Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №199/16144/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Суд: Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби

Дата: 18 серпня 2026 р.

Справа: №199/16144/25

Суддя: ДЯЧЕНКО І. В.

Справа № 199/16144/25

(1-кп/199/1180/26)

ВИРОК

іменем України

19 серпня 2026 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

номер кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань №12025221220001245 від 02.10.2025 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Харкова, із базовою середньою освітою, неодруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який станом на 09.09.2025 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, має військове звання «солдат»,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 407 КК України,-

за участю:

прокурорів - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

потерпілого - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника - адвоката - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі дистанційного судового провадження в залі судових засідань вказане кримінальне провадження

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та діяв на час вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (по стройовій частині) №170 від 09.06.2025 ОСОБА_3 призначено на посаду вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України.

Таким чином, солдат ОСОБА_3 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст.407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про особливості несення військової служби під час дії воєнного стану.

Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

ОСОБА_3 , будучі військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройними Силами України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо.

За приписами ст. 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Проте, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її на посаді вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, в порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, будучі 04.09.2025 госпіталізованим на стаціонарне лікування до медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , 08.09.2025, більш точного часу встановити не виявилось можливим, був виписаний після проходження лікування, проте до місця розташування 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України у АДРЕСА_3 , більш точна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану, 09.09.2025 не повернувся, натомість прибув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину, про своє місцезнаходження до органів військового та цивільного управління не заявляв, хоча мав можливість для цього, та з того дня, тобто 09.09.2025, незаконно ухилився від несення обов`язків військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, ввірених йому за посадою, до 02.10.2025.

Таким чином, солдат ОСОБА_3 в період з 09.09.2025 до 02.10.2025 включно, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення військової служби, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби без поважних причин до 02.10.2025, доки його не було затримано співробітниками поліції за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, тим самим припинив вчиняти зазначене триваюче кримінальне правопорушення.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, як такі, що виразилися у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи військову службу на посаді вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, однак фактично обов`язки військової служби не виконував у зв`язку із самовільним залишенням вказаної військової частини, достовірно знаючи, про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», вчинив умисне кримінальне правопорушення проти життя та здоров`я особи за наступних обставин.

Так, 01.10.2025 приблизно о 19:00 годині ОСОБА_3 перебував в приміщенні квартири АДРЕСА_4 , де також знаходилась його колишня співмешканка ОСОБА_8 разом з двома чоловіками, а саме ОСОБА_9 та потерпілим ОСОБА_6 . На ґрунті раптово виниклих неприязних відносин уОСОБА_3 з ОСОБА_6 , який в цей час лежав на дивані в кімнаті, у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, направлений на спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, реалізуючи який ОСОБА_3 підійшов до потерпілого ОСОБА_6 та стягнув його на підлогу і, посягаючи на найвищу соціальну цінність - здоров`я людини, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс потерпілому не менше 10 ударів кулаками своєї правої та лівої руки в область обличчя ОСОБА_6 та, не зважаючи на вмовляння потерпілого припинити спричинення йому тілесних ушкоджень, ОСОБА_3 наніс потерпілому ОСОБА_6 2 удари своєю лівою ногою в область живота та 5 ударів своєю лівою ногою в область обличчя потерпілого, від яких ОСОБА_6 втратив свідомість. Після чого, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, ОСОБА_3 наніс потерпілому, який лежав на підлозі без свідомості, ще 4 удари п`ятою своєї лівої ноги в область голови ОСОБА_6 .

В результаті нанесених ударів потерпілому ОСОБА_6 , ОСОБА_3 спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної тупої лицьової травми у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу; тупої закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки; синців (гематоми) в навколоочечних ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи; садна по задній поверхні лівої вушної раковини; синця (підшкірної гематоми) на передній черевні стінці у верхній третині.

За своїм характером виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді тупої лицьової травми у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу; тупої закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки та синців (гематоми) в навколоочечних ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи не є небезпечними для життя в момент заподіяння та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, за ознакою відсутності небезпеки для життя та за критерієм тривалого розладу здоров`я понад 21 добу, згідно п.п. 2.2.1 «а, б, в», 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6.

За своїм характером виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді садна по задній поверхні лівої вушної раковини та синця (підшкірної гематоми) на передній черевні стінці у верхній третині, як у сукупності, так і поодинці, відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що викликають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів, згідно п.п. 2.3.2 «б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України, як такі, що виразилися в умисному нанесенні середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав частково, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав і пояснив, що в 2025 році його було мобілізовано для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України № 170 від 09.06.2025 його призначено на посаду вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти. 04.09.2025 під час виконання бойового завдання він отримав поранення, у зв`язку з чим його було госпіталізовано до медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка фактично розташована у АДРЕСА_3 . 08.09.2025 він був виписаний з медичного закладу, однак враховуючи поганий стан свого здоров`я та постійні головні болі, вирішив до розташування військової частини не повертатися, у зв`язку з чим поїхав до Дніпропетровської області, де проживав у свого знайомого в сел. Обухівка Дніпровського району до кінця вересня 2025 року. 01.10.2025 він вирішив поїхати за адресою свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Свого командира про намір повернутися на військову службу не повідомляв. Перебуваючи за межами місця несення військової служби, 02.10.2025 він був затриманий працівниками поліції за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Після затримання слідчим було встановлено, що він самовільно залишив місце несення військової служби.

01.10.2025 приблизно о 19:00 годині він разом зі своїм товаришем ОСОБА_9 прийшов за місцем мешкання своєї колишньої співмешканки ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_5 , де також знаходився ОСОБА_6 . Коли він з ОСОБА_9 зайшли в квартиру, ОСОБА_6 сидів чи лежав в кімнаті на дивані та, поводячи себе зухвало, почав задавати йому непотрібні питання. Це його обурило та він почав наносити потерпілому ОСОБА_6 удари кулаками своїх рук в область голови та обличчя. Від нанесених ударів ОСОБА_6 упав на підлогу. Після того, як потерпілий упав на підлогу, він продовжив наносити йому удари кулаками своїх рук по голові. Через деякий час на місце приїхали працівники поліції та швидка допомога. В подальшому його та ОСОБА_8 було доставлено до відділення поліції, де вони надали свої пояснення щодо вказаних подій. Яку кількість ударів він наніс ОСОБА_6 в область голови та обличчя він не пам`ятає. Допускає, що міг нанести таку кількість ударів, яка зазначена в обвинувальному акті. Він не пам`ятає, щоб бив ОСОБА_6 ногами, при цьому пояснити звідки на його кросівках з`явились сліди крові, не може. Умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 він не мав, лише хотів розбити йому обличчя за його зухвалу поведінку, враховуючи скарги ОСОБА_8 . Просив суд суворо не карати та призначити мінімальне покарання.

Суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 407 КК України, в межах пред`явленого обвинувачення, за обставин, викладених у вироку, які повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

- показами потерпілого ОСОБА_6 , який в судовому засіданні пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_3 він знайомий, однак жодних відносин між ними немає. Так, 01.10.2025 у вечірній час він разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 перебували за місцем її проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_5 , де разом відпочивали та вживали горілку. Цього ж дня, тобто 01.10.2025, приблизно о 19:00 годині вони почули стук у вікно. ОСОБА_8 відкрила двері і побачила на порозі обвинуваченого ОСОБА_3 , з яким вона раніше разом проживала, та раніше незнайомого йому чоловіка. Обвинувачений разом з цим чоловіком зайшли в квартиру. В цей час він лежав в кімнаті на дивані. Обвинувачений запитав у нього: «Що ти тут робиш?», на що він зазначив: «Я тут проживаю». ОСОБА_3 намагався вигнати його з квартири та між ними розпочався конфлікт, в ході якого обвинувачений скинув його з дивану на підлогу та наніс йому не менше 10 ударів кулаками своїх рук в область грудної клітини та голови. Він просив ОСОБА_3 перестати його бити, однак останній не реагував на його прохання та продовжував наносити йому удари. Дати відсіч ОСОБА_3 у нього не було змоги, оскільки він фізично слабкіших обвинуваченого, до того ж він перебував в стані алкогольного сп`яніння. Під час його побиття ОСОБА_3 в кімнаті були присутні ОСОБА_8 та раніше не знайомий йому чоловік, який прийшов разом з обвинуваченим, який намагався зупинити ОСОБА_3 , однак останній на цього чоловіка також не реагував. Після чого обвинувачений ОСОБА_3 наніс йому велику кількість ударів своєю ногою в область живота, паху та обличчя, від яких він втратив свідомість. Прийшов до тями він лише в лікарні, де у нього констатували перелом носу та сильний струс головного мозку. Зі слів ОСОБА_8 йому стало відомо про те, що після втрати ним свідомості обвинувачений ОСОБА_3 продовжив наносити йому удари своєю ногою в область голови. Внаслідок побиття він проходив стаціонарне лікування на протязі майже одного місяця. Він згоден з висновком судово-медичного експерта в частині відображення тілесних ушкоджень, спричинених йому внаслідок побиття обвинуваченим. На сьогоднішній день він почуває себе не дуже добре, у нього постійно болить голови, що на його думку пов`язане саме з отриманими тілесними ушкодженням внаслідок побиття обвинуваченим ОСОБА_3 . Стосовно призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, поклався на розсуд суду.

- показами свідка ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні пояснила, що 01.10.2025 вона разом з потерпілим ОСОБА_6 перебували за місцем її мешкання за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_6 мешкав у її квартирі у якості квартиранта, оскільки його житло було зруйноване. Приблизно о 19:00 годині вона почула як хтось з вулиці постукав у вікно. Виглянувши у вікно, вона побачила обвинуваченого ОСОБА_3 , який був з раніше не знайомим їй чоловіком. ОСОБА_3 попрохав впустити їх до квартири, на що вона відкрила їм вхідні двері та вони зайшли в квартиру. ОСОБА_3 знаходився напідпитку. В який одяг був одягнутий обвинувачений, вона не пам`ятає. Зайшовши в кімнату, ОСОБА_3 підійшов до потерпілого ОСОБА_6 , який сидів на дивані, та запитав: «Що ти тут робиш?», однак потерпілий не відповідав йому. Між ними відбулась сутичка, яка переросла в бійку. ОСОБА_3 наносив ОСОБА_6 удари своїми руками в область голови та тулуба, від яких потерпілий упав на підлогу. Коли ОСОБА_6 лежав на підлозі обвинувачений ОСОБА_3 наносив йому удари своєю ногою в область живота та голови потерпілого. Скільки ударів руками та ногами ОСОБА_3 наніс ОСОБА_6 та чи втрачав потерпілий свідомість від отриманих ударів вона не пам`ятає, оскільки з момент даних подій пройшов значний проміжок часу. Під час проведення досудового розслідування за її участю проводили слідчий експеримент, в ході якого вона показувала механізм спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 та зазначала кількість ударів, яку обвинувачений наніс потерпілому, на той момент вона краще пам`ятала обставини спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень. Під час проведення слідчого експерименту вона давала правдиві покази, нічого не вигадувала та не оговорювала обвинуваченого.

Крім вказаного, винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні:

1) Епізод № 1 (за ч. 5 ст. 407 КК України):

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (по стройовій частині) від 09.06.2025 № 170, згідно з яким військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, солдата ОСОБА_3 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважати таким, що з 09.06.2025 призначено на посаду вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти, ВОС-НОМЕР_6 і який приступив до виконання своїх службових обов`язків за посадою (том № 2 а.к.п. 67);

-копією військового квитка на ім`я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 08.06.2025, відповідно до якого ОСОБА_3 присвоєно військове звання «солдат» (том № 2 а.к.п. 79-82);

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (по стройовій частині) від 04.09.2025 № 261, відповідно до якого військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, солдата ОСОБА_3 , вважати таким, що з 04.09.2025 вибув до медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (том № 2 а.к.п. 68);

-копією виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 841, відповідно до якої військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, солдат ОСОБА_3 у період часу з 04.09.2025 по 08.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у медичній роті військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з діагнозом: «Акубаротравма з гіперемією барабанних перепонок. ССална правої та лівої поперекової ділянок обох гомілок та обох кистей». Під час виписки загальний стан ОСОБА_3 відносно задовільний (том № 2 а.к.п. 70-71);

-доповіддю командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України від 12.09.2025, відповідно до якої встановлений факт неприбуття 09.09.2025 вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України ОСОБА_3 до району зосередження особового складу НОМЕР_4 штурмового батальйону у АДРЕСА_3 , після виписки з медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , чим ухилився від несення військової служби(том № 2 а.к.п. 61-62);

-повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України № 937/6336-в від 22.09.2025 до ТУ ДБР у м. Краматорськ, відповідно до якого командир військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України повідомив про те, що 12.09.2025 під час перевірки особового складу було встановлено, що вогнеметник 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України ОСОБА_3 з 04.09.2025 по 08.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, однак після виписки з медичного закладу після проходження лікування, 09.09.2025 не прибув до району зосередження особового складу НОМЕР_4 штурмового батальйону у АДРЕСА_3 , чим ухилився від несення військової служби (том № 2 а.к.п. 56-57);

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (по стройовій частині) від 12.09.2025 №269, відповідно до якого солдата ОСОБА_3 , який проходив військову службу на посаді вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти, який перебував у лікувальному закладі, після виписки з якого не прибув до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, з 09.09.2025 виключено з грошового забезпечення, а з 12.09.2025 виключено з речового забезпечення, як такого, який самовільно залишив військову частину (том № 2 а.к.п. 69);

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України від 12.07.2025 № 3532 «Про призначення службового розслідування», відповідно до якого призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення підрозділу військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України солдатом ОСОБА_3 (том № 2 а.к.п. 59);

-актом службового розслідування № 68/9/р від 19.09.2025 за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України ОСОБА_3 , згідно якого 12.09.2025 під час перевірки особового складу було встановлено, що вогнеметник 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України ОСОБА_3 з 04.09.2025 по 08.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, однак після виписки з медичного закладу після проходження лікування, 09.09.2025 не прибув до району зосередження особового складу НОМЕР_4 штурмового батальйону у АДРЕСА_3 (том № 2 а.к.п. 84-91);

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України №4535 від 19.09.2025 «Про результати службового розслідування», відповідно до якого 12.09.2025 під час перевірки особового складу було встановлено, що вогнеметник 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України ОСОБА_3 з 04.09.2025 по 08.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, однак після виписки з медичного закладу після проходження лікування, 09.09.2025 не прибув до району зосередження особового складу НОМЕР_4 штурмового батальйону у АДРЕСА_3 , чим порушив вимоги ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту Внутрішньої служби та вчинив дії, що мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, та наказано направити матеріали службового розслідування до державного бюро розслідувань для внесення відомостей до ЄРДР про скоєння солдатом ОСОБА_3 вищевказаного кримінального правопорушення (том № 2 а.к.п. 92-95).

2) Епізод № 2 (за ч. 1 ст. 122 КК України):

- цифровою копією повідомлення, яке надійшло до служби «102» ГУНП в Харківській області 01.10.2025 з мобільного номеру НОМЕР_5 від 01.10.2025 разом з оптичним носієм інформації - DVD-R диском, який досліджено в судовому засіданні, за фактом спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_3 , що відбулось 01.10.2025 за адресою: АДРЕСА_5 (том № 2, а.к.п. 16-17);

- протоколом огляду місця події від 01.10.2025 разом з фото-таблицею до нього, відповідно до якого в присутності двох понятих, за участю власника майна - ОСОБА_8 та спеціаліста-криміналіста було оглянуто приміщення квартири АДРЕСА_4 . В ході огляду встановлено, що вказана квартира має одну кімнату загального користування, кухонну кімнату, коридор та санвузол. В кімнаті загального користування з правої сторони розташований диван, стіл, з лівої сторони - шафа-купе. В центральній частини кімнати розташований килим, на якому чітко відображена пляма речовини бурого кольору розміром 20х20 см, з якої зроблено змив на 2 тампони-зонди, які було вилучено та поміщено до спеціального конверту МВС України з пояснювальним написом та підписами понятих. В лівому кутку на килимі знаходиться гребінець з дерев`яною ручкою, на якому вбачається сліди речовини бурого кольору, зовні схожою на кров, який було вилучено та поміщено до спеціального конверту МВС України з пояснювальним написом. В середині даної кімнати знаходиться громадянин ОСОБА_3 , у якого на кисті правої руки виявлено речовину червоно-бурого кольору. З кисті правої руки ОСОБА_3 зроблено змив на два тампони-зонди, які було вилучено та поміщено до паперового конверту МВС України з пояснювальним написом та підписами понятих. В подальшому ОСОБА_3 добровільно видав кросівки чорного кольору з нашаруванням речовини червоно-бурого кольору, які було вилучено та поміщено до картонної коробки, яку опечатано биркою з пояснювальним написом. В ході огляду коридору, кухонної кімнату та санвузлу встановлено, що вказані кімнати брудні, однак внутрішня обстановка в них не порушена (том № 2, а.к.п. 4-14);

- протоколом отримання зразків для експертизи від 03.10.2025, згідно якого слідчим СВ ВП № 2 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області була надана ОСОБА_3 стерильна полімерна пробірка з тампоном-зондом з бавовни з дерев`яним аплікатором, який ОСОБА_3 самостійно взяв до рук та помістив до ротової порожнини, змочивши ватний тампон власною слиною. В подальшому вказаний ватним тампон ОСОБА_3 помістив до стерильної полімерної пробірки, яку було поміщено до паперового конверту НПУ з друкованими та рукописними написами, який було запаковано із нанесенням пояснювальних написів. Під час відібрання зразків букального епітелію для проведення ДНК-експертизи у ОСОБА_3 заяв та зауважень не надходило (том № 2 а.к.п. 15);

- довідкою КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради від 02.10.2025, відповідно до якої у ОСОБА_6 було встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, двобічна субдуральна гематома, забій передньої черевної стінки (том № 2 а.к.п. 22);

- довідкою КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради № 12/97 від 09.10.2025, відповідно до якої у ОСОБА_6 було встановлено діагноз: гостра закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, двобічний субдуральний крововилив, забої м`яких тканин голови. Результат дослідження крові: група крові - Ba (III), Rh+ (позитивний) (том № 2 а.к.п. 23);

- листом КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Харківської обласної ради № 01-2205/3 від 05.11.2025 разом з оптичним носієм інформації - DVD-R диском, на якому знаходиться аудіозапис виклику служби ЕМД, який досліджено в судовому засіданні, відповідно до якого вбачається, що 01.10.2025 до служби ЕМД надійшов виклик за адресою: АДРЕСА_5, до ОСОБА_6 , причина виклику - «побили». Після огляду та зібрання анамнестичних відомостей бригадою ЕМД хворому ОСОБА_6 було поставлено попередній діагноз: «ЗЧМТ. Струс головного мозку. Забійна рана надбрівної ділянки зліва. Закритий перелом кісток носа. Множинні гематоми обличчя. Забійна рана нижньої губи. Закрита травма живота. Гіповолемічний шок І ст. Алкогольне спяніння» у зв`язку з чим ОСОБА_6 було доставлено та шпиталізовано до КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради (том № 2, а.к.п. 24-25);

Виявлені тілесні ушкодження утворились від ударної чи ударно-стискаючої травматичної дії тупим твердим предметом (предметами) з обмеженою площею травмуючої поверхні чи предметом (предметами), що володів (володіли) такими властивостями, однак індивідуальні особливості якого (яких) в ушкодженні не відобразилися, з місцем прикладання сили відповідно до локалізації ушкоджень.

Відповідно до медичної картки № 19849 стаціонарного хворого відділення полі травми КНП «МКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР з приводу забитих ран, що діагностовано у ОСОБА_6 , в лікувальному закладі проведено ПХО ран з їх ушиванням.

Тілесні ушкодження у вигляді садна по задній поверхні лівої вушної раковини та синця (підшкірної гематоми) на передній черевні стінці у верхній третині, як у сукупності, так і поодинці, відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що викликають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів, згідно п.п. 2.3.2 «б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6.

Вирішення питання про «самоспричинення» тілесних ушкоджень не входить до компетенції лікаря судово-медичного експерта, так як включає в себе юридичне поняття, проте локалізація тілесних ушкоджень, що має місце у ОСОБА_6 , доступна для спричинення їх власною рукою.

Згідно медичної картки № 19849 стаціонарного хворого відділення полі травми КНП «МКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР при дослідженні крові ОСОБА_6 газохроматографічним методом на наявність алкоголю виявлений етиловий спирт у кількості 1,090 %о, що відповідно до методичних рекомендацій «судово-медична діагностика смертельних отруєнь етиловим алкоголем» може відповідати до легкого алкогольного сп`яніння (дослідження на вміст етилового спирту у крові № 1912) (том № 2, а.к.п. 26-28);

- висновком судово-медичного експерта (імунолога) № 14-12/3388-Дм/25 від 08.11.2026, відповідно до якого на зонд-тампоні (об`єкт № 2), вилученому в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5 , є кров людини групи В з ізогемаглютиніном анти-А, що не виключає можливості походження цієї крові від ОСОБА_6 , група крові якого згідно довідки КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради № 12/97 від 09.10.2025 - Ba (III) (том № 2, а.к.п. 33-34);

- висновком судово-медичного експерта (імунолога) № 14-12/3389-Дм/25 від 13.11.2026, відповідно до якого на парі кросівок (об`єкти №№ 1, 2), вилучених у ОСОБА_3 в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5 , є кров людини групи В з ізогемаглютиніном анти-А, що не виключає можливості походження цієї крові від ОСОБА_6 , група крові якого згідно довідки КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради № 12/97 від 09.10.2025 - Ba (III) (том № 2, а.к.п. 36-37);

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.11.2025, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_6 , у присутності двох понятих, за характерними рисами обличчя, а саме: широким носом, широко посадженими очима, тонкими вустами, впізнав особу чоловічої статі, зображену на фото № 4, як чоловіка на ім`я ОСОБА_10 , який 01.10.2025 спричинив йому тілесні ушкодження, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_4 . На фото № 4 зображений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том № 2, а.к.п. 38-40);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 18.11.2026 разом з оптичним носієм інформації - DVD-R диском до нього, який досліджено та переглянуто в судовому засіданні за участі всіх учасників кримінального провадження, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 в присутності понятих повідомила обставини події від 01.10.2025 та за допомогою статиста зазначила механізм спричинення обвинуваченим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 , що мало місце 01.10.2026 приблизно о 19:00 годині за адресою: АДРЕСА_5 , вказавши, що 01.10.2025 приблизно о 19:00 годині вона разом зі своїм співмешканцем - потерпілим ОСОБА_6 перебували за місцем свого проживання за вищевказаною адресою, коли почули стук у вікно. Виглянувши у вікно вона побачила раніше знайомого ОСОБА_3 , з яким проживала разом на протязі 8-9 років, який був з раніше не знайомим їй чоловіком. Впустивши ОСОБА_3 та раніше незнайомого чоловіка в квартиру, їй здалось, що вони перебували під впливом алкоголю або препаратів наркотичної дії. В цей момент потерпілий ОСОБА_6 сидів у кріслі, яке знаходилось праворуч від входу в кімнату. ОСОБА_3 , будучі агресивно налаштованим, почав виганяти ОСОБА_6 з квартири та, підійшовши до потерпілого, схватив його обома руками за одежу і штовхнув, від чого ОСОБА_6 впав на підлогу. Після чого обвинувачений ОСОБА_3 наніс потерпілому приблизно 10 ударів кулаками обох рук. В цей момент незнайомий їй чоловік, намагаючись вгамувати ОСОБА_3 , силою посадив останнього на диван, на що обвинувачений відштовхнув цього чоловіка в бік, побіг до потерпілого та наніс ОСОБА_6 приблизно 2 удари ногами в область живота та приблизно 5 ударів ногами в область голови, від чого ОСОБА_6 втратив свідомість. Після чого обвинувачений наніс ще 4 удари п`ятою ноги в область голови ОСОБА_6 . Після чого на місце приїхала швидка допомога, працівниками якої було госпіталізовано потерпілого ОСОБА_6 (том № 2 а.к.п. 41-46);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 18.11.2026 разом з оптичним носієм інформації - DVD-R диском до нього, який досліджено та переглянуто в судовому засіданні за участі всіх учасників кримінального провадження, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_6 в присутності понятих повідомив обставини вчинення відносно нього злочину та за допомогою статиста зазначив механізм спричинення йому обвинуваченим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, що мало місце 01.10.2026 приблизно о 19:00 годині за адресою: АДРЕСА_5 , вказавши, що 01.10.2025 приблизно о 19:00 годині він разом зі своїм співмешканкою ОСОБА_8 перебували за місцем свого проживання за вищевказаною адресою, коли почули стук у вікно. ОСОБА_8 відкрила двері, це був обвинувачений ОСОБА_3 разом з раніше не знайомим йому чоловіком. В цей момент він сидів у кріслі, яке знаходилось праворуч від входу в кімнату. Зайшовши в квартиру, ОСОБА_3 , будучі агресивно налаштованим, почав виганяти його з квартири та схвативши обома руками за одежу, штовхнув його на підлогу. Після чого обвинувачений ОСОБА_3 наніс йому приблизно 10 ударів кулаками обох рук, на що він вмовляв обвинуваченого зупинитись, однак ОСОБА_3 не реагував. В цей момент незнайомий йому чоловік намагаючись вгамувати ОСОБА_3 , силою посадив останнього на диван, на що обвинувачений підвівся та наніс йому приблизно 2 удари ногами в область грудної клітини та приблизно 5 ударів ногами в область голови, від чого він втратив свідомість. Що відбувалося далі та яку кількість ударів йому ще наніс обвинувачений ОСОБА_3 він пригадати не може (том № 2 а.к.п. 47-52);

- висновком судово-медичного експерта № 12-14/842-А/25 від 20.11.2025, відповідно до якого механізм утворення комплексу ушкоджень, що мають місце у ОСОБА_6 , не суперечить об`єктивним судово-медичним даним відповідно строку та способу їх заподіяння, на який вказує свідок ОСОБА_8 та потерпілий ОСОБА_6 під час слідчих експериментів 18.11.2025 стосовно обставин, часу та локалізації травматичних впливів (ударів) (том № 2 а.к.п. 53-54);

- речовими доказами.

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 за епізодом № 1 правильно кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України, як такі, що виразилися у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 за епізодом № 2 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 122 КК України, як такі, що виразилися в умисному нанесенні середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Суд вважає за необхідне окремо зупинитися на кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за епізодом № 2, а саме за фактом вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України.

Так, відповідно до обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення ч. 1 ст. 122 КК України, а саме в умисному нанесенні потерпілому ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Згідно показів потерпілого ОСОБА_6 , які потерпілий надав в судовому засіданні, а також висновку судово-медичного експерта № 12-14/708-А/25 від 06.11.2025, судом не встановлено у потерпілого ОСОБА_6 значної стійкої втрати працездатності менш як на одну третину внаслідок спричинення йому обвинуваченим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

Відповідно до ч.3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне виключити з обвинувачення ОСОБА_3 кваліфікуючу ознаку, висунутого йому обвинувачення за ч. 1 ст. 122 КК України, як «значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину», яка є зайвою, оскільки вона не знайшла свого підтвердження при розгляді кримінального провадження зібраними доказами у справі, тому дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно слід кваліфікувати за ч.1 ст. 122 КК України як такі, що виразилися в умисному нанесенні середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У відповідності до положень ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Стаття 22 КПК України передбачає змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд у відповідності до ч. 6 зазначеної статті КПК, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Судом також відповідно до положень ч. 2 ст. 22 КПК України забезпечено рівність прав сторін кримінального провадження на збирання та подання суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України, та всебічно, повно й неупереджено досліджені всі надані сторонами докази.

Враховуючи фундаментальний принцип кримінального процесу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також враховуючи положення ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у тому числі виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, покладений виключно на слідчого та прокурора та, у встановлених КПК випадках, - на потерпілого, і аж ніяк не на суд.

За змістом ст. 19 Конвенції суд контролює дотримання державами - сторонами Конвенції взятих на себе зобов`язань. Питання щодо допустимості доказів у справі, це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам. Суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, буде справедливим (рішення від 23 квітня 1997 року у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів», рішення від 9 червня 1998 року у справі «Тейксера де Кастро проти Португалії).

Гарантування права на справедливе здійснення правосуддя є однією з правових основ демократичного суспільства, ігнорування цього права не може виправдати поставлену мету (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Делькур проти Бельгії»).

Оцінюючи доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 122 КК України, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбеса, Месече і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 Європейський суд вирішив, що при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п.253).

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 122 КК України знайшла своє повне підтвердження в процесі судового розгляду.

В той же час слід зауважити, що згідно ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Судом встановлено, що всі докази, досліджені в судовому засіданні і покладені в основу вироку, є достовірними, допустимими і достатніми, які повною мірою підтверджують встановлені в суді фактичні обставини по справі. Досліджені судом і покладені в основу вироку докази не суперечать одне одному і узгоджуються між собою.

Під час розгляду кримінального провадження судом не встановлено підстав для визнання доказів недопустимими.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст. 94 КПК України, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку, що в судовому засіданні встановлені достатні докази, які «поза розумним сумнівом» вказують на доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.407, ч. 1 ст. 122 КК України.

На початку судового розгляду кримінального провадження обвинуваченим ОСОБА_3 була зроблена заява про невизнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки ним тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_6 не наносились та не спричинялись.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_3 , на яких він наполягав до закінчення з`ясування обставин та підтвердження їх доказами, про його непричетність до спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, суд вважає неспроможними та не може прийняти до їх уваги, так як вони спростовуються сукупністю досліджених судом доказівв суді при розгляді справи, показами допитаних безпосередньо в суді потерпілого ОСОБА_6 і свідка ОСОБА_8 , та спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Винуватість ОСОБА_3 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України підтверджуються послідовними показами допитаних безпосередньо в суді потерпілого ОСОБА_6 , а також свідка ОСОБА_8 .

Так, потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначив про те, що 01.10.2025 у вечірній час він разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 перебували за місцем її проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_5 , де разом відпочивали та вживали горілку. Цього ж дня, тобто 01.10.2025, приблизно о 19:00 годині вони почули стук у вікно. ОСОБА_8 відкрила двері і побачила на порозі обвинуваченого ОСОБА_3 , з яким вона раніше разом проживала, та раніше не знайомого йому чоловіка. Обвинувачений разом з цим чоловіком зайшли в квартиру. В цей час він лежав в кімнаті на дивані. Обвинувачений запитав у нього: «Що ти тут робиш?», на що він зазначив: «Я тут проживаю». ОСОБА_3 намагався вигнати його з квартири та між ними розпочався конфлікт, в ході якого обвинувачений скинув його з дивану на підлогу та наніс йому не менше 10 ударів кулаками своїх рук в область грудної клітини та голови. Він просив ОСОБА_3 перестати його бити, однак останній не реагував на його прохання та продовжував наносити йому удари. Дати відсіч ОСОБА_3 у нього не було змоги, оскільки він фізично слабкіших обвинуваченого, до того ж він перебував в стані алкогольного сп`яніння. Під час його побиття ОСОБА_3 в кімнаті були присутні ОСОБА_8 та раніше не знайомий йому чоловік, який прийшов разом з обвинуваченим, який намагався зупинити ОСОБА_3 , однак останній на цього чоловіка також не реагував. Після чого обвинувачений ОСОБА_3 наніс йому велику кількість ударів своєю ногою в область живота, паху та обличчя, від яких він втратив свідомість. Прийшов до тями він лише в лікарні, де у нього констатували перелом носу та сильний струс головного мозку. Зі слів ОСОБА_8 йому стало відомо про те, що після втрати ним свідомості обвинувачений ОСОБА_3 продовжив наносити йому удари своєю ногою в область голови. Внаслідок побиття він проходив стаціонарне лікування на протязі майже одного місяця. Він згоден з висновком судово-медичного експерта в частині відображення тілесних ушкоджень, спричинених йому внаслідок побиття обвинуваченим.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила про те, що 01.10.2025 вона разом з потерпілим ОСОБА_6 перебували за місцем її мешкання за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_6 мешкав у її квартирі у якості квартиранта, оскільки його житло було зруйноване. Приблизно о 19:00 годині вона почула як хтось з вулиці постукав у вікно. Виглянувши у вікно, вона побачила обвинуваченого ОСОБА_3 , який був з раніше не знайомим їй чоловіком. ОСОБА_3 попрохав впустити їх до квартири, на що вона відкрила їм вхідні двері та вони зайшли в квартиру. ОСОБА_3 знаходився напідпитку. В який одяг був одягнутий обвинувачений, вона не пам`ятає. Зайшовши в кімнату, ОСОБА_3 підійшов до потерпілого ОСОБА_6 , який сидів на дивані, та запитав: «Що ти тут робиш?», однак потерпілий не відповідав йому. Між ними відбулась сутичка, яка переросла в бійку. ОСОБА_3 наносив ОСОБА_6 удари своїми руками в область голови та тулуба, від яких потерпілий упав на підлогу. Коли ОСОБА_6 лежав на підлозі обвинувачений ОСОБА_3 наносив йому удари своєю ногою в область живота та голови потерпілого. Скільки ударів руками та ногами ОСОБА_3 наніс ОСОБА_6 та чи втрачав потерпілий свідомість від отриманих ударів вона не пам`ятає, оскільки з момент даних подій пройшов значний проміжок часу. Під час проведення досудового розслідування за її участю проводили слідчий експеримент, в ході якого вона показувала механізм спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 та зазначала кількість ударів, яку обвинувачений наніс потерпілому, на той момент вона краще пам`ятала обставини спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.

Суд вважає покази потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 об`єктивними та незалежними, оскільки вони не пов`язані ніякими відносинами з обвинуваченим ОСОБА_3 , під час розгляду кримінального провадження не було встановлено фактів того, що потерпілий ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_8 мають неприязне відношення до ОСОБА_3 та можуть оговорювати його. Допитані потерпілий ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_8 були попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів, давали покази під присягою, їх покази отримані в порядку визначеному Законом, співпадають між собою, не суперечать іншим зібраним доказам, тому підстав недовіряти показам потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 , сумніватися в їх об`єктивності, недостовірності немає.

В силу вимог ст. 84 КПК України покази потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 є процесуальним джерелом доказів і тому, як один із процесуальних доказів покладені в основу обвинувального вироку.

Крім того винуватість ОСОБА_3 у скоєні вказаного у вироку злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, підтверджується дослідженими в судовому засіданні за участі захисника та обвинуваченого письмовими матеріалами кримінального провадження, а саме:

- протоколом огляду місця події від 01.10.2025 разом з фото-таблицею до нього, відповідно до якого в присутності двох понятих, за участю власника майна - ОСОБА_8 та спеціаліста-криміналіста було оглянуто приміщення квартири АДРЕСА_4 . В ході огляду встановлено, що вказана квартира має одну кімнату загального користування, кухонну кімнату, коридор та санвузол. В центральній частини кімнати загального користування розташований килим, на якому чітко відображена пляма речовини бурого кольору розміром 20х20 см, з якої зроблено змив на 2 тампони-зонди, які було вилучено та поміщено до спеціального конверту МВС України з пояснювальним написом та підписами понятих. В лівому кутку на килимі знаходиться гребінець з дерев`яною ручкою, на якому вбачається сліди речовини бурого кольору, зовні схожою на кров, який було вилучено та поміщено до спеціального конверту МВС України з пояснювальним написом. В середині даної кімнати знаходиться громадянин ОСОБА_3 , у якого на кисті правої руки виявлено речовину червоно-бурого кольору. З кисті правої руки ОСОБА_3 зроблено змив на два тампони-зонди, які було вилучено та поміщено до паперового конверту МВС України з пояснювальним написом та підписами понятих. В подальшому ОСОБА_3 добровільно видав кросівки чорного кольору з нашаруванням речовини червоно-бурого кольору, які було вилучено та поміщено до картонної коробки, яку опечатано биркою з пояснювальним написом (том № 2, а.к.п. 4-14);

- висновком судово-медичного експерта № 12-14/708-А/25 від 06.11.2025, відповідно до якого за даними наданої медичної документації у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної тупої лицьової травми у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу; тупої закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки; синців (гематоми) в навколоочечних ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи; садна по задній поверхні лівої вушної раковини; синця (підшкірної гематоми) на передній черевні стінці у верхній третині. Виявлені тілесні ушкодження утворились від ударної чи ударно-стискаючої травматичної дії тупим твердим предметом (предметами) з обмеженою площею травмуючої поверхні чи предметом (предметами), що володів (володіли) такими властивостями, однак індивідуальні особливості якого (яких) в ушкодженні не відобразилися, з місцем прикладання сили відповідно до локалізації ушкоджень.

Враховуючи характер та вигляд вказаних у медичній документації тілесних ушкоджень, зважаючи на клінічну картину, дані інструментальних методів дослідження, слід вважати, що комплекс виявлених у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень утворився в результаті події, що мала місце 01.10.2025 за обставин, що відомі з постанови слідчого та протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 02.10.2025. За своїм характером виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді тупої лицьової травми у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу; тупої закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки та синців (гематоми) в навколоочечних ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи не є небезпечними для життя в момент заподіяння та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, за ознакою відсутності небезпеки для життя та за критерієм тривалого розладу здоров`я понад 21 добу, згідно п.п. 2.2.1 «а, б, в», 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6. Тілесні ушкодження у вигляді садна по задній поверхні лівої вушної раковини та синця (підшкірної гематоми) на передній черевні стінці у верхній третині, як у сукупності, так і поодинці, відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що викликають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів, згідно п.п. 2.3.2 «б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6 (том № 2, а.к.п. 26-28);

- висновком судово-медичного експерта (імунолога) № 14-12/3388-Дм/25 від 08.11.2026, відповідно до якого на зонд-тампоні (об`єкт № 2), вилученому в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5, є кров людини групи В з ізогемаглютиніном анти-А, що не виключає можливості походження цієї крові від ОСОБА_6 , група крові якого згідно довідки КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради № 12/97 від 09.10.2025 - Ba (III) (том № 2, а.к.п. 33-34);

- висновком судово-медичного експерта (імунолога) № 14-12/3389-Дм/25 від 13.11.2026, відповідно до якого на парі кросівок (об`єкти №№ 1, 2), вилучених у ОСОБА_3 в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5, є кров людини групи В з ізогемаглютиніном анти-А, що не виключає можливості походження цієї крові від ОСОБА_6 , група крові якого згідно довідки КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради № 12/97 від 09.10.2025 - Ba (III) (том № 2, а.к.п. 36-37);

Суд звертає увагу, що за нормативним визначенням умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості (ст. 122 КК України), зокрема за якою пред`явлено обвинувачення ОСОБА_3 за епізодом № 2 відносно потерпілого ОСОБА_6 , то вказане кримінальне правопорушення з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони ? умисною формою вини, при цьому умисел може бути як прямим, так і не прямим. Винний усвідомлює, що може заподіяти шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Умисне заподіяння тілесного ушкодження середньої тяжкості (ст. 122 КК України) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, а в даному випадку призвели до спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані середньої тяжкості, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

При цьому слід зазначити, що відповідальність за ст. 122 КК України настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю потерпілого, а фактично потерпілому було спричинено тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» при розгляді даної категорії справ суди повинні для вірної кваліфікації ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, тощо.

На думку суду про наявність у діях обвинуваченого умислу на спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості свідчать зміст, кількість ударів у життєво важливий орган - голову потерпілого, а також і спрямованість вчинюваних обвинуваченим ОСОБА_3 протиправних дій. Обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку та об`єктивні ознаки поведінки ОСОБА_3 вказують на свідоме бажання заподіяти тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості раніше малознайомому потерпілому ОСОБА_6 , з яким він до того не мав неприязних відносин.

Встановлені судом фактичні обставини злочину, які повністю узгоджуються з показами потерпілого ОСОБА_6 , а також свідка ОСОБА_8 та підтверджені письмовими документами, свідчать про те, що основним і домінуючим мотивом дій обвинуваченого ОСОБА_3 була саме неповага до суспільства, а раптовий конфлікт із потерпілим ОСОБА_6 був лише приводом для зухвалого виклику соціальному оточенню, що розпочався зі словесної перепалки в приміщенні квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , та закінчився бійкою, в ході якої діями ОСОБА_3 спричинено потерпілому ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної тупої лицьової травми у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу; тупої закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки; синців (гематоми) в навколоочечних ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи; садна по задній поверхні лівої вушної раковини; синця (підшкірної гематоми) на передній черевні стінці у верхній третині.

За своїм характером виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді: тупої лицьової травми у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу; тупої закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки та синців (гематоми) в навколоочечних ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи не є небезпечними для життя в момент заподіяння та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, за ознакою відсутності небезпеки для життя та за критерієм тривалого розладу здоров`я понад 21 добу, згідно п.п. 2.2.1 «а, б, в», 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6.

Суд вважає достовірними покази потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_8 , надані останніми як під час проведення слідчого експерименту, так і в судовому засіданні, щодо отримання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, в тому числі і тупої лицьової травми у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу; тупої закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки та синців (гематоми) в навколоочечних ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи, внаслідок нанесення обвинуваченим ОСОБА_3 численних ударів тупим твердим предметом з обмеженою площею травмуючої поверхні чи предметом, що володів (володіли) такими властивостями, як про це зазначено прокурором обвинувальному акті.

Такі покази потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 , яка була очевидцем побиття потерпілого, узгоджуються з протоколами проведення слідчих експериментів, які були предметом дослідження судово-медичної експертизи, згідно якого локалізація та характер виявлених у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень в області голови та обличчя, механізм їх спричинення встановлений при проведенні судово-медичної експертизи, не суперечать механізму, локалізації та характеру на який вказують потерпілий ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_8 в ході проведення слідчих експериментів за їх участі.

Отже, покази потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 , надані останніми як під час проведення слідчого експерименту, так і в судовому засіданні, не викликають сумніву в своїй правдивості, оскільки узгоджуються з об`єктивними судово-медичними експертними даними, отже відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, у зв`язку з чим суд не може прийняти до уваги доводи обвинуваченого та захисника щодо непричетності обвинуваченого ОСОБА_3 до спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

Первинне невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, суд розцінює як спробу уникнути передбаченої законом кримінальної відповідальності та нести за це відповідне покарання, а також заплутати суд, щодо істинності події злочину, але така позиція обвинуваченого ОСОБА_3 спростовується вищенаведеними та дослідженими судом доказами в їх сукупності та всією хронологією подій. Крім того суд не знаходить достовірною версію обвинуваченого та захисника про непричетність обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки така позиція жодними конкретними доказами в судовому засіданні не підтвердилася.

Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Отже, в силу ст. 85 КПК України суд вважає усі докази вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 122 КК України, зібрані в ході проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню, допустимими і належними доказами.

Порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України під час проведення слідчих дій у цьому кримінальному провадженні, які б були фундаментальними, під час розгляду кримінального провадження судом не встановлено.

Судом встановлено, що вказані у вироку та досліджені в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_3 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 407 КК України, доведеність вини у їх вчиненні та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

Наявна у кримінальному провадженні сукупність наведених вище прямих і непрямих доказів вчинення кримінального правопорушення, які за змістом є чіткими, зрозумілими і послідовними, такими, що в достатній мірі повно викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень надала суду можливість ухвалити обвинувальний вирок за наслідками розгляду кримінального провадження.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 407 КК України зроблено з дотриманням вимог КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які були досліджені та перевірені під час судового розгляду, а також оцінені відповідно до норм Закону.

Оцінюючи доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбеса, Месече і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 Європейський суд вирішив, що при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п.253).

Узагальнюючи, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у скоєні інкримінованих кримінальних правопорушень поза всяким розумним сумнівом доведена і підтверджується обсягом досліджених судом в судовому засіданні доказів в їх сукупності та взаємозв`язку та не викликають у суду сумнівів.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила кримінальне правопорушення, які мають кримінально-правове значення.

Так, суд враховує ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, які скоєно умисно і відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого злочину проти встановленого порядку проходження військової службита нетяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав повністю, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України також визнав лише під час закінчення розгляду кримінального провадження, під тиском беззаперечних доказів, добутих під час проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, однак щиро не каявся у вчиненому та не виказував осуд своєї поведінки та вчинених ним незаконних дій відносно потерпілого ОСОБА_6 , раніше притягався до кримінальної відповідальності, однак в силу ст. 89 КК України вважається таким, що раніше не судимий, неодружений, не має на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, з 09.06.2025 по 09.09.2025 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України, однак в подальшому 09.09.2025 самовільно залишив місце служби, за місцем проходження військової служби характеризується негативно, як недостатньо мотивована особа, яка неохоче виконує накази та розпорядження командирів та старших начальників.

Згідно інформації з медичної характеристики від 13.09.2025, виданої медичною службою військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, під час виконання обов`язків військової служби в бойовій обстановці ОСОБА_3 отримав поранення, у зв`язку з чим у період часу з 04.09.2025 по 08.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у медичній роті військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з діагнозом: «Акубаротравма з гіперемією барабанних перепонок. ССална правої та лівої поперекової ділянок обох гомілок та обох кистей».Звільнення від службових обов`язків за станом здоров`я за 2025 рік становить 4 дня.

Відповідно до копії виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 841, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, солдат ОСОБА_3 дійсно у період часу з 04.09.2025 по 08.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у медичній роті військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з діагнозом: «Акубаротравма з гіперемією барабанних перепонок. ССална правої та лівої поперекової ділянок обох гомілок та обох кистей». Під час виписки загальний стан ОСОБА_3 відносно задовільний.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , згідно зі ст. 66 КК України, судом не встановлено, оскільки суд не може віднести щире каяття до обставини, що згідно зі ст. 66 КК України пом`якшує покарання, оскільки обвинувачений визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, лише наприкінці судового слідства, під тиском беззаперечних доказів, добутих під час проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, які були дослідженні в судовому засіданні за участі всіх учасників кримінального провадження.

Суд констатує відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_3 і активного сприяння розкриттю злочину, оскільки, окрім тієї інформації, яку було отримано під час проведення слідчих дій, обвинувачений не повідомив жодних інших відомостей, як до початку проведення цих дій, так і на протязі усього часу досудового слідства, в суді.

Той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою вину під час закінчення з`ясування обставин та підтвердження їх доказами, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого, адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки.

Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального від 27.04.2021 (справа № 520/16394/16-к).

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено та на такі обставини сторона обвинувачення не посилається.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Зокрема, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Термін - «явно несправедливе покарання» - означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретних кримінальних правопорушень, враховуючи їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Метою кримінально-виконавчого законодавства України, визначеної в ст. 1 КВК України, є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України, окрім іншого, є визначення порядку застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; участі громадськості в цьому процесі.

При призначенні покарання, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

У справах «Ювченко та інші проти України» від 09.04.2020 та «Скачкова та Рижа проти України» від 16.07.2020 Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справах «Белане Надь проти Угорщини» від 13.12.2016 та «Садоха проти України» від 11.07.2019 Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з положеннями ч. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Призначаючи покарання, суд відповідно вимог ст. 65 КК України, враховує вищенаведені обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження, позицію прокурора, потерпілого, обвинуваченого та його захисника, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, характер кримінального правопорушення, його суспільну небезпеку, дані про особу обвинуваченого, який з 09.06.2025 по 09.09.2025 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України, однак в подальшому 09.09.2025 самовільно залишив місце служби, а отже, маючи досвід проходження військової служби в Збройних Силах України, повинен був бути корисним під час відбиття наступу противника в умовах воєнного стану, однак ОСОБА_3 вибрав інший шлях та, будучі будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи військову службу на посаді вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти НОМЕР_4 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, однак фактично обов`язки військової служби не виконував у зв`язку із самовільним залишенням вказаної військової частини, вчинив нетяжкий злочин проти життя та здоров`я особи, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини та свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчинених ним дії.

Разом з тим, суд також враховує і поведінку після вчинення злочинів, а саме те, що він хоча і висловив жаль з приводу вчинення ним самовільного залишення місця військової служби, в умовах воєнного стану, винуватість у спричиненні потерпілому Фоміну тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості визнав наприкінці судового розгляду, не розкаявся, відповідних висновків для себе не зробив, тобто у повній мірі не усвідомив протиправність своєї поведінки, враховуючи, що ОСОБА_3 після самовільного залишення місця військової служби вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.122 КК України, яке належить до злочинів проти життя та здоров`я осіб, а особа обвинуваченого ОСОБА_3 є небезпечною для суспільства, з метою попередження вчинення ним нових злочинів ОСОБА_3 необхідно та доцільно призначити покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, виключно у виді позбавлення волі у межах санкцій статей пред`явленого йому обвинувачення.

При цьому, при визначенні такої міри покарання судом у повній мірі враховується суспільна небезпечність діяння, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме, що злочин посягає на встановлений порядок несення військової служби, який у час воєнного стану вимагає більш серйозного ставлення до дотримання такого порядку, та обвинувачений ОСОБА_3 , в силу займаної посади - вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти НОМЕР_4 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, мав першочергово виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, однак ОСОБА_3 , усвідомлюючи реальну можливість участі в бойових діях, після виписки з медичного закладу без відповідних дозволів командирів самовільно залишив місце військової служби та, перебуваючи поза межами військової частини вчинив нетяжкий злочин проти життя та здоров`я осіб. Допущена обвинуваченим протиправна, кримінально карана поведінка порушує порядок несення військової служби, визначений відповідними законами та статутами, яких мають додержуватися усі військовослужбовці, незалежно від займаної посади.

На переконання суду, протиправна поведінка обвинуваченого ОСОБА_3 суттєво знижує рівень військової дисципліни та боєготовність Збройних Сил України, що в умовах сьогодення є критично неприпустимим, а тому уникнення обвинуваченим покарання фактично сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо необхідності суворого дотримання порядку проходження служби.

Призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства не уявляється можливим, оскільки, встановлені судом обставини даного кримінального провадження свідчать про наявність у ОСОБА_3 стійкої направленості умислу на вчинення кримінальних правопорушень, про небажання ставати на шлях виправлення, бути корисним для суспільства.

Крім того, судом не встановлено правових підстав для призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 з урахуванням приписів ст.ст. 69, 75 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини в їх сукупності та дані про особу винного, з огляду на наступне.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчинених злочинів.

Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, застосування вимог ст. 69 КК України є правом суду, а не обов`язком.

Системне тлумачення норм статті 75 КК України дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.

При цьому, оскільки покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, застосування ст. 75 КК України при визначенні покарання за вчинення кримінальних правопорушень указаної категорії в теперішніх умовах є неприпустимим.

Тобто, звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за вчинення кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення кримінальних правопорушень. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Відсутність належного реагування держави, зокрема суду, під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України) нівелює визначену ст.ст. 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.

Щодо суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, суд приходить до висновку, що такий злочин має дуже високий ступінь суспільної небезпеки.

Під час розгляду кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_3 , будучи фізично здоровою, працездатною людиною, який проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, не вважаючи, що життя та здоров`я людини є найвищою цінністю, зухвалим засобом, користуючись тим, що потерпілий ОСОБА_6 є фізично слабкішим за нього, підійшов до потерпілого та наніс йому велику кількість ударів, зокрема в життєво важливий орган - голову, від яких потерпілий втратила свідомість, спричинивши ОСОБА_6 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. ОСОБА_3 , під час досудового розслідування, так і під час слухання справи в суді, допомоги потерпілому ОСОБА_6 не надавав, спричинену шкоду здоров`ю не відшкодував, при цьому усвідомлюючи те, що здоров`я людини, її честь, гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю держави.

Окрім цього, стороною захисту також не наведено переконливих мотивів наявності підстав для застосування положень ст.ст. 69,75 України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті.

Враховуючи вищевикладене, суд не убачає підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_3 положень ст.ст. 69,75 КК України, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності.

Зазначене у своїй сукупності свідчить про суттєво підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння, оскільки вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення проти встановленого порядку проходження військової служби тапроти життя та здоров`я осіб представляє значну суспільну небезпечність, тому призначення обвинуваченому ОСОБА_3 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом та звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах суспільства негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану.

Підстав для застосування і норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого ОСОБА_3 , суд також не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від обґрунтованості його призначення і реалізації.

На підставі вищезазначеного суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним і достатнім для обвинуваченого ОСОБА_3 буде покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки воно відповідатиме його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Саме таке покарання буде необхідним та достатнім для її виправлення, досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Також, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верхового Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового. При цьому треба мати на увазі, що додаткові покарання можуть приєднуватися до будь-яких видів основного покарання, передбачених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Ті види покарань, які застосовуються як додаткові, крім штрафу і конфіскації майна, можуть призначатися й тоді, коли вони не вказані в санкції закону. В такому разі рішення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивній частині вироку, має містити посилання на статтю Загальної частини КК України, якою передбачено умови та порядок застосування цього виду покарання. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як вид покарання не зазначається у санкціях норм Особливої частини КК України і застосовується за рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 52 і ст. 54 КК України це покарання є додатковим і може бути застосоване судом лише щодо особи, засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, із наведенням у вироку відповідних мотивів.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем та має звання солдат, вчинив тяжке кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), суд вважає за необхідне застосувати до останнього вимоги ст.ст. 52, 54 КК України, а саме: призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення спеціального звання - солдат, оскільки не призначення додаткового покарання ОСОБА_3 буде суперечити інтересам суспільства і держави, а також порушить охоронювані права і свободи людини.

З урахуванням вимог ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання як день за день, оскільки обвинуваченому призначається основне покарання у виді позбавлення волі, а тому строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_3 слід обчислювати з 02.10.2025, тобто з моменту його фактичного затримання.

З метою забезпечення виконання вироку, враховуючи, що обвинуваченому ОСОБА_3 призначається покарання у виді позбавлення волі, яке визначено відбувати реально, йому слід залишити обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки, на думку суду, альтернативні запобіжні заходи є такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого до набрання вироком законної сили.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Питання щодо майна, на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді, суд вирішує у відповідності до приписів ч. 4 ст. 174 КПК України.

Питання про долю речових доказів вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 1 ст. 122 КК України - на строк 2 (два) роки;

- за ч. 5 ст. 407 КК України - на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Відповідно до вимог статті 54 КК України позбавити ОСОБА_3 військового звання - «солдат».

Строк відбуття основного покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення волі обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 02.10.2025.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до набранням вироком законної сили залишити колишній - тримання під вартою.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Холодногірського районного суду міста Харкова від 06.10.2025, на вилучені 01.10.2025 в ході проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5 , а саме: гребінець з дерев`яною ручкою, на якому наявна речовина червоно-бурого кольору та кросівки чорного кольору, на яких наявна речовина червоно-бурого кольору, - скасувати.

Речові докази (постанови слідчого від: 02.10.2025 та 17.11.2025):

- вилучені в ході проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5 : гребінець з дерев`яною ручкою, на якому наявна речовина червоно-бурого кольору, поміщений до спеціального конверту МВС України, два зонд-тампони зі змивами, поміщені у паперові конверти, які зберігаються у камері схову речових доказів ВП № 2 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області (квитанція із порядковим номером № 318)- знищити;

- вилучені в ході проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5 кросівки чорного кольору, на яких наявна речовина червоно-бурого кольору, поміщено до картонної коробки, яку опечатано биркою, які зберігаються у камері схову речових доказів ВП № 2 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області (квитанція із порядковим номером № 318) - повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- два аплікатора зі змивами з правої руки обвинуваченого ОСОБА_3 , поміщені до паперового конверту, які зберігаються у камері схову речових доказів ВП № 2 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області (квитанція із порядковим номером № 314) - знищити.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua