Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №916/3765/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3765/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Бондар А.Г.;

від Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” – Поперецький О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 (повний текст рішення складено 18.06.2026)

по справі №916/3765/25

за первісним позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”

про виселення,

за зустрічним позовом Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”

до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання продовжити договір оренди,

(суддя першої інстанції: Нікітенко С.В., дата та місце ухвалення рішення: 09.06.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У вересні 2025 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі – Позивач, Відповідач за зустрічним позовом) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” (далі – Відповідач, Позивач за зустрічним позовом, Апелянт), в якій просив виселити Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 191,5 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, приміщення № 501 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що строк дії Договору № 8/96 оренди нежитлових приміщень у новій редакції від 04.07.2019 закінчився, а Відповідач не виконав свого обов`язку за Договором щодо повернення за актом приймання-передач орендованого майна. У зв`язку з чим Позивач звернувся з відповідною позовною заявою до суду.

08.10.2025 Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом, у якому просило суд визнати бездіяльність Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, щодо неприйняття рішення про продовження згідно п. 2 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договору оренди № 8/96 від 31.03.1999, викладений 04.07.2019 у новій редакції нежитлове приміщення площею 191,5 кв. м. першого поверху, розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159 незаконною та зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради продовжити договір оренди № 8/96 від 31.03.1999, викладений 04.07.2019 у новій редакції нежитлове приміщення площею 191,5 кв. м. першого поверху, розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, на тих самих умовах без проведення аукціону.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради безпідставно залишив без розгляду заяву Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про продовження договору оренди згідно п. 2 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 у даній справі первісний позов задоволено повністю; виселено Акціонерне товариство „Державний ощадний банк України” з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 191,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, приміщення №501, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції вказав, що після закінчення строку дії договору 04.07.2020 орендні правовідносини між сторонами припинилися в силу прямої дії закону, а будь-яке подальше користування орендованим майном здійснювалось без належних правових підстав.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що порядок продовження договору оренди державного та комунального майна визначений спеціальним законодавством, зокрема Законом України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 483, не був дотриманий саме Відповідачем, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.

Не погоджуючись з таким рішенням, Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 у справі №916/3765/25 у повному обсязі; ухвалити нове рішення за первісним позовом, яким відмовити у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про виселення; ухвалити нове рішення за зустрічним позовом, яким задовольнити зустрічний позов акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання продовжити Договір оренди №8/96 від 31.03.1999, викладеного в новій редакції 04.07.2019, щодо оренди нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 191,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, приміщення № 501, на тих самих умовах без проведення аукціону.

На переконання Апелянта, суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано дійшов висновку про припинення Договору оренди спірного майна 04.07.2020, оскільки з урахуванням внесених змін та згідно з п. 7.8. Договору оренди строк оренди приміщення тривав до 04.07.2021, а, в подальшому, автоматично продовжувався на період запровадження в Україні карантинних обмежень та воєнного стану.

Як вважає Скаржник, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, а саме ст. 764 Цивільного кодексу України, чим допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Водночас, посилання місцевого суду у рішенні від 09.06.2026 на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.09.2024 у cправі № 902/489/23, де суд Касаційної інстанції зазначив про те, що «в силу вимог ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону України № 157-ІХ в спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ст. 764 ЦК України та ч. 4 ст. 284 ГК України законом є Закон України № 157-ІХ) спеціальним , пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних орендних правовідносин», на думку Апелянта, не ґрунтується на ієрархії правових висновків Верховного Суду, так як в українському судочинстві рішення вищих інстанцій мають пріоритет над нижчими, і де найнижчою інстанцією є Колегія суддів Касаційного суду, а найвищою- Велика Палата Верховного Суду, а отже саме правові висновки Великої Палати є універсальними та мають беззаперечний пріоритет, а тому усі інші палати та колегії зобов`язані слідувати практиці Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, на переконання Апелянта, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню - пункт 135 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди державного та комунального майна» від 03.06.2020 №483, чим допущено неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що матеріали справи №916/3765/25 не містять доказів повідомлення Департаментом АТ «Ощадбанк» про припинення договору оренди впродовж місяця після 04.07.2020, а отже, в контексті вимог ст. 764 Цивільного кодексу України та з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, можна виснувати, що договір оренди не припинився 04.07.2020, як про це зазначає місцевий суд в оскаржуваному рішенні.

У своїй скарзі Апелянт також звертає увагу, що в період дії в Україні карантинних заходів зупинявся перебіг строків для адміністративних та інших послуг, а також строків надання відповідних послуг, що, в свою чергу, спростовує висновок місцевого суду, що АТ “Ощадбанк” повинен був подати заяву про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії, тобто до 04.04.2020. Окрім того наведені вище обґрунтування вказують на те, що АТ “Ощадбанк”, неодноразово звертаючись у липні 2020 року до Департаменту із листами щодо продовження строку дії договору оренди спірного майна, направляв такі звернення у спосіб, порядок та строки, встановлені на той час чинним в Україні законодавством, а не поза межами таких строків, як зауважує суд в оскаржуваному рішенні.

Крім того, Скаржник вважає, що місцевим судом не враховано, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався і триває на сьогоднішній день.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 № 634 передбачено, що договори оренди державного та комунального майна строк дії яких завершується у період воєнного стану вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Апелянт також зазначає, що ані Порядком №483, ані Законом 157-1X не встановлено форму заяви, яку повинен був подавати орендар, який має право на продовження договору оренди без проведення аукціону на новий строк, реалізуючи таке право на подання заяви у паперовій формі, у відповідності до підпункту першого пункту першого прикінцевих та перехідних положень Закону 157-IX, а тому необґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо подання АТ “Ощадбанк” заяв про продовження договору оренди у неналежній формі.

Крім того, Апелянт зауважує, що при постановленні рішення місцевим господарським судом не взято до увагу та не надано належної правової оцінки тому, що впродовж липня 2020 року по липень 2025 року Позивач не заперечував щодо продовження договірних правовідносин із АТ «Ощадбанк», та своєю поведінкою підтверджував їх існування між сторонами, і лише 09.07.2025 повідомив Банк про те, що Договір оренди приміщення, розташованого за адресою проспект Добровольського, 159 м. Одеса, закінчився і Департаментом розпочато претензійно-позовну роботу з повернення майна, так як таке не було повернуто територіальної громади м. Одеса, що в свою чергу, вказує на принцип суперечливої поведінки в діях Орендодавця, що є неприпустимим та свідчить про порушення прав Банку, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Також, Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував переважного права АТ «Ощадбанк» на продовження оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою проспект Добровольського, 159 м. Одеса, та не враховано, що Департамент не приймав рішення, у відповідності до ст. 18 Закону №157-IX за зверненнями АТ «Ощадбанк» від липня 2020 по липень 2025 року щодо продовження або відмову у продовженні договору оренди майна, розташованого по проспекту Добровольського, 159 м. Одеса, а отже допустив бездіяльність щодо неприйняття рішення про продовження строку дії договору оренди №8/96 від 31.03.1999, зі змінами та доповненнями до нього (договору).

На думку Апелянта, при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд послався на судову практику Верховного Суду, яка є нерелевантною до правовідносин, які існують у даній справі, адже стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними правовідносинам у даній справі, що розглядалася.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” на рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 по справі №916/3765/25; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №916/3765/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” на рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 на 13.08.2026 року о 14-00 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3765/25.

02.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

На переконання Департаменту, рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 у справі №916/3765/25 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин справи, на підставі належних і допустимих доказів, із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому є законним та обґрунтованим.

Передусім, Департамент звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що доводи апеляційної скарги АТ «Державний ощадний банк України» є внутрішньо суперечливими та неузгодженими між собою.

Так, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Апелянт одночасно стверджує, що спірний договір оренди є чинним та продовженим внаслідок укладення між сторонами додаткових договорів, посилається на положення статті 764 Цивільного кодексу України щодо поновлення договору оренди, а також на нормативно-правові акти, прийняті у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану, які, на думку Банку, автоматично продовжили строк дії спірного договору оренди.

Позаяк, у межах даної справи АТ «Державний ощадний банк України» звернулося із зустрічним позовом, в якому просило суд визнати протиправною бездіяльність Департаменту та зобов`язати останнього продовжити договір оренди на новий строк без проведення аукціону.

Таким чином, правова позиція Банку є взаємовиключною, оскільки одночасно ґрунтується на двох протилежних твердженнях: з одного боку, що договір оренди вже є продовженим та чинним, а з іншого - що існує необхідність у його продовженні шляхом ухвалення відповідного рішення та вчинення орендодавцем необхідних юридично значимих дій.

Департамент вважає, що висновок суду першої інстанції про припинення спірного договору оренди у 2020 році є законним, обґрунтованим та повністю підтверджується матеріалами справи, тоді як доводи Апелянта фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою суду та не спростовують встановленого факту припинення договору у зв`язку із закінченням строку його дії.

Позивач за первісним позовом вважає, що доводи Апелянта про те, що карантинні обмеження та воєнний стан автоматично продовжили дію спірного договору оренди, є юридично неспроможними, оскільки на момент набрання чинності відповідними нормативно-правовими актами договір оренди вже припинив свою дію, а отже був відсутній предмет для його подальшого продовження.

Щодо зустрічного позову, то він ґрунтується на твердженні про протиправну бездіяльність Департаменту щодо непродовження договору оренди. Водночас, право на продовження договору оренди не є абсолютним та виникає виключно за умови дотримання орендарем встановленої законом процедури. Оскільки АТ «Ощадбанк» не звернулося у встановленому законом порядку та строки із заявою про продовження договору оренди, у Департаменту не виникло обов`язку приймати рішення щодо його продовження. Відтак, відсутня як протиправна бездіяльність Департаменту, так і будь-яке порушене право Банку, яке могло б підлягати судовому захисту.

З огляду на наведене, Департамент просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 у справі № 916/3765/25 залишити без змін.

06.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3765/25.

13.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 задоволено заяву Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

13.08.2026 протокольною ухвалою у судовому засіданні оголошено перерву до 18.08.2026 о 11:50 год.

18.08.2026 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з`явились представники Сторін, які підтримали вимоги та доводи, викладені ними письмово.

Відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників Сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 2.1., п. 2.2., п. 2.3. Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIIІ (надалі - Положення), Департамент забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, є органом приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

Згідно з рішеннями Виконавчого комітету Одеської міської ради Департамент є балансоутримувачем нерухомого майна та іншого окремого індивідуально-визначеного майна.

Згідно з підпунктом "п" пункту 2.4. Положення на департамент покладено функцію здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради в обґрунтування первісного позову зазначає, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, на праві комунальної власності належить об`єкт - нежилі приміщення першого поверху № 501, який розташований за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, загальною площею 191,5 кв. м. Вказане право підтверджується свідоцтвом про право власності серії ЯЯЯ №987437 від 07.09.2006 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССВ №655171 від 03.01.2007.

31.03.1999 між представництвом по управлінню комунальною власністю (в подальшому перейменовано на Департамент комунальної власності Одеської міської ради), як орендодавцем (далі - орендодавець або Департамент) та Державним спеціалізованим комерційним Ощадним банком України (в подальшому перейменовано на Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”), як орендарем (далі - орендар або Банк), укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 8/96 (далі – Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення загальною площею 191,5 кв. м., 1-го поверху, розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159.

Цей договір діє з 25.07.1998 до 31.03.2004 (п. 1.2. Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що вступ орендаря у володіння та користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами договору оренди та акту прийому-передачі вказаного приміщення.

Передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається міська рада (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 4.6. Договору орендар зобов`язується в разі припинення договору оренди, повернути орендодавцеві орендоване приміщення у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду.

Згідно з п. 9.1. Договору умови договору зберігають силу протягом всього строку дії договору та у випадках, коли після його укладання, законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається (п. 9.2. Договору).

Пунктом 9.4. Договору встановлено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

Дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, загибелі об`єкта оренди, достроково за згодою сторін або за рішенням суду, банкрутства орендаря (п. 9.6. Договору).

Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством (п. 9.7. Договору).

Додатковим погодженням від 17.03.2000 змінено назву орендаря у тексті договору на “Одеське міське відділення № 7860 ВАТ “Державного ощадного банку України”.

Додатковим погодження від 12.01.2001 встановлено, що з 12.01.2001 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 781,09 грн.

Додатковим погодженням від 05.05.2004 змінено п. 1.2. Договору в частині строку його дії: до 15.03.2005.

Додатковим погодженням від 28.02.2006 змінено п. 1.2. Договору в частині строку його дії: до 01.02.2007; встановлено, що з 28.02.2006 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 1420,26 грн.

Додатковим погодженням від 13.07.2009 змінено п. 1.2. Договору в частині строку його дії: до 12.07.2011; встановлено, що з 13.07.2009 орендна плата за користуванням об`єктом оренди складатиме 8251,61 грн; у розділі “Права та обов`язки Орендаря” договору доповнено пункт 4 підпунктом “ 4.10. Своєчасно та доброякісно забезпечувати здійснення заходів щодо очищення прилеглої території та тротуарів від снігу”.

Додатковим погодженням від 29.12.2009 змінено п. 1.2. Договору в частині строку його дії: до 29.12.2014; на підставі ст. 793 Цивільного кодексу України викладено договір оренди № 8/96 від 31.03.1999 у новій редакції.

29.12.2009 Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” викладено договір оренди нежитлового приміщення № 8/96 від 31.03.1999 у новій редакції (далі – Договір оренди у новій редакції), який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кривотенко Л.І. за зареєстровано в реєстрі № 4540.

Відповідно до умов п. 1.1. Договору оренди у новій редакції Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху загальною площею 191,5 кв. м., розташовані за адресою: місто Одеса, проспект Добровольського, 159.

Строк дії договору оренди – з 29.12.2009 до 29.12.2014 (п. 1.3. Договору оренди у новій редакції).

При цьому, пунктом 7.5. Договору оренди у новій редакції встановлено, що зміни та доповнення, які вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір, тобто нотаріально посвідчуються.

Згідно з п. 7.8. Договору оренди у новій редакції сторонами, як і в первісному договорі, узгоджено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

У подальшому сторонами підписано низку додаткових договорів про внесення змін до Договору оренди у новій редакції, а саме:

- додатковий договір № 1 від 28.02.2013, яким змінено назву орендодавця на “Департамент комунальної власності Одеської міської ради”; змінено назву орендаря на “Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”; внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати та в частині виключного використання об`єкта оренди під розміщення структурного підрозділу філії – Одеське обласне управління АТ “Ощадбанк”;

- додатковий договір № 2 від 25.12.2014, яким викладено в новій редакції пункт 1.3. договору: строк дії договору оренди продовжити на 5 (п`ять) років); внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати;

- додатковий договір № 2 від 09.09.2015, яким викладено в новій редакції пункт 1.3. договору: термін дії договору оренди з 09.09.2015 до 09.09.2016; внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати; доповнено розділи “Права і обов`язки Орендаря”, “Відповідальність сторін” договору;

- додатковий договір № 3 від 11.10.2016, яким викладено в новій редакції пункт 1.3. договору: строк дії договору оренди до 11.10.2017;

- додатковий договір № 4 від 19.03.2018, яким продовжено на один рік термін дії договору з 19.03.2018 до 19.03.2019; внесено зміни в частині порядку розрахунків орендної плати.

04.07.2019 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” викладено в новій редакції Договір оренди нежилого приміщення.

Відповідно до пункту 1.1. Договору від 04.07.2019 Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 191,5 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 159, приміщення № 501.

Пунктом 1.3. Договору від 04.07.2019 встановлено, що термін дії договору складає 1 рік, а саме з 04.07.2019 до 04.07.2020.

Відповідно до п. 7.7. Договору від 04.07.2019 після закінчення строку дії договору, орендар має право на його продовження на нових умовах, у разі належного викоання умов договору та за відсутності у орендодавця наміру передачі об`єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

Пунктом 7.8. Договору від 04.07.2019 встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з п. 7.11. Договору від 04.07.2019 дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

В подальшому жодні додаткові погодження, договори чи угоди до Договору оренди у новій редакції від 04.07.2019 між сторонами не укладались.

Відповідачем за первісним надано платіжні інструкції на підтвердження обставин оплати орендної плати за період з січня 2020 року по вересень 2025 року.

Листом №113.30/2849 від 06.07.2020 заступник начальника філії Одеського обласного управління АТ “Ощадбанк” звернувся до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та просив продовжити термін дії договорів оренди нежитлових приміщень, в тому числі й по приміщенню за адресою по пр-т Добровольського, 159 м. Одеса.

Докази направлення даного листа на адресу Департаменту в матеріалах справи відсутні.

Листом №113.30/3122 від 20.07.2020 АТ “Ощадбанк” повідомив Департамент про свій намір продовжити договірні правовідносини по 28 об`єктам оренди, які Банк орендує у Департаменту, в тому числі й по приміщенню за адресою по пр-т Добровольського, 159 м. Одеса.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради, листом №01-13/215 від 27.01.2022 проінформував Банк, що частина договорів оренди у кількість 16 штук було пролонговано автоматично. В той же час, інші Договори оренди вважаються такими, що припинили свою дію, а саме: №19/7, №15/97, №8/96, №10/95, №25/60, №32/3, №165/6, №16/61 9/82. Для укладення нових договорів оренди згідно чинним законодавством, на приміщення, строк дії договорів оренди яких сплив, необхідно направити на адресу Департаменту відповідні заяви. Договори оренди укладаються у тристоронньому форматі між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради проводиться відповідна робота щодо постановки на баланс приміщень комунальної власності територіальної громади м. Одеси і після визначення балансоутримувача приміщень Департаментом може бути проведена робота по укладенню договірних відносин на заявлені приміщення.

31.05.2024 Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом за № 01-131.1171 повідомив Банк про можливість продовження строку дії орендних правовідносин між сторонами без проведення аукціону, з огляду на те, що Позивач за зустрічним позовом є банківською установою державної форми власності, яка надає у касах банківських установ послугу з приймання і перерахування готівкових коштів за житлово комунальні послуги у відповідності до п. 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020. Департаментом повідомлено, що орендар, який має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Департаментом запропоновано Банку, «з метою дієвої роботи щодо продовження договорів оренди у встановленому законом порядку направити представника філії – Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до Департаменту, за адресою вул. Артилерійська, 1 м. Одеса».

30.01.2025 АТ «Ощадбанк» листом за №72-06/11838/2025 (вхідний №01/14-140 від 30.01.2025 Департаменту) звернувся із проханням надати пояснення щодо строків укладення 15 договорів оренди, по яких були виконані належні оцінки, в т.ч. й по приміщенню за адресою по пр-т Добровольського, 159, м. Одеса.

Листом від 03.03.2025 за №01-13/390 Департаментом проінформовано АТ «Ощадбанк» про необхідність сплати авансових внесків та депозитів по 16 договорах оренди майна комунальної власності, укладених між сторонами та прибути до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. для підписання додаткових угод щодо підтвердження строків оренди та договорів оренди, викладених в новій редакції.

30.06.2025 за вих. №72/4-06/85535/2025, АТ «Ощадбанк» звернувся до Департаменту з проханням повідомити про строки укладення нових договорів оренди або продовження строків дії раніше укладених договорів оренди приміщень, в т.ч. й приміщення, розташованого за адресою пр-т Князя Володимира Великого (Добровольського, 159).

Відповіді на означений лист матеріали справи не містять.

У 2024 році АТ “Ощадбанк” проведено оцінку приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, пр-т Добровольського, 159, та висновок (звіт) направлено до Департаменту листом №72-09/151417/2024 від 11.12.2024 (вхідн. №01-14/2106 від 11.12.2024).

В матеріалах справи наявна довідка АТ “Ощадбанк” №72/4-06/128666/2025 від 07.10.2025, з якої вбачається, що по приміщенню ТВБВ №10015/0589, розташованого за адресою: м. Одеса, пр-т Добровольського, 159, Банком проводився широкий спектр будівельних робіт за власні кошти в межах капітальних робіт та поточних ремонтів, а саме:

- Виконано поточний ремонт в приміщенні ТВБВ – 28.08.2020;

- Розроблено проєкт та виконано роботи по приведенню вхідної групи відділення до вимог ДБН “Інклюзивність будівель і споруд” для можливості користування клієнтів з обмеженими можливостями – 19.08.2024;

- Виконано роботи по ремонту електроустаткування – 02.06.2025;

- Банком укладено договір на розробку проєктної документації на реконструкцію приміщення та створення на базі ТВБВ установу нового формату – 30.07.2025.

В матеріалах справи наявний Акт обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, пр-т Добровольського, 159 від 09.04.2024 Департаменту, яким встановлено, що приміщення першого поверху відчинені, в приміщенні розташовано відділення АТ “Ощадбанк”, яке під час обстеження працювало, обслуговувало громадян. Санітарно-технічний стан – задовільний. З інженерних комунікацій є: теплопостачання, водопостачання, каналізація та електропостачання. Приміщення застраховано, заборгованість з оплати орендних платежів відсутня. До акту додано фотофіксацію.

Крім того, Департаментом складено Акт обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, пр-т Добровольського, 159 від 25.06.2025, яким встановлено, що приміщення відчинені, в приміщенні розташовано відділення АТ “Ощадбанк”, яке під час обстеження працювало, здійснювало прийом платежів та відвідувачів установи. Санітарно-технічний стан – задовільний. З інженерних комунікацій є: теплопостачання, водопостачання, каналізація та електропостачання. Приміщення застраховано, заборгованість з оплати орендних платежів відсутня. Профіль використання збережено: розміщення фінансової установи та приймання комунальних платежів. До акту додано фотофіксацію.

Також в матеріалах справи наявний План заходів з відновлення функціонування АТ «Ощадбанк» на випадок пандемії/епідемії коронавірусу COVID 19 зі змінами затвердженими рішенням комітету управління операційними ризиками АТ «Ощадбанк» від 30.12.2020 №2012-47.

Крім того, відповідач надав докази на підтвердження надання йому житлово-комунальних послуг у приміщенні першого поверху, розташованого приміщення за адресою: м.Одеса, пр-т Добровольського, 159, а саме:

1) Договір від 20.09.2010 про відшкодування експлуатаційних витрат, укладений між АТ “Державний ощадний банк України” і ОСББ «Яблунька»;

2) Додаткова угода №1 від 26.03.2023 до Договору про відшкодування експлуатаційних витрат від 20.09.2010;

3) Договір №2432-19П/С на вивіз твердих відходів утворених в процесі господарської діяльності від 01.09.2019, укладений між АТ “Державний ощадний банк України” та ТОВ «ЕКО-РЕНЕСАНС»;

4) Договір №2432-20П/С на вивіз твердих відходів утворених в процесі господарської діяльності від 01.09.2020, укладений між АТ “Державний ощадний банк України” та ТОВ «ЕКО-РЕНЕСАНС»;

5) Договір №2432-21П/С на вивіз твердих відходів утворених в процесі господарської діяльності від 01.09.2021, укладений між АТ “Державний ощадний банк України” та ТОВ «ЕКО-РЕНЕСАНС»;

6) Додаткова угода №1 від 25.04.2022 до Договору №2432-21П/С на вивіз твердих відходів утворених в процесі господарської діяльності від 01.09.2021, укладена між АТ “Державний ощадний банк України” та ТОВ «ЕКО-РЕНЕСАНС»;

7) Додаткова угода №2 від 16.07.2022 до Договору №2432-21П/С на вивіз твердих відходів утворених в процесі господарської діяльності від 01.09.2021, укладена між АТ “Державний ощадний банк України” та ТОВ «ЕКО-РЕНЕСАНС»;

8) Договір №199700 від 06.02.2014 про постачання електричної енергії, укладений між АТ “Державний ощадний банк України” і ПАТ «Електропостачальна компанія «Одесаобленерго»;

9) Акт про обсяги спожитої електроенергії ПАТ “Державний ощадний банк України” у лютому 2018 року, який є Додатком №2 до Договору № 199700 від 06.02.2014;

10) Додаткові угоди від 29.12.2014, від 30.03.2015, від 01.06.2015, від 01.09.2015, від 01.12.2015, Додаткова угода без дати підписання строком дії до 31.12.2016, від 09.09.2016, від 31.12.2016, від 11.10.2016, від 25.12.2017, від 18.05.2018, Додаткова угода б/н, яка регламентує взаємовідносини між сторонами з 02.07.2018 без дати, до Договору про постачання електричної енергії від 06.02.2014 №199700, укладені між АТ “Державний ощадний банк України” і АТ «Одесаобленерго»;

11) Додаткова угода №1 від 20.07.2022 до Договору про постачання електичної енергії постачальником універсальних послуг №04-199700-ПУП від 01.01.2019, укладена між АТ “Державний ощадний банк України” та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія»;

12) Договір №5317 на постачання теплової енергії від 01.11.2006, укладений між Одеським міським відділенням №7860 ВАТ «Ощадбанк» та КП «Теплопостачання міста Одеси» з Додатками 1-3 до Договору №5317;

13) Додаткові угоди №1-17 від 15.02.2007, 01.10.2007, 01.02.2008, 01.01.2009, 29.01.2009, 30.04.2009, 13.07.2009, 01.02.2010, 01.04.2010, 01.11.2010, 06.12.2010, 21.12.2010, 21.01.2011, 01.02.2011, 23.11.2011, Додаткові угоди № 19 від 25.11.2012, №21 від 01.01.2014, №22 від 16.04.2014 року, №23 від 18.09.2014, №24 від 18.09.2014, № 25 від 01.11.2014, №26 від 01.12.2014, №28 від 01.04.2015, №29 від 21.04.2015, №32 від 04.05.2016 до Договору №5317 на постачання теплової енергії від 01.11.2006, укладена між Одеським міським відділенням №7860 ВАТ «Ощадбанк» та КП «Теплопостачання міста Одеси»;

14) Індивідуальний договір №53172 про надання послуги з постачання теплової енергії від 04.11.2024, укладений між АТ «Державний ощадний банк України» та КП «Теплопостачання міста Одеси» з Додатком №1;

15) Договір №01-08-19 про технічне забезпечення електропостачання споживача від 01.08.2019, укладений між АТ “Державний ощадний банк України” та ОСББ «Яблунька» з Додатком №1

16) Договір №38084 з індивідуальним споживачем про надання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (без обслуговування внутрішньобудинкових систем) від 16.12.2021, укладений між АТ “Державний ощадний банк України” та ТОВ «ІНФОКС» з Додатками №1-3, 7 та Додаткові угоди №1 від 16.12.2021, №2 від 28.04.2023, №3 від 23.01.2024 до Договору;

17) Договір №ЕК/2023/26 про постачання електричної енергії споживачу від 08.06.2023, укладений між АТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» та Додаткова угода №2 від 08.06.2023 Договору з Додатком №1 до неї, а також Додаток №2,3 до Договору, Додаток №19 до заяви до договору про постачання електричної енергії споживачу (Повідомлення про намір укласти договір).

Відповідач за первісним позовом надав також додатки до Актів до Договору про постачання електричної енергії №ЕК/2023/46, а також докази оплати комунальних послуг за вищенаведеними договорами.

Оскільки Департамент вважає, що строк дії Договору від 04.07.2019 закінчився 04.07.2020 та зважаючи на приписи Закону № 157-ІХ, який є спеціальним, Департамент не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин іншого порядку, ніж визначений цим законом, а тому дані обставини стали підставою для звернення Департаменту з позовною заявою до суду про виселення АТ „Державний ощадний банк України” з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 191,5 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, приміщення № 501.

Крім того, Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом, у якому просило суд визнати бездіяльність Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, щодо неприйняття рішення про продовження згідно п. 2 ст. 18 Закону Укарїни “Про оренду державного та комунального майна” договору оренди № 8/96 від 31.03.1999, викладений 04.07.2019 у новій редакції нежитлове приміщення площею 191,5 кв. м. першого поверху, розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159 незаконною та зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради продовжити договір оренди № 8/96 від 31.03.1999, викладений 04.07.2019 у новій редакції нежитлове приміщення площею 191,5 кв. м. першого поверху, розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, на тих самих умовах без проведення аукціону.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради безпідставно залишив без розгляду заяву Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про продовження договору оренди згідно п. 2 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Як зазначалось раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 у даній справі первісний позов задоволено повністю; виселено Акціонерне товариство „Державний ощадний банк України” з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 191,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 159, приміщення № 501, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписи ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Пункт 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України визначає, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частина 1 ст. 209 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було встановлено вище, 31.03.1999 між Сторонами укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 8/96.

Судова колегія зазначає, що на підставі зазначеного Договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди та господарські зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Враховуючи те, що спірні правовідносини стосуються оренди комунального майна, то до них підлягають застосуванню положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державної та комунальної власності в оренду та відносини між орендарем та орендодавцем.

29.12.2009 Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” викладено договір оренди нежитлового приміщення № 8/96 від 31.03.1999 у новій редакції (далі – Договір оренди у новій редакції), який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кривотенко Л.І. за зареєстровано в реєстрі № 4540.

Як зазначалось раніше, пунктом 7.5. Договору у новій редакції від 29.12.2009 сторонами встановлено, що зміни та доповнення, які вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір, тобто нотаріально посвідчуються.

Отже, додатковий договір № 1 від 28.02.2013, додатковий договір № 2 від 25.12.2014, додатковий договір № 2 від 09.09.2015, додатковий договір № 3 від 11.10.2016 та додатковий договір № 4 від 19.03.2018 є нікчемними, оскільки сторонами не додержано вимоги Закону та п. 7.5. Договору від 29.12.2009 щодо їх нотаріального посвідчення.

За таких обставин, строк дії Договору у період з 29.12.2014 має обчислюватись з урахуванням домовленостей сторін відповідно до положень Договору від 29.12.2009.

Зокрема, відповідно до п. 1.3. Договору від 29.12.2009 строк дії договору оренди: з 29.12.2009 до 29.12.2014, тобто 5 років.

Відповідно до п. 7.8. Договору від 29.12.2009 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Визначений у вказаному пункті порядок пролонгації договору узгоджується з положеннями ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” №2269-XII від 10.04.1992, (чинним станом на момент закінчення строку дії договору, встановленого у договорі у новій редакції від 29.12.2009), відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

В матеріалах справи № 916/3765/25 відсутні докази своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору, відтак суд приходить до висновку, що строк дії Договору у новій редакції від 29.12.2009 автоматично пролонгований на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто на 5 років, починаючи з 30.12.2014.

Надалі 04.07.2019 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” (в подальшому перейменовано на Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”) викладено у новій редакції договір оренди нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим №1440, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 173289659 від 10.07.2019.

Відповідно до п. 1.1. Договору від 04.07.2019 предметом договору є ті самі нежилі приміщення першого поверху загальною площею 191,5 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 159, приміщення № 501.

Термін дії договору оренди 1 (один) рік здати державної реєстрації права орендаря в Державному реєстрі речових прав, а саме: з 04.07.2019 до 04.07.2020 (п. 1.3. Договору від 04.07.2019).

Відповідно до п. 4.7. Договору від 04.07.2019 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю нежилі приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Пунктом 7.7. Договору від 04.07.2019 встановлено, що після закінчення строку дії договору, орендар має переважне право на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у орендодавця наміру передачі об`єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

Пунктом 7.11 Договору від 04.07.2019 також встановлено, що дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Будь-яких інших додаткових договорів, погоджень до Договору від 04.07.2019 матеріали справи не містять.

Судовою колегією встановлено, що станом на момент укладення Договору оренди №8/96 від 31.03.1999 та Договору оренди у новій редакції, діяв Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 за №2269-XII.

Водночас 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ в офіційному виданні "Голос України" 26.12.2019, цей Закон набрав чинності 27.12.2019 і, відповідно до наведених приписів, введений в дію з 01.02.2020, а отже, із цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком норм, зазначених в розділі "Прикінцеві та перехідні положення"). Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 927/395/23, від 26.11.2024 у справі № 927/394/23, від 07.02.2024 у справі № 902/852/22.

При цьому, за загальним правилом, у разі якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті.

У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) відповідно до вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 916/4522/23, від 21.05.2024 у справі № 908/1670/23, від 09.04.2024 у справі № 916/2555/23.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX передбачено, що законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 зазначено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим” (lex posterior derogat priori); “закон спеціальний має перевагу над загальним” (lex specialis derogat generali); “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим” (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Із аналізу частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX слідує, що цей закон є спеціальним, який при регулюванні спірних правовідносин має перевагу над загальними нормами визначеним у статті 764 Цивільного кодексу України та нормами інших нормативно-правових актів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.12.2022 у справі №910/21725/21, від 28.02.2023 у справі №910/13661/21.

Правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону України № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020), викладено в постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі №909/479/21, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 902/489/23).

Слід зазначити, що визначеним у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ спеціальним порядком продовження договорів оренди державного та комунального майна не передбачено можливості автоматичної пролонгації договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, як це було врегульовано частиною 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII, який втратив чинність.

Беручи до уваги те, що договір у новій редакції від 29.12.2009 не закінчився до 01.07.2020 включно (договір діяв до 04.07.2020), тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Таким чином для продовження цього договору підлягає застосовуванню процедура, передбачена Законом України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 № 157-ІХ, і автоматичне продовження договору є неможливим.

Частиною першою статті 18 вказаного закону № 157-ІХ встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, а саме без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Частина четверта цієї ж статті обумовлює, що рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Згідно частини п`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

З наведеного вбачається, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, зокрема: звернутись з заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Тобто орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви.

У свою чергу орендодавець, орієнтуючись на наявність чи відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, отримує можливість належно спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди, зокрема, продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання комунального майна, або продовжити договір оренди без проведення аукціону у випадках, передбачених законом.

При цьому, покладення на орендодавця обов`язку з проведення аукціону або винесення відповідного рішення щодо продовження (або відмови у продовженні) договору оренди відповідно до статті 18 Закону №157-ІХ є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі №914/1728/22.

З метою конкретизації процедури передачі державного та комунального майна в оренду Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений Постановою КМУ від 03 червня 2020 р. № 483 (далі - Порядок), який визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Даний порядок набрав законної сили 17.06.2020.

Відповідно до п. 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках, що кореспондується із ч.1 ст. 18 Закону України 157-IX.

Відповідно до Переліку підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню (додаток 4 до Порядку), підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, є акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” (АТ “ОЩАДБАНК”), що є банківською установою державної власності, яка надає у касах банківських установ послугу із приймання і перерахування готівкових коштів за житлово-комунальні послуги під час забезпечення можливості не сплачувати комісію за надання такої послуги;

Пунктом 135 Порядку визначено, що орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Пунктом 136 Порядку передбачено, що така заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Якщо заява подається підприємством, установою, організацією, що надає соціально важливі послуги населенню, орендар подає також документи, що підтверджують відповідність критеріям, установленим абзацом другим цього пункту Порядку. Підприємства, установи, організації, що надають соціально важливі послуги населенню, визначаються згідно з додатком 4 (пункт 137 Порядку).

Вимога про подання заяви на продовження договору оренди державного і комунального майна разом з необхідними документами шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (ЕТС) є імперативною та не містить альтернативних способів подання відповідної заяви.

Така позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2024 у справі №902/489/23.

Отже, беручи до уваги, що позивач за зустрічним позовом Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” є установою, яка відповідно до додатку 4 до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна надає соціально важливі послуги населенню, він має право на продовження строку дії договору оренди без проведення аукціону. Водночас реалізація такого права можлива виключно за умови суворого дотримання визначеної законодавством процедури.

Посилання апелянта на те, що він впродовж 2020-2025 років, неодноразово звертався до Департаменту з письмовими заявами про продовження строку дії договорів оренди нерухомого майна, укладених між сторонами, колегією суддів не приймається до уваги.

Так, дійсно, у матеріалах справи містяться листи Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, адресовані Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, зокрема:

- лист № 113.30/2849 від 06.07.2020, в якому банк звернувся до Департаменту з проханням продовжити термін дії договорів, в тому числі договору № 8/96 від 29.12.2012 адреса: м. Одеса, пр-т Добровольського, 159;

- лист №113.30/3122 від 20.07.2020, в якому банк повідомив про свій намір продовжити договори оренди, і просив Департамент повідомити своє рішення;

- лист №72-06/11838/2025 від 30.01.2025, в якому банк звернувся із проханням надати пояснення щодо строків укладення 15 договорів оренди, по яких були виконані належні оцінки, в т.ч. й по приміщенню за адресою по пр-т Добровольського, 159, м. Одеса.

- лист №72/4-06/85535/2025 від 30.06.2025, в якому банк звернувся до Департаменту з проханням повідомити про строки укладення нових договорів оренди або продовження строків дії раніше укладених договорів оренди приміщень, в т.ч. й приміщення, розташованого за адресою м. Одеса, пр-т Добровольського, 159, м. Одеса.

Водночас, які вірно вказав суд першої інстанції, з урахуванням положень Закону та пункту 135 Порядку, заява про продовження договору повинна бути подана не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії, тобто до 04 квітня 2020 року.

Позаяк такі листи направлялися Відповідачем після спливу строку, встановленого Законом для подання заяви щодо продовження дії Договору.

Крім того, відповідно до пункту 136 Порядку, починаючи з 17.06.2020, така заява подається виключно шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (ЕТС).

Враховуючи наведене, подання орендарем вже після 17.06.2020 (з пропуском встановленого законом строку) звичайних листів у паперовій формі не відповідає вимогам чинного законодавства та не може вважатися належним способом реалізації права на продовження договору оренди без проведення аукціону, адже було порушено і спосіб і строк подання відповідних заяв.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії орендаря свідчать про істотне порушення встановленого порядку продовження строку дії договору оренди, оскільки заяви про намір продовжити строк дії договору подані поза межами передбаченого строку, у неналежній формі та з недотриманням процедури, визначеної імперативними нормами Закону України “Про оренду державного та комунального майна” №157-ІХ та Порядку, затвердженого постановою КМУ №483.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.12.2022 у справі №916/4073/21.

В свою чергу, відповідачем за первісним позовом Акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” не надано суду доказів того, що він звертався у межах встановленого спеціальним законом строку до Департаменту із заявою про намір продовжити строк дії договору.

Щодо посилань апелянта на невиконання Департаментом вимог з повідомлення орендаря про припинення орендних відносин, колегія суддів зазначає, що невчинення орендодавцем фактичних дій щодо скерування орендарю не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, хоча й порушує права орендаря, але таке порушення не є підставою для автоматичного продовження дії договору оренди комунального майна без аукціону, в силу положень статті 764 Цивільного кодексу України, бо інакше мета, принципи та положення спеціального Закону № 157-IX будуть знівельовані.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 902/489/23.

Відповідно до статті 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” №157-IX договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч.1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX).

Таким чином, оскільки продовження договору оренди повинно було відбуватися відповідно до норм Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-ІХ, водночас такого продовження здійснено не було, суд дійшов вірного висновку, що термін дії Договору оренди закінчився 04.07.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та в подальшому продовжений сторонами не був.

В свою чергу, після закінчення строку дії договору 04.07.2020 орендні правовідносини між сторонами припинилися в силу прямої дії закону, а будь-яке подальше користування орендованим майном здійснювалося поза межами дії договору оренди та без належних правових підстав.

Щодо зустрічних позовних вимог Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, колегія суддів зазначає наступне.

Судом була встановлена обставина щодо укладення між уповноваженим органом з управління комунальної власності Одеської міської ради та відповідачем договору оренди №8/96 від 31.03.1999 (у новій редакції від 29.12.2009), до якого неодноразово вносились зміни додатковими погодженнями та додатковими договорами. У новій редакції договору було погоджено укладення договору оренди строком на 5 років (з 29.12.2009 до 29.12.2014).

04.07.2019 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” (в подальшому перейменовано на Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”) викладено у новій редакції договір оренди нежилого приміщення, посвідчений 29.12.2009 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 1440.

Термін дії договору оренди 1 (один) рік здати державної реєстрації права орендаря в Державному реєстрі речових прав, а саме: з 04.07.2019 до 04.07.2020 (п. 1.3. Договору від 04.07.2019).

За цих умов, оскільки сторонами шляхом викладення договору у новій редакції 04.07.2019 було визначено інший (новий) строк оренди майна комунальної власності, , а саме з 04.07.2019 по 04.07.2020, суд дійшов вірного висновку, що у спірних правовідносинах останньою редакцією договору визначений строк, на який укладений договір оренди - 1 рік.

При цьому, наведені вище норми законодавства, які діяли станом на час укладення договору в новій редакції і були регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність), визначали можливість автоматичного продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, і для такого продовження договору оренди передбачені умови - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку як орендар, так і орендодавець, у силу закону можуть розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Водночас, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №914/2233/22, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20).

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, останнім погодженим сторонами строком дії договору оренди № 8/96 від 31.03.1999 (у новій редакції від 04.07.2019) є строк до 04.07.2020.

Враховуючи зазначене, колегія суддів враховує, що на момент закінчення строку дії договору оренди вже набрав чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, яким установлено новий правовий механізм продовження договорів оренди державного та комунального майна, що передбачає їх продовження за результатами проведення відповідної процедури, визначеної цим Законом.

Отже, у спірних правовідносинах положення попереднього законодавства щодо можливості автоматичного (так званого “мовчазного”) продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах застосуванню не підлягають, оскільки після 04.07.2020 продовження дії договору оренди могло здійснюватися виключно у порядку та на умовах, визначених Законом №157-ІХ. За таких обставин доводи позивача за зустрічним позовом про продовження договору оренди в силу “мовчазної згоди” є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Крім того, щодо доводів Апелянта про те, що в період дії в Україні карантинних заходів зупинявся перебіг строків за отриманням адміністративних та інших послуг, а також строків надання відповідних послуг, що, в свою чергу, спростовує висновок місцевого суду, що АТ «Ощадбанк» повинен був подати заяву про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії, тобто до 04.04.2020, судова колегія зазначає наступне.

11.03.2020 у зв`язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”. Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239 строк карантину продовжено до 24.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 строк карантину продовжено до 11.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 строк карантину продовжено до 22.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 строк карантину продовжено з 22.05.2020 до 22.06.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 строк карантину продовжено до 31.07.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 строк карантину продовжено до 19.12.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (в редакції станом на дату подання позовної заяви, з урахуванням змін та доповнень) на території України установлено карантин до 30.04.2023.

Пункт 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-IX від 17.03.2020 було доповнено підпунктом 5 згідно із Законом України №1071-IX від 04.12.2020 "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який набрав чинності 10.12.2020.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їx закінчення.

Пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" затверджено перелік основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов`язані із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто чинним законодавством передбачено альтернативну можливість продовження договорів оренди державного та комунального майна у випадку, якщо діяльність суб`єкта господарювання була заборонена або обмежена на період встановлення карантину чи обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Водночас, згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в редакції Закону України № 1071-IX від 04.12.2020 на правовідносини між сторонами щодо строку дії Договору від 04.07.2019 не поширюються, оскільки Договір від 04.07.2019 припинився 04.07.2020, тобто ще до набрання чинності вказаним законом, у зв`язку з чим посилання Банку на наведену норму закону, як на підставу для пролонгації договору, є необґрунтованим.

Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.02.2022 у справі № 911/836/21.

Крім того, Апелянт зазначив, що при постановленні рішення місцевим господарським судом не взято до увагу та не надано належної правової оцінки тому, що впродовж липня 2020 по липень 2025 року Позивач не заперечував щодо продовження договірних правовідносин із АТ “Ощадбанк”, та своєю поведінкою підтверджував існування таких між сторонами, і лише 09.07.2025 повідомив Банк про те, що Договір оренди приміщення, розташованого за адресою пр-т Добровольського, 159 м. Одеса, закінчився і Департаментом розпочато претензійно- позовну роботу з повернення майна, так як таке не було повернуто територіальній громаді м. Одеса, що в свою чергу, вказує на принцип суперечливої поведінки в діях Орендодавця, що є неприпустимим та свідчить про порушення прав Банку, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

17.03.2020 прийнято Закон України № 530-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, який набрав чинності з дня його опублікування.

04.12.2020 прийнято Закон України № 1071-IX “Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, яким серед іншого внесено зміни до таких законів: у пункті 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" підпункт 4 виключено; доповнено підпунктами 5 та 6 такого змісту:

"5) для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення;

6) суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна" (пп.6 п.2 Прикінцевих преехідних положень).

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що цей Закон набирав чинності 10.12.2020.

22.07.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (далі – Постанова № 641).

Відповідно до п. 2 постанови № 641 (у редакції від 22.07.2020) залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі - рівень епідемічної небезпеки).

Пунктом 3 постанови № 641 (у редакції від 22.07.2020) встановлено, що рівень епідемічної небезпеки встановлюється за результатом оцінки епідемічних показників та визначається рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України (за посиланням http://covid19.gov.ua).

Відповідно до п. 15 постанови № 641 (у редакції від 22.07.2020) на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково до протиепідемічних обмежень, передбачених для “зеленого”, “жовтого” та “помаранчевого” рівня епідемічної небезпеки, забороняються, серед іншого, провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп`ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об`єктів поштового зв`язку.

Виходячи із системного аналізу наведених норм матеріального права, суд зазначає таке.

Положення підпунктів 5, 6 пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України №530-IX (у редакції із змінами, внесеними Законом № 1071-IX) встановлюють спеціальний правовий режим регулювання орендних відносин щодо державного та комунального майна на період дії карантину. При цьому законодавець пов`язує можливість продовження строку дії договору оренди, а також звільнення від сплати орендної плати виключно з фактом заборони або обмеження діяльності відповідного суб`єкта господарювання внаслідок запровадження протиепідемічних заходів.

Отже, необхідною та обов`язковою умовою застосування зазначених правових наслідків є наявність встановленого факту заборони або обмеження діяльності орендаря у відповідний період, що має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Разом з тим, як убачається з положень постанови Кабінету Міністрів України № 641, навіть у разі встановлення “червоного” рівня епідемічної небезпеки обмеження застосовуються диференційовано залежно від виду діяльності, а їх наявність підлягає доведенню у кожному конкретному випадку.

У матеріалах справи відсутні, а відповідачем Акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що у відповідний період банківська діяльність відповідача на території міста Одеси була заборонена чи обмежена у розумінні вказаних нормативно-правових актів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні правові підстави вважати, що у період з липня 2020 року діяльність АТ “Ощадбанк” у місті Одесі була обмеженою чи забороненою, а відтак відсутні і підстави для застосування до спірних правовідносин положень законодавства щодо продовження строку дії договору оренди комунального майна.

Крім того, Апелянт посилається на введення в Україні воєнного стану у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який у подальшому неодноразово продовжувався і триває.

Постановою Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану” установлено, що договори оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації та визначається із урахуванням переліку визначених територій.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на введення в Україні воєнного стану та положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, оскільки зазначені норми регулюють особливості орендних правовідносин виключно щодо договорів оренди, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану та за наявності визначених законодавством умов.

Водночас, як встановлено вище, строк дії спірного договору оренди закінчився задовго до введення воєнного стану на території України. За таких обставин положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у матеріалах справи містяться листи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, зокрема:

- лист № 01-13/215 від 27.01.2022, яким повідомлено, що договір № 8/96 вважається таким, що припинив свою дію;

- лист № 01-13/1171 від 31.05.2024, яким повідомлено інформацію щодо порядку продовження договорів оренди відповідно до чинного законодавства.

Наведені листи Департамент комунальної власності Одеської міської ради свідчать про належне інформування орендаря щодо припинення строку дії договору оренди та правового режиму подальшого користування об`єктом оренди відповідно до вимог чинного законодавства України. За таких обставин відсутні правові підстави для висновку про протиправність дій Департаменту, оскільки останній діяв у межах наданих йому повноважень, у спосіб, передбачений законом, та належним чином повідомив орендаря про закінчення строку дії договору оренди і необхідність приведення правовідносин у відповідність до чинного законодавства України.

Щодо посилання апелянта на сумлінне виконання обов`язків орендарем, як права на продовження строку дії договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.

За частиною першою статті 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

З наведеного можна зробити висновок про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди можлива за умови дотримання встановленої процедури, наявності волевиявлення сторін та у разі припинення дії попереднього договору оренди і призводить до укладення договору оренди на новий строк, а не до його автоматичного поновлення. Суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами за рівних запропонованих орендодавцю умов договору оренди.

Таким чином, підстави для поновлення договору оренди, вказані у ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, ст.18 Закону і у ст. 777 Цивільного кодексу України не пов`язані одна з іншою, а згадані правові інститути (пролонгація договору на той же строк і на тих самих умовах і реалізація переважного права добросовісного орендаря) є взаємовиключними.

Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, матиме місце при укладенні договору оренди: із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Згадана правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19.

Баланс захисту прав орендодавця та орендаря в тому і полягає, що власник-орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду, та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новий строк; орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору перед будь-якими іншими особами (постанова Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 910/12017/17).

Оскільки, апелянт звернувся вперше до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради лише 06.07.2020, з істотним порушенням тримісячного строку та процедури такого звернення, заявивши про намір реалізувати своє переважне право щодо укладення нового договору оренди на новий строк, то слід вважати переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий термін втраченим.

Також, як вірно вказав суд першої інстанції, посилання позивача за зустрічним позовом Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” на продовження дії договору у зв`язку з подальшим перерахуванням позивачем орендної плати за вказаним договором, є хибними та безпідставними, оскільки проведення відповідної оплати не є безумовною підставою для продовження дії договору.

Подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.06.2020 у справі №916/1666/18.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про суперечливість правової позиції Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Так, з одного боку відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що договір оренди є продовженим в силу прямих приписів законодавства, посилаючись на норми, прийняті у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану. Водночас, у поданій зустрічній позовній заяві відповідач фактично виходить із протилежного, оскільки просить визнати протиправною бездіяльність Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо неприйняття рішення про продовження договору оренди та зобов`язати останнього здійснити таке продовження.

Тоді як порядок продовження договору оренди державного та комунального майна, визначений спеціальним законодавством, зокрема Законом України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 483, не був дотриманий саме відповідачем, який не звернувся у встановлені строки до Департаменту.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Враховуючи те, що після закінчення строку дії договору 04.07.2020 орендні правовідносини між сторонами припинилися в силу прямої дії закону, а будь-яке подальше користування орендованим майном здійснювалося без належних правових підстав, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення первісного позову про виселення Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 191,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, пр-т Добровольського, 159, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, яких дійшла колегія суддів, та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 по справі №916/3765/25 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 по справі №916/3765/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

Керуючись ст. 129, 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” на рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 по справі №916/3765/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2026 по справі №916/3765/25 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.08.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош