Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №740/1878/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/1878/25

Головуючий у першій інстанції - Дударець Д. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1289/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав (суддя Дударець Д.В.), ухвалене о 08 год. 36 хв. у м.Ніжин,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивовано тим, що сторони проживали у цивільному шлюбі з листопада 2021 року по березень 2023 року, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У березні 2023 року відповідачка залишила дитину на позивача, забрала свої речі та переїхала жити на іншу квартиру. За доводами ОСОБА_1 , з того часу ОСОБА_3 проживає окремо, веде сумнівний спосіб життя, часто зловживає алкогольними напоями, з сином жодного разу не бачилась, не турбується про нього взагалі. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються батьком дитини самостійно без участі матері дитини, син знаходиться на повному утриманні батька. Вважає, що в даному випадку створились умови, які шкодять інтересам дитини.

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено; попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; покладено на виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області як орган опіки та піклування обов`язок контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, якій 3 роки. Сам факт вчинення відповідачем кримінальних правопорушень та відбування міри покарання не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Посилання позивача про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно старшого сина не є беззаперечною підставою для задоволення зазначеного позову, оскільки стосується іншої дитини, та не є преюдиціальним для цієї справи. Також суд не погодився із висновком виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її сина ОСОБА_4 , оскільки він не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Разом із тим, суд визнав за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків щодо виховання і утримання дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що на дату звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 розглядалась кримінальна справа за ст.ст.307, 309 КК України (за вживання та розповсюдження наркотичних засобів), санкція якої передбачає від 6 до 10 років позбавлення волі. Саме вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду. За доводами ОСОБА_1 , поза увагою суду залишилася позиція органу опіки та піклування, що є порушенням кращих інтересів дітей в межах даної справи. На думку позивача, в рішенні суду першої інстанції не зазначено жодної обставини, яка у відповідності до чинного законодавства, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та принципів верховенства права, розумності, справедливості, пропорційності, є підставами для відмови у задоволенні позову. Вказує, що в межах даної справи належними та допустимими доказами, а саме: показаннями свідків, висновком органу опіки і піклування, вироками і ухвалою суду, постановами про притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків щодо старшого сина, медичною картою, де вказано, що мама не турбується про стан здоров`я дитини, доведено позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав правильну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьками якого в свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (а.с.8).

За результатами дослідження №37357 від 21 лютого 2023 року, проведеного Медико-генетичним центром «Мама Папа», ймовірність батьківства передбачуваного батька ОСОБА_1 щодо дитини ОСОБА_4 становить 99,9999999% (а.с.14).

Згідно з витягом із рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області №491 від 10 жовтня 2024 року на підставі статей 19, 164 Сімейного кодексу України затверджено висновок виконавчого комітету, як органу опіки та піклування, про те, що ОСОБА_3 доцільно позбавити батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 23 жовтня 2024 року за місцем проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , наявні умови для проживання та виховання дитини. Хлопчик забезпечений всім необхідним для повноцінного розвитку та зростання. Під час обстеження батько ОСОБА_1 та його син ОСОБА_4 перебували вдома. Мати дитини відсутня. Зі слів батька, вона не проживає разом з дитиною, участі у її житті та вихованні не приймає. Матеріально не забезпечує. Матеріальним забезпеченням, вихованням та утриманням хлопчика займається він (а.с.11).

Рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради №207 від 01 червня 2023 року визначено постійне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 (а.с.12).

У листі від 24 листопада 2024 року Ніжинське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області повідомило, що в слідчому відділі перебували матеріали кримінального провадження за ст.307 КК України відносно ОСОБА_3 . На даний час досудове розслідування у даному провадженні завершено та обвинувальний акт було направлено до Ніжинського міськрайонного суду (а.с.13).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у цій військовій частині з 18 травня 2025 року (а.с.29).

12 листопада 2025 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій (а.с.71 зворот).

У зв`язку з отриманими травмами згідно з направленням №8983 позивача направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеню придатності до військової служби в Десантно-штурмових військах Збройних Сил України (а.с.76).

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2022 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП України, і накладено на неї адміністративне стягнення у виді попередження (а.с.58).

Також постановою Ніжинського міськрайонного судувід 22 серпня 2023 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП України, і накладено на неї адміністративне стягнення у виді попередження (а.с.57 зворот).

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого 2025 року позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і вирішено питання розподілу судових витрат (15-18).

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 серпня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07 січня 2026 року, ОСОБА_3 визнано невинуватою та виправдано у пред`явленому їй обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (за епізодом збуту речовини РVР 15.01.2024) на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні є склад кримінального правопорушення; ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України (за епізодом збуту речовини РVР 14.11.2023), ч. 1 ст. 309 КК України (за епізодом зберігання речовини РVР, вилученої при особистому обшуці 15.01.2024) та призначено покарання: - за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років, з конфіскацією майна; - за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з конфіскацією майна (а.с.61 зворот-71, 88-99).

У декларації №0001-АК69-Е310 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, законним представником ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_6 (а.с.102).

Відповідно до наданих медичних документів ОСОБА_4 проводилися медичні огляди, робилися профілактичні щеплення (а.с.101, 103 зворот-117).

На запит Чернігівського апеляційного суду Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області 12 червня 2026 року надав відповідь, що ОСОБА_3 , засуджена вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 серпня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07 січня 2026 року, за ч.2 ст.307, ч.1 ст.309 КК України, із застосуванням ч.1 ст.70 КК України, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією майна, згідно повідомлення ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» від 26 травня 2026 року направлена для відбування покарання до ДУ «Кам`янська ВК №34» (а.с.168).

Представник позивача надала до суду апеляційної інстанції додаткові докази: витяг з протоколу №7 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 25 травня 2023 року вирішено задовольнити заяву ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, і включено питання до проєкту рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради, ак обстеження умов проживання від 23.02.2024 року, висновок оцінки потреб сім`ї, акт обстеження умов проживання від 23.05.2023 року; постанова про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2026 року; довідка про неотримання аліментів від 13.08.2026 року; витяг з рішення виконавчого комітету № 207 від 01.06.2023 року « Про розгляд матеріалів комісії з питань захисту прав дитини»; постанова Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22.08.2023 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності передбаченої ст. 184 ч.1 КУпАП, які судом не були приєднані до матеріалів справи, оскільки було порушено порядок їх приєднання у зв`язку звідсутністю доказів направлення відповідачці.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23 (провадження № 61-5643св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 (провадження № 61-1450св24), від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23 (провадження № 61-10109св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11 (провадження № 61-9746св24).

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейський суд з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, провадження № 61-9746св24).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи, внаслідок чого дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом першої інстанції належної оцінки вироку Ніжинського міськрайонного суду від 28 серпня 2025 року та ухвалі Чернігівського апеляційного суду не заслуговують на увагу, оскільки суд дійшов висновку, що сам факт вчинення відповідачем кримінальних правопорушень та відбування міри покарання не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності саме по собі не свідчить про неможливість подальшого збереження відповідачкою статусу матері малолітньої дитини ОСОБА_4 .

Твердження ОСОБА_1 щодо наявності всіх об`єктивних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції відхиляє.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріалами справи підтверджується байдуже ставлення матері до дитини та невиконання нею своїх батьківських обов`язків. Проте, зазначені обставини не є достатньою і виключною підставою для позбавлення її батьківських прав.

Матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави вважати, що мати негативно впливає на сина, а збереження зв`язку із матір`ю може завдавати шкоди його здоров`ю та розвитку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував висновок органу опіки та піклування, в якому визначено про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, колегія суддів відхиляє, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. При цьому суд обґрунтував свою незгоду із цим висновком тим, що він не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно старшого сина стосується іншої дитини та не є преюдиціальним для цієї справи.

Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина, і враховує, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, порівняно із позбавленням батьківських прав, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю. З цією метою судом першої інстанції попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_4 і покладено на виконавчий комітет Ніжинської міської ради як орган опіки та піклування обов`язок контролю за виконанням матір`ю батьківських обов`язків.

Посилання ОСОБА_1 на постанови суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки постанова від 22 травня 2022 року стосується старшої дитини, щодо якої відповідачка вже позбавлена батьківських прав, а постанова від 22 серпня 2023 року не є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав. Притягнення до відповідальності мало місце задовго до звернення з зазначеним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої нстанції.

Колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 серпня 2026 року.

Головуючий: Судді: