Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №747/332/26 — Талалаївський районний суд Чернігівської області

Справа № 747/332/26

Провадження № 2-о/747/23/26

РІШЕННЯ

іменем України

17.08.2026 року селище Талалаївка

Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Тіщенко Л.В.

секретаря Зірки В.П.

заявника ОСОБА_1

представника заявника Мудревської Я.М.

представника заінтересованої особи Чхун С.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в селищі Талалаївка цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Управління державної міграційної служби України в Сумській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника ОСОБА_1 адвокат Мудревська Я.М. звернулась до суду з даною заявою в порядку окремого провадження, у якій просить суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на час проголошення незалежності України – 24 серпня 1991 року, і на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України» - 13 листопада 1991 року. В обґрунтування заяви представник зазначає, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Рубанів Талалаївського району чернігівської області. Тривалий час заявник користувався паспортом громадянина СРСР, який станом на день подання заяви втрачено. Заявник втратив паспорт громадянина СРСР та своєчасно не оформив паспорт громадянина України, який для прожиття фактично і не був потрібен, або ж бракувало часу на його оформлення. Як результат – виникло багато проблем з документами. Для оформлення соціальних виплат виникло питання отримання паспорта громадянина України, тому заявником подано звернення до Роменського відділу управління ДМС в Сумській області. На дану заяву була надана відповідь про те, що згідно наданої інформації встановити особу та належність до громадянства України, місце проживання на території України не вбачається можливим та рекомендовано звернутися до суду для встановлення даного факту. Заявник з 1988 по 1990 рік проходив військову службу, з серпня по грудень 1990 року працював в ПМК-84 учнем муляра, з 02.01.1991 року по 13.07.1992 року працював мулярем в Менському міжрайонному КБУ «Будівельник». Заявник ОСОБА_1 з 04.05.1987 року зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 згідно довідки Поповичківського старостинського округу. Метою встановлення даного факту є отримання паспорта громадянина України.

Ухвалою від 16 липня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 17 серпня 2026 року, про що учасники справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали і просили задовольнити, оскільки на даний час заявник е має паспорту громадянина України, що створює значні незручності. Заявник весь час проживав на території України, паспорт колишнього СРСР він давно втратив, за його відновлення не звертався, при оформленні на роботу паспорт в нього не вимагали.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні у вирішенні справи покладався на розсуд суду, зазначивши, що значний період життя заявника не відображених у наданих суду документах, може бути достатнім для отримання громадянства інших держав, і тому встановлення факту не буде мати юридичного значення. Крім того, належними доказами проживання і реєстрації особи може бути витяг з реєстру територіальної громади, а заявником надана довідка Поповичківського старостинського округу. Тобто заявником надано не достатньо інформації, щоб встановити факт його постійного проживання на території України. Також не зрозуміло, чому заявник звернувся із заявою про видачу паспорта не за місцем свого поживання в Чернігівській області, а в м Ромни Сумської області, що унеможливило звернення до Державної міграційної служби із запитом про надання копії форми №1, яка надається по територіальності.

Суд заслухав учасників справи, свідків, дослідив наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с Рубаново Болотницької сільської ради Талалаївського району Чернігівської області. У графі «Батько» зазначено ОСОБА_4 , у графі «Мати» - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (записи російською мовою) (а.с. 10) Згідно копії військового квитка НОМЕР_2 від 20.05.1988 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 23.05.1988 року призваний на строкову військову службу, 23.05.1990 року мобілізований (записи російською мовлю) (а.с. 6-8) 15.06.1998 року ОСОБА_1 видана довідка про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с.9) Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 від 10.08.1990 р з 10.08.1990 по 28.12.1990 року працював помічником муляра Менської ПМК № 84 тресту «Агропромбуд». З 02.01.1991 року по 13.07.1991 року працював муляром 2 розряду Менського міжрайонного КБУ «Будівельник», з 01.08.1992 року по 20.08.1997 року працював трактористом в ВАТ «Березнянський», з 01.09.1997 по 23.11.1998 року – працював муляром в Менському ТОВ «Будівельник», з 01.12.1998 року по 13.04.1999 року отримував допомогу по безробіттю в Менському районному центрі зайнятості, з 14.04.1999 по 26.11.2001 року працював муляром в ДП «Будіндустрія» (записи російською мовою). З 19.05.2010 по 29.09.2010 працював робітником будівельної бригади, з 06.05.2016 по 05.07 2017 – пастухом, з 10.04.2019 по 07.06.2019 - тваринником – у СТОВ «Агрофірма «Горизонт» (а.с. 11-12) Згідно листа т.в.о. начальника Роменського відділу УДМС у Сумській області від 17.04.2026 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі паспорту, оскільки відсутній паспортний документ старого зразка, а також відомості про зареєстроване місце проживання станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року, тому йому необхідно подати судове рішення про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року (а.с.13) Згідно довідки сільського голови Поповичківського старостинського округ у Талалаївської селищної ради № 115 від 10.07.2026 року ОСОБА_1 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 з 04.05.1987 року про даний час (а.с.14)

При розгляді даної справи судом застосовуються загальні положення цивільного процесуального законодавства про встановлення юридичних фактів та спеціального законодавства, яким унормовано порядок набуття громадянства України.

Відповідно до ч.1 ст 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п.5 ч.2 ст 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно ч.2 ст 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Законодавством України передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких, зокрема, відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України - постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 3 цього Закону, які передбачають, що громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 - з 13 листопада 1991 року (ч.2 ст 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Таким чином, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року, або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» - 13 листопада 1991 року. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст 293 ЦПК України та ст 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення, предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001 в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006 встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Відповідно до пункту 8 Порядку № 215/2001 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Відповідно до пункту 9 Порядку № 215/2001 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Враховуючи наведені положення галузевих підзаконних нормативно-правових актів належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення. Таким чином, з метою встановлення належності до громадянства України відповідно до положень ст 293 ЦПК України та ст 3 Закону України «Про громадянство України» предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення фактів: постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року. При цьому стаття 1 Закону України «Про громадянство України» дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.

Статтями 12,81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що представник заявника ОСОБА_1 адвокат Мудревська Я.М., звертаючись до суду з даною заявою у порядку окремого провадження, просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та факт його проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року. Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 народився у 1970 році на території Чернігівської області, у період з 1988 по 1990 роки проходив службу в армії, за період з 1990 по 2001 роки працював на підприємствах на території України згідно записів у трудовій книжці. За період з 2001 по 2010 роки, як пояснив в судовому засіданні заявник ОСОБА_1 , він працював без офіційного оформлення. Суд відкидає посилання представника заінтересованої особи про те, що за цей період заявник міг набути громадянство інших держав. Оскільки, щоб набути громадянство інших держав, необхідно виїхати за межі України, що заявник фізично не мав змоги зробити, оскільки у нього відсутній паспорт громадянина України. Про те, що ОСОБА_1 постійно проживає на території України підтвердили в судовому засіданні і свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Таким чином, вході розгляду справи дослідженими доказами встановлено, що на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» - 13 листопада 1991 року – ОСОБА_1 дійсно проживав на території України. Це підтверджується, зокрема, і записами в його трудовій книжці, де зазначено, що з 02.01.1991 по 13.07.1992 він працював муляром Менської міжрайонної КБУ «Будівельник». З врахуванням викладеного наявні правові підстави для задоволення заяви в частині вимог встановлення факту, що ОСОБА_1 станом на 13 листопада 1991 року проживав на території України. Зважаючи на те, що заявник в інший спосіб не може довести даний факт, оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що заява в частині встановлення факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ст 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є, зокрема усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України, та особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2,- з 13 листопада 1991 року. Тобто згідно із зазначеними нормами права особи є громадянами України або з 24 серпня 1991 року або з 13 листопада 1991 року. Встановлення факту проживання особи на території України як станом на 24 серпня 1991 року, так і станом на 13 листопада 1991 року є порушенням вказаних норм. Відповідні висновки щодо необхідності конкретизації дати, станом на яку потрібно встановити факт постійного проживання заявника на території України (24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року), викладені у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 473/540/20, провадження № 61-10919св21, від 12 червня 2024 року у справі №501/3550/22, провадження № 61-2152св24.

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року був громадянином колишнього СРСР – у нього відсутній паспорт громадянина СРСР – і постійно проживав до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», при цьому встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року є самостійною і достатньою підставою для встановлення належності до громадянства України, тому немає необхідності встановлення факту проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, яка є окремою підставою для встановлення належності до громадянства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – Управління державної міграційної служби України в Сумській області, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на території України станом на 13 листопада 1991 року. В задоволені іншої частини заявлених вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 20 серпня 2026 року.

Суддя Л.В.Тіщенко