Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №128/2478/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/2478/26

Провадження № 33/801/878/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А.,

за участі: особи, що притягується

до адміністративної

відповідальності ОСОБА_1 ,

захисника Куцого К.С.,

розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 21.07.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 21.07.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наступних обставин.

02.06.2026 приблизно о 01:57 год., в с-щі Стрижавка Вінницького району Вінницької області на вул. Київській, 202, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Bora», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, зміна забарвлення шкірного обличчя. Однак, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився на місці зупинки та у медичному закладі.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано судом першої інстанції, як порушення п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи та мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дотримуючись принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження обставин, здійснив належну перевірку наданих доказів, дослідив їх у судовому засіданні та надав оцінку у їх сукупності. За результатами такого аналізу суд дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість зібраних доказів, а також можливість їх використання у процесі доказування.

Крім того, вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції врахував характер вчиненого діяння, яке обґрунтовано віднесено до грубих порушень Правил дорожнього руху та таких, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Водночас судом було враховано дані про особу правопорушника, його поведінку під час спілкування з працівниками поліції, у зв`язку з чим у сукупності зазначених обставин суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 21.07.2026, та постановити нову постанову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова Вінницького районного суду Вінницької області від 21.07.2026 є незаконною та необґрунтованою.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на досліджений у судовому засіданні відеозапис із нагрудної камери поліцейського, дійшов висновку про те, що працівниками поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 за порушення Правил дорожнього руху, а під час спілкування з водієм у нього було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. На неодноразові пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі ОСОБА_1 прямо не відмовився від проходження огляду у встановленому законом порядку, проте своєю поведінкою не висловив згоди на його проходження, натомість затягував час, повідомляючи про наявність у нього захворювання серця, просив пояснити, чому він має проходити такий огляд, відкласти його проведення, а також стверджував, що не вживав алкогольних напоїв.

Як указує апелянт, суд першої інстанції розцінив таку поведінку як відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та вважав, що вона спростовує доводи захисника. Водночас, на переконання скаржника, суд дійшов помилкового висновку про доведеність його вини, оскільки він не відмовлявся від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку, що, на його думку, підтверджується відеозаписом, наявним у матеріалах справи.

Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки аргументам щодо порушення працівниками поліції процедури складання та вручення протоколу. Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення та направлення на огляд водія транспортного засобу були складені за його відсутності, для ознайомлення і підписання йому не надавалися, а копія протоколу не вручалася.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 254 КУпАП, апелянт зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення у разі його оформлення складається не пізніше двадцяти чотирьох годин із моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Також, покликаючись на вимоги ст. 256 КУпАП, скаржник наводить перелік відомостей, які мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, та зауважує, що такий протокол підписується особою, яка його склала, й особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, а за наявності свідків і потерпілих може бути підписаний також цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу в ньому має бути зроблено відповідний запис. При цьому така особа має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання. Під час складання протоколу особі повинні бути роз`яснені її права й обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відповідна відмітка.

Однак, як наголошує апелянт, оскільки протокол був складений не в його присутності, передбачені ст. 268 КУпАП права йому не роз`яснювалися, можливості надати пояснення та зауваження щодо змісту протоколу він не мав, протокол для підписання йому не надавався, а внесена до нього відмітка про відмову від підписання, за його твердженням, не відповідає дійсності.

З огляду на викладене скаржник вважає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути належним доказом факту вчинення правопорушення. На підтвердження цієї позиції посилається на постанову Київського апеляційного суду від 23.03.2021 у справі № 754/17410/20.

Таким чином, на переконання апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність його вини, оскільки викладені у протоколі обставини не відповідають дійсності, а сам протокол складено за його відсутності та з порушенням установленого КУпАП порядку. У зв`язку із цим вважає постанову суду першої інстанції незаконною й необґрунтованою, просить її скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник Куций К.С., підтримуючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 своєю поведінкою фактично засвідчив відмову від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу. На переконання захисника, поведінка ОСОБА_1 не свідчила про його свідоме, чітке та однозначне волевиявлення, спрямоване на відмову від проведення такого огляду.

Захисник також звернув увагу на те, що ОСОБА_1 не був належним чином обізнаний із процесуальними діями, які вчиняли стосовно нього працівники поліції, та навіть не знав про складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення. На думку сторони захисту, наведені обставини підтверджують, що ОСОБА_1 не розумів суті процедури огляду, порядку її проведення та правових наслідків своєї поведінки, а тому така поведінка не могла бути розцінена як належно зафіксована відмова від проходження огляду.

Посилаючись на викладене, захисник Куций К.С. просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 21.07.2026 скасувати.

ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що під час спілкування з працівниками поліції не розумів, які саме дії він повинен був учинити та в якому порядку мав проходити огляд на стан сп`яніння. Наголосив, що категоричної чи однозначної відмови від проходження огляду не висловлював. За його твердженням, він погоджувався пройти відповідний огляд та мав намір зробити це в закладі охорони здоров`я, а тому вважав безпідставним висновок про його відмову від проходження огляду.

Суд апеляційної інстанції вислухавши думки захисника та ОСОБА_1 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовільнити, дослідивши матеріали справи, та мотиви апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно із п. 2.5. Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Із протоколу про адміністративну відповідальність серії ЕПР1 № 681605 від 02.06.2026 встановлено, що 02.06.2026 приблизно о 01-57 год., в с-щі Стрижавка Вінницького району Вінницької області на вул. Київській, 202, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Bora», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, зміна забарвлення шкірного обличчя. Однак, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився на місці зупинки та у медичному закладі. Своїми діями ОСОБА_1 допустив порушення п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП..

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується такими доказами:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 681605 від 02.06.2026, у якому викладені наведені вище обставини;

-актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

-направленням водія ОСОБА_1 на огляд до КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» від 02.06.2026;

-копією постанови ЕНА №7298469 від 02.06.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП;

-відеозаписами з нагрудних відеокамер поліцейських.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із вимог зазначених у ст. ст. 245, 280 КУпАП.

З урахуванням наведених вимог закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що під час спілкування з працівниками поліції не розумів, що саме відбувається та що він повинен робити, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння не відмовлявся, погоджувався на його проведення та хотів пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

Однак наведені пояснення не узгоджуються з об`єктивним змістом відеозапису події, суперечать зафіксованій на ньому поведінці ОСОБА_1 та спростовуються послідовністю дій працівників поліції.

Пунктом 2.5 ПДР України встановлено обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності саме за відмову від огляду доведенню підлягають факт керування транспортним засобом, наявність у поліцейського передбачених законом підстав для проведення огляду, доведення відповідної вимоги до відома водія, надання йому реальної можливості пройти огляд у встановленому порядку та відмова або свідоме ухилення водія від виконання цієї вимоги.

При цьому для кваліфікації дій водія за ч. 1 ст. 130 КУпАП у формі відмови від проходження огляду не вимагається встановлення фактичного перебування особи у стані алкогольного сп`яніння. У цьому випадку об`єктивну сторону правопорушення становить невиконання водієм установленого пунктом 2.5 ПДР України обов`язку пройти огляд на законну вимогу поліцейського.

Відповідно до статті 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, а також Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, огляд водія на стан алкогольного сп`яніння може проводитися поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціального технічного засобу. У разі відмови водія від такого огляду або незгоди з його результатами огляд проводиться в найближчому уповноваженому закладі охорони здоров`я.

Зі змісту наведених нормативних положень убачається, що водієві надається право обрати передбачений законом спосіб проходження огляду, однак такому праву кореспондує обов`язок своєчасно, чітко й недвозначно висловити своє волевиявлення та фактично пройти відповідну процедуру.

Саме лише мовчання водія, переведення розмови на інші теми, постановка зустрічних запитань, неодноразове повторення обставин, які не перешкоджають проходженню огляду, або тривале ненадання відповіді не можуть вважатися згодою на огляд.

Пунктом 8 Порядку № 1103 від 17.12.2008 встановлено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Пунктом 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 зазначено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Отже, дані положення передбачають фіксацію в протоколі не лише ознак сп`яніння, а й дій водія щодо ухилення від огляду.

Нормативне регулювання не зводить поняття відмови виключно до прямого проголошення водієм слів «відмовляюся проходити огляд». Така відмова може бути як прямо висловленою, так і фактичною, тобто встановленою з поведінки особи, яка розуміє звернену до неї вимогу, має реальну можливість її виконати, однак ухиляється від чіткої відповіді, затягує процедуру та впродовж розумного часу не вчиняє жодних дій для проходження огляду.

Інше тлумачення давало б водієві можливість уникати встановленої законом відповідальності лише шляхом непроизнесення формальної фрази про відмову, одночасно фактично унеможливлюючи проведення огляду. Такий підхід суперечив би змісту пункту 2.5 ПДР України, який покладає на водія активний обов`язок пройти огляд, а не лише утриматися від формальної словесної відмови.

Крім того, відповідно до статті 266 КУпАП та Інструкції № 1452/735 огляд у закладі охорони здоров`я має бути проведений не пізніше ніж протягом двох годин із моменту виявлення підстав для його проведення.

Дотримання цього строку необхідне для забезпечення достовірності результатів огляду. Тому поведінка водія, який упродовж тривалого часу не надає чіткої відповіді, безпідставно затягує процедуру або не вчиняє дій для проходження огляду, об`єктивно перешкоджає його своєчасному проведенню та може свідчити про ухилення від огляду.

Як установлено судом першої інстанції, 02.06.2026 приблизно о 01:57 год ОСОБА_1 керував автомобілем «Volkswagen Bora», державний номерний знак НОМЕР_1 , у селищі Стрижавка Вінницького району Вінницької області. Під час спілкування з водієм працівниками поліції було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота та зміну забарвлення шкірного покриву обличчя.

Зазначені ознаки передбачені Інструкцією № 1452/735 та є достатньою підставою для пропозиції водієві пройти огляд. При цьому Інструкція не вимагає одночасної наявності в особи всіх перелічених у ній ознак алкогольного сп`яніння.

Відеозапис за своєю природою не здатний відтворити запах алкоголю, однак на ньому зафіксовано, що поліцейський безпосередньо під час події повідомляє про наявність відповідного запаху. Такі відомості узгоджуються зі змістом протоколу та акта огляду.

Досліджений апеляційним судом відеозапис свідчить про те, що працівники поліції неодноразово, у чіткій і зрозумілій формі пропонували ОСОБА_1 пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

Зокрема, о 02:04:34 хв. працівник поліції запитав ОСОБА_1 , чи вживав він алкогольні напої, а о 02:04:39 хв. повідомив про наявність запаху алкоголю із салону транспортного засобу.

О 02:04:46 хв. поліцейський чітко запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки автомобіля за допомогою спеціального технічного засобу Драгер.

У відповідь ОСОБА_1 промовив: «Я все розумію, але у мене із серцем проблеми».

Наведені слова мають істотне значення для оцінки доводів апеляції, оскільки безпосередньо спростовують пояснення ОСОБА_1 про те, що він нібито не розумів, що відбувається та що від нього вимагають. Його власна відповідь «я все розумію» свідчить про усвідомлення як змісту поставленого запитання, так і суті запропонованої процедури.

При цьому після зазначених слів ОСОБА_1 не відповів, що погоджується пройти огляд, не попросив підготувати прилад, не уточнив порядок його використання та не вчинив жодних дій, спрямованих на фактичне проходження огляду. Натомість він знову перевів розмову на стан свого здоров`я.

О 02:05:03 хв. працівник поліції вдруге запропонував ОСОБА_1 пройти огляд. Однак і на цю пропозицію останній не надав чіткої відповіді та не висловив готовності пройти запропоновану процедуру.

О 02:05:44 хв. поліцейський утретє безпосередньо запитав ОСОБА_1 , чи буде він проходити огляд. Проте замість відповіді «так» або іншого однозначного підтвердження згоди ОСОБА_1 знову послався на проблеми із серцем.

Таким чином, протягом короткого проміжку часу поліцейський щонайменше тричі поставив ОСОБА_1 зрозуміле та конкретне запитання про проходження огляду на місці зупинки. Жодного разу ОСОБА_1 не дав ствердної відповіді та не розпочав проходження огляду.

Водночас працівники поліції не обмежилися пропозицією пройти огляд із використанням приладу Драгер.

О 02:06:48 хв. ОСОБА_1 було запропоновано альтернативний передбачений законом спосіб – пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

Однак і після цієї пропозиції ОСОБА_1 не повідомив, що обирає огляд у лікарні, не висловив готовності прослідувати разом із працівниками поліції до відповідного медичного закладу та не вчинив жодних дій, які б об`єктивно підтверджували намір пройти такий огляд.

Тому твердження ОСОБА_1 , висловлене лише під час апеляційного розгляду, про те, що він нібито хотів пройти огляд у лікарні, не відповідає змісту відеозапису. Якби ОСОБА_1 справді обрав огляд у закладі охорони здоров`я, він мав реальну можливість однозначно повідомити про це працівникам поліції після прямої пропозиції о 02:06:48 хв. Проте відповідного волевиявлення відеозапис не містить.

Сама лише внутрішня, не доведена до відома працівників поліції готовність пройти огляд, навіть якби вона існувала, не може вважатися належним виконанням пункту 2.5 ПДР України. Згода повинна бути зовнішньо вираженою, зрозумілою для поліцейського та супроводжуватися фактичними діями, спрямованими на проходження огляду.

Подальша поведінка ОСОБА_1 також не містить ознак такої згоди. Він продовжував посилатися на проблеми із серцем, плакав, повідомляв про погане самопочуття, однак не відповідав по суті на пропозиції пройти огляд та не висловлював готовності пройти його в лікарні.

При цьому працівники поліції спілкувалися зі ОСОБА_1 спокійно, ввічливо й доброзичливо, не підвищували голосу, не висловлювали погроз, не чинили психологічного чи фізичного тиску, зверталися до нього на ім`я та по батькові, неодноразово повторювали свої запитання, пояснювали можливі способи проходження огляду та надавали достатньо часу для прийняття рішення.

Коли ОСОБА_1 почав скаржитися на стан здоров`я, поліцейські його заспокоювали та надали йому воду. Отже, відеозапис не підтверджує тверджень про те, що ОСОБА_1 перебував у стані розгубленості, спричиненому неправомірною, агресивною або незрозумілою поведінкою працівників поліції.

Навпаки, характер спілкування свідчить, що ОСОБА_1 розумів звернені до нього запитання, підтримував діалог, наводив аргументи, висловлював прохання та реагував на репліки поліцейських. Його відповіді були змістовно пов`язані з предметом розмови, що виключає висновок про нездатність усвідомити сутність вимоги пройти огляд.

Емоційна реакція, хвилювання чи небажання негайно приймати рішення самі собою не звільняють водія від установленого пунктом 2.5 ПДР України обов`язку. Водієві було надано достатньо часу, а пропозиції повторювалися декілька разів. Тому посилання на нерозуміння ситуації суд розцінює як таке, що виникло вже після події та не узгоджується з її об`єктивною фіксацією.

Апеляційний суд не ставить під сумнів можливість наявності у ОСОБА_1 захворювання серця. Водночас сам собою такий стан не означає, що особа позбавлена можливості розуміти звернену до неї вимогу, висловити згоду або відмову та пройти огляд.

Більше того, саме огляд у закладі охорони здоров`я був належною альтернативою у разі, якщо через стан здоров`я ОСОБА_1 остерігався використання приладу Драгер або бажав, щоб його стан оцінював медичний працівник. Поліцейські прямо запропонували йому таку можливість, але він нею не скористався.

Отже, посилання на проблеми із серцем не пояснює, чому ОСОБА_1 не погодився пройти огляд у лікарні, де одночасно міг повідомити медичному працівнику про стан свого здоров`я та отримати необхідну допомогу.

Суд також ураховує, що на відеозаписі ОСОБА_1 було роз`яснено його права. Зміст і характер спілкування не дають підстав уважати, що він був введений в оману щодо наслідків своєї поведінки або що працівники поліції створювали перешкоди для проходження огляду.

Порівнюючи пояснення, надані ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду, зі змістом відеозапису, суд надає перевагу відомостям, зафіксованим безпосередньо під час події. Відеозапис є об`єктивним джерелом доказів, яке відображає реальну послідовність дій.

Суд наголошує, що згода на проходження огляду не може встановлюватися з пояснень, наданих особою після завершення процедури, якщо в момент безпосереднього спілкування з поліцейськими вона такої згоди не висловила та огляд фактично не пройшла.

Адміністративне правопорушення у формі відмови від проходження огляду є закінченим із моменту, коли водій після доведення до його відома законної вимоги та надання реальної можливості пройти огляд своєю поведінкою демонструє небажання виконувати цю вимогу або свідомо ухиляється від її виконання.

Подальша заява про те, що особа нібито була готова пройти огляд, не усуває вже вчиненого правопорушення та не змінює юридичної оцінки поведінки, зафіксованої безпосередньо на місці події.

У цьому випадку про фактичну відмову ОСОБА_1 свідчить не якась одна його фраза, оцінена ізольовано, а вся сукупність послідовних обставин, а саме те, що працівники поліції неодноразово доводили до відома ОСОБА_1 вимогу пройти огляд, чітко пояснили можливості пройти огляд на місці зупинки за допомогою приладу Драгер.

Оцінені в сукупності, ці обставини переконливо свідчать не про непорозуміння або випадкову затримку з відповіддю, а про свідоме ухилення ОСОБА_1 від проходження огляду.

Та обставина, що він не вимовив слова «відмовляюся», не змінює правової оцінки його дій. Визначальним є не формальне словесне позначення поведінки, а її фактичний зміст. Якщо водій після численних зрозумілих пропозицій не погоджується на жодний передбачений законом спосіб огляду та не вчиняє дій для його проходження, така поведінка за своїми об`єктивними ознаками становить відмову у формі ухилення.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проходження огляду, є обґрунтованим, логічним і таким, що відповідає як змісту відеозапису, так і положенням законодавства.

Отже, суд першої інстанції належним чином дослідив зібрані у справі докази, правильно встановив фактичні обставини, надав діям ОСОБА_1 правильну правову оцінку та призначив адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, для закриття провадження у зв`язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення апеляційним судом не встановлено.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 21.07.2026.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 130, 245, 247, 251, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 21.07.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська