Вирок від 19 серпня 2026 р. у справі №284/218/25 — Народицький районний суд Житомирської області

Справа №284/218/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року селище Народичі

Народицький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

з секретарем ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

представника ОСОБА_6

розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 березня 2025 року за №12025065500000050, по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Жана-Таланського району російської федерації, зареєстрованого й проживаючого по АДРЕСА_1 , громадянина України,

за частиною 1 статті 125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2025 року близько 18 години біля домогосподарства, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , між неповнолітньою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 виник конфлікт, під час якого останній умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, схопив ОСОБА_7 за верхній одяг, та, намагаючись вивести її з подвір`я домогосподарства, штовхнув, від чого потерпіла впала на дерев`яну стінку надвірної будівлі.

В результаті вказаних дій ОСОБА_4 неповнолітній ОСОБА_7 були заподіяні легкі тілесні ушкодження у вигляді подряпини на верхній третині лівої бічної поверхні шиї, на 2,5 см нижче лівого кута нижньої щелепи, та подряпини в поперековій ділянці справа.

В судовому засіданні обвинувачений свою вину не визнав та пояснив, що наприкінці лютого 2025 року на роботу зателефонувала його співмешканка ОСОБА_8 і попросила, щоб він приїхав додому, тому що на подвір`я домогосподарства за місцем їх проживання прийшли сестри ОСОБА_9 й влаштували сварку. Коли він приїхав додому та побачив на власному подвір`ї сестер ОСОБА_9 , то почав з`ясовувати, з якою метою вони прийшли, а також, навіщо напередодні зробили нецензурні написи на огорожі його домогосподарства. Під час спілкування ОСОБА_7 почала відступати назад та, перечепившись за камінь, що лежав на землі, впала на стінку туалету, внаслідок чого, ймовірно, і отримала тілесні ушкодження. Крім цього, зазначив, що до ОСОБА_10 він не доторкався та дерев`яну палицю в її бік не кидав.

Свідок ОСОБА_8 , допитана в судовому засіданні, що відбулось 02 липня 2025 року, підтвердила показання обвинуваченого та показала суду, що 27 лютого 2025 року близько 18 години вона побачила крізь вікно будинку, в якому вона співмешкає із ОСОБА_4 , що на подвір`я прийшли ОСОБА_11 та ОСОБА_7 . Через те, що вони з співмешканцем мають неприязні відносини із сестрами ОСОБА_9 , вона відразу подзвонила ОСОБА_12 на роботу та попросила його приїхати. Коли ОСОБА_13 приїхав, ОСОБА_10 почала відходити, перечепилась через камінь та впала на будівлю туалету. Крім цього, зазначила, що ОСОБА_12 не кидав ніяких предметів у бік потерпілої.

Свідок ОСОБА_14 , допитана в судовому засіданні, що відбулось 11 липня 2025 року, дала показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_15 , яка є її рідною дочкою, зокрема, зазначила, що вона бачила, як 27 лютого 2025 року потерпіла під час сварки з обвинуваченим, з власної необережності, перечепилась через камінь, що лежав на землі неподалік калитки огорожі, після чого зіштовхнулась із будівлею туалету.

Суд критично ставиться до показань обвинуваченого та свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_16 з огляду на таке.

З досліджених в судовому засіданні пояснення ОСОБА_4 від 27 лютого 2025 року, а також протоколів допиту свідка ОСОБА_8 від 29 березня 2025 року й підозрюваного ОСОБА_4 від 01 квітня 2025 року вбачається, що обвинувачений та свідок ОСОБА_15 під час досудового розслідування надавали показання, які цілком узгоджуються зі змістом обвинувального акту.

Також суд зважає на те, що свідок ОСОБА_15 є співмешканкою обвинуваченого, а свідок ОСОБА_16 - матір`ю співмешканки, а тому, не виключає того, що їх свідчення можуть бути мотивовані бажанням допомогти обвинуваченому уникнути покарання.

Крім цього, суд вважає, що свідчення цих свідків та обвинуваченого є непереконливими й з огляду на те, що вони спростовуються показаннями потерпілої, законного представника, інших свідків та експерта.

Так, в судовому засіданні, що відбулось 29 травня 2025 року, потерпіла пояснила, що увечері 27 лютого 2025 року, коли вона, прямуючи із своєю рідною сестрою ОСОБА_11 до неї додому, проходила вулицею неподалік домогосподарства, де мешкає ОСОБА_12 , їх помітила співмешканка обвинуваченого - ОСОБА_8 , яка почала відразу на них кричати та звинувачувати в тому, що вони зробили на паркані нецензурні написи. Під час виниклої словесної суперечки, ОСОБА_15 подзвонила ОСОБА_12 та попросила його приїхати додому. Коли обвинувачений приїхав, то відразу, нічого не пояснюючи, почав розмахувати руками, схопив її за верхній одяг та штовхнув в бік будівлі туалету. Злякавшись такої поведінки обвинуваченого, вона почала тікати. В цей час ОСОБА_12 взяв дерев`яну палку, яку кинув в її напрямку, та влучив у поясницю.

Законний представник потерпілої ОСОБА_11 , яка була допитана як свідок в судовому засіданні, що відбулось 16 грудня 2025 року, підтвердила показання потерпілої та додала, що увечері 27 лютого 2025 року обвинувачений без будь-яких причин почав бити руками потерпілу по обличчю, а потім штовхнув ОСОБА_10 так, що вона впала спиною на будівлю туалету. Також зазначила, що до цієї події у її сестри ніяких тілесних ушкоджень не було.

Свідок ОСОБА_17 , яка була допитана в судовому засіданні, що відбулось 10 червня 2026 року, показала, що увечері одного дня наприкінці лютого 2025 року вона почула, що у сусідньому дворі, де проживають ОСОБА_18 та ОСОБА_8 , відбувається якийсь конфлікт. Коли вийшла, то побачила, як ОСОБА_19 та ОСОБА_7 вибігали з території домогосподарства ОСОБА_12 , а останній йшов за ними та щось кричав. Моменту падіння потерпілої на будівлю туалету або паркан вона не бачила.

Допитана в судових засіданнях, що відбулись 11 липня 2025 року та 10 серпня 2026 року, свідок ОСОБА_20 пояснила суду, що вона, перебуваючи на посаді дізнавача, здійснювала досудове розслідування кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_12 . Під час проведених нею слідчих дій обвинувачений ОСОБА_12 та його співмешканка ОСОБА_15 надавали пояснення, які потім були відображені в обвинувальному акті. При цьому, обвинувачений не лише визнавав свою вину, а й розповідав про обставини заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій та демонстрував їх під час слідчого експерименту, проведеного за його участі.

Допитаний в судовому засіданні, що відбулось 10 лютого 2026 року, експерт ОСОБА_21 повідомив суду, що ним проводились експертні дослідження щодо тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_7 27 лютого 2025 року. Підтвердив зроблені ним висновки та показав, що для проведення експертизи йому надавались матеріали кримінального провадження. Також зазначив, що виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження теоретично могли утворитись після 27 лютого 2025 року, однак, їх утворення до цієї дати є вкрай малоймовірним.

Також винність обвинуваченого підтверджується оголошеними та дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема, протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05 березня 2025 року, з якого вбачається, що ОСОБА_7 звернулась до поліції із заявою про те, що ОСОБА_4 27 лютого 2025 року заподіяв їй тілесні ушкодження.

З протоколів проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_11 від 06 березня 2025 року, ОСОБА_7 від 27 березня 2025 року та ОСОБА_4 від 01 квітня 2025 року вбачається, що законний представник потерпілої, потерпіла та обвинувачений розповіли та показали, як саме обвинуваченим були заподіяні тілесні ушкодження потерпілій.

Згідно з висновком експерта №70 від 28 березня 2025 року у ОСОБА_7 було встановлено наявність наступних тілесних ушкоджень: подряпина на верхній третині лівої бічної поверхні шиї, на 2,5 см нижче лівого кута нижньої щелепи; подряпина в поперековій ділянці справа. Вказані тілесні ушкодження утворились від 2-х травматичних впливів від прямої дії (ковзна дія, удар під кутом) ребер тупих твердих предметів та могли утворитись за обставин і в час вказаних у постанові – 27.02.2025 року заподіяли тілесні ушкодження. За ступенем тяжкості всі вказані вище тілесні ушкодження відносяться до категорії легких (згідно п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року). В момент заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 могла бути в будь-якому положенні, при якому ділянки тіла з ушкодженнями були б доступні травматичному впливу. Встановлені при проведенні експертизи тілесні ушкодження не могли утворитись від падіння з вертикального положення тіла на рівну площину. Всі вказані вище тілесні ушкодження могли утворитись при обставинах, показаних потерпілою ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту – остання розповіла та показала, як саме їй були заподіяні удари руками в обличчя та дерев`яною палицею по спині.

Під час судового розгляду обвинувачений повідомив суду, що не підписував протоколи допиту та слідчого експерименту з його участю, датовані 01 квітня 2025 року, з огляду на що захисник обвинуваченого зазначив, що ці докази сфальсифіковані поліцейськими, та просив визнати їх недопустимими.

Обмірковуючи питання визнання зазначених стороною захисту доказів недопустимими, суд зважає на таке.

Під час досудового розслідування обвинувачений не висловлював жодних заперечень щодо змісту зібраних органом дізнання та відкритих йому матеріалів кримінального провадження.

Крім цього, суд зважає на той факт, що зміст протоколу допиту ОСОБА_12 від 01 квітня 2025 року тотожний змісту його письмових пояснень від 27 лютого 2025 року, щодо яких обвинувачений жодних заперечень не висловлював та підтвердив, що підписав їх власноручно після прочитання.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 підтвердила, що складені нею 01 квітня 2025 року протоколи допиту та слідчого експерименту були нею прочитані вголос і власноручно підписані ОСОБА_12 , який жодних заперечень щодо змісту цих процесуальних документів не висловлював.

Суд також вважає безпідставними твердження захисника про те, що дізнавачем був сфальсифікований протокол слідчого експерименту, проведеного з участю обвинуваченого, оскільки до зазначеного протоколу додано фототаблицю, з якої вбачається, що ОСОБА_4 розповів та показав, як саме він схопив потерпілу за плечі та штовхнув.

На підставі викладеного, суд дійшов переконання щодо відсутності підстав, визначених статтею 87 ЦПК України для визнання доказів недопустимими, а тому, вважає, що протоколи допиту підозрюваного та слідчого експерименту, проведеного з участю підозрюваного, датовані 01 квітня 2025 року, є допустимими доказами.

Отже, з огляду на зазначене, оцінивши розглянуті докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого і кваліфікує його дії за частиною 1 статті 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Водночас, суд вважає, що встановлена органом досудового розслідування пом`якшуюча обставина як щире каяття та активне сприяння розкриттю провадження не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, з огляду на таке.

Щире каяття є обставиною, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила злочин і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого злочину, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів.

Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. При цьому, щире каяття не є тотожним поняттям до визнання вини (визнання особою факту вчинення нею злочину).

Під час судового засідання обвинувачений свою вину не визнав, відмовився від показань, наданих ним під час досудового розслідування, не виявив ні щирого розкаяння, ні жалю, ні прагнення усунути завдану потерпілій шкоду, з огляду на це, суд вважає, що відсутні підстави для визнання зазначеної вище обставини такою, що пом`якшує покарання обвинуваченого.

Прокурор в судовому засіданні просила суд призначити обвинуваченому покарання за частиною 1 статті 125 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доході громадян.

Представник потерпілої особи просив визнати обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, та, з огляду на узгоджену з потерпілою думку щодо суворості покарання, призначити ОСОБА_12 покарання у виді громадських або виправних робіт.

Обвинувачений під час судових дебатів зазначив, що винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення він себе не визнає та вважає, що сам факт кримінального переслідування є наслідком неналежного виконання поліцейськими своїх функціональних обов`язків, оскільки вони належним чином не відреагували на його звернення та не задокументували злочинну діяльність сестер ОСОБА_9 .

Захисник просив суд постановити виправдувальний вирок у зв`язку із відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України.

З огляду на зазначені раніше мотиви, суд не вбачає підстав для постановлення виправдувального вироку.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує вимоги статті 50 КК України, відповідно до яких метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Аналіз даних про особу обвинуваченого вказує на те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вперше вчинив кримінальне правопорушення, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває.

На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, обираючи покарання, суд вважає за необхідне призначити останньому найменш суворе покарання, з визначених санкцією частини 1 статті 125 КПК України, у виді штрафу.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог статті 100 КПК України.

Керуючись статтями 368, 370, 373,374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доході громадян, тобто в сумі 850 гривень.

Речові докази: два DVD-R диски з відеозаписами допиту неповнолітньої потерпілої ОСОБА_7 та слідчого експерименту за її участі - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

На вирок суду до Житомирського апеляційного суду через Народицький районний суд Житомирської області може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копії вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та надіслати прокурору, захиснику, потерпілій, законному представнику та представнику потерпілої.

Суддя: ОСОБА_23