Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №154/104/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 154/104/26 Головуючий у 1 інстанції: Вітер І. Р.

Провадження № 22-ц/802/818/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІГ-АНТ» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2 , на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 17 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

07 січня 2026 року ТОВ «ГІГ-АНТ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 114 332, 07 гривень інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Вказує, що 20 грудня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та відповідачем укладено кредитний договір №133/3-В-Ж, за умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти у сумі 30 000 доларів США зі сплатою 12 % річних та строком повернення до 20 грудня 2032 року.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 01 лютого 2008 року становила 180 713,04 грн. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 29 травня 2008 року у справі №2-400/08 зазначену заборгованість було стягнуто з відповідача на користь банку.

Позивач зазначає, що 16 січня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ГІГ-АНТ» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Станом на 02 січня 2026 року рішення суду відповідачем не виконано, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на положення статті 625 ЦК України, нарахував на суму боргу інфляційні втрати у розмірі 87 789,53 грн та три проценти річних у розмірі 26 542,54 грн, що разом становить 114 332,07 грн.

З огляду на викладене позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати та три проценти річних у загальному розмірі 114 332,07 грн, а також судовий збір у сумі 3 328,00 грн.

Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 17 березня 2026 року позов задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ГІГ-АНТ» інфляційні втрати у розмірі 87 789 гривень 53 копійки, три проценти річних у розмірі 26 542 гривні 54 копійки, нараховані відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за період з 03 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, а всього 114 33 гривень 07 копійок.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, в інтересах якого діє його представник, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 19 серпня 2026 року, тобто, дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Задовольняючи позов в даній справі, суд першої інстанції вважав, що відповідач не виконав грошове зобов`язання, підтверджене рішенням суду, не сплатив на користь позивача заборгованість у розмірі 180 713,04 грн, а тому у позивача наявне відповідно до частини другої статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат у розмірі 87 789,53 грн та трьох процентів річних у розмірі 26 542,54 грн за період з 03 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими та зароблені при неповному з`ясуванні дійсних обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №133/3-В-Ж, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 30 000 доларів США зі сплатою 12 % річних та строком повернення кредиту до 20 грудня 2032 року.

У подальшому відповідач належним чином свої зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 29 травня 2008 року у справі №2-400/08 з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» стягнуто заборгованість за кредитним договором №133/3-В-Ж від 20 грудня 2005 року у розмірі 180 713,04 грн, що складалася із заборгованості за тілом кредиту, нарахованих відсотків, пені та комісійних платежів.

16 січня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ГІГ-АНТ» укладено договір №GL3N014029 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги до боржників за низкою кредитних договорів, у тому числі за кредитним договором №133/3-В-Ж від 20 грудня 2005 року.

Відповідно до витягу з додатку до зазначеного договору відступлення права вимоги до нового кредитора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості за вказаним кредитним договором.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у зв`язку з неналежним борговим зобов`язанням , яке виникли з рішення суду від 29 травня 2008 року та простроченням виконання грошового зобов`язання, на суму боргу 180 713,04 грн відповідно до статті 625 ЦК України нараховано: інфляційні втрати за період з 03 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у сумі 87 789,53 грн; три проценти річних за цей же період у сумі 26 542,54 грн.

Зазначені нарахування здійснені позивачем виходячи з суми боргу, визначеної рішенням суду, та з урахуванням офіційних індексів інфляції, що підтверджується поданим до матеріалів справи розрахунком. Загальна сума заявлених до стягнення позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних становить 114 332,07 грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14 10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України.

Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз наявних у справі доказів свідчить про те, що рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 29 травня 2008 року у справі №2-400/08 з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» стягнуто заборгованість за кредитним договором №133/3-В-Ж від 20 грудня 2005 року у розмірі 180 713,04 грн.

Встановлено, що відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Гіг-Ант» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 20 грудня 2005 року.

Отже, з моменту ухвалення цього рішення строк виконання зобов`язання за договором від 20 грудня 2005 року вважаться таким, що настав, а договірні правовідносини перейшли в охоронні.

ТОВ витратило право нараховувати визначені договором проценти (за статтею 1048 ЦК України) та неустойку, але набув право на захист інтересів лише через статтю 625 ЦК України.

Суд першої інстанції у цій справі не перевірив наявності у позивача взагалі права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу та підстав для стягнення з відповідачів 3 % річних за частиною другої статті 625 ЦК України, з огляду на таке.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

Оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

Тож, вирішуючи питання про стягнення заборгованості на підставі частини другої статті 625 ЦК України, суду необхідно перевірити наявність невиконаного грошового зобов`язання відповідачки перед банком, наявність доказів на підтвердження факту отримання банком виконавчих листів, відкриття виконавчого провадження, відсутність пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання чи його поновлення тощо.

Апеляційним судом на виконання положень ст. 12 ЦПК України було запропоновано позивачу надати докази щодо наявності інформації про перебування на виконанні виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором . Листом від 27.07.2026 року позивач повідомив що виконавчий лист у цивільній справі №2-400/08 за позовом ВАТ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на виконанні не перебуває.

Позивачем не подано доказів щодо виконання (невиконання) відповідачами рішення Володимир-Волинського міського суду від 29.05.2008 року, доказів на підтвердження факту отримання позивачем виконавчих листів, відкриття виконавчого провадження, відсутність пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання чи його поновлення тощо, що не дає суду правової підстави для задоволення заявлених вимог.

З врахуванням викладеного, за відсутності вказаних доказів, колегія суддів, вважає, що позивачем не доведено можливості застосування положень ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції при неповному з`ясуванні дійсних обставин справи , дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а тому згідно з нормами статті 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду, з ухваленням нового судового рішення, про відмову в задоволенні позову.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційний суд доходить висновку, що позов не підлягає до задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4542 гривень підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 17 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІГ-АНТ» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІГ-АНТ» в користь ОСОБА_1 4542 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: