Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №127/26147/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/26147/26

Провадження № 3/127/5140/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Тишківський С.Л., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною 1 статті 173-2 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 147015: «14.07.2026 близько 07 год 00 хв у АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме ображав нецензурною лайкою та принижував, чим заподіяв шкоду здоров`ю ОСОБА_2 , в результаті чого погіршилось її самопочуття».

ОСОБА_1 до суду з`явився, свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення заперечив. Суду пояснив, що між ним та його колишньою дружиною наявний конфлікт, який триває уже багато років. ОСОБА_1 намагається не спілкуватись та не зачіпати ОСОБА_2 .. 14.07.2026 ОСОБА_2 не сподобався пакет, який ОСОБА_1 складав собі на роботу, тому під час того як ОСОБА_1 мив у ванній собак, яких перед тим вигулював, ОСОБА_2 кинула у нього взуттям, однак, промазала. Після чого, ОСОБА_1 почав знімати все на мобільний телефон, однак, ОСОБА_2 не відреагувала та продовжила сварку, в процесі якої вдарила його рушником в пах та по спині. ОСОБА_1 викликав поліцію. Усе зазначене ОСОБА_2 у протоколі є наклепом, нічого подібного ОСОБА_1 не вчиняв. Конфлікти між ними виникають останнім часом не часто, примиритись не виходить.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_2 наявність конфлікту підтвердила, повідомила, що проживають вони з ОСОБА_1 в одній квартирі разом із сином, який спілкується лише з батьком. Фак виникнення сварки між нею та її колишнім чоловіком 14.07.2026 ОСОБА_2 не заперечувала, а також, підтвердила, що в процесі сварки вдарила ОСОБА_1 рушником. На думку ОСОБА_2 її дії стали наслідком та були спровоковані зневажливим ставленням чоловіка та сина, адже їх мовчазні маніпуляції та ігнорування інтересів ОСОБА_2 , негативно впливають на її психічний стан. Щодо вчинення домашнього насильства психологічного характеру її чоловіком, а саме образи нецензурною лайкою в її сторону та приниження, ОСОБА_2 спростувала, їх наявність не підтвердила.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 9 КУпАП: адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Згідно з нормативним визначенням, закріпленим у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон № 2229-VIII), домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до визначення, яке надане у пункті 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, психологічне насильство – це - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з визначенням, яке надане у пункті 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, фізичне насильство – це - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Диспозиція частини 1 статті 173-2 КУпАП в якості обов`язкового елементу об`єктивної сторони домашнього насильства передбачає заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не наділяє суд повноваженнями самостійно збирати докази та самостійно встановлювати в діях особи склад адміністративного правопорушення, елементи якого не зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення.

У письмових поясненнях ОСОБА_2 від 14.07.2026, що містяться в матеріалах справи, остання зазначила, що колишній чоловік провокує її розмовами, відпочинком та святкуванням свят сина без неї, при цьому, ОСОБА_2 у своїх поясненнях не зазначає про вчинення щодо неї домашнього насильства з боку її колишнього чоловіка.

Письмові пояснення ОСОБА_2 свідчать про наявність психологічного напруження у їхніх стосунках, зумовленого, на її думку, деструктивними провокаціями з боку колишнього чоловіка (зокрема під час спілкування, організації відпочинку та святкування днів народження спільного сина без її участі), та не містять об`єктивних ознак чи фактів вчинення стосовно неї домашнього насильства, зокрема психологічного характеру, у розумінні чинного законодавства.

Крім того, у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 не підтвердила домашнє насильство психологічного характеру щодо неї збоку її колишнього чоловіка, спростувавши зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, за відсутності інших достатніх доказів, не може бути достатнім доказом винуватості особи.

Доказів вчинення домашнього насильства та завдання діями ОСОБА_1 шкоди психічному здоров`ю його колишньої дружини ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

ОСОБА_1 категорично заперечує вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , зазначаючи, що незважаючи на спільне проживання намагається не спілкуватись та не зачіпати ОСОБА_2 ..

Дослідивши всі матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства щодо ОСОБА_2 – виявилась не доведеною достатніми доказами у справі, а також спростована самою потерпілою ОСОБА_2 . Надані докази викликають у суду обґрунтовані сумніви у винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі й закріплених в статті 62 Конституції України.

Положення статті 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на вищевикладене, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 173-2, ст. ст. 7, 9, 221, 245, 247, 251, 252, 276, 279, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності – закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: