Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №750/19060/23 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/19060/23

Головуючий у першій інстанції – Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1134/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради

Відповідач: ОСОБА_1

Особи, які подали апеляційні скарги: заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2026 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (суддя Супрун О.П.), ухвалене о 10 год. 17 хв. в м.Чернігів,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,12 гa з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом:

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави в особі Чернігівської міської ради;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2275586374101);

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1563896174101);

- зобов`язання ОСОБА_1 привести земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у приданий для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку.

Позов мотивовано тим, що пунктом 31 рішення Чернігівської міської ради від 24 грудня 2020 року ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та передано безоплатно у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066 для індивідуального садівництва. 29 січня 2021 року ОСОБА_2 укладено з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури вказував, що передача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки суперечить вимогам чинного законодавства та порушує виключне право власності територіальної громади м.Чернігова на неї, оскільки земельна ділянка повністю знаходиться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна. Зазначав, що пункт 31 рішення Чернігівської міської ради від 27 грудня 2020 року №3/VIII-31 про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність спірної земельної ділянки для індивідуального садівництва суперечить вимогам статей 58, 60, 61, 83, 84 Земельного кодексу України та статей 86, 88, 89 Водного кодексу України. Звертав увагу, що Чернігівською міською радою в порушення вимог ст.ст.122, 20 ЗК України змінено цільове призначення земель водного фонду на землі індивідувального садівництва. Вважав, що в зв`язку з порушенням вимог законодавства при розпорядженні та використанні земель водного фонду, які також є землями обмеженої оборотоздатності, правильним та ефективним способом захисту інтересів держави буде подання саме негаторного позову, який може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки водного фонду. Також заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури вказував, що для забезпечення державі в особі Чернігівської міської ради реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди у користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на цю ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За доводами позивача, ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна – розташованого на спірній земельній ділянці садового будинку набуто незаконно, оскільки технічний паспорт на нього від 04 травня 2018 року посвідчує недостовірні факти: про рік побудови садового будинку, його конфігурацію та використані матеріали будівництва, що підтверджується результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи в кримінальному провадженні №42021270000000073. Враховуючи, що визнання недійсним або скасування документів, на підставі яких у даному випадку зареєстроване право власності на об`єкти нерухомості, не передбачено законом та є неефективним способом захисту порушеного права, прокурор вважав, що скасуванню підлягає державна реєстрація речових прав на нерухоме майно із одночасним їх припиненням. Позивач наголошував, що Чернігівська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, володіючи інформацією про незаконність вибуття вказаної ділянки з комунальної власності та її самочинну забудову, не вжила та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав територіальної громади, маючи реальну можливість вжити такі заходи, а тому заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2026 року частково задоволено позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою; усунуто перешкоди в здійсненні Чернігівською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, площею 0,12 гa, кадастровий номер 7410100000:02:051:0066, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її повернення на користь держави в особі Чернігівської міської ради; зобов`язано ОСОБА_1 знести садовий будинок АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,12 гa з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, із метою її повернення на користь держави в особі Чернігівської міської ради в придатному для використання стані; відмовлено в задоволенні решти позовних вимог; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури 5 368,00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Десна, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи, зокрема, у висновку експерта Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 628/24-24 від 24.12.2024 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи в цивільній справі № 750/19060/23, у зв`язку з чим вона відповідно до вимог ЗК України та ВК України належить до земель водного фонду і є об`єктом підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання. Суд дійшов висновку, що з урахуванням обставин даної справи, а саме відчуження першим власником, ОСОБА_2 , садового будинку відповідачу ОСОБА_1 , вимога про скасування лише за нею державної реєстрації прав на нерухоме майно не може бути розцінена судом як належний спосіб захисту, оскільки її задоволення призведе до відновлення державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_2 як попереднім власником, а не держави в особі Чернігівської міської ради, отже належними вимогами, які може заявити особа – власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

В апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить вказане рішення суду першої інстанції змінити, доповнивши його мотивувальну частину належною оцінкою щодо незаконності державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва – садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1563896174101), який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що в описовій частині рішення судом встановлено обставини, які свідчать про те, що спірний садовий будинок є об`єктом самочинного будівництва (збудований на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи), проте в мотивувальній частині рішення відсутня належна оцінка суду щодо законності державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, що унеможливлює остаточне вирішення спору по суті. Відсутність вказаної складової судового рішення унеможливлює досягнення мети позову в частині закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна – садовий будинок АДРЕСА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідачка вказує, що апеляційна скарга фактично спрямована на доповнення (зміну) мотивувальної частини рішення щодо способу захисту без оскарження його резолютивної частини у відповідній частині. Звертає увагу, що саме резолютивна частина рішення, а не додаткові формулювання в мотивах, є предметом виконання та подальших реєстраційних дій. ОСОБА_1 звертає увагу, що в цій справі прокурор звернувся в інтересах суб`єкта, який має власні повноваження та процесуальну дієздатність для самостійного звернення до суду, отже прокурор не може підміняти компетентний орган лише посиланнями на загальну «необхідність захисту», не довівши виключність випадку та належним чином не обґрунтувавши підстави представництва, підтверджені судом. Вважає, що відповідно до п.4 ч.4 ст.185 ЦПК України наявні підстави повернення позовної заяви позивачеві. За доводами відповідачки, оскільки органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності і це майно не було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; не було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, і в подальшому майно за відплатним договором було придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) - відсутні підстави витребувати це майно від набувача ОСОБА_1 . Відповідачка посилаться, що судом не було взято до уваги висновок експерта від 24 лютого 2020 року №3504/88-20 і не обґрунтовано з яких підстав. Вважає, що питання визначення прибережних захисних смуг в межах міст повинно бути визначено з урахуванням містобудівної документації, а не виключно на підставі положень ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України. Також звертає увагу, що в ході погодження проекту землеустрою контролюючими органами факту віднесення спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги або до водоохоронної зони встановлено не було. ОСОБА_1 вказує, що суд необґрунтовано та всупереч нормам законодавства України, яке регулює відповідні правовідносини, поклав відповідний непропорційний обов`язок щодо знесення садового будинку на особу, яка не здійснювала таке будівництво, а набула майно на підставі цивільно-правової угоди, як того вимагають норми чинного законодавства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позовна заява повинна бути повернута позивачеві, оскільки прокурор не може підміняти компетентний орган лише посиланнями на загальну необхідність захисту, не довівши виключність випадку та належним чином не обґрунтувавши підстави представництва, підтверджені судом. Вказує, що ОСОБА_2 у законний спосіб, відповідно до норм чинного законодавства було отримано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, яка в подальшому з дотриманням норм ЦК України була відчужена за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 . За доводами відповідачки, твердження суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка віднесена до земель водного фонду, не відповідає відповідним нормам законодавства з питань містобудування, а також чинній містобудівній документації Чернігівської міської ради. Звертає увагу, що рішення Чернігівської міської ради від 29 серпня 2019 року №44/VII-19 (про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою) та від 24 грудня 2020 року №3/VIII-31 (про затвердження проєкту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки) на даний момент лишаються чинними, а позивач не звертався до суду щодо їх скасування. Наголошує, що питання визначення прибережних захисних смуг в межах міст повинно бути визначено з врахуванням містобудівної документації, а не виключно на підставі положень ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

По справі встановлено, що 04 травня 2018 року ТОВ «Експерта компанія «ІТЕО» на замовлення ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на садовий будинок АДРЕСА_2 , відповідно до якого: рік побудови будинку – 1991, фундамент - бетон, стіни - цегла, покриття - шифер, перекриття - дерево, підлога – дошки, будинок обладнаний електрикою, висота будівлі - 3 м, площа основи - 10 кв.м, об`єм - 30 куб.м, загальна площа будинку – 8,1 кв.м, площа кімнати - 5,4 кв.м, площа коридору - 2,7 кв.м (а.с.100-102 т.1).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 15 травня 2018 року пунктом 1.12. рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року №233 «Про присвоєння та зміну поштових адрес об`єктам нерухомого майна» садовому будинку, загальною площею 8,1 кв.м, ОСОБА_2 присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 (а.с. 95, 96 т.1).

За інформацією Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 13 липня 2021 року, наданої на запит Чернігівської обласної прокуратури, зокрема пункт 1.12 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року №233 в частині присвоєння поштової адреси садовому будинку, загальною площею 8,1 кв.м, ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , було прийнято на підставі технічного паспорту на садовий будинок, виконаного ТОВ «Експертна компанія «ІТЕО», оскільки для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, побудоване до 5 серпня 1992 року, документом, який свідчить про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна (а.с.97-98 т.1).

05 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 , для індивідуального садівництва (а.с.212 т.1).

Пунктом 7 рішення Чернігівської міської ради №44/VII-19 від 29 серпня 2019 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га для індивідуального садівництва (а.с.43 т.1).

У 2019 році фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га за рахунок земель комунальної власності ОСОБА_2 для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , в адміністративних межах Чернігівської міської ради Чернігівської області (а.с.71-78 т.1).

Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради висновком від 17 грудня 2019 року №01-11/595 погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га для індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 . У висновку вказано, що згідно з Генеральним планом розвитку м. Чернігова, затвердженим рішенням міської ради від 25 грудня 2003 року (10 сесія 4 (24) скликання), зазначена територія відноситься до території житлової садибної забудови (а.с.220 т.1).

Пунктом 31 рішення Чернігівської міської ради №3/VIII-31 від 24 грудня 2020 року ОСОБА_2 затверджено проект відведення та передано у власність безоплатно земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га (кадастровий номер 7410100000:02:051:0066) для індивідуального садівництва (а.с.44 т.1).

29 січня 2021 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р.В., відповідно до якого покупець прийняла у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , площею 0,1200 га, з яких: 0,1190 - рілля, 0,0010 га – малоповерхова забудова, кадастровий номер 7410100000:02:051:0066, і зобов`язується сплатити за неї обговорену грошову суму (а.с.49-52 т.1).

Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані, згідно витягу №HB-7419823982021 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 січня 2021 року. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва (п. 1.1. договору).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 грудня 2021 року №288889774 – 22 січня 2021 року на підставі витягу із рішення Чернігівської міської ради №3/VIII-31 від 24 грудня 2020 року право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0066 зареєстровано за ОСОБА_2 , 29 січня 2021 року зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2021 року (а.с.45-48 т. 1).

Також 29 січня 2021 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р.В., за умовами якого продавець передав садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в, у власність покупця, а покупець прийняв садовий будинок і сплатив за нього обговорену грошову суму (а.с.108-111 т.1).

Садовий будинок має такі характеристики: позначений в плані літерою «А-1», має 8,1 кв.м загальної площі. Садовий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1200 га, кадастровий номер земельної ділянки - 7410100000:02:051:0066. Одночасно посвідчується договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташований відчужуваний садовий будинок (п. 1.2 договору).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2021 року №271112775 право власності на садовий будинок, загальною площею 8,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , 24 травня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №233 від 17 травня 2018 року, технічного паспорту на садовий будинок, виданого ТОВ «Експертна компанія «ІТЕО»; 29 січня 2021 року право власності на даний садовий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29 січня 2021 року (а.с.105-107 т.1).

07 червня 2021 року у відповіді №413 на запит Чернігівської обласної прокуратури КП «ЧМБТІ» повідомило, що станом на 31 грудня 2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 не зареєстровано; інвентаризацію об`єктів (садових будинків) за вказаною адресою підприємство не проводило та інвентаризаційні справи в матеріалах архіву відсутні (а.с.140 т.1).

15 липня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження №42021270000000073 на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме: невстановлені особи шляхом обману, на підставі підроблених документів заволоділи у порядку безоплатної приватизації земельними ділянками місцевої громади, загальна нормативна грошова оцінка яких складає 20,5 млн грн (а.с. 139 т.1).

Постановою прокурора Чернігівської обласної прокуратури від 15 вересня 2021 року у вказаному кримінальному провадженні призначено судову експертизу з питань землеустрою (а.с.53-55 т.1).

Згідно із висновком експерта №3968-3970/21-24 від 12 жовтня 2021 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №42021270000000073 фактично зовнішні розміри та матеріали, які використані при будівництві садового будинку, не відповідають вихідним даним, зазначеним у технічному паспорті МБТІ на садовий будинок АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 , виготовленому станом на 04 травня 2018 року (а.с.122-136 т.1).

Згідно з інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради від 21 вересня 2022 року, наданої на запит Чернігівської обласної прокуратури, за даними єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації відсутні відомості про звернення ОСОБА_2 за одержанням будівельного паспорту, реєстрацією повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність завершеного будівництвом садового будинку у АДРЕСА_1 (а.с. 144 т.1).

11 жовтня 2022 року Державна інспекція архітектури та містобудування України надала на запит Чернігівської обласної прокуратури інформацію, згідно з якою у Реєстрі будівельної діяльності за параметром пошуку «Місцезнаходження об`єкта: АДРЕСА_1 » документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не виявлено (а.с. 142-143 т.1).

Згідно з висновком експерта №4458-4460/21-24 від 31 січня 2023 року за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою в кримінальному провадженні №42021270000000073 проект землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам законодавства за складом та правилами оформлення (а.с. 56-70 т.1).

У відповідь на запит Чернігівської обласної прокуратури від 01 вересня 2023 року Державним науково-виробничим підприємством «Картографія» надано викопіювання з ортофотоплану станом місцевості на 2009 рік, в тому числі 7410100000:02:051:0066, берегової лінії водного об`єкту річки Десна та межі 100-метрової прибережної захисної смуги, вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 7410100000:02:051:0066 повністю знаходиться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна (а.с. 79-82 т.1).

У відповіді на запит Чернігівської обласної прокуратури від 01 вересня 2023 року №15/3/1-722вих23 з пропозицією вжити заходів до поновлення інтересів держави, порушених самочинним будівництвом на земельних ділянках Чернігівської міської ради та їх подальшою протиправною приватизацією, виконавчий комітет Чернігівської міської ради повідомив, що прибережно-захисна смуга вздовж правого берега річки Десна не затверджена рішенням міської ради, а тому рішенням Чернігівської міської ради від 24 грудня 2020 року №3/VIII-31 ОСОБА_2 затверджено проект відведення та передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га (кадастровий номер 7410100000:02:051:0066), для індивідуального садівництва (а.с. 83-90 т.1).

У відповіді на запит Чернігівської обласної прокуратури від 01 вересня 2023 року №15/3/1-720вих23 Деснянське басейнове управління водних ресурсів повідомило, що поблизу зазначених прокуратурою ділянок (зокрема з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066) протікає річка Десна, яка відноситься до великих річок (ст. 78 ВК України), площа водозбірного басейну становить 88,9 тис. кв. км. З урахуванням вимог ст. 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги для великої р. Десна становить 100 м (а.с. 91-94 т.1).

Згідно з висновком експерта Чернігівського відділення КНДІСЕ від 24 грудня 2024 року №628/24-24 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи в цивільній справі №750/19060/23 земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, яка розташована за адресою, АДРЕСА_1 , станом на 24 грудня 2020 року, повністю знаходилась в межах 100 метрової прибережної захисної смуги р.Десна (а.с. 190-196 т.2).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються в межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч. 1 ст. 60 ЗК України, ч. 1 ст. 88 ВК України).

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст. 61-62 ЗК України, ст. 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови територій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом (ч. 1, 4 ст. 59 ЗК України).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (ч. 2 ст. 61 ЗК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України).

Крім того, за положеннями ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини, вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц (провадження №14-71цс18), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18) (пункт 44), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18) (пункт 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) (пункт 63.2).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (чч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом у справі встановлено, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,1200 га з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066 по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка в подальшому придбана ОСОБА_1 , повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Десна та відповідно до вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України належить до земель водного фонду, з урахуванням чого земельна ділянка передана у приватну власність фізичній особі ОСОБА_2 з порушенням законодавства, яке прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність землі водного фонду.

Зазначене встановлено та підтверджується викопіюванням з ортофотоплану станом місцевості на 2009 рік з нанесенням меж земельної ділянки 7410100000:02:051:0066, берегової лінії водних об`єктів та межі 100-метрової прибережної захисної смуги, висновком експерта №4458-4460/21-24 від 31 січня 2023 року за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою в кримінальному провадженні №42021270000000073 та висновком експерта №628/24-24 від 24 грудня 2024 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи в цій цивільній справі №750/19060/23.

Будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на спростування зазначеного стороною відповідача не надано.

Встановивши обставини справи повно та всебічно, надавши правову оцінку доказам у справі, районний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод Чернігівській міській раді у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її на користь держави в особі Чернігівської міської ради.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками районного суду та відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на те, що ОСОБА_2 у законний спосіб, відповідно до норм чинного законодавства, отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066, спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, питання визначення прибережних захисної смуг в межах міст повинно бути визначено з врахуванням містобудівної документації, так як за відсутності встановлення меж прибережних захисних смуг у містобудівній документації чи відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, що прямо передбачено згаданими нормами та неодноразово вказано у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду.

Не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що п. 7 рішення Чернігівської міської ради від 29 серпня 2019 року №44/VII-19, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, а також п. 31 рішення Чернігівської міської ради від 24 грудня 2020 року №3/VIII-31, яким затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_2 безоплатно у власність спірну земельну ділянку для індивідуального садівництва, на даний момент лишаються чинними і позивач не звертався до суду щодо скасування даних рішень, з огляду на таке.

Як вже наголошувалось, спірна земельна ділянка, що передана у власність ОСОБА_2 , повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Десна та відповідно до вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України належить до земель водного фонду, отже вищезгадані рішення Чернігівської міської ради прийняті у порушення ст. 58, 60, 61, 83, 84 ЗК України та ст. 86, 88, 89 ВК України, а відтак є незаконними.

Водночас, вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 150).

У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі №676/1795/20 вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (провадження №12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19, пункт 52))».

З огляду на викладене, встановивши, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_2 , а згодом відчужена відповідачці, розташована в межах прибережної смуги, районний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки.

В апеляційній скарзі заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури зазначається, що районний суд не мотивував своє судове рішення та не надав належної оцінки щодо законності державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, що унеможливлює остаточне вирішення спору по суті та у подальшому не дає можливості державному реєстратору прав підстав для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи про об`єкт нерухомого майна.

Колегія суддів погоджується з такими доводами та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).

Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Частинами 3-5 ст. 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 року у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку ч. 3 або 5 ст. 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Отже, застосування положень ч. 3 або 5 ст. 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20).

Тобто відповідно до приписів ч. 3 та 5 ст. 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного ст. 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені ст. 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Оскільки положення ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Вказаний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22.

Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості).

Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2025 року у справі №916/757/24.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, технічний паспорт на спірний садовий будинок АДРЕСА_2 виготовлено на замовлення ОСОБА_2 04 травня 2018 року, в якому зазначено, що рік побудови - 1991.

Садовий будинок зведено без документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

При цьому, земельну ділянку, на якій зведено спірний садовий будинок передано у власність ОСОБА_2 лише 24 грудня 2020 року та, як встановлено судом, без законних на те підстав та не за цільовим призначенням.

Крім того, відповідно до висновку експерта №3968-3970/21-24 від 12 жовтня 2021 року фактично зовнішні розміри та матеріали, які використані при будівництві садового будинку, не відповідають вихідним даним, зазначеним у технічному паспорті МБТІ на садовий будинок АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 , виготовленому станом на 04 травня 2018 року, а також експертом установлено, що будівництво садового будинку розпочато орієнтовно на початку 2011 року.

Таким чином, будівництво спірного садового будинку здійснено за відсутності документів, які надають право на виконання будівельних робіт та документів, які посвідчують прийняття закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, на земельній ділянці, яка в подальшому була незаконно передана у приватну власність та підлягає поверненню власнику – державі в особі Чернігівської міської ради, та цільове призначення якої забороняє зведення на ній споруд, в тому числі садового будинку.

Відповідно, державна реєстрація права власності на спірний садовий будинок здійснена без законних на те підстав.

Отже, спірний садовий будинок є самочинним будівництвом, що спричиняє порушення права Чернігівської міської ради на дотримання законного порядку володіння, користування і розпорядження землею комунальної власності, належної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вимог містобудівного законодавства.

Іншого законного способу приведення спірних правовідносин у правове поле, окрім знесення вказаного нерухомого майна, не вбачається.

Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки та садового будинку, а втручання держави у її право власності буде неспівмірним, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України», «Кривенький проти України»).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц, від 20 липня 2020 року у справі №923/196/20).

В Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання.

Вирішуючи подібний спір, Верховний Суд у постанові 21 червня 2023 року у справі №359/6328/18 (провадження №61-9959св22) зазначив, що, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом водного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу, відповідач міг і повинен був знати про те, що використання земель водного фонду, які знаходяться в прибережній захисній смузі, для будівництва садового будинку та господарських споруд є недопустимим.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі №330/1009/19 (провадження №61-15268св21) вказано, що висновки апеляційного суду у цій справі щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення об`єкта нерухомого майна, будівництво якого заборонено у прибережній захисній смузі, є обґрунтованими.

У зазначеній постанові також указано, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги потрібно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки), та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам ст. 83, 84 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, пункт «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що застосований захід втручання у право на мирне володіння майном сумісний із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки це втручання ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є пропорційним цій меті.

Отже, для забезпечення реалізації права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції, у цій постанові проведено належну оцінку аргументів апеляційної скарги, а тому підстав стверджувати про порушення прав заявниці на справедливий суд немає.

За обставин цієї справи встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності осіб, зацікавлених у набутті у приватну власність земельної ділянки, - первинного та кінцевого набувачів, - зокрема, щодо їхньої обізнаності з неможливістю набуття земельної ділянки.

На думку колегії суддів, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей розташованої в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки, у безпосередній близькості р. Десна, первинний та кінцевий набувачі не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки поблизу річки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям такої ділянки, ці вказані особи могли та повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц).

Також цілком логічним є розуміння відповідачкою невідповідності фактичних параметрів та характеристик садового будинку з його параметрами і характеристиками, відображеними у договорі купівлі-продажу.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури на те, що прокурор не може підміняти компетентний орган лише посиланнями на загальну «необхідність захисту» і наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві, колегія суддів вважає помилковим, оскільки прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність захисту цих інтересів, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах, будучи завчасно повідомленим, відповідні заходи протягом розумного строку не вжив.

Таким чином, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , які полягають у законності набуття право власності на спірні земельну ділянку та садовий будинок, як первісним набувачем ОСОБА_2 , так і кінцевим набувачем - відповідачкою у справі ОСОБА_1 , зводяться до невірного тлумачення норм законодавства, що регулюють спірні відносини, та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права й зводяться до повторної переоцінки судом доказів.

Недостатня мотивація рішення суду в частині позовних вимог не вплинула на правильність вирішення спору та підлягає усуненню шляхом зміни рішення суду.

З урахуванням вищезазначеного, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 належить відмовити.

У свою чергу, апеляційна скарга Чернігівської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2026 – зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення щодо вирішення позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на садовий будинок та про зобов`язання привести земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку в редакції цієї постанови.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури з ОСОБА_1 належить стягнути на користь Чернігівської обласної прокуратури сплачений нею судовий збір за апеляційний розгляд справи у сумі 4 026 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради – задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2026 року – змінити, виклавши мотивувальну частину рішення щодо вирішення позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та про зобов`язання ОСОБА_1 привести земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 7410100000:02:051:0066 у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури 4 026 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий: Судді: