Вирок від 19 серпня 2026 р. у справі №646/7911/25 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/7911/25

Провадження № 1-кп/646/562/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року м. Харків

Основ`янський районного суд міста Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

прокурора: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

обвинуваченого ОСОБА_13 ,

захисника ОСОБА_14 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170020011240 від 07.08.2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаїв, з середньою освітою, українець, громадянин України, військовослужбовця військової служби за контрактом на посаді навідника - оператора 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, який має на утриманні малолітню дитину 2019 року народження, раніше не судимого:

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,

в с т а н о в и в:

І. Формулювання обвинувачення, що визнане судом доведеним

Солдат ОСОБА_13 , під час проходження військової служби на посаді навідника - оператора 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 , 07 травня 2025 року вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинити непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Так, 07.05.2025 командиром 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення капітаном ОСОБА_15 вишикувано особовий склад військової частини НОМЕР_2 , в тому числі солдата ОСОБА_13 , поблизу н.п. Єгорівка, Куп?янського району Харківської області з метою доведення бойового розпорядження командира НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення бригади оперативного призначення НГУ №138 дск від 05.05.2025 р.

Під час шикування командиром 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення капітаном ОСОБА_15 в усному порядку доведено бойове розпорядження командира НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення бригади оперативного призначення НГУ №138 дск від 05.05.2025 р. до підлеглого ОСОБА_13 , відповідно до якого, останній мав висунутись в район виконання завдань для здійснення заміни особового складу на позиції «МАГНІЙ».

Однак, солдат ОСОБА_13 , будучи невдоволеним наказом, відповідно до якого, останній мав висунутись в район виконання завдань для здійснення заміни особового складу на позиції «МАГНІЙ», а саме: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи, що він зобов?язаний виконувати наказ начальника та маючи об?єктивну можливість його виконати, відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойове розпорядження командира 2 батальйону оперативного призначення бригади оперативного призначення НГУ №138 дск від 05.05.2025 р., а саме: 07 травня 2025 року, перебуваючи поблизу н.п. Єгорівка Куп?янського району Харківської області, в присутності особового складу військової частини НОМЕР_2 та командира 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення капітана ОСОБА_15 , відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойовий наказ, відповідно до якого ОСОБА_13 мав висунутись в район виконання завдань для здійснення заміни особового складу на позиції «МАГНІЙ», чим підірвав боєготовність та боєздатність військової частини НОМЕР_2 .

У подальшому, особовий склад військової частини НОМЕР_2 направився для виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення бригади оперативного призначення НГУ №138 дск від 05.05.2025 р., а солдат ОСОБА_13 залишився поблизу н.п. Єгорівка Куп?янського район району Харківської області, чим вчинив непокору, тобто відкрито відмовився виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану, - злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України.

ІІ. Позиція обвинуваченого ОСОБА_13 щодо пред`явленого обвинувачення

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_13 визнав у повному обсязі вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення не оспорює.

Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_13 надав показання, та зазначив, що причиною відмови виконати наказ командира був його морально-психологічний стан на момент вчинення кримінального правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_13 зазначив, що вину в інкримінованому злочині він визнав повністю та у вчиненому щиро розкаюється, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, свої дії піддав критичній оцінці, висловив жаль щодо скоєного, підтвердив своє бажання продовжити військову службу тоа повідомив, що даний час продовжує військову службу у ЗСУ.

Показання ОСОБА_13 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

ІІІ. Висновки суду

Під час судового розгляду учасники судового провадження вважали за можливе розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, оскільки ОСОБА_13 повністю визнає вину у вчиненні цього кримінального правопорушення.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_13 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, вислухавши думку учасників судового провадження, які надали згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.

ІV. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що своїми умисними та протиправними діями обвинувачений ОСОБА_13 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, а саме: непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

V. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви суду при призначенні покарання

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_13 встановлено, що він раніше не судимий, із середньою освітою, одружений, на утриманні має неповнолітню дитину, має постійне місце проживання, тяжких захворювань чи інвалідності не має, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_4 .

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_13 , відповідно до вимог, передбачених ст. 66 КК України, є щире каяття, його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, бажання продовжувати військову службу в умовах воєнного стану.

За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51-5093км23) розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення кримінального проступку. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Згідно з ч. 1 ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_13 , не встановлено.

Суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України, складовими покарання є не тільки кара та виправлення засуджених, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами, що є найбільш актуальним в обстановці, що склалася. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

У частині 2 ст. 65 КК України сформульований принцип доцільності покарання, відповідно до якого винній у кримінальному правопорушенні особі має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Додержання цих вимог закону припускає, що в кожному конкретному випадку суд, призначаючи покарання, повинен мотивувати, чому саме цей вид покарання він вважає за необхідне призначити винному і чому саме обрана ним конкретна міра цього виду покарання є достатньою для досягнення зазначеної мети. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила правопорушення. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Уилкокс и Херфорд проти Сполученого Королівства» (заяви № № 43759/10 та 43771/12), зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення. Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Положеннями ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, (за винятком випадків, які перелічені у ч.1 цієї статті) призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Отже, з урахуванням вищевказаних обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи визнання ним своєї винуватості, суд приходить до висновку про те, що обвинувачений зробив для себе належні висновки.

Таким чином, у даному випадку наявні підстави для застосування положення ст.69 КК України та призначення обвинуваченому покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.402 КК України у вигляді позбавлення волі.

Крім того, враховуючи вищевказані обставини, у тому числі, обставини справи та особу обвинуваченого, звернення військової частини НОМЕР_4 , суд вважає можливим, на підставі ст.58 КК України, замінити позбавлення волі службовим обмеженням.

При визначенні розміру відрахування в дохід держави із суми грошового забезпечення обвичнуваечного суд враховує його майновий стан, розмір отриманого грошового забезпечення, сімейний стан та приходить до висновку про визначення мінімального розміру, передбаченого ч.2 ст.58 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_13 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами; враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є умисним тяжким злочином; кількість епізодів злочинної діяльності; відношення обвинуваченого до скоєного кримінального правопорушення, його конкретні обставини; особу винного; обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.

На переконання суду, призначене покарання відповідає його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (не свавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Призначене покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

VІ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

У ході досудового розслідування відносно ОСОБА_13 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави. Відповідно до Довідки про звільнення ХАР №01386 з 01.08.2025 до 04.08.2025 ОСОБА_13 утримувався під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» та був звільнений у зв`язку із внесенням застави у розмірі 105980 грн. на підставі ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 01.08.2025 р.

Застосований обвинуваченому запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили, слід залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, необхідно зарахувати ОСОБА_13 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення за період з 01.08.2025 р. до 04.08.2025 р. (включно), із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові доказів у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 368, 370, 371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі статті 58 КК України замість призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, у виді 2 (двох) років позбавлення волі призначити ОСОБА_13 покарання у виді службового обмеження на 2 (два) роки та із суми грошового забезпечення ОСОБА_13 провадити відрахування в доход держави у розмірі 10 (десяти) відсотків.

Початком строку відбування покарання ОСОБА_13 вважати день, з якого фактично розпочато відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця.

Запобіжний захід ОСОБА_13 у виді застави з покладеними обов`язками до набрання вироком законної сили залишити без змін, після набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави з покладеними обов`язками - скасувати.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, за період з 01.08.2025 р. до 04.08.2025 р. (включно), із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

Заставу, яка знаходиться на депозитному рахунку ТУ ДСА України у Харківській області, з призначенням платежу - "Застава за ОСОБА_13 згідно ухвали Салтівський районний суд міста Харкова від 01.08.2025 по справі № 643/12728/25, внесені ОСОБА_13 ", після набрання вироком законної сили відповідно до ст. 182 КПК України повернути обвинуваченому – ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду, - направити його копію.

Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Основ`янський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_13 - з моменту вручення йому копії вироку в той же строк.

Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Суддя ОСОБА_1