Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №464/1760/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/1760/25 Головуючий у 1 інстанції: Боброва Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/811/166/26

Провадження № 22-ц/811/175/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.,

за участю: секретаря Якимчук Л.С.;

адвоката Кулі В.С. – представника позивачки ОСОБА_1 ;

адвоката Оленченка О.В. – представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 15 грудня 2025 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 січня 2026 року та апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , на додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь сплачені кошти на виконання нікчемного попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі еквівалентному 6 000 доларів США на момент виконання рішення суду (здійснення платежу) та судові витрати, в тому числі – і витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачка звернулася до ріелтора ФОП ОСОБА_2 за послугою з пошуку житла, яке б відповідало умовам програми «єОселя», як особа, яка не має у власності житлової нерухомості. У результаті між нею та ФОП ОСОБА_2 , який діє на підставі державної реєстрації, використовуючи комерційне найменування – «Агенція нерухомості «FERENC agency», 04 жовтня 2024 року було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна №04/1024-060 (в подальшому – «Попередній договір»), згідно п.1.1 якого об`єктом продажу є житловий будинок АДРЕСА_1 .

На виконання пункту 2.3 Попереднього договору позивачка передала відповідачу грошові кошти в розмірі 247 000 гривень, що еквівалентно 6000 доларів США на момент передачі, для підтвердження факту наміру укладання Договору купівлі-продажу об`єкта продажу (який мав бути укладеним до 04.01.2025 року) та з метою забезпечення його виконання.

Зазначалося, що відповідачем її не було повідомлено про момент закінчення трьох років з дати введення будинку в експлуатацію, який настав 10.01.2025, з огляду на що їй було відмовлено в наданні кредиту банком АБ «УКРГАЗБАНК», що унеможливило укладення основного договору.

Позивачка вимагала від відповідача повернення сплачених коштів, однак отримала категоричну відмову і після цього ФОП ОСОБА_2 почав її уникати та не відповідати на її дзвінки. Станом на момент подачі позовної заяви жодних відповідей, як і коштів, від ФОП ОСОБА_2 не надійшло. Сплачену за Попереднім договором суму коштів вважає авансом, який незалежно від причин, з яких основний договір між сторонами не був укладений, повинен бути повернутий (том 1, а.с. 1- 6).

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 15 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені кошти на виконання нікчемного попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі еквівалентному 6 000 доларів США на момент виконання рішення суду.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 992 гривні 47 копійок судового збору (том 1, а.с. 124 -128).

Додатковим рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 02 січня 2026 року частково задоволено заяву представника позивачки ОСОБА_1 та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на правничу допомогу (том 1, а.с.157- 158).

Вищезгадані судові рішення оскаржили позивачка та відповідач.

Відповідач ОСОБА_2 просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про доведеність факту передачі грошових коштів, поклавши в основу рішення виключно положення попереднього договору без належних підтверджуючих фінансових документів. Також зазначає, що попередній договір мав формальний характер, не був нотаріально посвідчений, укладався за умови отримання позивачем фінансування за програмою «єОселя», яке фактично не було отримано, а тому не породжував відповідних правових наслідків та зобов`язань сторін (том 1, а.с. 163-165).

Позивачка ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 січня 2026 року та ухвалити нове, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з рішенням суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи, що заявлені витрати є підтвердженими належними доказами, фактично понесеними, співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт і відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства (том 1, а.с. 172-184).

05 березня 2026 року представник позивачки подав до суду Відзиви на апеляційні скарги, у якому просив відмовити у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 15.12.2025 та додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 січня 2026 року в повному обсязі (том 1, а.с. 221 – 226).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянтів на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Як стверджується доводами позовної заяви, позивачка свої позовні вимоги обґрунтовує тим (зокрема), що укладений між сторонами 04 жовтня 2024 року Попередній договір є нікчемним правочином.

Як вбачається з доводів, які наведені відповідачем та його представником у Відзиві на позовну заяву (том 1, а.с. 52-54) та апеляційній скарзі (том 1, а.с. 163-165), стороною відповідача факт нікчемності укладеного між сторонами Попереднього договору визнається та не заперечується, а відтак ця обставина (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає.

В той же час, як також вбачається з доводів, які наведені у згаданих вище Відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, сторона відповідача стверджує, що «грошові кошти в сумі 6000 доларів США позивачці не повертались, оскільки фактично вона їх не передавала», тобто – відповідач заперечує отримання від позивачки 6000 доларів США, стягнення яких і є предметом позовних вимог.

У підписаному сторонами Попередньому договорі зазначено:

«2. Ціна Договору.

2.1 За домовленістю сторін купівля об`єкта продажу Покупцем буде вчинена у розмірі 3 485 160 гривень, що становить в еквіваленті 84 000 доларів США, по курсу на день підписання даного Договору…

2.2 …

2.3 Сторони дійшли згоди, що підтвердженням факту наміру укладання Договору купівлі-продажу об`єкта продажу та з метою забезпечення його виконання Покупець передає грошову суму в рахунок майбутніх платежів у розмірі 247 200 гривень, що становить в еквіваленті 6 000 доларів США, по курсу на день підписання даного Договору, з яких 5 % від вартості об`єкту, а саме 174 258 гривень, що становить в еквіваленті 4 200 доларів США в якості комісії «Агенція нерухомості ««FERENC agency» та 74 682 гривень, що становить в еквіваленті 1 800 доларів США в рахунок майбутніх платежів.

2.4 На момент укладання основного Договору купівлі-продажу залишкова вартість по оплаті складає 3 410 478 гривень, що становить в еквіваленті 82 200 доларів США по курсу на день підписання даного Договору (а.с. 13-14)».

4 200 доларів США комісії + 1 800 доларів США в рахунок майбутніх платежів = 6 000 доларів США, які і є предметом позовних вимог.

84 000 доларів США, які є ціною об`єкта продажу – 1 800 доларів США «переданих» (!) в рахунок майбутніх платежів = 82 200 доларів США, які складають «залишкову вартість по оплаті».

За наведених вище обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що позивачка «фактично їх (6 000 доларів США або їх гривневий еквівалент) не передавала», як такі, що спростовуються змістом Попереднього договору, підписаним особисто відповідачем, та мають на меті ухилення останнім від цивільно-правової відповідальності перед позивачкою.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

ЦПК України також встановлено, що:

- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, і що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (частини 1 та 3 статті 133);

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137);

- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137);

- суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137);

- обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Вище наведена правова позиція знайшла своє відображення у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Матеріалами справи стверджується наступне.

24.01.2025 року позивачка уклала з адвокатом Куля В.С. Договір про надання правничої допомоги, однак цей договір останнім було подано до суду лише 12.12.2025 року – вже після того, як суд після судових дебатів перейшов до стадії ухвалення рішення за наслідками розгляду справи.

Стороною позивача не надано суду пояснень з приводу того, чому саме цей Договір було подано до суду лише після завершення розгляду справи судом першої інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів погоджується з доводами, які наведені стороною відповідача у «Клопотанні про зменшення заявленого розміру судових витрат адвоката», та приходить до висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу, присуджений до стягнення з відповідача на користь позивачки в сумі 10 000 грн., відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України), оскільки є співмірним із складністю даної справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а також з ціною позову, а тому апеляційна скарга представника позивачки на додаткове рішення суду також до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Кулі Володимира Сергійовича, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 15 грудня 2025 року та додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий : Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.