Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №949/2294/25 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2294/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисників - адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181110000233 від 20 серпня 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , освіти середньої, раніше не судимого, громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався, останній раз продовжено 3 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, відповідно до Указу Президента України №478/2025 від 14 липня 2025 року, затвердженого Законом України № 4524-IX, у зв`язку з чим введено обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, діючи умисно, за попередньою змовою із невстановленою органом досудового розслідування особою, в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, переслідуючи корисливі мотив і мету, направлені на отримання грошової винагороди, достовірно знаючи про тимчасові обмеження щодо виїзду військовозобов`язаних чоловіків з території України, сприяв у незаконному переправлені через державний кордон України громадянина України ОСОБА_7 , який мав намір незаконно перетнути державний кордон України з Республікою Білорусь поза пунктами пропуску, у воєнний час, за грошову винагороду в розмірі 5000 доларів США, не зважаючи на діючі обмеження воєнного стану.

Так, ОСОБА_4 , з метою реалізації злочинного умислу, направленого на незаконне переправлення осіб через державний кордон України та діючи на виконання раніше розробленого невстановленою особою плану, 20 серпня 2025 року близько 14 години прибув на мотоциклі марки «KINLON JL 150-70С», номер рами НОМЕР_1 , до центру с. Жадень Сарненського району Рівненської області, де він забрав ОСОБА_7 . Після чого, ОСОБА_4 , використовуючи вказаний мотоцикл, перевозив ОСОБА_7 в напрямку ділянки державного кордону України з Республікою Білорусь, що поблизу с. Переброди Сарненського району Рівненської області, з метою подальшого переведення останнього через ділянку державного кордону України, однак був виявлений працівниками прикордонної служби в с. Переброди.

Вказані дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 332 КК України, як незаконне переправлення осіб через державний кордон України, з наданням засобів, вчинене групою осіб, з корисливих мотивів.

Будучи допитаним в ході судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 надав показання у яких свою вину не визнав, та повідомив суду, що на прохання своєї знайомої ОСОБА_8 , яка працює у місцевому кафе, погодився забрати власним мотоциклом з с. Жадень хлопця ОСОБА_9 і доправити його до с. Переброди Сарненського району Рівненської області.

Просив призначити покарання більш м`яке, ніж передбачено статтею, яка йому інкримінується.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки та з конфіскацією майна.

Вважає, що саме таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою обвинуваченого.

Водночас прокурор зазначила, що зібрані докази не суперечать одне одному і в своїй сукупності доводять вину обвинуваченого. Тому, на переконання прокурора, позиція обвинуваченого щодо його невизнання вини є лише формою уникнення відповідальності. По місцю проживання обвинувачений ОСОБА_4 характеризується негативно, схильний до конфліктів та вживання алкогольних напоїв.

Також вважає, що обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого. які були встановлені під час досудового розслідування, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Зазначила, що пасивна позиція обвинуваченого під час судового розгляду свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, не свідчить про належну самокритичність, а тому не може бути розцінено як щире каяття.

До того ж, вважає, що відсутні підстави для визнання пом`якшуючою обставиною активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений нових істотних обставин не повідомив, а механізм вчинення злочину встановлено, переважно, завдяки показам свідків, а також іншими зібраними в ході досудового розслідування доказами.

При цьому, прокурор також вказала, що обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 зазначив, що матеріали кримінального провадження не доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 , що є підставою для його виправдання.

За правилами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Винуватість ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні передбаченому ч. 3 ст. 332 КК України доведена сукупністю наступних доказів, досліджених та перевірених в судовому засіданні, зокрема:

- протоколом огляду місця події з додатками (а.к.п. 24-47), згідно якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 5000 дол. США (п`ять тисяч доларів США), яким зафіксовано матеріальні сліди, обстановку та обставини вчинення кримінального правопорушення;

- протоколом огляду речей з додатками (а.к.п. 51-54), згідно якого було виявлено та вилучено мобільний телефон, який належить ОСОБА_4 ;

- протоколом огляду місця події (а.к.п. 56), згідно якого виявлено та вилучено мобільний телефон ОСОБА_10 із зафіксованами дзвінками, яким зафіксовано матеріальні сліди, обстановку та обставини вчинення кримінального правопорушення;

- протоколом огляду речей з додатками (а.к.п. 57-61), згідно якого було виявлено та вилучено мобільний телефон ОСОБА_10 ;

- протоколом огляду місця події з додатками (а.к.п.67-69), згідно якого було виявлено та вилучено мотоцикл, який належить ОСОБА_4 ;

- протоколом обшуку з додатками (а.к.п. 158-161), згідно якого було виявлено та вилучено мобільні телефони ОСОБА_11 із номерами дзвінків;

- протоколом огляду речі з додатками (а.к.п. 172-173), згідно якого досліджено історію дзвінків вилучених мобільних телефоні.

Крім цього, за клопотанням прокурора в судовому засіданні було досліджено витяг з ЄРДР (а.к.п.2), згідно якого 20.08.2025 року було внесено відомості з правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 332, ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 22.08.2025 року та 16.09.2025 року про арешт майна (а.к.п. 79, 169).

Поза тим, оцінюючи показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , надані ними безпосередньо в судовому засіданні, суд визнає їх логічними, послідовними, такими, що не містять суперечностей та повністю відображають об`єктивні обставини події.

При цьому, судом не встановлено підстав для оговору обвинуваченого з боку вказаних осіб чи наявності у свідків особистої зацікавленості в результатах розгляду справи.

У своїй сукупності та взаємозв`язку з вищевказаними дослідженими у ході судового розгляду доказами, показання свідків є узгодженими, доповнюють одні одних і в повному обсязі підтверджують обставини вчинення кримінального правопорушення саме обвинуваченим.

Тож, аналізуючи зібрані у справі докази з показаннями вказаних свідків суд переконується в тому, що поєднання та взаємозв`язок цих самостійних та незалежних одне від одного джерел доказів утворює єдиний, логічний та безперервний ланцюг подій, який повністю спростовує версію обвинуваченого про його непричетність до інкримінованого йому злочину.

Таким чином, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, які визнаються судом належними, допустимими і достатніми, суд вважає що кримінальне правопорушення було вчинено саме обвинуваченим ОСОБА_4 , а його винність у вчиненні інкримінованого діяння підтверджується поза розумним сумнівом, тому кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 332 КК України, як сприяння в незаконному переправленні осіб через державний кордон України з наданням засобів, вчиненому групою осіб, з корисливих мотивів, є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 332 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як тяжкий злочин.

Отже, судом також досліджено характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_4 матеріали.

Суд враховує те, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.к.п. 89), з довідки-характеристики Миляцької сільської ради № 938 та № 939 від 21.08.2025 року вбачається, що ОСОБА_4 зарекомендував себе з не доброї сторони, має схильність до конфліктів та зловживання спиртними напоями (а.к.п. 92-93).

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 , покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Так, в обвинувальному акті, до обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 віднесено - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Проте, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Втім, суд не знаходить підстав для визнання щирого каяття обвинуваченого обставиною, що пом`якшує покарання.

До того ж, щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19.

Навпаки, пасивна позиція засудженого під час судового розгляду, свідчить про відсутність у засудженого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

На це вказав Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 03 жовтня 2024 року по справі 701/1202/23.

При цьому, суд зважає на той факт, що обвинувачений, в ході судового розгляду, своєї вини не визнав, що, відповідно, не є безумовним свідченням щирого каяття, оскільки таке каяття повинно підтверджуватись критичною оцінкою власної поведінки, усвідомленням тяжкості вчиненого, щирим жалем з приводу наслідків кримінального правопорушення та своєю процесуальною поведінкою.

За таких обставин, суд констатує, що поведінка обвинуваченого у ході судового розгляду не може бути розцінена як щире каяття, у розумінні ст.66 КК України, та не є підставою для пом`якшення покарання.

Щодо наявності обставини, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, суд зазначає наступне.

ОСОБА_4 не визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та заперечував свою причетність до події. Разом із тим, основні обставини кримінального правопорушення були встановлені органом досудового розслідування на підставі інших зібраних доказів, що не може свідчити про його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення у розумінні п. 1 ч. 1 ст.66 КК України.

Водночас, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, судом також не встановлено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року у справі № 1-33/2004, покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Так, об`єктом злочину, передбаченого ст. 332 КК України, є суспільні відносини у сфері забезпечення встановленого порядку управління та недоторканності державного кордону України. Відповідно до ст. 17 та ст. 92 Конституції України, суспільні відносини у сфері забезпечення встановленого порядку управління та недоторканності державного кордону України регулюються виключно законами України. Тому злочини проти недоторканості кордонів держави становлять найбільшу суспільну небезпеку та потребують призначення покарання, яке б забезпечувало виправлення особи та попередження аналогічних протиправних діянь.

Санкцією ч. 3 ст. 332 КК України передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Вирішуючи дане питання, суд, зокрема бере до уваги правову позицію, зазначену в постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року, відповідно до якої Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до ч. 1 ст. 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Scoppolav. Italy (№ 2) (Заява № 10249/03)" від 17 вересня 2009 року констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової практики.

Таким чином, узявши до уваги принцип правової справедливості, який є однією із ключових засад системи права та посідає особливе місце у кримінальному праві, де однією із складових цього принципу є співрозмірність вчиненого особою злочинного діяння та призначеного за нього покарання, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, зокрема обставини вчиненого злочину, його тяжкість особу обвинуваченого, позицію захисту та обвинувачення, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 необхідно призначити за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України покарання у виді позбавлення волі, але з реальним відбуттям покарання, оскільки саме таке покарання сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченням, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про необхідність призначення передбаченого санкцією ч. 3 ст. 332 КК України обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, суд враховує те, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ККС Верховного Суду у справі 295/5493/22 від 04 квітня 2023 року, такий вид покарання як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю може застосовуватися як до осіб, які вже обіймають певні посади або здійснюють відповідну діяльність, так і до осіб, які такі посади можуть обійняти в майбутньому, або ж у майбутньому можуть здійснювати відповідну діяльність.

Разом з тим, у постанові Об`єднаної палати ККС Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі №404/2081/22 викладено правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ст. 55 КК України (застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю). При розгляді вказаної справи судом зазначено, що зміст ст. 55 КК України не містить законодавчих заборон чи обмежень щодо призначення такого додаткового покарання в залежності від того, чи обіймав обвинувачений певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Тому, обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий корисливий злочин, суд вважає, що йому слід призначити додаткове покарання у виді конфіскації всього належного майна, за винятком житла, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, а також ст. 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Майнової шкоди кримінальним правопорушенням не завдано.

Потерпілих у кримінальному провадженні немає.

У справі цивільний позов під час досудового розслідування не заявлено.

Витрати на залучення експертів під час досудового розслідування відсутні.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області 22 серпня 2025 року накладено арешт на майно із забороною його відчуження, розпоряджання та користування, а саме на: мобільний телефон марки "Motorola G28" серійний номер ZT322FSHPC, IMEI1 НОМЕР_2 , IMEI2 НОМЕР_3 , який було вилучено у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 ; мотоцикл марки "KINLON JL 150-70C" номер рами НОМЕР_1 яким керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 ; грошові кошти в сумі 6000 (шість тисяч) доларів США, мобільний телефон марки "Realme gt neo 2" із сім-карткою НОМЕР_4 , який було вилучено у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_2 ; мобільний телефон марки "Samsung" SM-A366B/DS", який було вилучено у ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителя АДРЕСА_2 .

Крім цього, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області 16 вересня 2025 року накладено арешт на майно із забороною його відчуження, розпоряджання та користування, а саме на: мобільний телефон марки "Diablo Immortal" чорного кольору із пошкодженим екраном та корпусом; мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A36» imei1 НОМЕР_5 , imei2 НОМЕР_6 , які належать ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жительці АДРЕСА_3 .

При цьому, ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 серпня 2025 року на 6000 (шість тисяч) доларів США, належних ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителю АДРЕСА_2 скасувати - скасовано.

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

До того ж, під час досудового розслідування, стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 серпня 2025 року було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 170, 174, 182, 368, 370, 373, 374, 394, 395, 615 КПК України

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 (один) рік, з конфіскацією всього належного майна, за винятком житла.

Запобіжний захід ОСОБА_4 , до вступу вироку в законну силу, залишити попередній - тримання під вартою.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення у межах даного кримінального провадження з 20 серпня 2025 року, з часу фактичного затримання, до дня набрання вироком законної сили, виходячи з положень ч. 5 ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Строк додаткового покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвал слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 серпня 2025 року та від 16 вересня 2025 року.

Речові докази:

- мобільний телефон марки "Motorola G28" серійний номер ZT322FSHPC, IMEI1 НОМЕР_2 , IMEI2 НОМЕР_3 , який зберігається у кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що по вул. Воробинська, 25А в м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області - конфіскувати;

- мотоцикл марки "KINLON JL 150-70C", номер рами НОМЕР_1 який зберігається на майданчику для зберігання ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що по вул. Юрія Колесника. 88Ж в м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області - конфіскувати;

- мобільний телефон марки "Realme gt neo 2" із сім-карткою НОМЕР_4 , який зберігається у кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що по вул. Воробинська, 25А в м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області - повернути власнику ОСОБА_7 ;

- мобільний телефон марки "Samsung" SM-A366B/DS", який зберігається у кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що по вул. Воробинська, 25А в м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області - повернути власнику ОСОБА_10 ;

- мобільний телефон марки "Diablo Immortal" чорного кольору із пошкодженим екраном та корпусом та мобільний телефон марки "Samsung Galaxy A36" imei1 НОМЕР_5 , imei2 НОМЕР_6 , які зберігається у кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що по вул. Воробинська, 25А в м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області - повернути власнику ОСОБА_11 .

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1