Вирок від 17 серпня 2026 р. у справі №242/3587/17 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 242/3587/17

Провадження № 1-кп/0203/683/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2

за участю прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017051100000115 від 29.03.2017 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, гр. України, з середньою спеціальною освітою, судимого 31.08.2021 Білоцерківським міським судом Київської області за ч.4 ст.407 КК України до 4 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 2 роки; на підставі ухвали Миронівського райсуду Київської області від 11.09.2023 звільнений від покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,

встановив:

Відповідно до Закону України про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», статті 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов?язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У відповідності до нової редакції статті 409 КК України, внесеної Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» та опублікованої у журналі Голос України від 4 березня 2015 року N? 39, кримінальна відповідальність за відмову від несення обов?язків військової служби в умовах особливого періоду настає з наступного дня після опублікування вищезазначеного закону, тобто з 5 березня 2015 року.

Наказом командира військової частини - ПП НОМЕР_1 від 08.12.2016 N?362 прапорщика ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та поставлено на всі види забезпечення, і призначено на посаду командира відділення комендантського взводу.

Проходячи військову службу у вищевказаній посаді, прапорщик ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов?язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Натомість, прапорщик ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

24 лютого 2017 року, знаходячись у базовому таборі військової частини - НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та відпочити від обов?язків по військовій службі, в супереч інтересам служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах особливого періоду, без отримання відповідного дозволу командування військової частини, самовільно залишив місце служби, а саме базовий табір військової частини - НОМЕР_3 в АДРЕСА_2 , свої службові обов?язки не виконав, час проводив на власний розсуд, та про своє місце знаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, і продовжував ухилятися від проходження військової служби до 22 березня 2017 року коли, усвідомив протиправність і помилковість своїх дій, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, добровільно та з власної ініціативи прибув до військової частини - ПП B0849 в АДРЕСА_2 та заявив про себе та приступив до виконання своїх службових обов?язків, чим припинив вчиняти злочин.

В судовому засіданні ОСОБА_4 вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав повністю та суду пояснив, що він проходив військову службу за контрактом у військовій частині ПП НОМЕР_1 з кінця 2016 року, приймав участь у АТО. Під час бойових дій він отримав контузію, у зв`язку із чим почалися головні болі. Він звертався до керівництва частини з проханням надати йому час на звернення до лікарів, однак йому відмовляли. Саме тому він у лютому 2017 року залишив військову частину та звернувся до лікарів. Через місяць він повернувся до військової частини. В скоєному кається.

Обвинувачений не оспорює всі обставини справи і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, тому суд, заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів відносно останнього, визначивши відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вина ОСОБА_4 в скоєні інкримінованого кримінального правопорушення доведена в повному обсязі та його дії правильно кваліфіковані за ч.4 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Призначаючи покарання, суд приймає до уваги тяжкість скоєного кримінального правопорушення, а також те, що ОСОБА_4 є не судимим, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, щиро покаявся у скоєному.

Обставинами, що пом`якшують покарання є щире каяття, сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Окрім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 на теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 та боронить країну від ворога.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні покарання суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини. В справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Також у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують його покарання, які наведені вище, суд вважає, що ОСОБА_4 має бути призначене покарання в межах санкції, передбаченої ч.4 ст.407 КК України, а саме у вигляді позбавлення волі, та знаходить можливим перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки злочин вчинений до внесення змін до ст.75 КК України Законом України № 2839-IX від 13.12.2022, що є необхідним і достатнім для виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, та призначити покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого від відбуття призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю один рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст.76 КК України зобов`язати засудженого періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

На підставі ч.4 ст.76 КК України нагляд за засудженими військовослужбовцями, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командирами військових частин.

На період проходження військової служби нагляд за ОСОБА_4 як за особою, звільненої від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командиром військової частини, в якій ОСОБА_4 проходить службу, а після звільнення з військової служби - уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання або роботи засудженого.

Міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 не обиралася.

На вирок можуть подані апеляційні скарги до Дніпровського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після спливу 30 днів з дня його проголошення, у разі якщо учасниками судового провадження не буде подано апеляційних скарг. У разі подання апеляційних скарг, вирок суду набирає законної сили після ухвалення апеляційним судом рішення.

Копія вироку підлягає негайному врученню обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку звернувшись до суду із відповідною заявою.

Суддя ОСОБА_1