Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №204/3488/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/3488/26

Провадження № 2/204/3181/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року позивачка ОСОБА_1 , через представницю, звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , із вимогою про зміну способу стягнення аліментів (том – 1, а. с. 1-7; том – 2, а. с. 3-9).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що з 08 серпня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилася донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року у справі № 753/5581/22 шлюб між сторонами розірвано. Зазначає, що 31 серпня 2022 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів, за умовами якого відповідач зобов`язався сплачувати аліменти на утримання доньки в розмірі, що становить один прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, встановлений чинним законодавством України в тому місяці, в якому належить сплата аліментів, а у випадку наявності у нього доходів як ФОП – 10 % від суми чистого прибутку (після сплати усіх податків), але не менше ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та не більше ніж 15 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, встановленого чинним законодавством України в тому місяці, в якому належить сплатити аліменти. Вказує, що відповідно до вимог п. 8 цього договору, розмір аліментів, визначений в договорі, може бути згодом збільшено за згодою батьків у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом. Стверджує, що відповідач їй сплачує аліменти на утримання доньки, але визначений договором розмір аліментів є недостатнім для створення гідних умов утримання, життя та розвитку дитини, оскільки з часу його укладання минуло більше 3 років, і відповідно, у зв`язку із вимушеним переїздом до Ірландії, через проголошення в Україні воєнного стану, досягненням дитиною старшого віку, вона потребує більших витрат на своє матеріальне забезпечення, розвиток, освіту, оренду житла та сплату комунальних платежів, послуг няні, витрати на шкільне приладдя, тощо, що потягнуло відповідну зміну матеріального становища дитини. Вважає, що вказане цілком може бути прийнято як обставини, що викликають зміну матеріального стану позивачки, як отримувача аліментів, в бік його погіршення та відповідно, як підставу для збільшення розміру аліментів. При цьому, вважає, що розмір аліментів у сумі 15 000 гривень є достатнім для утримання доньки. Стверджує, спосіб життя та дозвілля, які демонструє відповідач із своєю новою дружиною в мережі Інстаграм, свідчать про матеріальну можливість відповідача сплачувати 15 000 гривень аліментів на місяць на утримання власної доньки. Тому прохає суд змінити спосіб стягнення аліментів, які сплачуються на підставі укладеного сторонами договору про сплату аліментів на дитину від 31 серпня 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудченко О.В., реєстровий № 448, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 15 000 гривень, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 17 квітня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (том – 2, а. с. 18), копія якої направлена учасникам справи 17 квітня 2026 року за вихідним № 11456/26-вих/2/204/3181/26 (а. с. 19).

16 16 червня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача – адвоката Маленка О.М. (том – 3, а. с. 156-165), в якому він позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає, що вимоги позивачки є необґрунтованими, оскільки останньою не доведено обставин, передбачених ст. 192 СК України, зокрема, ані щодо покращення матеріального стану відповідача, ані щодо погіршення власного. Вказує, що доводи позивачки про те, що оскільки дитина подорослішала, тому витрати на її утримання збільшилися не є обґрунтованими, оскільки доведенню підлягає не сам факт дорослішання, а істотне збільшення потреб, тим більше, коли батьки у рівній мірі повинні забезпечувати дитину, а сам по собі плин часу не є автоматичною підставою для збільшення розміру аліментів. Вважає, що значна частина заявлених позивачкою витрат не є необхідними потребами дитини (Діснейленд, розваги, святкові заходи, тематичні парки тощо), а виключно добровільним вибором матері, а тому вони не можуть слугувати підставою для збільшення розміру аліментів. Водночас, зазначає, що задоволення таких потреб позивачкою свідчать про достатність розміру аліментів і фактичну відсутність погіршення її матеріального стану, тим більше, коли нею у 2024 році «за дві зарплати» придбано автомобіль Mini Cooper. Разом з цим, зазначає, що медичні витрати на дитину, не є прогнозованими, та такими, що можуть бути підставою для встановлення твердої, фіксованої суми аліментів. Більш того, вказує на те, що відповідач, окрім щомісячної сплати аліментів у збільшеному розмірі, постійно несе додаткові витрати на дитину, в тому числі, пов`язані з медичним обслуговуванням, зокрема: медичні обстеження та аналізи, оплата операції по усуненню косоокості, консультації лікарів; покупка окулярів, ліків, одягу та ортопедичного взуття; а також оплата квитків; переказ коштів на подарунки та відшкодування вартості меблів для дитини, тощо. Натомість, позивачкою, разом з цим позовом до суду подано позовну заяву про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, який розглядається в Чечелівському районному суді м. Дніпра (справа №204/3493/26), в якому остання, базуючись на тих самих доводах, що і в цьому позові, прохає про стягнення додаткових витрат у сумі 30 000 гривень щомісячно. Стверджує, що стабільний дохід відповідача є відносно мінімальним і на сьогодні становить 24 000 гривень, оскільки здебільшого його доходи були ситуативними і залежали від багатьох зовнішніх чинників, які можуть бути як сприятливі, так і несприятливі, враховуючи акторську професію відповідача. Вважає, витрати на проживання, харчування, одяг, лікування та дозвілля є звичайними витратами на дитину, які існували ще на момент укладення Договору, а відтак останні входять в обумовлену сторонами суму аліментів, натомість суттєва зміна їх вартості позивачкою не доведена. Вказує, що оренда житла та комунальні послуги є витратами всієї сім`ї, а не лише дитини, а поділ витрат 50 на 50 є умовним, оскільки позивачка не обґрунтувала та не довела, чому саме половина оренди є витратами на дитину. Більш того, зазначає, що відповідач зробив все можливе від нього щодо забезпечення дитини житлом – погодився віддати єдину наявну квартиру позивачці при поділі майна подружжя, з метою забезпечення проживання дитини із матір`ю у власній квартирі. Тому, після розлучення відповідач щомісячно несе витрати на оренду квартири у м. Києві у розмірі 15 000 гривень, а також витрати на комунальні послуги по ній у сумі 5 000 гривень. Крім того, зазначає, що у червні 2024 року у відповідача змінився сімейний стан, оскільки він уклав шлюб з ОСОБА_4 , а тому з того часу й дотепер на його утриманні є сім`я – дружина та син останньої від попереднього шлюбу, якого вони спільно виховують та забезпечуючи його необхідні потреби. Тому доводи позивачки про те, що най його утриманні не перебуває інших осіб не відповідають дійсності. Вказує, що його добровільна сплата аліментів у розмірах більших за мінімально встановлені Договором, свідчить про належне виконання ним батьківських обов`язків, а не про автоматичну необхідність збільшення їх розміру, тим більше, коли на сьогодні в нього відсутні телевізійні проєкти, які б приносили йому дохід, і найближчим часом такі не плануються. Стверджує, що саме тому відповідач працевлаштувався на Новий канал і офіційно працюючи там отримує заробітну плату в розмірі 24 000 гривень на місяць, додаткові заробітки в нього відсутні. Зазначає, що всі зазначені позивачкою проєкти в яких він ніби то бере участь, вже закрито, або його участь припинена, або взагалі ніколи її не було (концерти 95 кварталу), в свою чергу, останній його дохід від ФОП був у нього листопаді минулого року, а цього року були лише виплати за телевізійні права для Дізєль студіо у сумі 1 000 гривень та 1 075 гривень. Вказує, що позивачкою не обґрунтовано своїх позовних вимог належними та достатніми доказами, оскільки значну частину з них надано іноземною мовою, без перекладу на державну, що унеможливлює встановлення їх змісту та позбавляє сторону відповідача та суду можливості встановити, які саме обставини вони підтверджують, а надана нею розписка на підтвердження понесення витрат на няню та квитанції про здійснення наче б то відповідних платежів є неналежними доказами, оскільки розписка складене невстановленою особою, а квитанції не містять ані ідентифікаційних даних одержувача платежу, ані призначення платежу. Тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

05 липня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив представниці позивачки – адвокатки Біліченко В.В. (том – 3, а. с. 202-206), в якому вона зазначає, що заперечення відповідача у відзиві зводяться до власного трактування законодавства, приховування та спростування дійсних обставин справи.

Так, в обґрунтування відповіді на відзив зазначає, що укладаючи договір про сплату аліментів з відповідачем 31 серпня 2022 року, позивачка знала його орієнтовний дохід, тому, маючи надію на сумлінне виконання відповідачем обов`язків щодо власної дитини, відступила від передбаченої законодавством чверті від усіх видів його доходу, і підписала договір на зазначених умовах. Стверджує, що позивачці не було достеменно відомо як отримує дохід відповідач. Вказує, що з наданої АТ «Універсалбанк» виписки по картковим рахункам відповідача № НОМЕР_1 (гривнева), 4441114456501723 (гривнева), 4441111097176907 (єврова) та НОМЕР_2 (доларова), за період з 31 серпня 2022 року та станом на квітень 2026 року, вбачаються як значні надходження грошових коштів, так і їх витрати відповідачем (які варіюються в залежності від періоду та становлять: 78 654 гривні на місяць; 80 641 гривня на місяць; 155 571 гривня на місяць; 63 675 гривень 50 копійок на місяць; 1 609 гривень на місяць; 5 945 гривень на місяць; 200 Євро на місяць; 3458 доларів США на місяць; 3 038 доларів США на місяць), тоді як сплачені ним аліменти у вказані періоди варіюються від 4 000 до 6 000 гривень. При цьому зазначає, що з вказаних виписок вбачається, що зарахування коштів на гривневі картки відповідача здійснювалось: готівкою в терміналі самообслуговування, переводами зі своє доларової та єврової карток, переводами з Приватбанку, переводами від третіх фізичних осіб, тоді як на валютні – грошові кошти виводились через платіжну систему Payoneer (міжнародна платіжна система для безпечних онлайн-переказів і прийому коштів з усього світу). Вказує, що аналізуючи витрати відповідача, можна дійти висновку, що вони здійснені на: кав`ярні, ресторани, готелі, оренди авто, заправки, кінотеатри, дрібні продуктові та побутові покупки, поповнення мобільного телефону, магазин платних додатків мобільного телефону, ігрової приставки та чату GPT. Водночас, відомостей щодо придбання одягу, взуття, оплату комунальних послуг та орендної плати за квартиру, вказані виписки не містять. Вважає, що відповідач значну долю витрат здійснює готівковим розрахунком, а також отримує доходи, які приховує від податкових органів (готівка, платіжна система Payoneer), тому уклав з позивачкою договір про сплату аліментів завідомо ввівши її в оману, що отримує дохід як фізична особа-підприємець. Більш того, вважає, що вказані виписки спростовуються доводи відповідача щодо його єдиного доходу на Новому каналі, оскільки з останніх вбачається отримання ним доходу від каналу СТБ, переказів від фізичних осіб, виводом коштів через платіжну систему Payoneer та зарахування значних коштів через термінали самообслуговування. Тому вважає, що збільшення суми аліментів з 6 000 гривень на місяць до 15 000 гривень на місяць не є суттєвим збільшенням з огляду на рівень доходів і витрат відповідача, а буде навіть менше 10% від його реального доходу, на які він добровільно погодився, підписуючи договір про сплату аліментів. Окремо звертає увагу суду на системність платежів здійснених на користь дитини відповідача. Так, зазначає, що у 2022 році відповідач приймав більш активну участь в утриманні дитини, зробив окремий подарунок на новорічні свята та День народження (30 грудня) у сумі 11 600 гривень. У 2023 році відповідач зробив подарунок дитині тільки на День Святого Миколая 05 грудня 2023 у сумі 2 000 гривень, натомість ані подарунку на новорічні свята, ані на день народження відповідачем не було зроблено дитині, яка його чекала. Наступна витрата була вже в серпні 2024 року на медичне обстеження, коли дитина приїхала у Київ та проходила це обстеження в присутності батька, а потім на новорічні свята 10 000 гривень. Натомість зазначає, що ані коштів на одяг, ані на відпочинок для дитини відповідачем не було надано, вочевидь вважаючи, що одного подарунку на рік та медичного обстеження достатньо для системності платежів на користь дитини. Стверджує, що позивачка самостійно комунікує з клініками, лікарями, записується дитину на медичне обстеження, організовує її поїздку, бере відпустку за власний рахунок на роботі, оплачує поїздку та покриває всі медичні витрати, купляє меблі повністю за свій рахунок, при цьому збирає всі чеки на підтвердження понесених таких витрат, а потім пропонує відповідачу розділити їх, натомість останній, в залежності від його настрою, вирішує в яких витратах він готовий прийняти участь, а в яких ні, жодного разу не давши позивачці коштів на перед. Разом з цим, зазначає, що вказані відповідачем у відзиві понесені ним витрати на дитину, не відповідають дійсності, оскільки доказів понесення ним таких витрат на одяг та ортопедичне взуття ним не надано, а такі витрати позивачкою заперечуються; витрати на одяг Некст сплачені з картки його нової дружини, яка має свою дитину, а тому вказана квитанція не підтверджує понесення саме витрат на Емілію, більш того, позивачка такі витрати також заперечує. Вважає, що збільшення віку дитини, загальна світова стрімка інфляція, вимушена еміграція в іншу країну, за спільним рішенням з відповідачем, є об`єктивними змінами, які не підлягають доказуванню. Щодо придбання позивачкою автомобіля зазначає, що дійсно вона за 2 500 Євро придбала автомобіль, але фраза «за дві зарплати» вирвана з контексту, оскільки машина є крайньою необхідністю, а не розкішшю, через те, що громадський транспорт в місцевості, де вони проживають з донькою не розвинений, а їй необхідно їздити в магазин, школу, лікарню, гуртки та роботу. Водночас, зазначає, що для того щоб придбати вказаний автомобіль остання відмовляла собі у всьому не вкрай необхідному, а придбавши його, вона змогла знайти роботу з більш вигідними умовами та оплатою праці, а не просто роботу до якої вона могла до йти пішки. Зазначає, що наразі вона влаштувалася фітнес інструктором у спортивні клуби, а наявність автомобіля було однією з вимог до посади. Разом з цим, зазначає, що оскільки вона працює з 18:00 до 21:00, вона не може залишати дитину саму, тому послуги няні є необхідністю. В свою чергу, що виплат Республіки Ірландія зазначає, що це жодним чином не нівелює обов`язків відповідача сплачувати аліменти на дитину у достатньому розмірі для її всебічного та повного розвитку. Також зазначає про те, що безкоштовне житло для позивачки закінчилося, тому вона вимушена його орендувати та сплачувати комунальні послуги, половина з яких є витратами на дитину, оскільки вони живуть у двох, а дитина користується тими самими комунальними послугами, що і вона на такому ж рівні. Стверджує, що у неї відсутня можливість здавати квартиру в м. Києві, яка належить їй на праві власності, оскільки вона не може контролювати добросовісність її експлуатації орендарями. Водночас, зазначає, що відповідач підміняє поняття передачі нерухомості в рахунок сплати аліментів та поділу майна подружжя, за яким відповідач отримав у власність автомобіль, будинок та земельну ділянку на 25 соток на березі річки Рось. Також зазначає, що на утриманні відповідача відсутні інші особи, оскільки його одруження на жінці з дитиною від попереднього шлюбу жодним чином не має впливати на фінансове забезпечення дитини сторін, тим більше, коли його друга дружина є здоровою, працездатною особою, яка не перебуває у декретній відпустці, а у її дитини є батько, який має обов`язок щодо його утримання. З цих підстав прохає суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

14 липня 2026 року на адресу суду надійшли письмові заперечення представника відповідача – адвоката Маленка О.М., на відповідь на відзив (том – 3, а. с. 214-219), в яких він зазначає про те, що позивачка у відповіді на відзив безпідставно ототожнює історичний оборот коштів на рахунках відповідача із його поточним чистим доходом, більш того безпідставно задвоює облік таких (переказ власних коштів з ФОП на особисті рахунки відповідача, переказ між власними картками тощо). Вказує, що відповідач не заперечує той факт, що у попередні періоди він отримував грошові кошти від реалізації фото- та відео контенту на міжнародних цифрових платформах, водночас, зазначає, що обсяг таких надходжень у минулих періодах жодним чином не може слугувати підтвердженням наявності у відповідача стабільного, регулярного та аналогічного за розміром доходу на теперішній час. Зазначає, що діяльність у сфері створення та реалізації цифрового медіа контенту має специфічний і нерівномірний характер. Роялті або пасивні надходження можуть тривати певний час від раніше створеного портфеля матеріалів, але процес створення нового контенту вимагає значних фінансових інвестицій. Стверджує, що на даний час характер, інтенсивність та обсяг особистої участі відповідача у зазначеній діяльності суттєво змінили свою форму, а згадані позивачкою джерела надходжень повністю вичерпані. Вказує, що ототожнення загального обсягу історичних надходжень із постійним поточним чистим доходом у вигляді офіційної заробітної плати за основним місцем роботи (ТОВ ТЕЛЕКАНАЛ СТБ» у розмірі 24 000 гривень, є абсолютно необґрунтованим і неправомірним. Також зазначає, що наявними матеріалами справи спростовуються доводи позивачки щодо не здійснення ним оплати за оренду житла, оскільки до відзиву додана копія договору оренди, а з квитанцій вбачається щомісячні перекази орендарю – ОСОБА_5 орендної плати у розмірі 15 000 гривень. Крім того, зазначає, що на утримані відповідача окрім непрацездатної матері, якій він надає фінансову допомогу, перебуває також дружина та пасинок, перед якими він несе повну фінансову відповідальність. Вказує, що відповідач не надавав згоди не постійне проживання дитини в Ірландії, таке рішення прийнято позивачкою самостійно. Більш того, стверджує, що остання чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, а отримані він нього аліменти використовує не за цільовим призначенням. Зазначає, що позивачка вводить суд в оману, стверджуючи про те, що вона не має доходу від оренди квартири, оскільки заборгованість за комунальні послуги зростає, а показники лічильників змінюються. Вважає, що вказане свідчить не лише про факт відсутності доведеності погіршення її матеріального стану, а й факт свідомого приховування позивачкою дійсних обставин щодо свого матеріального стану.

05 серпня 2026 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення представниці позивачки – адвокатки Біліченко В.В. (том – 3, а. с. 247-251), в яких вона зазначає, що матеріалами справи підтверджено реально високе матеріальне становище відповідача та спростовано його доводи про єдине джерело доходу на ТОВ «ТЕЛЕКАНАЛ СТБ», яке в свою чергу, не узгоджуються з його заявленими витратами, оскільки різниця між доходом, оплатою оренди квартири (розмір якої є явно заниженим) та аліментів становить 3 400 гривень, з яких він наче б то утримує себе, матір та дружину з пасинком, що явно не відповідає дійсності. Вказує, що відповідачка не зазначала про наявність згоди батька на зміну постійного місця проживання дитини в Ірландії, і не ухиляється від відповідальності за вчинений вибір, а натомість щодня приймає виклик життя закордоном, облаштування побуту в чужій країні і забезпечення дитини всім необхідним для повного, всебічного та гармонійного розвитку дитини, а не життя на ужині на саме соціальне забезпечення. Вказує, що підписуючи договір про сплату аліментів, позивачка не брала на себе зобов`язань власними силами за власний кошт забезпечувати зустріч дитини з батьком з Ірландії в Україну не менше 8 повних календарних днів щомісяця. Остання жодним чином не чинила перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною, а навпаки, її пропозиція в попередні роки, зустріти дитину бабусею, або новою дружиною відповідача хоча б у Польщі, була проігнорована, натомість у 2026 році дитина сама відмовилася від поїздки до України, через відсутність емоційного зв`язку з батьком. Стверджує, що позивачка має фінансову можливість забезпечувати свою дитину на рівні, який вимагає від батька, у рівному співвідношенні батьків, натомість останній працюючи на посаді продюсера великого телеканалу одну годину на тиждень, стверджує про те, що в нього відсутня матеріальна можливість покривати надлишкові витрати на дитину такі як ковзанка, кінотеатр чи аквапарк, тоді як вказане спростовується матеріалами справи.

Станом на день розгляду справи сторонами реалізовано право на надання заяв по суті справи, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про залишення без задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, в якому у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 24 січня 2017 року (том – 1, а. с. 22).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року у справі № 753/5581/22, шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 02 вересня 2022 року (том – 1, а. с. 23-24).

31 серпня 2022 року між сторонами укладено договір про сплату аліментів на дитину, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудченко О.В., за реєстровим № 448 (том – 1, а. с. 25-27).

Так, пунктом 2 вказаного договору визначено обов`язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі, що становить один прожитковий мінімум для дитини відповідного віку щомісяця, встановлений чинним законодавством України в тому місяці, в якому належно сплатити аліменти. У випадку наявності доходів у батька в якості фізичної особи-підприємця, зареєстрованого за законодавством України, розмір аліментів, що підлягає сплаті ним щомісячно, становить: 10 % від суми чистого прибутку (тобто після сплати усіх податків, зборів та інших обов`язкових платежів) батька – фізичної особи-підприємця, але не менше ніж один прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та не більше ніж п`ятнадцять прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, встановленого чинним законодавством України в тому місяці, в якому належно сплатити аліменти.

Крім того, даним пунктом договору визначено, що аліменти повинні бути сплачені батьком не пізніше 10 числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на відкритий на ім`я матері рахунок IBAN: НОМЕР_4 в ПриватБанк або у інший спосіб, визначений цим договором або домовленістю сторін.

Вказано, що умови та порядок участі батька у додаткових витратах врегульовується батьками за спільною згодою в кожному окремому випадку, ґрунтуючись на принципах рівності сторін.

Пунктом 5 вказаного договору сторонами було обумовлено те, що аліменти, одержані на дитину, є власністю матері і мають використовуватися за цільовим призначенням, а неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. У разі смерті матері, аліменти є власністю дитини.

Згідно з вимогами п. 8 цього договору, розмір аліментів, визначений в договорі, може бути згодом збільшено за згодою батьків у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом.

Умовами п. 9 вищевказаного договору визначено, що батько має право виконувати взяті на себе зобов`язання зі сплати аліментів, в більшому розмірі (більшій сумі), аніж це визначено в п. 2 цього договору, тобто наперед, за наступні періоди. Такі дії батька не будуть вважатися порушенням умов цього договору, а сплачена батьком сума наперед сума аліментів враховуватиметься при цьому в майбутніх періодах.

Згідно з вимогами п. 13 цього договору, він вступає в силу з моменту його нотаріального посвідчення і діє до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно.

31 серпня 2022 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудченко О.В., за реєстровим № 447 (том – 3, а. с. 170-171 та на звороті), за умовами якого в порядку розподілу майна подружжя позивачці в особисту власність відійшла квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м та ринковою вартістю 2 029 500 гривень, а відповідачу – житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 63 кв. м, ринковою вартістю 82 160 гривень; земельна ділянка, площею 0,25 га у с. Межиріч Канівського району Черкаської області, кадастровий номер 7122085100:06:001:0015, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, ринковою вартістю 23 110 гривень; транспортний засіб Toyota RAV4, державний реєстраційний знак НОМЕР_5 , ринковою вартістю 397 954 гривні.

З листа школи Гобнатан від 14 лютого 2025 року № 022-22192 (том - 1, а. с. 164) вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець Сідар Гроув, 7, Маллоу, навчається в даній школі з 05 січня 2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог вказаного договору відповідачем сплачено позивачці аліменти: у 2022 році – в жовтні 4 000 гривень, в листопаді – 5 000 гривень, в грудні 10 000 гривень, 1 600 гривень, 600 гривень, 1 600 гривень, 10 080 гривень 12 копійок; у 2023 році – в січні 4 000 гривень, з лютого по квітень по 5 000 гривень, у травні 5 000 гривень та 7 000 гривень, у червні 5 000 гривень та 700 гривень; у липні 6 500 гривень, в серпні 10 000 гривень, у вересні 4 150 гривень, у листопаді 2 050 гривень, у грудні 2 000 гривень; у 2024 році – з січня по липень та з вересня по грудень по 5 000 гривень, в серпні 20 000 гривень; у 2025 році – в січні 5 000 гривень, у лютому - березні по 6 000 гривень, у квітні 20 000 гривень, в травні 6 000 гривень, в червні-липні по 5 000 гривень, в серпні 30 000 гривень та 10 000 гривень, з вересня по листопад по 6 000 гривень, у грудні 6 000 гривень та 15 000 гривень; у 2026 році – в січні 6 000 гривень, у лютому 6 000 гривень та 15 000 гривень, у березні 6 000 гривень та 2 500 гривен (том – 1, а. с. 192-225; том 3, а. с. 176-191 та на звороті).

Позивачкою надано квитанції на понесені нею витрати на утримання дитини за період з квітня 2023 року по березень 2026 року, зокрема: за 2023 рік (витрати на дитячу кімнату та подорож); лютий-березень 2025 року (витрати на їжу, аптеку, побутову хімію, одяг, кафе, кіно, шкільну форму, книги; няню (4, 6, 11, 13, 18, 20, 25, 27 лютого), та договір оренди житлового приміщення з жовтня 2025 року; січень-березень 2026 року (витрати на кафе, басейн, подорож до Діснейленда (квитки, трансфер, готель, тощо), а в переважній більшості квитанції за 2024 рік (витрати на одяг, зоопарк, різдвяні прикраси (а тому числі подарунки та розваги), ковзанку, парковку, екскурсію, аквапарк, кіно, секції з малювання та театру, витрати на подорож та оздоровлення (таксі, трансфер, квитки, готель, тощо).

07 червня 2024 року відповідач уклав шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 07 червня 2024 року (том – 3, а. с. 169).

01 вересня 2024 року між відповідачем (як орендарем) та з ОСОБА_5 (як орендодавцем), укладено договір оренди житлового приміщення – квартири АДРЕСА_3 , за 15 000 гривень на місяць (том – 3, а. с. 196-197). Оплата вказаного договору підтверджується наданими відповідачем квитанціями (том – 3, а. с. 193 на звороті – 195 та на звороті).

27 жовтня 2025 року між позивачкою(як орендарем) та ОСОБА_7 (як орендодавцем), укладено договір оренди житлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_4 , за 1 100 Євро на місяць (том – 1, а. с. 37, 38-40).

З копії довідки ТОВ «ТЕЛЕКАНАЛ СТБ» від 25 червня 2026 року № А-00264/26 (том – 3, а. с. 222) вбачається, що відповідач працює за основним місцем роботи у ТОВ «ТЕЛЕКАНАЛ СТБ» з 09 липня 2025 року по теперішній час на посаді продюсера креативного департаменту виробництва програм.

Відповідно до копії наказу операційного директора ТОВ «ТЕЛЕКАНАЛ СТБ» від 08 липня 2025 року № 148-К про прийняття на роботу (том – 3, а. с. 222 на звороті), ОСОБА_2 , з 09 липня 2025 року, прийнято за основним місцем роботи на посаду продюсера креативного департаменту виробництва програм на неповний одногодинний робочий день (0,125 ставки), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, з посадовим окладом 24 400 гривень на місяць.

Крім того, судом встановлено, що у 2024 році позивачкою придбано автомобіль Mini Cooper.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Приписами ст. 5 СК України встановлено що, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Статтею 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Нормою ст. 15 СК України чітко регламентовано, що сімейні обов`язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Таке право кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений у ст. 51 Конституції України, а також у ст. 180 Сімейного кодексу України та гарантується Державою,

Відповідно до вимог ст. ст. 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України визначено, що при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 30 квітня 2021 року у справі № 283/1309/17.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України).

Згідно з вимогами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Положеннями ст. 183 СК України встановлено, що розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Відповідно до вимог ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.

Так, у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

При цьому, в даній постанові вказано, що якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.

В свою чергу, свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.

Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Вказано, що СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Аналогічні висновки містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17, від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 19 лютого 2025 року № 367/10126/19 та інші.

Як встановлено судом, договором про сплату аліментів на дитину, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудченко О.В., за реєстровим № 448 (том – 1, а. с. 25-27), визначено обов`язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі, що становить один прожитковий мінімум для дитини відповідного віку щомісяця, встановлений чинним законодавством України в тому місяці, в якому належно сплатити аліменти. У випадку наявності доходів у батька в якості фізичної особи-підприємця, зареєстрованого за законодавством України, розмір аліментів, що підлягає сплаті ним щомісячно, становить: 10 % від суми чистого прибутку (тобто після сплати усіх податків, зборів та інших обов`язкових платежів) батька – фізичної особи-підприємця, але не менше ніж один прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та не більше ніж п`ятнадцять прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, встановленого чинним законодавством України в тому місяці, в якому належно сплатити аліменти.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на 2022 рік установлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня – 2618 гривень, з 1 липня – 2744 гривні, з 1 грудня – 2833 гривні.

Згідно з вимогами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01 січня 2023 року установлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років у розмірі 2 833 гривні.

Приписами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01 січня 2024 року установлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років у розмірі 3 196 гривень.

Положеннями ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 01 січня 2025 року установлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років у розмірі 3 196 гривень.

В свою чергу, нормами ст. 7 Закону «Про України Про Державний бюджет України на 2026 рік», з 01 січня 2026 року установлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років у розмірі 3 512 гривень.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У позовній заяві позивачка просить змінити спосіб стягнення аліментів, які сплачуються на підставі договору про сплату аліментів на дитину від 31 серпня 2022 року, укладеного між сторонами та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудченко О.В., за реєстровим № 448, шляхом стягнення з відповідача на її користь, аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 15 000 гривень, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

При цьому в обґрунтування даних вимог позивачка посилалася на те, що утримання дитини за кордоном є більш дорогим, а в силу її дорослішання, витрати на її потреби збільшуються (наразі 952 Євро на місяць), натомість сплачених відповідачем аліментів не вистачає для належного забезпечення рівня життя доньки, на її розвиток, освіту, харчування, покупку необхідного одягу, що неминуче тягне збільшення її витрат, і як наслідок суттєво впливають на погіршення її матеріального стану.

Так, в обґрунтування витрат на дитину у розмірі 952 Євро на місяць, позивачка вказує витрати: 550 Євро оренда квартири та 114 Євро комунальні послуги, які вона сплачує за доньку; послуги няні 8 годин на тиждень по 5 Євро; їжа 100 Євро; ліки 34,16 Євро; побутова хімія 73 Євро; кафе 41 Євро.

Натомість, суд зазначає, що виходячи із засад рівності обов`язків батьків щодо утримання дитини (статті 180, 185 Сімейного кодексу України), витрати на оренду житлового приміщення та сплату комунальних послуг підлягають пропорційному розподілу. Суд вважає обґрунтованим врахування витрат на оренду приміщення в розмірі 25% від загальної вартості таких витрат кожного з батьків, що в даному випадку становить 225 Євро, а не 550 Євро, як на те вказує позивачка.

Водночас розмір витрат на оплату комунальних послуг взагалі неможливо встановити, оскільки позивачкою не надано до суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження їх фактичної сплати (квитанцій чи рахунків на оплату світла, води, керосину, вивіз сміття, інтернет, тощо).

Щодо витрат на харчування (100 Євро), лікарські засоби (34,16 Євро) та побутову хімію (73 Євро), суд зазначає, що кожна з цих категорій витрат підтверджена матеріалами справи лише однією розрахунковою квитанцією (том - 2, а. с. 53 (їжа), 55 (аптека), 57 (побутова хімія), що унеможливлює встановлення їх систематичності та реальної вартості, а відтак понесення позивачкою щомісячних витрат у заявлених розмірах. Разові або поодинокі чеки не можуть слугувати підставою для стягнення постійних щомісячних витрат на утримання дитини в заявлених розмірах.

Крім того, надані квитанції на харчування та побутову хімію відображають загальні покупки для всього домогосподарства. Позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, яка саме частка з придбаних продуктів харчування та засобів побутової хімії була використана безпосередньо та виключно на потреби дитини, оскільки вказаними товарами особисто користується і сама.

Суд зазначає, що навіть за умови встановлення обґрунтованої суми спільних побутових і продовольчих витрат на сім`ю, визначена частка витрат, що припадає на дитину, у відповідно до вимог ст. 180 СК України щодо рівного обов`язку батьків утримувати дитину, підлягає розподілу між матір`ю та батьком у рівних частинах (по 50%), а не покладатися повністю на відповідача.

Також, суд критично оцінює заявлені позивачкою витрати на послуги няні, оскільки, по-перше, письмовий договір про надання послуг няні відсутній, розписка про отримання наче б то коштів нянею видана неідентифікованою особою (том – 2, а. с. 44), а банківські перекази здійснені на картку без зазначення отримувача та призначення платежу. По-друге, зазначені перекази коштів здійснювалися позивачкою виключно у лютому 2025 року, зокрема 04, 06, 11, 13, 18, 20, 25 та 27 числа (том – 2, а. с. 45-52), тоді як із позовом до суду вона звернулася у квітні 2026 року. За таких обставин неможливо встановити, чи продовжує дитина отримувати ці послуги наразі та який фактичний розмір цих витрат станом на момент звернення до суду й розгляду справи.

З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку, що заявлений позивачкою розмір витрат на дитину у сумі 952 євро є документально необґрунтованим, надмірно завищеним, а відтак не може слугувати належною правовою підставою для зміни встановленого розміру аліментів шляхом стягнення у визначеному нею обсязі у твердій грошовій формі.

Більш того, позивачка в обґрунтування заяви зазначає про те, що на даний час їхня донька потребує значно більшого догляду та що збільшилися витрати на її навчання та розвиток, однак жодних доказів на підтвердження вказаного суду не надає.

Доводи в частині того, що після укладання договору про сплату аліментів на дитину від 31 серпня 2022 року суттєво зросли ціни на продовольчі товари, не можуть слугувати підставою для задоволення позову.

З огляду на викладене, враховуючи, що заявлений позивачкою розмір витрат на дитину у сумі 952 євро на місяць є документально необґрунтованим, надмірно завищеним, а відтак не може бути покладений в основу судового рішення, зважаючи, що позивачкою не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження дійсної величини щомісячних витрат на дитину в зазначеному розмірі, істотної зміни свого майнового стану, а також спроможності й можливості відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини у іншому розмірі, суд дійшов переконливого висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.

Оцінюючи у сукупності усі інші доводи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі приписів ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог позивачці відмовлено, судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) про зміну способу стягнення аліментів – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна