Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №947/33884/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5875/26

Справа № 947/33884/25

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Коновалова В.А., Назарова М.В.,

за участю секретаря судового засідання Соболєвої Р.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

представник відповідача - ОСОБА_4

третя особа - Київський відділ державної виконавчої служби в м. Одесі Південного міжрегіонального управління

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Сідорова Дмитра Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Бескровного Я.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особо: Київський відділ державної виконавчої служби в м. Одесі Південного міжрегіонального управління про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів,-

установив:

Короткий виклад обставин справи

Негріч через свого представника адвоката Іванову Г.С. звернулася до суду з позовом, в якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_3 аліментних зобов`язань щодо утримання дочки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , просить стягнути з останнього пеню за несвоєчасно сплачені аліменти у сумі 56586,31 грн.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2026 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особо: Київський відділ державної виконавчої служби в м. Одесі Південного міжрегіонального управління про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів – задоволено частково.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що на підставі рішення від 11 вересня 2020 року з відповідача стягувалися аліменти на утримання дитини, однак він належним чином аліментні зобов`язання не виконував, унаслідок чого станом на 11 серпня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 56 586,31 грн.

Суд виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України за наявності вини платника аліментів одержувач має право на стягнення пені у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення, але не більше 100 % заборгованості. Наданий позивачкою розрахунок пені у сумі 56 586,31 грн суд перевірив і визнав обґрунтованим, при цьому відповідач контррозрахунку не надав та не довів відсутності своєї вини у виникненні заборгованості.

Водночас суд врахував, що у виконавчому провадженні на відповідача вже було накладено штраф у розмірі 15 219,33 грн відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки за правилами ст. 196 СК України у такому випадку максимальний розмір пені зменшується на суму застосованого штрафу, суд визначив пеню до стягнення у розмірі 41 366,98 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу суд, урахувавши їх документальне підтвердження, обсяг виконаної адвокатом роботи, ціну позову, а також критерії розумності та співмірності, зменшив заявлені 20 000 грн до 12 000 грн..

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.02.2026 повністю і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилається на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що судом безпідставно не враховано здійснені ним безпосередньо на банківський рахунок неповнолітньої доньки платежі, які, на його думку, є належним виконанням аліментного обов`язку та зменшують розмір заборгованості, а відповідно і розмір пені.

Також вказує, що не були враховані платежі, внесені у виконавчому провадженні після складення державним виконавцем розрахунку заборгованості, у тому числі до звернення позивачки до суду.

Крім того, вважає, що суд необґрунтовано не застосував положення ч. 2 ст. 196 СК України щодо можливості зменшення розміру пені з урахуванням його матеріального та сімейного стану, оскільки у 2025–2026 роках він не мав доходу, діяльність ФОП фактично була припинена через арешт рахунків і майна, а відповідним доказам суд належної оцінки не надав.

Окремо посилається на безпідставну відмову суду у приєднанні доказу податкового органу про відсутність у нього доходу.

Також оскаржується стягнення 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, на думку апелянта, позивачкою не подано належних доказів обсягу та вартості фактично наданих адвокатом послуг, їх співмірності зі складністю справи, а аналогічні правничі послуги між тими самими сторонами вже надавалися в іншій справі та відповідні витрати вже стягувалися з апелянта.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить суд відмовити ОСОБА_3 в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.02.2026 - залишити без змін

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 заперечує проти її задоволення та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Зазначає, що перерахування відповідачем коштів безпосередньо на банківський рахунок доньки не є належним виконанням аліментного обов`язку, оскільки рішенням суду від 11 вересня 2020 року аліменти підлягали сплаті на користь матері дитини, а спірні перекази були нерегулярними, у різних сумах та не містили призначення платежу як аліментів.

Крім того, аналогічні доводи відповідача щодо цих платежів уже були відхилені судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Також у відзиві вказано, що платежі, здійснені відповідачем після складення державним виконавцем розрахунку заборгованості, не можуть скасувати вже нараховану пеню за попередній період прострочення, оскільки подальше часткове погашення боргу лише припиняє нарахування пені на відповідні суми з моменту їх сплати, але не усуває відповідальності за раніше допущене прострочення.

Доводи про скрутний матеріальний стан відповідача також заперечуються з посиланням на те, що арешти його рахунків стали наслідком тривалого невиконання аліментних зобов`язань, а відсутність офіційного доходу не підтверджує відсутності майна та фактичної платоспроможності.

Зазначено, що відповідач має рухоме та нерухоме майно, а застосування ч. 2 ст. 196 СК України щодо зменшення пені є правом, а не обов`язком суду.

Досягнення дитиною повноліття не припиняє відповідальності за прострочення, допущене в період її неповноліття.

Крім того, сторона позивачки вважає правомірною відмову суду у долученні додаткового доказу щодо відсутності доходу відповідача, оскільки його було подано з порушенням процесуального порядку, а підстав для прийняття цього доказу апеляційним судом за ст. 367 ЦПК України не наведено.

Щодо витрат на правничу допомогу зазначено, що подвійного стягнення не відбулося, оскільки попередня та ця справи є самостійними судовими провадженнями, адвокатом у цій справі виконано окремий обсяг роботи, а понесення витрат підтверджено договором та розрахунковими документами.

При цьому суд уже врахував заперечення відповідача та зменшив заявлені 20 000 грн до 12 000 грн.

Щодо явки сторін.

Представники сторін з`явились до судового засідання та надали свої пояснення.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини – задоволено частково.

Вирішено стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн., але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду - 30 червня 2020 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 гривень.

В решті позовних вимог – відмовлено.

01 квітня 2024 року на підставі вищевказаного рішення Київського районного суду м. Одеси було відкрите виконавче провадження №74595748.

Із розрахунку головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що аліментні зобов`язання ОСОБА_3 належними чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості на суму 56586,31 грн. станом 11.08.2025р.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Позивачем наведений розрахунок заборгованості на підставі ч. 1 ст. 196 СК України, який перевірений судом, з якого підтверджується, що пеня по аліментах з липня 2020 по 11 серпня 2025 року складає 56586,31 грн.

Контррозрахунку стороною відповідача суду не надано.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ухиляється від виконання аліментних зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

25 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду своєю постановою відійшла від правової позиції, висловленої у постановах ВСУ у справах № 6-94цс15, №6-300цс16,6-1551цс16 та змінила порядок розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, зазначивши, що правило про стягнення неустойки/пені/ у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно. Строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Відповідно до ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч.2 ст.72, ч.2 ст.129,ч.3 ст.138, ч.3 ст.139 цього Кодексу. У випадках, передбачених ч.1 цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, тобто до даного спору позовна давність не застосовується.

Крім цього, судом встановлено, що 15.04.2025 головним державним виконавцем Київського відділу ДВС м. Одеси Сокол Ю.С. у виконавчому провадженні №74595748 відповідною постановою стягнуто на користь стягувача з боржника (відповідача) ОСОБА_3 штраф 15219,33 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

За статтею 71 ч. 14 вказаного Закону за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 41366,98 грн., за мінусом суми вказаного штрафу.

До доводів сторони позивача про те, що при розрахунку заборгованості не було враховано певних платежів (а.с.55-56) суд ставиться критично, оскільки частина них сплачена після подачі позову, а інша частина сплати не спростовує наявності підстав для стягнення пені.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Крім цього сторона позивача просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000 грн.

Згідно частин 1,2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Між адвокатом Івановою Г.С. та позивачкою 1.08.2025р. укладено Договір про надання правничої допомоги №01/08/2025-1, за яким передбачена оплата гонорара адвоката 20000 грн.

До матеріалів адвокатом додана прибутковий касовий ордер від 06.08.2025 про сплату позивачкою адвокату 20000 грн.

Представник відповідача з вказаною сумою погодився частково, вважає її завеликою.

У рішеннях ЄСПЛ умовою для стягнення судових витрат зі сторони, що програла, є наявність факту їх сплати позивачем.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим (див., наприклад, п. 30 рішення у справі Bottazzi v. Italy). Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. також п. 55 рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Iatridis v. Greece).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, із зазначеного вище вбачається, що прибутковий касовий ордер є підставою для приймання готівки, а про сам факт її приймання свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру.

Таким чином, враховуючи те, заперечення з боку сторони відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, обсяг виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, оскільки факт існування заборгованості, тривалість невиконання аліментного обов`язку та відсутність обставин, які б свідчили про виникнення такої заборгованості з незалежних від платника причин, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про необхідність врахування грошових коштів, які ОСОБА_3 перераховував безпосередньо на банківський рахунок неповнолітньої доньки, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до частини першої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, а законодавством передбачено право неповнолітньої особи на самостійне одержання аліментів.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 760/17498/22 зроблено висновок про те, що з урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та тієї обставини, що аліменти є власністю дитини, саме по собі перерахування аліментів безпосередньо на рахунок неповнолітньої дитини не виключає можливості врахування відповідних сум при визначенні заборгованості.

Разом із тим наведений правовий висновок не означає, що будь-які грошові перекази на банківський рахунок дитини незалежно від їх призначення, розміру та обставин здійснення повинні автоматично зараховуватися як виконання аліментного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року у справі № 390/2379/24 зазначено, що при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів можуть бути враховані як добровільна сплата аліментів ті платежі, призначення яких дає можливість ідентифікувати відповідні грошові кошти саме як аліменти або кошти на утримання дитини. Сам факт переказу коштів без відповідної конкретизації їх призначення не є достатнім для автоматичного зарахування таких сум як аліментів.

Як убачається з наданих відповідачем банківських документів, спірні перекази здійснювалися нерегулярно, у різних сумах, які не відповідали встановленому судовим рішенням щомісячному розміру аліментів, при цьому їх призначення не містить відомостей, які б дозволяли однозначно ідентифікувати такі кошти саме як сплату аліментів або погашення заборгованості за ними.

Доказів існування між сторонами домовленості про інший порядок сплати аліментів, листування сторін, розписок одержувача аліментів чи інших доказів, які у сукупності з банківськими документами підтверджували б, що відповідні перекази здійснювалися саме на виконання аліментного обов`язку, відповідачем не надано.

За таких обставин саме по собі перерахування коштів на рахунок доньки не є достатнім доказом їх правової природи як аліментних платежів, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був зменшити розмір пені з огляду на платежі, здійснені відповідачем після складення державним виконавцем розрахунку заборгованості від 11 серпня 2025 року.

За змістом частини 1 статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У цій справі розрахунок пені здійснено за період до 11 серпня 2025 року, відтак платежі, здійснені ОСОБА_3 після цієї дати, можуть свідчити про подальше часткове погашення основної заборгованості та припинення подальшого нарахування пені на відповідні погашені суми, однак не усувають відповідальності за прострочення, яке вже мало місце до моменту їх внесення, та не анулюють суму пені, нараховану за попередній період.

Тому обставина здійснення відповідачем окремих платежів після 11 серпня 2025 року, у тому числі платежу від 29 серпня 2025 року, сама по собі не є підставою для зменшення вже нарахованої за попередній період неустойки.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом положень частини 2 статті 196 СК України колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини 2 статті 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, зменшення пені не є безумовним наслідком посилання платника на складне матеріальне становище, а здійснюється судом за результатами оцінки всієї сукупності обставин справи.

Посилання відповідача на відсутність офіційного доходу протягом частини 2025 року не є достатнім доказом неможливості виконання ним аліментних зобов`язань протягом усього спірного періоду, який розпочався ще у 2020 році.

Відомості про відсутність доходу фізичної особи-підприємця за окремий період самі собою не свідчать про відсутність у особи іншого майна, майнових прав, заощаджень чи інших джерел для виконання покладеного на неї судовим рішенням обов`язку.

При цьому обставини, на які посилається відповідач, не пояснюють причин систематичного невиконання рішення суду протягом попередніх років та не спростовують його вини у виникненні заборгованості.

Той факт, що арешти на рахунки та майно відповідача були застосовані у межах виконавчого провадження у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, також не може сам по собі свідчити про виникнення заборгованості з незалежних від платника причин.

Колегія суддів враховує і те, що матеріали справи містять відомості про наявність у відповідача рухомого та нерухомого майна, а доказів наявності інших утриманців, тяжкого стану здоров`я чи сукупності інших обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність визначеної судом неустойки його матеріальному та сімейному стану, відповідачем не надано.

Таким чином, підстав для додаткового зменшення розміру неустойки відповідно до частини 2 статті 196 СК України колегія суддів не вбачає.

Посилання скаржника на досягнення донькою повноліття на час розгляду цієї справи не має правового значення для вирішення спору, оскільки предметом позову є відповідальність за прострочення сплати аліментів у період, коли відповідний обов`язок існував.

Досягнення дитиною повноліття не припиняє заборгованості, яка виникла раніше, та не звільняє платника від установленої законом відповідальності за неналежне виконання аліментного обов`язку в минулому.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставну відмову суду першої інстанції у долученні листа Головного управління ДПС в Одеській області про відсутність доходу відповідача колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 182 ЦПК України заяви та клопотання учасників справи можуть подаватися як у письмовій, так і в усній формі, якщо Кодексом не встановлено іншого.

Разом з тим наведена обставина не дає підстав для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Навіть з урахуванням зазначеного документа, який підтверджує відсутність задекларованого доходу ФОП за відповідний період, такий доказ не підтверджує відсутності у відповідача будь-якого майнового ресурсу, не характеризує його матеріальний стан протягом усього періоду виникнення заборгованості та не спростовує встановленої вини у тривалому простроченні аліментних платежів.

Відповідно, зазначений доказ не змінює правової оцінки встановлених у справі обставин та не свідчить про наявність підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до частини 2 статті 196 СК України.

Колегія суддів також не приймає доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення з відповідача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_8 та адвокатом Івановою Г.С. укладено договір про надання правничої допомоги, яким визначено розмір гонорару, а матеріали справи підтверджують фактичне здійснення представництва та підготовку представником процесуальних документів.

При цьому суд першої інстанції не поклав на відповідача всю заявлену позивачкою суму у розмірі 20 000 грн, а, врахувавши заперечення відповідача, ціну позову, характер та складність спору, обсяг виконаної представником роботи і принципи розумності та співмірності, зменшив суму відшкодування до 12 000 грн.

Доводи про подвійне стягнення витрат на правничу допомогу також є необґрунтованими, оскільки стягнення витрат на професійну правничу допомогу в іншій цивільній справі саме собою не свідчить про компенсацію витрат, понесених позивачкою у цій справі.

Йдеться про різні судові провадження, а заявлений у цій справі розмір витрат пов`язаний із представництвом інтересів позивачки саме під час розгляду цього спору. Доказів того, що стягнуті судом 12 000 грн фактично охоплюють послуги, вартість яких уже була компенсована відповідачем в іншому судовому провадженні, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для зміни рішення в цій частині.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи за своїм змістом зводяться до незгоди скаржника з установленими судом першої інстанції обставинами та наданою доказам правовою оцінкою, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права або такі порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а висновок про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3 неустойки у розмірі 41 366,98 грн і 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Отже, передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Сідорова Дмитра Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова