Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №521/15087/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4233/26

Справа № 521/15087/22

Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа – Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_6

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 02 липня 2025 року, ухвалене Хаджибейським районним судом м. Одеси, у складі: судді Гуревського В.К. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення та стягнення коштів за час користування квартирою,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому із врахуванням уточнення позовних вимог та з посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 15, 16, 391 ЦК України просив:

- визнати припиненим наданий відповідачкою ОСОБА_7 договір оренди від 01.05.2019 року про оренду квартири АДРЕСА_1 , укладений невідомою особою від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_8 , укладений строком на один рік, строк дії якого сплинув 01.05.2020 року;

- усунути перешкоди у користуванні власністю і виселити з квартири АДРЕСА_1 : ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 орендну плату за користування без оплати квартирою протягом 24 місяців з 01.07.2022 року по 01.07.2024 року в сумі 108000,0 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 плату в подвійному розмірі за незаконне користування квартирою протягом двох місяців з 01.08.2024 року по 17.10.2024 року в сумі 9000,0 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за споживання електричної енергії в сумі 13178,70 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті послуг за вивіз сміття в сумі 7394,95 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за теплопостачання в сумі 1320,48 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадкове майно складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі Свідоцтва про спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Одеської державної нотаріальної контори 28 травня 2012 року.

16 грудня 2021 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори Ставнийчук А.О. за заявою позивача відкрито спадкову справу у спадковому реєстрі за номером 68861488 і за номером нотаріуса 1140/2021 після смерті батька позивача ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

При прийнятті спадщини позивачу стало відомо про те, що спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1 користується відповідачка ОСОБА_3 .

Як стало відомо позивачу з матеріалів цивільної справи в спірній квартирі проживають: ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_2 , троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

При спробі обстеження квартири відповідачка відмовилась впустити позивача для огляду квартири для перевірки її технічного стану, посилаючись на те, що у неї є договір найму квартири укладений з померлим батьком позивача, і вона не знає позивача. На питання, кому вона сплачує плату за користування квартирою, відповідачка відмовилась відповідати. Крім того, відповідачка відмовилась надати доступ до лічильників обліку споживання електричної енергії, водопостачання, що створює негативні наслідки у вигляді виникнення заборгованості по сплаті комунальних платежів за сплатою пені та штрафних санкцій.

05 липня 2022 року на адресу відповідачки за адресою квартири АДРЕСА_1 було направлено лист-повідомлення про звільнення квартири у відповідності до вимог ст. 782 ЦК України у зв`язку з несплатою оренди і відсутністю договору найму у строк до 06 серпня 2022 року, зі стягненням після відмови у звільненні квартири подвійної сплати за кожен місяць після цієї дати.

З дати отримання відповідачкою листа-повідомлення про звільнення квартири пройшло більше двох місяців, однак відповідачка, в порушення прав власника квартири, відмовилась у добровільному порядку звільнити квартиру і сплатити заборгованість по сплаті оренди квартири та сплаті комунальних платежів. Як тепер стало відомо, після направлення їй 05.07.2022 року вимоги про звільнення квартири, вона тільки народила дитину ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і не бажала в цей час звільняти квартиру.

05 жовтня 2022 року з дати письмового повідомлення 05 липня 2022 року сплинуло більше 3-х місяців, однак відповідачка відмовилась звільнити приміщення після спливу встановленого законом строку.

В місті Одесі в період воєнного стану існує достатньо приміщень, які надаються в оренду особами, якій виїхали за межі України або в іншу місцевість на території України, і в теперішній час для відповідачки не існує будь-яких перешкод для вирішення питання про зняття в оренду іншого житлового приміщення. Крім того, відповідачка відмовилась надати документи про сплату комунальних платежів, що вказує про порушення відповідачкою умов користування власністю і неправомірне користування приміщенням без укладення договору оренди та без згоди власника майна (т. 1, а.с. 2-15, 200-211).

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_6 заперечувала проти заявлення позовних вимог в повному обсязі, просила відмовити в позові, зазначаючи, що не відповідає дійсності твердження позивача про те, що він дізнався про оренду квартири лише після смерті батька та відкриття спадщини, оскільки він є співвласником спірної квартири з 2012 року разом з померлим батьком ОСОБА_10 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 388003771).

По-друге, ним особисто на заміну договору оренди, укладеного 25 травня 2012 року між його батьком ОСОБА_10 (орендодавець) та ОСОБА_12 (орендар), укладений 01 травня 2019 року іншій, чинний на цей час, договір оренди, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 , а орендарем - ОСОБА_2 .

З причини відсутності договірних відносин між позивачем та відповідачкою з 01 травня 2019 року не відповідають дійсності доводи позивача про наявність заборгованості відповідачки за користування чужим майном в сумі 20000,00 гривень (з розрахунку не менш 4000,00 грн за останні п`ять місяців до подання позову) та заборгованості по сплаті комунальних платежів: за теплопостачання станом на 01 жовтня 2022 року у сумі 10283,09 грн; комунальних платежів по квартирі станом на 01 жовтня 2022 року у сумі 9832,79 грн та по сплаті за електропостачання станом на 01 вересня 2022 року у сумі 1320,48 грн.

Не відповідають дійсності та є абсолютно бездоказовими твердження позивача про те, що відповідачка «відмовилась впустити позивача для огляду квартири і перевірці її технічного стану, посилаючись на те, що у неї є договір найму квартири, укладений з померлим батьком позивача і вона не знає позивача. На питання, кому вона сплачує плату за користування квартирою, відповідачка відмовилась відповідати. Крім того, відповідачка відмовилась надати доступ до лічильників обліку споживання електричною енергією водопостачання, що створює негативні наслідки у вигляді виникнення заборгованості по сплаті комунальних платежів зі сплатою пені та штрафних санкцій».

Починаючи з 01 травня 2019 року позивач особисто або через своїх представників, що діють на підставі довіреності, щомісячно приходить до квартири і отримує від чинного орендаря ОСОБА_2 , який є чоловіком відповідачки, орендну плату та гроші на сплату комунальних платежів на підставі виставлених постачальниками рахунків. Ніхто не перешкоджає позивачу та/або його уповноваженим представникам оглядати технічний стан квартири та знімати покази з лічильників.

Відповідачка не отримувала від позивача листа-повідомлення про звільнення квартири від 05 липня 2022 року. Можливо з причини того, що у цьому листі (копія надана позивачем та міститься в матеріалах справи) позивачем неправильно вказано прізвище відповідачки - « ОСОБА_13 », якого ніколи не мала (т. 1, а.с. 177-179).

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 02 липня 2025 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю – квартирою АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_9 ; ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в розмірі 9000,0 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за споживання електричної енергії в сумі 16952,62 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті послуг з управління багатоквартирним будинком в сумі 7560,31 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за теплопостачання в сумі 34240,72 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_9 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі по 1736,70 грн з кожного (т. 2, а.с. 100-110).

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_6 просить рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 скасувати як ухвалене з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та закрити провадження у справі.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом було відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_14 при визнання припиненим договору від 25.02.2012 про оренду спірної квартири АДРЕСА_1 , укладеного між відповідачем та померлим ОСОБА_10 , на 1 рік, строк дії якого сплинув 25.05.2013; про усунення перешкод у користуванні власністю і виселення відповідачки та членів її сім`ї з вказаної квартири та про стягнення з відповідачки заборгованості за користування вказаною квартирою у розмірі 20000 грн, заборгованості по сплаті комунальних платежів, однак розглянута фактично була інша справа за іншим позовом, який 16.10.2024 склала та подала від імені позивача інша особа, яка не є адвокатом або законним представником позивача – ОСОБА_15 , тобто є нікчемною.

З аналізу вказаної заяви витікає, що вона містить одночасно збільшення позовних вимог, зміну підстави позову (порушення умов договору оренди з боку ОСОБА_2 ) та зміну предмету позову (припинення вказаного договору оренди), також змінений суб`єктний склад сторін, ще один відповідач – ОСОБА_2 .

Судом не взято до уваги заперечення відповідачки проти такої «нової редакції позовної заяви», судом не ухвалено жодного процесуального документу щодо прийняття до провадження нового позову або відмови у його прийнятті.

Тому, відповідачка перебувала у стані правової невизначеності – за якими позовними вимогами розглядається справа та, відповідно, не мала можливості надати відзив на нову позовну заяву.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 04.08.2026 відповідач (скаржник) ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 вважав апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 – у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судова повістка-повідомлення на 04.08.2026, яка направлялася за повідомленою позивачем суду адресою ( АДРЕСА_2 ) (т. 1, а.с. 2) повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2, а.с. 177-178зв.), третя особа – орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації ОМР – у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як судова повістка-повідомлення на 04.08.2026 направлена в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» 06.06.2026 о 14:30:24, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (т. 2, а.с. 168), в судове засідання не з`явилися.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.06.2024 у справі № 161/8822/19 визначено, якщо відповідальність боржників є солідарною, кожен із них має право подати скаргу й оскаржити судове рішення у повному обсязі. Перегляд справи за такою скаргою не порушує принципу диспозитивності.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та в частині стягнення коштів за час користування квартирою солідарно з обох відповідачів.

Доказів того, що вказаний відповідач є представником іншого відповідача по справі – ОСОБА_2 -огли, матеріали справи не містять.

Отже, в іншій частині щодо виселення ОСОБА_2 рішення суду не переглядається.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності (співвласника) житлового приміщення передбачає, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї (статті 383 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема житловим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

У статтях 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно зі статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.

Крім того, правовідносини між орендодавцем і наймачем регулюються главою 59 Цивільного кодексу України (статті 810–825 ЦК України), яка визначає порядок укладення, виконання та припинення договору найму (оренди) житла. Відповідно до статті 810 ЦК України, за договором найму житла власник передає житло у користування наймачеві за плату на визначений строк.

Якщо договір укладено належним чином, його умови є обов`язковими як для орендодавця, так і для орендаря. Саме тому ключове значення має не лише причина виселення, а й порядок її реалізації.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 01.05.2019) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України № 2189-VIII дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, обов`язок орендаря нерухомого майна оплачувати комунальні послуги та витрати на утримання цього майна незалежно від укладеного договору у сфері комунальних послуг передбачений положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги", за змістом якого споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц, а також у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 09.10.2018 у справі № 910/9829/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.

В постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 911/27/21 у подібних правовідносинах зауважено, що правова природа зобов`язань, що виникають з надання / споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання / спору щодо виникнення обов`язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо надання / споживання / підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 Цивільного кодексу України.

У справі, що переглядається, суд встановив, що відповідач ОСОБА_3 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей, проживала в спірній квартирі на підставі укладеного 25 травня 2012 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 договору оренди, дійсність якого сторонами не оспорюється, а згодом – на підставі укладеного 01.05.2019 договору оренди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на виконання якого відповідачі з часу звернення позивача з теперішнім позовом до суду припинили сплачувати орендну плату та комунальні платежі.

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).

Судом першої інстанції встановлено та ніким по справі не заперечується, що за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 388003771) власниками квартири АДРЕСА_1 були:

- ОСОБА_10 (батько позивача) – дата державної реєстрації 18.08.2010 р. на 1/2 частку квартири (за договором купівлі-продажу);

- ОСОБА_10 (батько позивача) – дата державної реєстрації 14.06.2012 р. на 1/4 частку квартири (в порядку спадкування);

- ОСОБА_1 (позивач) – дата державної реєстрації 06.07.2012 р. на 1/4 частку квартири (в порядку спадкування) (т. 1, а. с. 180-181).

ОСОБА_10 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 05.11.2021 складено відповідний актовий запис № 14973 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 8).

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а.с. 6).

Спадкове майно складається з частини квартири – двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 кв.м, житловою площею – 29,8 кв.м.

16 грудня 2021 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори Ставнийчук А.О. за заявою позивача відкрито спадкову справу у спадковому реєстрі за номером 68861488 і за номером нотаріуса 1140/2021 після смерті батька позивача ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, а.с. 9).

Отже, станом на час розгляду справи судом право власності на вказану квартиру зареєстровано за позивачем в цілому (1/2 + + ) (а.с. 180-181 т. 1).

На момент розгляду справи за адресою спірної квартири проживали: ОСОБА_9 та її чоловік ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 141, 155), троє їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 156), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 157), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 (т. 1, а.с. 158).

Доказів взяття на облік сім`ї як внутрішньо переміщених осіб до суду не надано.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 відсутнє нерухоме майно.

Приймаючи оскаржуване рішення в частині вимог до ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди від 01.05.2019 року був пролонгований принаймні до 01.05.2023 року, оскільки жодна із сторін не заявляла про його припинення, відповідачі сплачували орендну плату, а позивач отримував її до 26.07.2022 року. Заочне рішення суду було ухвалено 20.12.2022 року. Відповідачка ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду 01.07.2024 року. Ухвалою суду від 10 липня 2024 року було скасоване заочне рішення суду від 20.12.2022 р. Тобто з 01.07.2024 року відповідачам по справі достеменно відомо про намір позивача припинити дію договору оренди від 01.05.2019 р.

Суд вважав, що задоволення позовних вимог та виселення відповідачів є пропорційним із переслідуваною законною метою в розумінні статті 8 Конвенції, оскільки, в даному випадку втручання у право на житло є пропорційним, виселення ґрунтується на нормах закону і умовах укладеного сторонами договору, є проявом принципу свободи договору, не суперечить цілям, визначеним у частині другій статті 8 вказаної Конвенції, є передбачуваним для відповідачів та необхідним у демократичному суспільстві.

Щодо стягнення заборгованості з орендної плати суд зазначив, що учасниками справи до суду не надано достовірних та переконливих доказів щодо її або здійснення, або не здійснення, так і доказів розміру оплати: повної, часткової оплати або неоплати після 26.07.2022 року.

Тому, в задоволенні позовних вимог в редакції позовної заяви щодо визнання припиненим договору оренди від 01.05.2019 року; стягнення солідарно з відповідачів орендної плати за користування без оплати квартирою з 01.07.2022 року по 01.07.2024 року в сумі 108000,0 грн (сто вісім тисяч грн) суд відмовив.

При цьому, за період після 01.07.2024 року, коли відповідачі достеменно були обізнані про намір позивача звільнити квартиру, і до ухвалення судом рішення минуло 12 місяців. Знаючи про бажання власника звільнити квартиру, відповідачі протягом року не здійснили відповідних дій щодо її звільнення і не надали жодного доказу внесення орендної плати та комунальних платежів, на останнє судове засідання не з`явилися, тому суд дійшов висновку про наявність у них заборгованості за невнесену орендну плату в розмірі 51000,0 грн (4250 грн х 12 місяців).

Щодо заборгованості за комунальними платежами, суд зазначив, що за Договором оренди від 01.05.2019 року, між укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визначено, що обов`язком орендаря є оплата комунальних платежів: вода, електропостачання, газ, теплопостачання, вивіз сміття.

Згідно відповіді КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» станом на 03.12.2024 року розмір існуючої заборгованості по сплаті комунальних платежів по квартирі АДРЕСА_1 складає 7560,31 грн (а.с. 78-79, т. 2).

За відповіддю ТОВ «Одеська Обласна Енергопостачальна Компанія» за рахунком 02001/10840100 станом на 01.03.2025 року рахується заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 16952,62 грн (а. с. 80, т. 2).

Згідно відповіді КП «Теплопостачання міста Одеси» по особовому рахунку № НОМЕР_6 відкритому по квартиру АДРЕСА_1 станом на квітень 2025 року обліковується заборгованість у сумі 34240,72 (а.с. 75 - 77, т. 2).

Доказів наявності заборгованості по іншим комунальним платежам до суду не надано. Тому, суд стягнув вище вказану заборгованість із відповідачів у солідарному порядку.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належним йому майном, у зв`язку з чим право позивача підлягає судовому захисту шляхом усунення таких перешкод та його вселення з належної позивачу квартири.

В наведеній частині апеляційна скарга фактично не містить будь-яких доводів, більш того, в суді апеляційної інстанції обидва відповідачі пояснили, що вони 22.05.2025 року виселилися зі спірної квартири, натомість, заявниця не згодна зі стягненням з неї та її чоловіка солідарно суми боргу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично відповідач ОСОБА_6 оскаржує рішення суду першої інстанції з процесуальних підстав, які пов`язує із безпідставним прийняттям судом першої інстанції уточненого позову, в якому збільшено позовні вимоги, зазначено нові підставі та змінено склад учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України).

Частиною 3 цієї статті визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Вказаний перелік процесуальних підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, вказані скаржником процесуальні підстави не є такими, за наявності яких рішення суду підлягає безумовному скасуванню.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції фактично прийняв уточнений позов до розгляду, так як в ухвалі про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду вказав вже вимоги за новим позовом (т. 2, а.с. 9), з огляду на що в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду позовних вимог в іншій (первісній) редакції, оскільки за уточненим позовом суд вирішував спір по суті і, відповідно, вимоги за ним є предметом апеляційного перегляду, за межі якого, враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вийти не може.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги щодо подання позову неповноважною особою, то такі колегія суддів відхиляє, оскільки в судовому засідання 22.05.2025 позивач особисто брав участь та підтримував свій новий позов, який суд розглянув по суті, і таке свідчить про волевиявлення позивача та розгляд судом саме його позовних вимог в тій редакції, в якій вони були сформульовані позивачем та прийняті судом.

Заперечуючи в суді апеляційної інстанції проти солідарного стягнення з відповідачів суми заборгованості за отримані комунальні послуги, відповідачка ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про таке не заявляла, доказів неправильності розрахунку заборгованості не надавала, у той час, коли згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції обмежені доводами та вимогами апеляційної скарги.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Процесуальним законом чітко визначені повноваження апеляційного суду щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, апеляційний суд зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального і процесуального права відповідно до статті 375 ЦПК України. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частина перша статті 3 ЦПК України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд має бути «встановлений законом», що відзеркалює принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої Конвенцією та протоколами до неї (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «Jоrgic проти Німеччини», № 74613/01, § 64).

ЄСПЛ в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. ЄСПЛ підкреслив, що суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27, 28).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції дає підстави виокремити, серед інших, таку складову поняття «суд, встановлений законом», як компетенційна, яка, зокрема, стосується не лише правильного застосування правил юрисдикції, а і використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

Процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також для того, щоб учасники судового провадження мали право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до всіх - не лише до сторін провадження, а й до національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України», пункт 47).

У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд називається правом на належну судову процедуру. Процесуальний закон надає учасникам судового процесу відповідні процесуальні гарантії, які забезпечують їм реалізацію права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в статті 6 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 09 січня 2013 рокуу справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) ЄСПЛ констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм.

Таким чином, суд, який не дотримується норм процесуального закону, не може в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ вважатися «судом, заснованим на законних підставах», що означатиме порушення права на справедливий суд.

З огляду на те, що інших доводів, окрім процесуальних підстав, зазначених скаржником, апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції переглядає рішення в оскаржуваній частині лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 02 липня 2025 року в оскаржуваній частині про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та в частині стягнення коштів за час користування квартирою залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький