Вирок від 19 серпня 2026 р. у справі №489/6984/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/6984/26

Провадження № 1-кп/489/749/26

Інгульський районний суд міста Миколаєва

Вирок

іменем України

20 серпня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження №12026153040000071 від 28.04.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олександрівка Снігурівського району Миколаївської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, маючого інвалідність 3 групи, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого відповідно до ст 89 КК України, контактний телефон НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,

встановив:

У червні 2025 року (точної дати та часу не встановлено) ОСОБА_3 , маючи на меті керування транспортним засобом, що знаходиться у його користуванні, та не бажаючи навчатися в спеціалізованих закладах, достовірно знаючи, що посвідчення водія є офіційним документом, оскільки містить зафіксовану на матеріальному носії інформацію, яка посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами, порядок видачі якого передбачений Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуск громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою КМУ від 08.05.1993 № 340, а форма та реквізити затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.1992 № 47, з метою набуття права керування транспортними засобами категорій: ОСОБА_5 , вирішив підробити та використовувати посвідчення водія задля уникнення можливої адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов`язаних із порушенням Правил дорожнього pyxy України.

Реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_3 у червні 2025 року (точної дати та часу не встановлено), перебуваючи за місцем несення військової служби в с-щі Добровеличківка Новоукраїнського району Кіровоградської області (більш точна адреса невстановлена) здійснив вхід до соціальної мережі «Facebook», де знайшов оголошення від невстановленої особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про виготовлення водійського посвідчення, в результаті чого у нього виник протиправний умисел на вступ в злочинну змову із невстановленою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, на виготовлення підробленого посвідчення водія на своє ім`я.

Реалізовуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_3 у червні 2025 року (точної дати та часу не встановлено, вступив в злочинну змову із невстановленою особою та замовив у неї через соціальну мережу «Facebook» виготовлення посвідчення водія.

Після того у червні 2025 року (точної дати та часу не встановлено) ОСОБА_3 , діючи за попередньою змовою групою осіб із невстановленою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, надіслав через соціальну мережу «Facebook» вказаній особі дані, а саме: особисте фотозображення, прізвище, ім`я, по-батькові, зразок свого підпису та номер мобільного телефону для виготовлення посвідчення водія з відкритими категоріями «В», «С» на право керування транспортними засобами.

У подальшому, ОСОБА_3 на мобільний телефон надійшло повідомлення з логістичної компанії «Нова пошта» про те, що посилка з посвідченням водія прибула в пункт видачі №1, с-ща Добровеличківка Новоукраїнського району Кіровоградської області. Прибувши до вказаного відділення, розташованого по вул. Козацькій, 34/2, с-ща Добровеличківка, ОСОБА_3 отримав посвідчення водія на своє ім`я ОСОБА_6 № НОМЕР_2 , видане 03.06.2025 ТСЦ 8041, із зазначеними в ньому категоріями на право керування транспортними засобами «В», «С», попередньо заплативши за нього невстановленій особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, грошові кошти у сумі 12000 грн, та залишив його при собі з метою подальшого використання.

Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 358 КК України – підроблення посвідчення, яке видається установою, яка має право видавати такі посвідчення, і яке надає права, з метою використання його підроблювачем, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, 27.04.2026 близько 10:00 год ОСОБА_3 , маючи у володінні підроблене посвідчення водія з серійним номером НОМЕР_3 та керуючи автомобілем марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_4 , рухався по вулиці Троїцькій в місті Миколаєві, де біля будинку № 80 потрапив у дорожньо-транспортну приходу за участю іншого автомобіля. На місце події прибув екіпаж «Корвет-0351» УПП в Миколаївській області ДПП НП України у складі поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №4 УПП України сержанта поліції ОСОБА_7 та інспектора взводу №1 роти № 1 батальйону №4 УПП в Миколаївській області ДПП НП України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8 .

У подальшому, ОСОБА_3 , реалізуючи свій умисел на використання завідомо підробленого документа, під час перевірки працівниками УПП в Миколаївській області ДПП HП України документів, які надають право керувати транспортними засобами, достовірно знаючи, що наявне у нього посвідчення водія з серійним номером НОМЕР_3 є підробленим, надав його для перевірки поліцейському взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 YПП в Миколаївській області ДПП НП України сержанту поліції ОСОБА_7 , тим самим використав завідомо підроблений документ, а саме посвідчення водія cepії BXH № НОМЕР_2 .

Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України – використання завідомо підробленого документа.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив обставини вчинених кримінальних правопорушень, вказані в обвинувальному акті, зокрема, що дійсно у червні 2025 року вирішив придбати підроблене посвідчення водія категорій «В» та ОСОБА_9 , щоб мати можливість керувати транспортними засобами без притягнення до адміністративної відповідальності. Перебуваючи за місцем несення військової служби в с-щі Добровеличківка Новоукраїнського району Кіровоградської області в соціальній мережі «Facebook» знайшов оголошення від невідомої особи про виготовлення водійського посвідчення, після чого вступив з нею в змову та замовив у неї посвідчення водія на своє ім`я. Далі за вказівкою вказаної особи він надіслав їй через соціальну мережу «Facebook» особисте фотозображення, прізвище, ім`я, по-батькові, зразок свого підпису та номер мобільного телефону для виготовлення посвідчення водія з відкритими категоріями на право керування транспортними засобами «В», «С». Через деякий час на свій мобільний телефон отримав повідомлення з логістичної компанії «Нова пошта» про прибуття посилки, при отриманні якої там знаходилося посвідчення водія на його ім`я ОСОБА_6 № НОМЕР_2 , видане 03.06.2025 ТСЦ 8041, із відкритими категоріями на право керування транспортними засобами «В», «С», яке він отримав, заплативши за нього невідомій особі грошові кошти у сумі близько 12000 грн шляхом їх перерахування через «Нову Пошту», та залишив його при собі з метою подальшого використання. При замовленні посвідчення та наданні своїх даних розумів протиправність таких дій. У квитанції про оплату були зазначені відомості працівника «Нової Пошти», оскільки він не мав документів.

27.04.2026 близько 10:00 год він, керуючи автомобілем марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_4 , по вулиці Троїцькій в місті Миколаєві потрапив у дорожньо-транспортну приходу за участю іншого автомобіля. Після прибуття на місце поліцейських та під час перевірки ними документів, які надають право керувати транспортними засобами, він пред`явив вищевказане посвідчення водія з серійним номером НОМЕР_3 .

Зазначив, що розкаюється у вчиненому, шкодує про свої дії та запевнив суд, що став на шлях виправлення, а також під час досудового розслідування активно сприяв органу досудового розслідування у розкритті кримінальних правопорушень.

Крім власного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у скоєному підтверджується також іншими дослідженими у судовому засіданні доказами в їх сукупності.

З протоколу огляду місця події від 27.04.2026 слідує, що в ході огляду ділянки місцевості біля будинку №82 по вул. Троїцькій м. Миколаєва оглянуто та вилучено посвідчення водія НОМЕР_3 з ознаками підробки на ім.’я ОСОБА_3 , яке останній добровільно надав.

Згідно з висновком експерта № СЕ-19/115-26/6707-ДД від 06.05.2026, бланк посвідчення водія з серією та номером НОМЕР_3 , виданий 03.06.2025 ТСЦ 8041 на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - не відповідає аналогічним бланкам, що перебуває в офіційному обігу на території України.

Згідно з інформацією ГЦС МВС від 06.05.2026 № 31/15966-10301-2026, станом на 06.05.2026 в Єдиному державному реєстрі МВС відсутні відомості щодо видачі посвідчення водія на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посвідчення водія серії НОМЕР_3 видане на ім`я ОСОБА_10 .

Із заяви ОСОБА_3 від 29.06.2026 вбачається, що останній добровільно видав поліцейським свій телефон «Редмі Ноут», при огляді якого 29.06.2026, згідно з протоколом огляду, виявлено наявність соціальної мережі «Facebook», в якій наявне листування ОСОБА_3 з невідомою особою у червні 2025 року, в ході якого він домовився про виготовлення посвідчення водія на своє ім`я на право керування транспортними засобами категорії «В» та «С», для чого надіслав їй своє фотозображення, копію паспорта, особистий підписи та відомості з додатку «Дія».

Квитанціями від 15.06.2025 підтверджується факт перерахування ОСОБА_11 грошових коштів в сумі 12425 грн на користь ОСОБА_12 .

Відповідно до постанови ЕНА № 7094675 від 27.04.2026, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено штраф у розмірі 3400 грн за фактом керування 27.04.2026 о 09:15 годин по вул. Троїцькій, 82, м. Миколаєва, транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом.

Таким чином, оцінивши кожний доказ з точку зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень доведена поза розумним сумнівом та його дії правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України.

При призначенні покарання суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, обвинувачений вчинив умисні кримінальні правопорушення, що відносяться до категорії нетяжких злочинів (ч. 3 ст. 358 КК України) та кримінальних проступків (ч. 4 ст. 358 КК України), характеризується посередньо, лікування у лікарів психіатра та нарколога не проходив, раніше не судимий, є діючим військовослужбовцем.

До обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_3 , суд відносить вказані в обвинувальному акті щире каяття, наявність якого підтверджується тим, що він повністю визнав свою вину, засудив свої дії, шкодує з приводу вчиненого, неодноразово попросив вибачення, запевнив суд про неприпустимість вчинення кримінальних правопорушень в майбутньому; а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність якого підтверджується тим, що обвинувачений як на стадії досудового розслідування, так і судового розгляду добровільно надав зізнавальні показання з приводу обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень у співучасті з іншою особою, що сприяло встановленню повних обставин їх скоєння, враховуючи таємний спосіб вчинення, а також надав для огляду свій телефон.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

З урахуванням обставин вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, який раніше не судимий, не працює, є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, характеризується позитивно, його щирого каяття та негативного ставлення до вчиненого, засудження свого діяння, наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також ураховуючи позицію державного обвинувача, який просив призначити обвинуваченому основне покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 3 ст. 358 КК України та у виді штрафу в межах санкції ч. 4 ст. 358 КК України, а також призначення остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, зі звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням та з покладанням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Вказані вид та міра покарання, на переконання суду, є необхідними й достатніми для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Суд зазначає, що з огляду на дискреційні повноваження, суд вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

При цьому, відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, на переконання суду, обумовлена тим, що він раніше не судимий, брав участь у бойових дія, має інвалідність 3 групи, характеризується позитивно, що свідчить про його стійку соціальну направленість та можливість призначення йому покарання без ізоляції від суспільства.

Також право суду призначати покарання на власний розсуд підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо».

Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду від 17.04.2018 у справі № 298/95/16-к, «більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Таким чином, у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення. Натомість прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих доводів того, що застосування апеляційним судом статті 75 КК є неправомірним та недостатнім для забезпечення мети покарання».

При цьому, за обставин даної справи, прокурором не доведено з відповідним обґрунтуванням неможливість застосування відносно обвинуваченого звільнення від відбування покарання з випробуванням та що таке звільнення буде недостатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Навпаки, прокурор також, ґрунтовно дослідивши обставини справи та врахувавши відомості щодо особи обвинуваченого, вважав можливим застосувати щодо нього положення ст. 75 КК України, не призначаючи реального покарання, з чим власне і погоджується суд, навівши вище обґрунтування щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Визначаючи тривалість строку випробовування, суд, окрім тяжкості кримінальних правопорушень, головним чином враховує особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується виключно позитивно, має інвалідність, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, засудив свої дії, а також той факт, що в Україні введений воєнний стан, що покладає на жителів держави додаткові обмеження, тому зазначені обставини, які зменшують суспільну небезпечність обвинуваченого, вказують на можливість встановлення однорічного іспитового строку для його виправлення.

Цивільний позов не заявлявся.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 04.05.2026 у справі № 489/3721/26, підлягають скасуванню.

Обвинувачений у даному провадженні не затримувався, запобіжний захід відносно нього не застосовувався, та оскільки суд дійшов висновку про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням, тому відсутні підстави для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Керуючись статтями 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України, і призначити йому покарання:

- за ч. 3 ст. 358 КК України у виді обмеження волі на строк один рік;

- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття визначити ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

На підставі статей 75, 76 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробовуванням, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк ОСОБА_3 обчислювати з дня ухвалення вироку, тобто з 20 серпня 2026 року.

Речові докази:

- посвідчення водія НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та оптичні носії з відеозаписами – залишити в матеріалах судового провадження.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в сумі 3850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн 88 коп.

Після набрання вироком законної сили заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 04.05.2026 у справі № 489/3721/26, - скасувати.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченому не обирати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Інгульський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1