Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №442/1933/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/1933/26 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/811/988/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий-суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Попів-Кішко Роксолани Йосипівни, представника ОСОБА_1 , на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи – Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області та ОСОБА_2 , про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним та призначення заявника його опікуном повернуто заявнику(а.с.14).

Згадану ухвалу оскаржила представниця заявника.

Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального права.

Зазначає, що законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність доказів спільного проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та ведення ними спільного побуту чи інших доказів, які б давали підстави стверджувати про те, що заявник є близьким родичем чи членом сім`ї ОСОБА_2 , є передчасними (а.с. 17-21).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Статтею 57 ЦК України встановлено, що особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов`язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

До поданої до суду Заяви про встановлення опіки та піклування долучено Довідку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 27.10.2023 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю першої групи загального захворювання довічно та потребує часткового стороннього догляду (а.с. 7).

На твердження заявника, які містяться у поданій ним до суду Заяві …, заявник і ОСОБА_2 проживають в одному індивідуальному будинку ( АДРЕСА_1 ) і заявник з 2021 року здійснює догляд за ним, оскільки той «внаслідок хронічного, стійкого розладу здоров`я … не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».

Законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та не визначено вичерпного переліку критерій, за наявності яких особи складають сім`ю. Зокрема, такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання (постанова Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, провадження № 61-17628св19).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

В той же час, судом всіх наведених вище обставин не встановлено та не з`ясовано: зокрема – чи є у ОСОБА_2 (як особи з інвалідністю першої групи загального захворювання довічно, яка потребує стороннього догляду) родичі першої та/чи другої групи спорідненості; чи відомо про нього органу опіки та піклування, тобто – чи є в наявності особи, які визначені частиною 3 статті 296 ЦПК України (на яку послався суд першої інстанції); чи відомо їм про нього, а якщо відомо – то чому саме ними не ініційовано звернення до суду з такою заявою.

Враховуючи наведене вище в сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що повернення оскаржуваною ухвалою заяви про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним та встановлення над ним опіки було щонайменше передчасним, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню – з направленням справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369 ч.2, 374 п.6, 379 п.п. 1 та 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Попів-Кішко Роксолани Йосипівни, представника ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 березня 2026 року скасувати і направити справу для продовження її розгляду до згаданого суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.