Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №493/1992/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6568/26

Справа № 493/1992/25

Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Коновалова В.А., Назарова М.В.,

за участю секретаря судового засідання Соболєвої Р.М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»

відповідачі - Приватне підприємство «Левчик», ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Приватного підприємства «Левчик» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Тітова Т. П., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до Приватного підприємства «Левчик», ОСОБА_2 , про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права оренди земельної ділянки,-

установив:

Короткий виклад обставин справи

12.11.2025 ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» звернулося до Приватного підприємства (ПП) «Левчик», ОСОБА_1 , про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 19.05.2006 р. між ТОВ «АГРОФІРМА ХЛІБНА НИВА» та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надала, а позивач прийняв в платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, строком на 15 років, який діяв по 20.12.2022 року.

20.12.2007 зазначений вище договір був зареєстрований у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040751400422.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, у спадщину прийняв ОСОБА_4 .

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 12.08.2016 року у справі № 493/1067/16-ц за ОСОБА_5 , як за спадкоємцем за заповітом, було визнано право власності на земельну ділянку площею 2,3073 га, яка належала ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 07.06.2023 року визнане право оренди вказаної земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди землі від 19.05.2006 року та додаткової угоди № РЗС-1 від 19.12.2022 року зі строком дії 24 роки.

Однак в період дії договору оренди землі від 19.05.2006 року та додаткової угоди № РЗС-1 від 19.12.2022 року укладених між ТОВ «АГРОФІРМА ХЛІБНА НИВА» та ОСОБА_1 , 25.09.2025 року державним реєстратором Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області Козирєвою А.О. проведена державна реєстрація договору оренди землі від 16.09.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Левчик».

Наявність у Державному реєстрі речових прав запису про право оренди земельної ділянки щодо вище вказаної земельної ділянки у ПП «Левчик» робить неможливим виконання рішення суду від 07.06.2023 року у справі № 493/1517/22.

Дії ОСОБА_1 , яка погодилась на поновлення договору оренди землі від 19.05.2006 року з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», з укладення іншого договору та передання орендованої земельної ділянки у користування ПП «Левчик» є недобросовісними.

Разом з тим оскільки оскаржуваний договір укладений в період дії договору оренди землі з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», позивач просить визнати договір оренди землі від 16.09.2025 року недійсним, скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 16.09.2025 року, припинити право оренди земельної ділянки відповідача та стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до Приватного підприємства «Левчик», ОСОБА_2 , про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права оренди земельної ділянки - задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що укладання між відповідачами договору оренди землі № б/н від 16.09.2025 року, щодо земельної ділянки, площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310 є незаконним, тому судом визнається недійсним, оскільки на момент його укладання та до теперішнього часу зазначена земельна ділянка перебуває в оренді у позивача на підставі діючого договору оренди землі від 19.05.2006 року, який достроково не розірваний та не припинений відповідно до вимог діючого законодавства.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, керівник Приватного підприємства «Левчик» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 24.03.2026, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «АГРОФІРМА ХЛІБНА НИВА» - відмовити.

В апеляційній скарзі ПП «Левчик», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилається на неправильне застосування норм матеріального права та неналежно обраний позивачем спосіб захисту.

Зазначає, що вимоги про визнання договору оренди недійсним та скасування державної реєстрації не є ефективним способом захисту, оскільки, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, належним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога про визнання відсутнім права оренди.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд рішення Балтського районного суду Одеської області від 24.03.2026 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП «ЛЕВЧИК» - без задоволення.

У відзиві ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Зазначає, що на момент укладення 16.09.2025 договору оренди між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» спірна земельна ділянка вже перебувала у чинній оренді позивача, що було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому повторна передача цієї ж ділянки іншому орендарю є неправомірною.

Також позивач вказує на безпідставність посилань апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 513/879/19, оскільки вона стосується інших правовідносин та способу захисту прав орендодавця, тоді як у цій справі позивач є первісним орендарем.

На думку позивача, обраний ним спосіб захисту шляхом визнання наступного договору оренди недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права оренди ПП «Левчик» є належним та ефективним.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомленні про місце, час та дату судового засідання, однак до суду не з`явились, заяв про відкладення не подавали, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Балтського районного суду Одеської області від 07.06.2023 року задоволений позов ТОВ «АГРОФІРМА ХЛІБНА НИВА» до ОСОБА_1 , ПП «Левчик» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та про визнання відсутнім права оренди. Додаткова угода № РЗС-1 від 19.12.2022 року визнана укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ХЛІБНА НИВА» та ОСОБА_1 до договору оренди землі № Б/Н від 19.05.2006 року, який укладений на 15 років щодо земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310; визнане відсутнім право оренди Приватного підприємства «Левчик» щодо земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310; та зазначено, що рішення суду є підставою для припинення права оренди Приватного підприємства «Левчик» земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310.

Згідно Додаткової угоди від 19.12.2022 року № РЗС-1 до договору оренди землі від 19.05.2006 року цей договір поновлений на новий строк, а саме на 24 роки.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16.01.2024 року рішення Балтського районного суду Одеської області від 07.06.2023 року залишено без змін.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, належної ОСОБА_1 , 25.09.2025 року державним реєстратором Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області Козирєвою А.О. здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки за ПП «Левчик» на підставі договору оренди землі від 16.09.2025 року укладеним між ПП «Левчик» та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 10 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 цього Кодексу).

При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

У справі, що розглядається, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації та припинення права оренди, позивач посилався на те, що спірний договір оренди від 16.09.2025 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» в період чинності попереднього договору оренди укладеного між ОСОБА_1 та позивачем, на підставі оспорюваного договору ПП «Левчик» набуло право користування земельною ділянкою, що суперечить вимогам законодавства та порушує право законного орендаря ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 як власника земельної ділянки.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Земельна ділянка площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, належна ОСОБА_1 , перебуває в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі Додаткової угоди від 19.12.2022 року № РЗС-1 до договору оренди землі від 19.05.2006 року, строком на 24 роки, що встановлено рішенням Балтського районного суду Одеської області від 07.06.2023 року у справі № 493/1517/22.

З підстав, передбачених ст. 31 ЗУ «Про оренду землі», цей договір не припинений.

16.09.2025 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладений Договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_1 передала ПП «Левчик» право оренди земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310 строком на 15 років.

Разом з тим земельна ділянка площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, належна ОСОБА_1 не могла бути передана нею ПП «Левчик» на праві оренди, так як станом на дату укладення Договору, а саме, 16.09.2025 року, перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива».

Положеннями ст. 24 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) імперативно встановлено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Верховний Суд неодноразово виснував про те, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права як позивача так і орендаря.

Такий правовий висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 587/2331/16-ц (провадження№ 14-411цс19), від 09 жовтня 2019 року в справі № 387/1095/17 (провадження № 14-414цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц (провадження № 14-486цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19); постановах Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 394/1030/19 (провадження № 61-8430св21), від 05 січня 2023 року у справі № 342/1026/21 (провадження № 61-6886св22), від 20 лютого 2023 року у справі № 342/1025/21 (провадження № 61-6885св22).

Внаслідок укладення оскаржуваного договору ПП «Левчик» отримало право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки, яким володіє орендар ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору, укладеного раніше і діючого на момент укладення оскаржуваного договору.

Наявність у Державному реєстрі речових прав запису про право оренди земельної ділянки щодо вище вказаної земельної ділянки у ПП «Левчик» робить неможливим виконання рішення суду від 07.06.2023 року у справі № 493/1517/22.

Тобто дії ОСОБА_1 , яка погодилась на поновлення договору оренди землі від 19.05.2006 року з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», з укладення іншого договору та передання орендованої земельної ділянки у користування ПП «Левчик» є недобросовісними.

Одна і та сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктами оренди за двома різними договорами, укладеними з різними користувачами.

Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.10.2021 року справі № 634/355/19 (провадження № 61-11629св20).

Укладання між відповідачами договору оренди землі № б/н від 16.09.2025 року, щодо земельної ділянки, площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310 є незаконним, тому судом визнається недійсним, оскільки на момент його укладання та до теперішнього часу зазначена земельна ділянка перебуває в оренді у позивача на підставі діючого договору оренди землі від 19.05.2006 року, який достроково не розірваний та не припинений відповідно до вимог діючого законодавства.

Крім того, суд наголошує на тому, що згідно ст. 129-1 Конституції України рішення суду від 07.06.2023 року у справі 493/1517/22, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому виконанню.

Отже, враховуючи те, що право позивача порушено, тому воно підлягає захисту, а договір оренди між відповідачами визнанню недійсним, державна реєстрація спірного договору оренди - скасуванню та припиненню права оренди ПП «Левчик» належної ОСОБА_1 земельної ділянки.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову та відхиляє доводи апеляційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту з огляду на таке.

Як установлено судом, на момент укладення 16 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» оспорюваного договору оренди спірна земельна ділянка вже перебувала у чинній оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди землі від 19 травня 2006 року та додаткової угоди від 19 грудня 2022 року № РЗС-1, якою договір поновлено на 24 роки.

Ці обставини встановлені рішенням Балтського районного суду Одеської області від 07 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року.

Таким чином, станом на час укладення оспорюваного договору право оренди ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» було чинним та не припинилося, у зв`язку з чим передання ОСОБА_1 тієї самої земельної ділянки в оренду ПП «Левчик» створило перешкоди первісному орендарю у здійсненні належного йому права користування земельною ділянкою.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що одночасне існування декількох прав оренди щодо однієї й тієї самої земельної ділянки суперечить вимогам закону, а якщо на момент укладення наступного договору оренди попередній договір продовжує діяти, повторне передання земельної ділянки в оренду порушує права первісного орендаря.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 507/1726/22 за подібних правовідносин касаційний суд погодився з висновками судів про визнання недійсним наступного договору оренди, оскільки на час його укладення земельна ділянка перебувала у чинній оренді іншого орендаря. Верховний Суд зазначив, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить вимогам закону та порушує право первісного орендаря.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2026 року у справі № 134/1922/24, в якій касаційний суд погодився з висновками про визнання недійсним наступного договору оренди та скасування державної реєстрації права оренди, оскільки на час укладення такого договору земельна ділянка перебувала у чинній оренді первісного орендаря.

Більше того, у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 705/1005/23 Верховний Суд, розглядаючи спір про визнання наступного договору оренди землі недійсним, прямо зазначив, що у разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди такий договір може бути визнано недійсним. При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що звернення первісного орендаря саме з вимогою про визнання договору оренди недійсним забезпечує ефективний захист та відновлення його порушених прав як орендаря.

За таких обставин твердження скаржника про те, що вимога про визнання договору оренди землі від 16 вересня 2025 року недійсним є неналежним та неефективним способом захисту, не відповідає актуальній практиці Верховного Суду.

Посилання ПП «Левчик» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.

У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо належного способу захисту прав орендодавця, який вважав відсутнім зареєстроване за іншою особою право оренди, та зазначила про можливість захисту такого права вимогою про визнання відсутнім права оренди.

Натомість у справі, яка переглядається, позивач є не орендодавцем, а первісним орендарем, чинне право оренди якого порушено внаслідок укладення власником у період дії попереднього договору нового договору оренди тієї самої земельної ділянки з ПП «Левчик». Отже, фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та характер порушеного права у справі № 513/879/19 та у цій справі є відмінними, що виключає можливість застосування наведеного апелянтом висновку без урахування таких відмінностей.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 звернула увагу на необхідність уникнення надмірно формального підходу до оцінки способу захисту та зазначила, що невідповідність чи неповна відповідність формулювання позовних вимог належному способу захисту сама по собі не може бути підставою для відмови в позові, якщо мета звернення позивача за судовим захистом є зрозумілою, а заявлені вимоги можуть забезпечити усунення порушення права.

При цьому відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав відповідні речові права припиняються. Отже, заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним правочину, на підставі якого виникло конкуруюче право оренди, та скасування державної реєстрації цього права спрямовані на реальне та ефективне усунення порушення права первісного орендаря.

Ураховуючи, що право оренди ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на момент укладення оспорюваного договору було чинним, договір достроково не розривався та не припинявся, а укладення наступного договору оренди та державна реєстрація права ПП «Левчик» створили перешкоди у здійсненні позивачем його права оренди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неналежність обраного позивачем способу захисту ґрунтуються на неправильному тлумаченні висновків Верховного Суду та не враховують характеру спірних правовідносин і актуальної судової практики щодо захисту прав первісного орендаря у разі укладення наступного договору оренди під час дії попереднього.

Інших доводів, які б спростовували правильність установлених судом першої інстанції обставин справи або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив наявні у справі докази та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують і підстав для скасування оскаржуваного рішення не дають.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу керівника Приватного підприємства «Левчик» - залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова