Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №711/8585/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/266/26 Справа № 711/8585/25 Категорія: ч. 3 ст. 389 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретарки – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

захисника – ОСОБА_7 ,

обвинуваченої – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Придніпровського райсуду м. Черкаси від 18.09.2025 р. у кримінальному провадженні № 12025255330000821 від 05.08.2025 р., -

В С Т А Н О В И В:

Зазначеним вироком ОСОБА_8 , яка народилася

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Старосілля Городищенського

р-ну Черкаської обл., українка, громадянин

України, має вищу освіту, не одружена, не

працює, раніше судима 18.06.2024 р. Городи-

щенським райсудом Черкаської обл. за ч. 2 ст. 185 КК України до 6 місяців арешту; ухвалою

Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р. змінено покарання на 3 роки пробаційного

нагляду, проживає АДРЕСА_1 ,

визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення-проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, та призначено їй покарання у виді обмеження волі строком 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71, п. 5 ч. 1 ст. 72 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Городищенського райсуду Черкаської обл. від 18.06.2024 р. за ч. 2 ст. 185 КК України до 6 місяців арешту; 20.11.2024 р. Черкаським апеляційним судом змінено покарання за ч. 2 ст. 185 КК України із 6 місяців арешту на 3 роки пробаційного нагляду та остаточно призначено за сукупністю вироків покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 3 місяці.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати, починаючи з дня прибуття і постановлення на облік засудженої у виправному центрі.

Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_8 не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Процесуальні витрати відсутні.

Питання про речові докази судом вирішені відповідно до вимог КПК України.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_8 ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р. засуджена за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років пробаційного нагляду, на шлях виправлення не стала та вчинила нове кримінальне правопорушення.

Так, засуджену ОСОБА_8 ознайомлено 17.04.2025 р. з порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, їй роз`яснено обов`язки відповідно до ч. 3 ст. 491 КВК України, вона попереджена про наслідки ухилення від відбування вказаного виду покарання, передбачені ст. 493 КВК України, в тому числі про встановлену законом кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду за ч. 3 ст. 389 КК України, про що 17.04.2025 р. ОСОБА_8 надала письмову підписку.

Цього ж дня, згідно винесеної постанови, ОСОБА_8 встановлено дні реєстрації в Черкаському РВ № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Черкаській обл., який розташований за адресою м. Черкаси, вул. Гоголя, 337, і призначено їй днями явки перший, другий та третій вівторок кожного місяця.

Однак ОСОБА_8 без поважних причин жодного разу не з`явилась на реєстрацію в призначені їй дні, а саме: 06.05.2025, 13.05.2025, 20.05.2025, 10.06.2025, 17.06.2025, 01.07.2025, 08.07.2025, 15.07.2025, 12.08.2025, 19.08.2025, а також не повідомила про зміну місця свого проживання, чим порушила п. 1 ч. 2 ст. 591 КК України, ч. 4 п. п. 1, 2 ст. 491 КВК України.

Отже, ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи настання таких наслідків, систематично не виконувала покладені на неї судом обов`язки.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 3 ст. 389 КК України, як ухилення засудженої від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Під час апеляційного розгляду просить дослідити матеріали, які характеризують обвинувачену ОСОБА_8 .

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватою та засудити за ч. 3 ст. 389 КК України до 1 року обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Городищенського райсуду Черкаської обл. від 18.06.2024 р., зміненим ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р., у виді 2 років 1 місяця пробаційного нагляду, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 72 КК України відповідає 2 рокам 1 місяцю обмеження волі, та остаточно призначити покарання 3 роки 1 місяць обмеження волі.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на врахування при призначенні покарання ОСОБА_8 як обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочинів. У решті вказаний вирок залишити без змін.

Апеляційні вимоги мотивує тим, що не заперечуючи доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, вважає, що даний вирок підлягає скасуванню через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості.

Згідно з положеннями ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Зазначає, що визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, ніж за сукупністю злочинів, обумовлено саме

фактом вчинення нового злочину після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин, але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.

Натомість вказані вимоги закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції не дотримано.

Так, з резолютивної частин вироку вбачається, що всупереч вимог закону України про кримінальну відповідальність призначене судом покарання за сукупністю вироків є меншим, ніж невідбута частина покарання за вироком Городищенського райсуду Черкаської обл. від 18.06.2024 р., зміненим ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р..

Окрім того зазначає, що з 1.07.2020 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018, яким ст. 12 КК України викладено в новій редакції, згідно з якою кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини.

Положеннями ст. 34 КК України зі змінами, внесеними указаним вище Законом передбачено, що рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення. У той же час, цим Законом до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, що встановлює перелік обставин, які обтяжують покарання, не внесено змін щодо заміни слова «злочин» в усіх відмінках та числах на слова «кримінальне правопорушення». Отже, відповідно до спеціальної норми закону - п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, зокрема, визнається рецидив злочинів.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнано винною та призначено їй покарання за ч. 3 ст. 389 КК України, що згідно з класифікацією кримінальних правопорушень, визначеною ст. 12 КК України, є кримінальним проступком.

Виходячи з положень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 4.06.2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Отже, рецидив може бути лише при вчинені повторного умисного злочину після засудження за перший умисний злочин, якщо судимість за нього не була знята або погашена.

Однак суд не дотримався зазначених вище норм закону України про кримінальну відповідальність, оскільки за обставин засудження ОСОБА_8 за вчинення кримінального проступку, а не злочину, зайво врахував обставину, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.

Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 та просила задовольнити її з наведених у ній мотивів, обвинувачену ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 , які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог Закону дотримався не в повному обсязі.

Так, відповідно до змісту вироку суду, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 389 КК України було розглянуте в спрощеному провадженні, передбаченому ст. ст. 381 та 382 КПК України, оскільки до матеріалів кримінального провадження була долучена письмова заява обвинуваченої та захисника ОСОБА_7 , в якій обвинувачена не оспорює встановлені під час досудового розслідування обставини, ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження і згодна з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні (а. пр. 10-11).

З урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження у спрощеному провадженні, окрім того прокурор в апеляційній скарзі не оскаржує обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.

У зв`язку з цим апеляційним судом вказаний вирок переглядається лише в частині законності та правильності призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої ОСОБА_8 .

З матеріалів судового розгляду кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції погодився зі встановленими досудовим розслідуванням фактичними обставинами кримінального провадження та відповідно дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 3 ст. 389 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального проступку, доведення винуватості та кваліфікації її дій, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, у відповідності з нормами ч. 1 ст. 394 та ст. 404 КПК України, в апеляційному порядку не перевіряються.

Разом з тим, доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості в частині призначеного покарання, та щодо необхідності ухвалити новий вирок через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої ОСОБА_8 із призначенням ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 389 КК України покарання у виді 1 року обмеження волі, та на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Городищенського райсуду Черкаської обл. від 18.06.2024 р., зміненим ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р., у виді 2 років 1 місяця пробаційного нагляду, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 72 КК України відповідає 2 рокам 1 місяцю обмеження волі, та призначити остаточне покарання у виді 3 років 1 місяця обмеження волі, то апеляційний суд вважає такі доводи обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зазначені вимоги закону України про кримінальну відповідальність у достатній мірі не врахував.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Санкцією ч. 3 ст. 389 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років.

Суд першої інстанції ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 389 КК України призначив покарання у виді 1 року обмеження волі, тобто в межах санкції вказаного матеріального закону.

Проте, суд першої інстанції, визнавши винуватою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, призначив їй покарання в межах санкції відповідної статті КК України, на підставі ст. 71 КК України, частково приєднав до призначеного покарання невідбуту частину покарання за вироком Городищенського райсуду Черкаської обл. від 18.06.2024 р., зміненим ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р. із 6 місяців арешту на 3 роки пробаційного нагляду (а. пр. 61-63), та призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у виді 1 року 3 місяців обмеження волі, не виконав вимоги закону, встановлені ч. 4 ст. 71 КК України, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та як наслідок призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості.

Визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного

покарання за сукупністю вироків, ніж за сукупністю кримінальних правопорушень, обумовлено саме фактом вчинення нового кримінального правопорушення після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин, але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.

Натомість вказані вимоги закону України про кримінальну відповідальність суд першої інстанції не виконав.

Невідбута частина покарання за попереднім вироком у виді 3 років пробаційного нагляду фактично становить 3 роки, оскільки ОСОБА_8 жодного разу не з`явилась на призначені їй дні реєстрації, тобто фактично навіть не розпочала відбувати покарання у виді пробаційного нагляду, а тому суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю вироків не мав законних підстав призначити покарання у виді 1 року 3 місяців обмеження волі.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначив вид покарання, який можна призначити за вчинення кримінального правопорушення, караність якого встановлено ч. 3 ст. 389 КК України, оскільки таке покарання передбачено санкцією цієї статті КК України і відповідатиме особі обвинуваченої, але не врахував, що у разі коли призначається остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Отже, на переконання апеляційного суду, місцевий суд ухвалив вирок із недотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність, оскільки при призначенні покарання не застосував закон, який підлягає застосуванню, а саме вимоги ч. 4 ст. 71 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині не застосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 4 ст. 71 КК України), призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального проступку та особі обвинуваченої внаслідок м`якості.

Апеляційний суд вважає, що аргументи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України у зв`язку з необхідністю призначення більш суворого остаточного покарання обвинуваченій ОСОБА_8 за сукупністю вироків.

Виходячи з вимог ст. ст. 50 та 65 КК України, апеляційний суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 діяння, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків; відомості про особу обвинуваченої, яка за місцем проживання характеризується негативно, зокрема: зловживає спиртними напоями, схильна до крадіжок з приводу чого були неодноразові усні звернення від сусідів та односельчан до старостату с. Дубіївка (а. пр. 83); на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває; не одружена; не має на утриманні неповнолітніх дітей; наявність обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття та відсутність обтяжуючих обставин; є раніше судимою; враховуючи при цьому, що вчинила кримінальне правопорушення у виді проступку, маючи непогашену у встановленому законом порядку судимість, вчинила кримінальний проступок під час відбування покарання за попереднім вироком.

Натомість поза увагою суду залишилися дані, що характеризують особу обвинуваченого, що передбачає врахування судом позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових характеристик особи, які мають кримінально-правове значення (ст. 65 КК України).

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченій судом першої інстанції покарання за ст. 71 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, внаслідок м`якості, а тому вважає, що покарання обвинуваченій слід обрати в межах санкції статті КК України у виді обмеження волі строком 1 рік. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до цього покарання частково приєднати невідбуту частину вироком Городищенського райсуду Черкаської області від 18.06.2024 р., зміненим ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р., у виді 2 років 1 місяця пробаційного нагляду, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 72 КК України відповідає 2 рокам 1 місяцю обмеження волі, та призначити остаточне покарання у виді 3 років 1 місяця обмеження волі.

На переконання апеляційного суду, саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також таким, що не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Підстав для обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 не вбачається, відповідних клопотань учасниками судового розгляду не заявлено.

В інший частині вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, не підлягає зміні чи скасуванню.

Таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Крім того, з 1.07.2020 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018 р., яким ст. 12 КК України викладено в новій редакції, згідно з якою кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини.

Вимогами ст. 34 КК України зі змінами, внесеними указаним вище Законом, передбачено, що рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення. У той же час, цим Законом до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, який встановлює перелік обставин, які обтяжують покарання, не внесено змін щодо заміни слова «злочин» в усіх відмінках та числах на слова «кримінальне правопорушення». Отже, згідно до спеціальної норми закону, а саме п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, зокрема, визнається рецидив злочинів.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, що згідно з класифікацією кримінальних правопорушень, визначеною ст. 12 КК України, є кримінальним проступком.

Виходячи зі змісту п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.06.2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Таким чином, рецидив може бути лише при вчиненні повторного умисного злочину після засудження за перший умисний злочин, якщо судимість за нього не була знята або погашена.

Проте суд першої інстанції не дотримався зазначених вище норм закону України про кримінальну відповідальність, оскільки за обставин засудження ОСОБА_8 за вчинення кримінального проступку, а не злочину, безпідставно врахував обставину, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.

За таких обставин апеляційна скарга прокурора в цій частині є цілком обґрунтованою та підлягає задоволенню, а вирок суду підлягає зміні, тому що суд застосував закон, який не підлягає застосуванню.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора є слушними, тому що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають до задоволення, а вирок місцевого суду до скасування в частині призначеного покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст. ст. 374, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 419 та п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Вирок Придніпровського райсуду м. Черкаси від 18.09.2025 р. стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 вважати засудженою за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, до покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком частково у виді 2 років 1 місяця пробаційного нагляду, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 72 КК України відповідає 2 рокам 1 місяцю обмеження волі, приєднати невідбуту частину покарання за вироком Городищенського райсуду Черкаської обл. від 18.06.2024 р., зміненим ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.11.2024 р., та призначити остаточне покарання у виді - 3 (трьох) років 1 (одного) місяця обмеження волі.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_8 , відповідно до ч. 1 ст. 58 КВК України, рахувати з дня її прибуття та постановки на облік до виправного центру.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_8 не обирати.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на врахування при призначенні покарання ОСОБА_8 як обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.

В решті вирок суду - залишити без змін.

Апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 – задовольнити повністю .

Вирок суду може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий

Судді