтування зустрічного позову АТ «Ощадбанк» посилався на право продовження договору оренди без проведення аукціону відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 157-IX, зазначаючи, що з урахуванням внесених змін строк дії договору № 15/97 тривав до 27.08.2021, а внаслідок дії карантинних обмежень продовжився на період карантину. Крім того, Банк неодноразово звертався до орендодавця у 2020– 2025 роках щодо документального оформлення продовження договору, однак останній не визнав право Банку на подальшу оренду приміщення за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 125, та звернувся з позовом про виселення, що, на думку Банку, порушує його права.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.04.2026 у справі №916/3764/25 первісний позов задоволено повністю. Виселено Акціонерне товариство „Державний ощадний банк України” з 294/1000 частин нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів № 501 загальною площею 271,3 кв.м., розташованих за адресою: місто Одеса, проспект Добровольського, 125, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Суд встановив, що додаткові договори № 1 від 28.02.2013, № 2 від 25.12.2014, № 2 від 09.09.2015, № 3 від 11.10.2016 та № 4 від 19.03.2018 є нікчемними через недодержання передбаченої п. 7.5 Договору № 15/97 та законом вимоги щодо їх нотаріального посвідчення. Тому строк дії договору визначається за його первісними умовами: з 09.07.2010 до 09.07.2015, а за відсутності заяви про припинення чи зміну договору він автоматично продовжився на той самий строк і на тих самих умовах - з 10.07.2015 до 10.07.2020. Оскільки Договір № 15/97 не припинився до 01.07.2020, його подальше продовження регулюється Законом України № 157-IX та Порядком, затвердженим постановою КМУ № 483. АТ «Ощадбанк» як суб`єкт, що надає соціально важливі послуги, мало право на продовження договору без аукціону, однак повинно було дотриматися встановленої процедури, а саме: подати заяву не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку договору (тобто до 10.04.2020) через електронну торгову систему. Звернення банку від 06.07.2020 та наступні паперові листи подані після встановленого строку та не у передбаченій формі, тому належним способом реалізації права на продовження договору не є.

Невиконання орендодавцем обов`язку щодо своєчасного повідомлення орендаря про припинення договору саме по собі не спричиняє автоматичного продовження договору без аукціону, оскільки це суперечило б меті та положенням Закону № 157-IX. Після закінчення строку дії Договору № 15/97 орендні правовідносини припинилися, а подальше користування майном здійснювалося без належних правових підстав.

Посилання банку на карантинні обмеження та воєнний стан суд відхилив, оскільки договір припинився 10.07.2020, до набрання чинності відповідними положеннями Закону № 1071-IX, а постанова КМУ № 634 застосовується до договорів, строк дії яких закінчується у період воєнного стану. Крім того, банк не довів факту заборони чи обмеження його діяльності в Одесі, необхідного для застосування спеціальних карантинних положень.

Переважне право на укладення договору на новий строк також не було реалізоване належним чином, оскільки банк звернувся із відповідною заявою лише після закінчення строку договору. Подальша сплата орендної плати сама по собі не є підставою для продовження договору. При цьому позиція банку щодо автоматичного продовження договору та одночасного визнання бездіяльності орендодавця протиправною є взаємовиключною.

Отже, суд дійшов висновку, що Договір № 15/97 припинився 10.07.2020, АТ «Ощадбанк» не дотрималося встановленої процедури його продовження, а тому правових підстав для подальшого користування майном та задоволення зустрічних вимог не має.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2026 у справі №916/3764/25 у повному обсязі; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги АТ «Ощадбанк» зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив строк дії договору оренди нежитлового приміщення №15/97 від 31.03.1999 у новій редакції від 09.07.2010. Строк дії договору неодноразово змінювався додатковими договорами та, з урахуванням внесених змін, становив період з 11.10.2016 до 19.03.2020. Відтак, висновок суду про припинення договору 10.07.2020 є помилковим.

Апелянт вважає безпідставним висновок суду про нікчемність додаткових договорів № 1 від 28.02.2013, № 2 від 25.12.2014, № 2 від 09.09.2015, № 3 від 11.10.2016 та № 4 від 19.03.2018 через відсутність їх нотаріального посвідчення. На спірні правовідносини поширювалися положення Закону № 2269-ХІІ, який не вимагав нотаріального посвідчення договору оренди комунального майна строком до п`яти років. Тому додаткові договори, якими сторони погоджували строк оренди, не можуть вважатися нікчемними лише через відсутність нотаріального посвідчення. Аналогічне регулювання містить ч. 2 ст. 793 ЦК України.

На думку апелянта, суд також не застосував ст. 764 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Після закінчення строку договору Банк продовжував користуватися майном, сплачував орендну плату, а Департамент протягом тривалого часу не заявляв заперечень проти такого користування. Отже, за відсутності своєчасних заперечень орендодавця договір оренди підлягав поновленню. При цьому апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 щодо застосування норм ЦК України та пріоритету його положень у відповідних правовідносинах.

Крім того, суд першої інстанції не застосував п. 135 Порядку, затвердженого постановою КМУ №483. За твердженням апелянта, матеріали справи не містять доказів повідомлення Банку про припинення договору у встановлений строк та необхідність звільнення приміщення. Відповідно, висновок про припинення договору без урахування встановленої Порядком процедури є передчасним. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №916/3409/22.

Апелянт також вважає, що суд неправильно застосував положення Закону №530-ІХ та не врахував вплив карантинних обмежень на перебіг строків. Карантин діяв в Україні з 12.03.2020 до 30.06.2023, а законодавством передбачалося зупинення відповідних строків, а також продовження строків договорів оренди державного та комунального майна для суб`єктів господарювання, діяльність яких була обмежена карантинними заходами. На думку Банку, з урахуванням Закону №1071-ІХ та постанови КМУ №634 строк дії договору був продовжений на період карантину, а з 24.02.2022 - також на період дії воєнного стану та чотири місяці після його припинення чи скасування.

Окремо апелянт заперечує висновок суду про недотримання Банком порядку подання заяви про продовження договору. Зазначає, що до початку функціонування електронної торгової системи відповідні заяви могли подаватися у паперовій формі. ЕТС почала працювати лише з 01.10.2020, а Закон №157-ІХ та Порядок №483 не встановлювали обов`язкової форми такої заяви до цього моменту. Тому направлення Банком листів про продовження договору у паперовій формі не свідчить про порушення встановленої процедури.

Апелянт зазначає, що суд не врахував фактичне та належне користування Банком спірним приміщенням у 2020– 2025 роках, регулярну сплату орендної плати та комунальних платежів, а також здійснення за власний рахунок ремонтних робіт і облаштування приміщення. На думку Банку, тривала відсутність заперечень Департаменту щодо користування майном та повідомлення про припинення договору лише 09.07.2025 свідчать про суперечливу поведінку орендодавця та порушення принципів добросовісності, розумності й належного урядування.

Також апелянт посилається на переважне право Банку на продовження оренди без проведення аукціону. Зазначає, що Департамент не прийняв рішення за неодноразовими зверненнями Банку щодо продовження договору, чим допустив бездіяльність. При цьому АТ «Ощадбанк», на думку апелянта, належить до суб`єктів, які відповідно до Порядку №483 мають право на продовження договору без аукціону.

Насамкінець апелянт зазначає, що суд першої інстанції послався на нерелевантну судову практику Верховного Суду, зокрема висновки, сформовані на підставі Закону №2269-ХІІ, без урахування правового регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. У зв`язку з цим вважає висновки суду про припинення договору оренди та відсутність підстав для його продовження такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 16.06.2026 та призначено розгляд справи №916/3764/25 на 18.08.2026 об 11:30.

22.06.2026 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві Департамент просить суд продовжити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2026 у справі №916/3764/25, мотивоване тим, що Департаментом здійснювалася підготовка відзиву на апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України», який потребував детального аналізу доводів апеляційної скарги, значного обсягу матеріалів справи та актуальної судової практики Верховного Суду. Крім того, підготовка відзиву ускладнилася початком періоду щорічних відпусток працівників Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та пов`язаним із цим тимчасовим зменшенням кадрової спроможності юридичного підрозділу, на який покладено здійснення представництва інтересів Департаменту у судах

23.06.2026 Банк звернувся до суду із клопотанням, в якому просить відмовити у задоволенні заяви Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про продовження Південно- західним апеляційним господарським судом строку на подання Відзиву у справі №916/3764/25. Повернути без розгляду Відзив Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 22.06.2026, поданий у справі №916/3764/25. Клопотання обґрунтоване поданням Департаментом Відзиву на апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» поза межами строку, встановленого ухвалою Південно- західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 про відкриття провадження у справі №916/3764/25, пропуску такого строку без поважних причин та подання заяви про продовження пропущеного строку після його (строку) закінчення, даний Відзив Департаменту від 22.06.2026, в контексті вимог ч.ч.1 та 2 ст. 118 ГПК України, підлягає поверненню апеляційним судом без розгляду.

Розглянувши клопотання Департаменту про продовження строку на подання відзиву, а також клопотання Банку про залишення без розгляду вказаного відзиву, судова колегія дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що вказаний відзив поданий після закінчення строку, встановленого судом ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у цій справі. В той же час, разом з відзивом на апеляційну скаргу було поданого клопотання про продовження строку на подання відзиву. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У даному випадку Департамент комунальної власності Одеської міської ради не подав до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу клопотання про продовження такого строку. Хоча жодні обставини не перешкоджали подати дане клопотання у строки, встановлені законом. Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. З огляду на викладене вище, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про продовження строку на подання відзиву та залишає відзив на апеляційну скаргу без розгляду.

В судовому засіданні 18.08.2026 брали участь представники сторін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом та не спростовано учасниками справи, відповідно до п. 2.1., п. 2.2., п. 2.3. Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIIІ (надалі - Положення), Департамент забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, є органом приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

Згідно з рішеннями Виконавчого комітету Одеської міської ради Департамент є балансоутримувачем нерухомого майна та іншого окремого індивідуально-визначеного майна.

Згідно з підпунктом "п" пункту 2.4. Положення на департамент покладено функцію здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, на праві комунальної власності належить об`єкт - нежилі приміщення 1-го, 2-го, 3-го поверхів № 501, який розташований за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 125, загальною площею 922,6 кв. м. Вказане право підтверджується свідоцтвом про право власності серії САЕ № 027161 від 22.08.2011 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ЕАС № 4682314 від 11.06.2013.

31 березня 1999 року між Управлінням комунальною власністю (в подальшому перейменовано на Департамент комунальної власності Одеської міської ради), як орендодавцем, та Державним спеціалізованим комерційним Ощадним банком України (в подальшому перейменовано на Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”), як орендарем, укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 15/97 (надалі – Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення загальною площею 897,8 кв. м., 1-го та 2-го поверху, розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 125.

Цей договір діє з 25.07.1998 до 31.03.2004 (п. 1.2. Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що вступ орендаря у володіння та користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами договору оренди та акту прийому-передачі вказаного приміщення.

Передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається міська рада (п. 2.2. Договору).

Відповідно до умов п. 4.6. Договору орендар зобов`язується в разі припинення договору оренди, повернути орендодавцеві орендоване приміщення у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду.

Відповідно до умов п. 9.1. Договору умови договору зберігають силу протягом всього строку дії договору та у випадках, коли після його укладання, законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається (п. 9.2. Договору).

Пунктом 9.4. Договору встановлено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

Дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, загибелі об`єкта оренди, достроково за згодою сторін або за рішенням суду, банкрутства орендаря (п. 9.6. Договору).

Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством (п. 9.7. Договору).

Додатковим погодженням від 17.03.2000 змінено назву орендаря у тексті договору на “Одеське міське відділення № 7860 ВАТ “Державного ощадного банку України”.

Додатковим погодження від 12.01.2001 встановлено, що з 12.01.2001 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 4010,48 грн.

Додатковим погодження від 20.01.2003 встановлено, що з 20.01.2003 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 4704,89 грн.

Додатковим погодження від 03.11.2003 встановлено, що з 01.11.2003 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 5391,17 грн.

Додатковим погодженням від 03.06.2004 змінено п. 1.2. Договору в частині строку його дії: до 01.06.2005; встановлено, що з 03.06.2004 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 2574,91 грн.

Додатковим погодження від 19.11.2004 встановлено, що з 19.11.2004 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 1459,98 грн.

Додатковим погодження від 25.02.2005 встановлено, що з 23.02.2005 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 1521,30 грн.

Додатковим погодженням від 28.02.2006 змінено п. 1.2. Договору в частині строку його дії: до 01.02.2007; встановлено, що з 28.02.2006 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 1975,00 грн.

Додатковим погодженням від 13.07.2009 змінено п. 1.2. Договору в частині строку його дії: до 12.07.2011; встановлено, що з 13.07.2009 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 12731,66 грн.

Надалі 09 липня 2010 року Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (в подальшому перейменовано на Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” (в подальшому перейменовано на Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”) укладено договір оренди нежилого приміщення № 15/97, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кривотенко Л.І. та зареєстровано в реєстрі № 3855 (надалі – Договір № 15/97), що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів № 8748092 від 09.07.2010.

Відповідно до умов п. 1.1. Договору № 15/97 предметом договору є ті самі нежилі приміщення, зокрема 294/1000 частин нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів № 501 загальною площею 271,3 кв. м., розташованих за адресою: місто Одеса, проспект Добровольського, 125.

Строк дії договору з 09.07.2010 до 09.07.2015, тобто 5 років (п. 1.3. Договору № 15/97).

При цьому, пунктом 7.5. Договору № 15/97 сторонами встановлено, що зміни та доповнення, які вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір, тобто нотаріально посвідчуються.

Водночас згідно з п. 7.8. Договору № 15/97 сторонами, як і в первісному договорі, узгоджено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

У подальшому сторонами підписано низку додаткових договорів про внесення змін до Договору № 15/97, а саме:

- додатковий договір № 1 від 28.02.2013, яким змінено назву орендодавця на “Департамент комунальної власності Одеської міської ради”; змінено назву орендаря на “Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”; внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати та в частині виключного використання об`єкта оренди під розміщення структурного підрозділу філії – Одеське обласне управління АТ “Ощадбанк”;

- додатковий договір № 2 від 25.12.2014, яким викладено в новій редакції пункт 1.3. договору: строк дії договору оренди продовжити на 5 (п`ять) років); внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати;

- додатковий договір № 2 від 09.09.2015, яким викладено в новій редакції пункт 1.3. договору: термін дії договору оренди з 09.09.2015 до 09.09.2016; внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати; доповнено розділи “Права і обов`язки Орендаря”, “Відповідальність сторін” договору;

- додатковий договір № 3 від 11.10.2016, яким викладено в новій редакції пункт 1.3. договору: строк дії договору оренди до 11.10.2017;

- додатковий договір № 4 від 19.03.2018, яким продовжено на один рік термін дії договору з 19.03.2018 до 19.03.2019; внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати.

Департамент у позові вважав, що строк дії Договору № 15/97 закінчився 21.03.2021, а відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення за актом приймання-передачі орендованого майна, що стало підставою для звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з позовною заявою до суду про виселення Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” з 294/1000 частин нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів № 501 загальною площею 271,3 кв. м., розташованих за адресою: місто Одеса, проспект Добровольського, 125.

Крім того, 08.10.2025 АТ «Державний ощадний банк України» звернулося із зустрічним позовом, у якому просило визнати незаконною бездіяльність Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо непродовження договору оренди № 15/97 від 31.03.1999 та зобов`язати Департамент продовжити цей договір на тих самих умовах без проведення аукціону.

В обґрунтування зустрічного позову Банк послався на те, що спірний договір оренди, з урахуванням додаткових договорів, передбачав користування 294/1000 частинами нежитлових приміщень загальною площею 271,3 кв. м за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 125, а його строк неодноразово продовжувався. Банк зазначив, що у зв`язку з відсутністю заяви про припинення договору він вважав його продовженим, а з урахуванням законодавчих положень щодо продовження строків оренди на період карантину та воєнного стану - чинним і надалі.

Банк також зазначив, що у 2020– 2025 роках неодноразово звертався до Департаменту щодо документального оформлення продовження договору, однак Департамент не визнав право Банку на подальшу оренду приміщення та звернувся з первісним позовом про його виселення, що, на думку Банку, зумовило необхідність звернення із зустрічним позовом.

Предметом апеляційного перегляду даної справи є вимоги первісного позову про виселення та вимоги зустрічного позову про визнання незаконною бездіяльність Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо непродовження договору оренди № 15/97 від 31.03.1999 та зобов`язання продовжити цей договір на тих самих умовах без проведення аукціону.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення первісного позову про виселення та про відмову у задоволенні зустрічного позову, зважаючи на наступне.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписи ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Пункт 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України визначає, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частина 1 ст. 209 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було встановлено вище, між Сторонами укладено Договір оренди нежитлового приміщення.

Судова колегія зазначає, що на підставі зазначеного Договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди та господарські зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Враховуючи те, що спірні правовідносини стосуються оренди комунального майна, то до них підлягають застосуванню положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державної та комунальної власності в оренду та відносини між орендарем та орендодавцем.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09 липня 2010 року Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (в подальшому перейменовано на Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” (в подальшому перейменовано на Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”) укладено договір оренди нежилого приміщення № 15/97, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кривотенко Л.І. та зареєстровано в реєстрі № 3855, що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів № 8748092 від 09.07.2010.

Як зазначалось раніше, пунктом 7.5. Договору № 15/97 сторонами встановлено, що зміни та доповнення, які вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір, тобто нотаріально посвідчуються.

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що додатковий договір № 1 від 28.02.2013, додатковий договір № 2 від 25.12.2014, додатковий договір № 2 від 09.09.2015, додатковий договір № 3 від 11.10.2016 та додатковий договір № 4 від 19.03.2018 є нікчемними, оскільки сторонами не додержано вимоги Закону та п. 7.5. Договору № 15/97 щодо їх нотаріального посвідчення.

За таких обставин, строк дії договору у період з 10.07.2015 має обчислюватись з урахуванням домовленостей сторін відповідно до положень Договору № 15/97.

Зокрема, відповідно до п. 1.3. Договору № 15/97 строк дії договору оренди: з 09.07.2010 до 09.07.2015, тобто 5 років.

Відповідно до п. 7.8. Договору № 15/97 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Визначений у вказаному пункті порядок пролонгації договору узгоджується з положеннями ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” №2269-XII від 10.04.1992, (чинним станом на момент закінчення строку дії договору, встановленого у договорі у новій редакції від 29.12.2009), відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Так, в матеріалах справи відсутні докази своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов Договору № 15/97, відтак вірним є висновок місцевого господарського суду, що строк дії Договору № 15/97 автоматично пролонгований на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто на 5 років, починаючи з 10.07.2015.

Таким чином строк дії Договору № 15/97 автоматично пролонгований відповідно до умов договору на 5 років (той самий період, який визначений п. 1.3. Договору № 15/97) з 10.07.2015 до 10.07.2020.

Будь-яких інших додаткових договорів, погоджень до Договору № 15/97 матеріали справи не містять.

Відповідно до умов п. 4.7. Договору № 15/97 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю нежилі приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Пунктом 7.7. Договору № 15/97 встановлено, що після закінчення строку дії договору, орендар має переважне право на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у орендодавця наміру передачі об`єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

Пунктом 7.11. Договору № 15/97 встановлено, що дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19 Велика Палата Верховного Суду зробила наступні правові висновки: правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором; наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону №2269-XII, може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону №2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Водночас 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ в офіційному виданні "Голос України" 26.12.2019, цей Закон набрав чинності 27.12.2019 і, відповідно до наведених приписів, введений в дію з 01.02.2020, а отже, із цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком норм, зазначених в розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.01.2025 у справі №927/395/23, від 26.11.2024 у справі № 927/394/23, від 07.02.2024 у справі № 902/852/22.

При цьому, за загальним правилом, у разі якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті.

У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) відповідно до вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 916/4522/23, від 21.05.2024 у справі № 908/1670/23, від 09.04.2024 у справі № 916/2555/23.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX передбачено, що законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 зазначено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим” (lex posterior derogat priori); “закон спеціальний має перевагу над загальним” (lex specialis derogat generali); “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим” (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Із аналізу частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX слідує, що цей закон є спеціальним, який при регулюванні спірних правовідносин має перевагу над загальними нормами визначеним у статті 764 Цивільного кодексу України та нормами інших нормативно-правових актів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.12.2022 у справі №910/21725/21, від 28.02.2023 у справі №910/13661/21.

Правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону України № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020), викладено в постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі №909/479/21, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 902/489/23).

Слід зазначити, що визначеним у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ спеціальним порядком продовження договорів оренди державного та комунального майна не передбачено можливості автоматичної пролонгації договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, як це було врегульовано частиною 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII, який втратив чинність.

Беручи до уваги те, що договір у новій редакції від 29.12.2009 не закінчився до 01.07.2020 включно (договір діяв до 10.07.2020), тому, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Таким чином для продовження цього договору підлягає застосовуванню процедура, передбачена Законом України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 №157-ІХ, і автоматичне продовження договору є неможливим.

Частиною першою статті 18 вказаного закону № 157-ІХ встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, а саме без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Частина четверта цієї ж статті обумовлює, що рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Згідно частини п`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

З наведеного вбачається, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, зокрема: звернутись з заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Тобто орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви.

У свою чергу орендодавець, орієнтуючись на наявність чи відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, отримує можливість належно спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди, зокрема, продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання комунального майна, або продовжити договір оренди без проведення аукціону у випадках, передбачених законом.

При цьому, покладення на орендодавця обов`язку з проведення аукціону або винесення відповідного рішення щодо продовження (або відмови у продовженні) договору оренди відповідно до статті 18 Закону №157-ІХ є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі №914/1728/22.

З метою конкретизації процедури передачі державного та комунального майна в оренду Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений Постановою КМУ від 03 червня 2020 р. № 483 (далі - Порядок), який визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Даний порядок набрав законної сили 17.06.2020.

Відповідно до п. 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках, що кореспондується із ч.1 ст. 18 Закону України 157-IX.

Відповідно до Переліку підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню (додаток 4 до Порядку), підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, є акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” (АТ “ОЩАДБАНК”), що є банківською установою державної власності, яка надає у касах банківських установ послугу із приймання і перерахування готівкових коштів за житлово-комунальні послуги під час забезпечення можливості не сплачувати комісію за надання такої послуги;

Пунктом 135 Порядку визначено, що орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Пунктом 136 Порядку передбачено, що така заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Якщо заява подається підприємством, установою, організацією, що надає соціально важливі послуги населенню, орендар подає також документи, що підтверджують відповідність критеріям, установленим абзацом другим цього пункту Порядку. Підприємства, установи, організації, що надають соціально важливі послуги населенню, визначаються згідно з додатком 4 (пункт 137 Порядку).

Вимога про подання заяви на продовження договору оренди державного і комунального майна разом з необхідними документами шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (ЕТС) є імперативною та не містить альтернативних способів подання відповідної заяви.

Така позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2024 у справі №902/489/23.

Отже, беручи до уваги, що позивач за зустрічним позовом Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” є установою, яка відповідно до додатку 4 до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна надає соціально важливі послуги населенню, він має право на продовження строку дії договору оренди без проведення аукціону.

Водночас реалізація такого права можлива виключно за умови суворого дотримання визначеної законодавством процедури.

Посилання апелянта на те, що він впродовж 2020-2025 років, неодноразово звертався до Департаменту з письмовими заявами про продовження строку дії договорів оренди нерухомого майна, укладених між сторонами, колегією суддів не приймається до уваги.

Так, дійсно, у матеріалах справи містяться листи Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, адресовані Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, зокрема:

- лист № 113.30/2849 від 06.07.2020, в якому банк звернувся до Департаменту з проханням продовжити термін дії договорів, в тому числі договору № 8/96 від 29.12.2012 адреса: м. Одеса, пр-т Добровольського, 159;

- лист №113.30/3122 від 20.07.2020, в якому банк повідомив про свій намір продовжити договори оренди, і просив Департамент повідомити своє рішення;

- лист №72-06/11838/2025 від 30.01.2025, в якому банк звернувся із проханням надати пояснення щодо строків укладення 15 договорів оренди, по яких були виконані належні оцінки, в т.ч. й по приміщенню за адресою по пр-т Добровольського, 159, м. Одеса.

- лист №72/4-06/85535/2025 від 30.06.2025, в якому банк звернувся до Департаменту з проханням повідомити про строки укладення нових договорів оренди або продовження строків дії раніше укладених договорів оренди приміщень, в т.ч. й приміщення, розташованого за адресою м. Одеса, пр-т Добровольського, 159, м. Одеса.

Водночас, які вірно вказав суд першої інстанції, з урахуванням положень Закону та пункту 135 Порядку, заява про продовження договору повинна бути подана не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії, тобто до 04 квітня 2020 року.

Тобто такі листи направлялися після спливу строку, встановленого Законом для подання заяви щодо продовження дії Договору.

Крім того, відповідно до пункту 136 Порядку, починаючи з 17.06.2020, така заява подається виключно шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (ЕТС).

Враховуючи наведене, подання орендарем вже після 17.06.2020 (з пропуском встановленого законом строку) звичайних листів у паперовій формі не відповідає вимогам чинного законодавства та не може вважатися належним способом реалізації права на продовження договору оренди без проведення аукціону, адже було порушено і спосіб і строк подання відповідних заяв.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії орендаря свідчать про істотне порушення встановленого порядку продовження строку дії договору оренди, оскільки заяви про намір продовжити строк дії договору подані поза межами передбаченого строку, у неналежній формі та з недотриманням процедури, визначеної імперативними нормами Закону України “Про оренду державного та комунального майна” №157-ІХ та Порядку, затвердженого постановою КМУ №483.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.12.2022 у справі №916/4073/21.

В свою чергу, відповідачем за первісним позовом - Акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” не надано суду доказів того, що він звертався у межах встановленого спеціальним законом строку до Департаменту із заявою про намір продовжити строк дії договору.

Щодо посилань апелянта на невиконання Департаментом вимог з повідомлення орендаря про припинення орендних відносин, колегія суддів зазначає, що невчинення орендодавцем фактичних дій щодо скерування орендарю не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, хоча й порушує права орендаря, але таке порушення не є підставою для автоматичного продовження дії договору оренди комунального майна без аукціону, в силу положень статті 764 Цивільного кодексу України, бо інакше мета, принципи та положення спеціального Закону № 157-IX будуть знівельовані.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 902/489/23.

Відповідно до статті 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” №157-IX договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч.1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX).

Таким чином, оскільки продовження договору оренди повинно було відбуватися відповідно до норм Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-ІХ, водночас такого продовження здійснено не було, суд дійшов вірного висновку, що термін дії Договору оренди закінчився 10.07.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та в подальшому продовжений сторонами не був.

В свою чергу, після закінчення строку дії договору 10.07.2020 орендні правовідносини між сторонами припинилися в силу прямої дії закону, а будь-яке подальше користування орендованим майном здійснювалося поза межами дії договору оренди та без належних правових підстав.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення АТ „Державний ощадний банк України” з 294/1000 частин нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів № 501 загальною площею 271,3 кв. м., розташованих за адресою: місто Одеса, проспект Добровольського, 125, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Щодо зустрічних позовних вимог Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, у спірних правовідносинах положення попереднього законодавства щодо можливості автоматичного (так званого “мовчазного”) продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах застосуванню не підлягають, оскільки після 10.07.2020 продовження дії договору оренди могло здійснюватися виключно у порядку та на умовах, визначених Законом №157-ІХ. За таких обставин доводи позивача за зустрічним позовом про продовження договору оренди в силу “мовчазної згоди” є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Щодо доводів Апелянта про те, що в період дії в Україні карантинних заходів зупинявся перебіг строків за отриманням адміністративних та інших послуг, а також строків надання відповідних послуг, що, в свою чергу, спростовує висновок місцевого суду, що АТ «Ощадбанк» повинен був подати заяву про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії, судова колегія зазначає наступне.

11.03.2020 у зв`язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”. Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239 строк карантину продовжено до 24.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 строк карантину продовжено до 11.05.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 строк карантину продовжено до 22.05.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 строк карантину продовжено з 22.05.2020 до 22.06.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 строк карантину продовжено до 31.07.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 строк карантину продовжено до 19.12.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (в редакції станом на дату подання позовної заяви, з урахуванням змін та доповнень) на території України установлено карантин до 30.04.2023.

Пункт 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-IX від 17.03.2020 було доповнено підпунктом 5 згідно із Законом України №1071-IX від 04.12.2020 "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який набрав чинності 10.12.2020.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їx закінчення.

Пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" затверджено перелік основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов`язані із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто чинним законодавством передбачено альтернативну можливість продовження договорів оренди державного та комунального майна у випадку, якщо діяльність суб`єкта господарювання була заборонена або обмежена на період встановлення карантину чи обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Водночас, згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в редакції Закону України № 1071-IX від 04.12.2020 на правовідносини між сторонами щодо строку дії Договору № 15/97 не поширюються, оскільки Договір №15/97 припинився 10.07.2020, тобто ще до набрання чинності вказаним законом, у зв`язку з чим посилання скаржника на наведену норму закону, як на підставу для пролонгації договору, є необґрунтованим, про що було вірно зазначено судом першої інстанції.

Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.02.2022 у справі № 911/836/21.

17.03.2020 прийнято Закон України № 530-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, який набрав чинності з дня його опублікування.

04.12.2020 прийнято Закон України № 1071-IX “Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, яким серед іншого внесено зміни до таких законів: у пункті 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" підпункт 4 виключено; доповнено підпунктами 5 та 6 такого змісту:

"5) для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення;

6) суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна" (пп.6 п.2 Прикінцевих преехідних положень).

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що цей Закон набирав чинності 10.12.2020.

22.07.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (далі – Постанова № 641).

Відповідно до п. 2 постанови № 641 (у редакції від 22.07.2020) залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі - рівень епідемічної небезпеки).

Пунктом 3 постанови № 641 (у редакції від 22.07.2020) встановлено, що рівень епідемічної небезпеки встановлюється за результатом оцінки епідемічних показників та визначається рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України (за посиланням http://covid19.gov.ua).

Відповідно до п. 15 постанови № 641 (у редакції від 22.07.2020) на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково до протиепідемічних обмежень, передбачених для “зеленого”, “жовтого” та “помаранчевого” рівня епідемічної небезпеки, забороняються, серед іншого, провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп`ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об`єктів поштового зв`язку.

Виходячи із системного аналізу наведених норм матеріального права, суд зазначає таке.

Положення підпунктів 5, 6 пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України №530-IX (у редакції із змінами, внесеними Законом № 1071-IX) встановлюють спеціальний правовий режим регулювання орендних відносин щодо державного та комунального майна на період дії карантину. При цьому законодавець пов`язує можливість продовження строку дії договору оренди, а також звільнення від сплати орендної плати виключно з фактом заборони або обмеження діяльності відповідного суб`єкта господарювання внаслідок запровадження протиепідемічних заходів.

Отже, необхідною та обов`язковою умовою застосування зазначених правових наслідків є наявність встановленого факту заборони або обмеження діяльності орендаря у відповідний період, що має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Разом з тим, як убачається з положень постанови Кабінету Міністрів України № 641, навіть у разі встановлення “червоного” рівня епідемічної небезпеки обмеження застосовуються диференційовано залежно від виду діяльності, а їх наявність підлягає доведенню у кожному конкретному випадку.

У матеріалах справи відсутні, а Акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що у відповідний період банківська діяльність відповідача на території міста Одеси була заборонена чи обмежена у розумінні вказаних нормативно-правових актів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні правові підстави вважати, що у період липня 2020 року діяльність АТ “Ощадбанк” у місті Одесі була обмеженою чи забороненою, а відтак відсутні і підстави для застосування до спірних правовідносин положень законодавства щодо продовження строку дії договору оренди комунального майна.

Крім того, апелянт посилається на введення в Україні воєнного стану у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, який у подальшому неодноразово продовжувався і триває.

Постановою Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану” установлено, що договори оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації та визначається із урахуванням переліку визначених територій.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на введення в Україні воєнного стану та положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, оскільки зазначені норми регулюють особливості орендних правовідносин виключно щодо договорів оренди, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану та за наявності визначених законодавством умов.

Водночас, як встановлено вище, строк дії спірного договору оренди закінчився задовго до введення воєнного стану на території України. За таких обставин положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо посилання апелянта на сумлінне виконання обов`язків орендарем, як права на продовження строку дії договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.

За частиною першою статті 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

З наведеного можна зробити висновок про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди можлива за умови дотримання встановленої процедури, наявності волевиявлення сторін та у разі припинення дії попереднього договору оренди і призводить до укладення договору оренди на новий строк, а не до його автоматичного поновлення. Суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами за рівних запропонованих орендодавцю умов договору оренди.

Таким чином, підстави для поновлення договору оренди, вказані у ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, ст.18 Закону і у ст. 777 Цивільного кодексу України не пов`язані одна з іншою, а згадані правові інститути (пролонгація договору на той же строк і на тих самих умовах і реалізація переважного права добросовісного орендаря) є взаємовиключними.

Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, матиме місце при укладенні договору оренди: із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Згадана правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19.

Баланс захисту прав орендодавця та орендаря в тому і полягає, що власник-орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду, та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новий строк; орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору перед будь-якими іншими особами (постанова Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 910/12017/17).

Оскільки, апелянт звернувся вперше до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з істотним порушенням тримісячного строку та процедури такого звернення, заявивши про намір реалізувати своє переважне право щодо укладення нового договору оренди на новий строк, то слід вважати переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий термін втраченим.

Також, як вірно вказав суд першої інстанції, посилання позивача за зустрічним позовом Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” на продовження дії договору у зв`язку з подальшим перерахуванням позивачем орендної плати за вказаним договором, є хибними та безпідставними, оскільки проведення відповідної оплати не є безумовною підставою для продовження дії договору.

Подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.06.2020 у справі №916/1666/18.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про суперечливість правової позиції Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Так, з одного боку відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що договір оренди є продовженим в силу прямих приписів законодавства, посилаючись на норми, прийняті у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану. Водночас, у поданій зустрічній позовній заяві відповідач фактично виходить із протилежного, оскільки просить визнати протиправною бездіяльність Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо неприйняття рішення про продовження договору оренди та зобов`язати останнього здійснити таке продовження.

Тоді як порядок продовження договору оренди державного та комунального майна, визначений спеціальним законодавством, зокрема Законом України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 483, не був дотриманий саме відповідачем, який не звернувся у встановлені строки до Департаменту.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Враховуючи те, що після закінчення строку дії договору 04.07.2020 орендні правовідносини між сторонами припинилися в силу прямої дії закону, а будь-яке подальше користування орендованим майном здійснювалося без належних правових підстав, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення первісного позову про виселення Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів, та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2026 у справі №916/3764/25.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2026 у справі №916/3764/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2026 у справі №916/3764/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.08.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська