Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №753/6191/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/6191/26

провадження № 2/753/8980/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Парубець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 3-тя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна про стягнення заборгованості за договором позики, визнання договорів дарування частин квартир недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивачки ОСОБА_4 адвокат Корсун С.І. 17.03.2026 року сформував в системі „Електронний суд" позовну заяву ОСОБА_4 до відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 3-тя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна про стягнення заборгованості за договором позики, визнання договорів дарування частин квартир недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, з додатками, які були зареєстровані у канцелярії суду 18.03.2026 року (а.с.1).

Позовні вимоги позивачки ОСОБА_4 були обґрунтовані тим, що 23 жовтня 2025 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярошенком С.В., зареєстрований в реєстрі за №39652. За даним Договором позики ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 1 252 323 (один мільйон двісті п`ятдесят дві тисячі триста двадцять три) гривні 00 копійок, що еквівалентно 30 000 (тридцяти тисячам) доларів США 00 центів за офіційним курсом Національного банку України, строком до 20.12.2025 року включно. На момент передачі коштів ОСОБА_5 , останній мав у приватній власності низку об`єктів нерухомого майна, зокрема: гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі „Глибокий яр", м. Київ, Печерський район, вул. Чорногірська, 36 ; 1/4 частку трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 ; двоповерховий садовий будинок з мансардою та технічним підпіллям та земельну ділянку, кадастровий номер: 3220882600:04:002:1482, за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/3 частку двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 . Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярошенком С.В. на момент підписання Договору позики було перевірено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутність обтяжень рухомого майна (податкової застави). Тобто, ОСОБА_5 мав у власності і рухоме майно. Договором позики (п.3) передбачено, що сторони дійшли згоди що у випадку коли позичальник не поверне позичені гроші до зазначеного у п.2 цього договору строку, позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в порядку і строки передбачені законодавством України, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом, а позичальник при укладенні цього договору дає згоду на будь-який передбачений чинним законодавством вид стягнення у разі не виконання ним п. 2 договору. Після підписання Договору позики ОСОБА_5 та ОСОБА_6 почали вживати заходи з метою уникнення сплати боргу та уникнення звернення стягнення на майно позичальника. З цією метою син та мама, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , укладають фраудаторні правочини шляхом дарування мамі синових часток власності у двох квартирах, а саме: 29 жовтня 2025 року ОСОБА_5 на підставі Договору дарування, серія та номер:1342, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною, дарує 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 своїй мамі ОСОБА_6 . 05 грудня 2025 року ОСОБА_5 на підставі Договору дарування, серія та номер:1435, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною, дарує 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , своїй мамі ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_5 продає і інше своє майно, а саме: 16.12.2025 року - гаражний бокс, гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі „Глибокий яр"за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Чорногірська, 36, 16.12.2025 року - двоповерховий садовий будинок з мансардою та технічним підпіллям та земельну ділянку кадастровий номер: 3220882600:04:002:1482, за адресою: АДРЕСА_3 . Заздалегідь, перед датою повернення позики, ОСОБА_4 телефонувала ОСОБА_5 і нагадувала про необхідність повернення позики в строк визначений договором. Він запевнив позивачку, що обов`язково поверне позику, в зв`язку з чим він збирає кошти і має намір разом зі своєю мамою ОСОБА_6 продати свою квартиру по АДРЕСА_5 , щоб повернути позику. ОСОБА_4 телефонувала і писала також ОСОБА_6 та повідомляла про позику взяту її сином у неї та про необхідність вчасного повернення позики. Задля повного та об`єктивного інформування ОСОБА_6 позивачка переслала їй на телефон фото Договору позики укладеного з її сином ОСОБА_5 . Останній зі свого боку щиро переконував позивачку, що його мама працює з ріелтором саме з приводу продажу квартири та повернення їй коштів. Виявилося, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на той час уже переоформили частки квартир належні на праві власності ОСОБА_5 на ОСОБА_6 шляхом укладення договорів дарування, а ОСОБА_4 вводили в оману, а інше майно розпродали з наміром уникнути звернення стягнення на майно позичальника. Від 21 грудня 2025 року і до тепер ОСОБА_5 не повернув позику, а в 2026 році взагалі перестав відповідати на її телефонні дзвінки та повідомлення. З метою уникнення сплати боргу ОСОБА_5 уклав із своєю мамою ОСОБА_6 фраудаторні правочини направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, подарувавши мамі свої частки власності у двох квартирах. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на початок 2026 року ОСОБА_5 не володіє жодним майном. Тобто, відповідач ОСОБА_5 , зловживаючи своїм правом, маючи на меті уникнути поверненню позики, використав договори дарування для уникнення звернення стягнення на своє майно, формально оформивши частки на маму. Таким чином відповідачі, розуміючи необхідність повернення позики та бажаючи уникнути звернення стягнення на майно, свідомо вчинили дії спрямовані на приховування майна та унеможливлення виконання рішення суду. За таких обставин просить стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 270 200 грн. заборгованості за договором позики, 3 124 692 грн. пені за невиконання грошового зобов`язання за договором позики від 23.10.2025 рокута визнати обидва договори дарування часток описаних квартир від 29.10.2025 року та від 5.12.2025 року, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , недійсними, оскільки вони укладені відповідачами з метою унеможливити виконання позичальником ОСОБА_5 умов договору позики від 23.10.2025 року (а.с.1-10).

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.03.2026 року матеріали даної позовної заяви ОСОБА_4 були розподілені судді Колеснику О.М. (а.с.34-35).

Відповідно до відповіді №2497400 від 23.03.2026 року (12:33:08) з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована в АДРЕСА_5 з 18.09.2009 року (а.с.36).

За змістом відповіді №2497380 від 23.03.2026 року (12:31:17) з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований в АДРЕСА_5 з 5.04.2023 року (а.с.37).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 25.03.2026 року було надано позивачці ОСОБА_4 . 5-тиденний термін на усунення недоліків позовної заяви (а.с.38-40).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 30.03.2026 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання на 18.05.2026 року о 14-30 годин (а.с.44-45).

27.04.2026 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_7 сформувала в системі „Електронний суд" відзив на позовну заяву, який був обґрунтований тим, що ОСОБА_5 не заперечує факту укладення договору позики 23.10.2025 року, однак ні 30 000 доларів США, ні 1 252 323 грн. позики від ОСОБА_4 він не отримував. Позивачка не надала доказів передачі відповідачу позичених грошових коштів: ні розписки, ні банківських виписок по особовому рахунку, ні платіжних документів (інструкцій, доручень), тощо. На момент укладання договору позики відповідач ОСОБА_5 був неповнолітнім, який досяг 17-річного віку і мав на меті працювати. З цією метою він 22.10.2025 року зареєструвався фізичною особою - підприємцем і для ведення бізнесу позичав кошти у ОСОБА_4 . Оскільки до 16.12.2025 року вказаної суми позики він не отримав, тому 16.12.2025 року він звернувся з письмовою заявою до реєстратора про припинення діяльності ФО-П. Далі в його родині була досягнута усна угода, що квартира АДРЕСА_4 , де зараз проживає його рідна сестра ОСОБА_8 , буде належати на праві власності останній, а йому в майбутньому буде належати на праві власності квартира АДРЕСА_2 . З цією метою він подарував мамі ОСОБА_6 належні йому частки власності: 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 та 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , щоб в подальшому зі своєю сестрою успадкувати відповідні квартири. За таких обставин представник відповідача ОСОБА_7 просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 в повному обсязі (а.с.63-73).

Також 27.04.2026 року представник відповідачки ОСОБА_6 ОСОБА_7 сформувала в системі „Електронний суд" відзив на позовну заяву, який є аналогічним за своїм змістом відзиву представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_7 (а.с.87-103).

6.05.2026 року представник позивачки ОСОБА_4 ОСОБА_9 сформував в системі „Електронний суд" відповідь на відзив, в якому заперечував обґрунтованню обох відзивів на підставі описаних в позові обставин (а.с.154-156).

1.06.2026 року в канцелярії суду був зареєстрований лист №191/01-16 від 28.05.2026 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н.М., в якому вона просить здійснити розгляд справи у її відсутність (а.с.196-197).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17.06.2026 року було закрито підготовче судове засідання і призначено судовий розгляд справи по суті на 22.07.2026 року на 14-00 годин (а.с.216-217).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та її представник Корсун С.І. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі, надавши суду пояснення аналогічні змісту позовної заяви, а також ОСОБА_4 додала, що в квітні 2025 року вона позичила 30 тисяч доларів США знайомому ОСОБА_5 , який пообіцяв повернути гроші за місяць. Однак в травні і в подальші літні місяці, він, обіцяючи повернути борг, грошові кошти не повертав. Літом позивач телефоном повідомила маму позичальника ОСОБА_6 про те, що її син ОСОБА_5 позичив у неї 30 000 доларів США і не повертає позику. ОСОБА_6 була шокована від отриманої інформації, але пообіцяла щотижня частками повернути борг. Однак жодної копійки в рахунок сплати боргу позивачка від відповідачів не отримувала. Тоді ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_5 про те, що збирається звернутись з заявою до правоохоронних органів. ОСОБА_5 злякався цього, оскільки відносно нього Дарницький районний суд м. Києва вже розглядав кримінальне провадження. Він пообіцяв продати з мамою квартиру і розрахуватись з позивачкою. Оскільки до жовтня 2025 року ніхто грошей не повертав, тому позивачка запропонувала відповідачу ОСОБА_5 укласти нотаріально посвідчений договір позики на розмір позичених грошових коштів. ОСОБА_5 знайшов знайомого нотаріуса, де 23.10.2025 року позивачка з відповідачем уклали договір позики на вказані 30 000 доларів США. До початку грудня 2025 року ОСОБА_5 обіцяв продати квартиру по АДРЕСА_6 і розрахуватись з нею, але в грудні він перестав виходити на зв`язок і заблокував її телефонні дзвінки. Зразу ж після укладення договору позики фотокопію цього документу позивачка направила мобільним зв`язком на телефон матері відповідача ОСОБА_6 , однак в грудні 2025 року вона також припинила спілкування з позивачкою. Трохи пізніше ОСОБА_4 дізналась, що обидві частки в спірних квартирах ОСОБА_5 подарував своїй мамі ОСОБА_6 . Крім того, відповідач неодноразово водив позивачку до ресторанів, де працівники з`ясовували його вік, він їм показував застосунок „Дія" у мобільному телефоні, де йому вже було 18 років, тому ОСОБА_4 не знала, що на день передачі грошових коштів у позику, ОСОБА_5 ще не досяг 18-річного віку.

Представник відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі, просила відмовити у його задоволенні, надавши суду пояснення аналогічні змісту обох відзивів.

3-тя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М. в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи була повідомлена судом належним чином, але у раніше направленому листі №191/01-16 від 28.05.2026 року до суду просила здійснити розгляд справи у її відсутність (а.с.196-197).

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає необхідним позов задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно ст.41 Конституції України, ч.1, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як зазначає ч.1 та ч.3, ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ч.1, ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1, ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як регламентує ч.1-2, ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як встановлено судом, в квітні 2025 року позивачка ОСОБА_4 позичила 30 тисяч доларів США знайомому ОСОБА_5 , який обіцяв повернути гроші за місяць. Однак в травні і в подальші літні місяці, він, обіцяючи повернути борг, грошові кошти не повертав.

Вказані обставини підтвердили у судовому засіданні допитані в якості свідка позивач ОСОБА_4 , яка пояснила аналогічно змісту викладеного в позові, та свідок ОСОБА_10 , який пояснив, що з літа 2023 року знає ОСОБА_5 , який з травня 2025 року йому неодноразово особисто казав, що позичив 30 000 доларів США у ОСОБА_4 , а в подальшому у соцмережі на своїй сторінці він виклав фото коробки з грошовими коштами 100-доларовими купюрами, при цьому він хизувався цими грошима як позикою взятою у позивачки. Восени ОСОБА_5 йому казав, що поверне позику грошима, отриманими від продажу своєї і маминої квартири, але знає від позивачки, що борг відповідач не повернув, а 23.11.2025 року ОСОБА_5 направив йому SMS-повідомлення, що борг в розмірі 30 000 доларів США він обов`язково поверне ОСОБА_4

23.10.2025 року між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярошенком С.В., зареєстрований в реєстрі за №39652 (а.с.13-14). За даним Договором позики ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 1 252 323 (один мільйон двісті п`ятдесят дві тисячі триста двадцять три) гривні 00 копійок, що еквівалентно 30 000 (тридцяти тисячам) доларів США 00 центів за офіційним курсом національного банку України, встановленим на 22.10.2025 року 41,7441 гривень за 1 долар США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів, а саме суму еквівалентну 30 000 доларам США за офіційним курсом Національного Банку України, встановленим на день повернення.

За п.2 договору позики повернення зазначеної суми у цьому договору, а саме 30 000 доларів США в гривневому еквіваленті на день повернення здійснюватиметься у місті Києві строком до 20.12.2025 року включно.

Пункт 5 договору позики наголошує, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярошенком С.В. на момент підписання Договору позики було перевірено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутність обтяжень рухомого майна (податкової застави).

За змістом п.12 договору позики цей договір вважається укладеним з моменту передання позикодавцем грошей позичальнику відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України.

Оскільки грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США були передані відповідачу ОСОБА_5 позивачкою ОСОБА_4 до укладення договору позики від 23.10.2025 року, що знайшло своє підтвердження у судовому засіданні, тому вказаний договір позики вважається укладеним з моменту його підписання сторонами договірних правовідносин і посвідчення його приватним нотаріусом Ярошенком С.В.

Як вказано в ч.1, ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Тобто, крайній строк повернення зазначеної позики є дата не пізніше 20.12.2025 року включно.

За правилами ст.525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначає ч.4, ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постанова судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року наголошує, що „Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки".

Як встановлено судом, оригінал договору позики від 23.10.2025 року знаходиться у позивачки ОСОБА_4 , що свідчить про не виконання умов договору позики позичальником ОСОБА_5 , відповідачем по справі.

Суд не може покласти в основу рішення показання представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_5 не отримував від ОСОБА_4 30 000 доларів США у позику, а уклав нотаріальний договір позики щоб отримати від позивачки цю суму на розвиток бізнесу, оскільки вони спростовуються доказами описаними вище, а також сталою судовою практикою Верхового Суду.

Як передбачає ч.1, ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч.1, ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, на час звернення до суду з даним позовом відповідач ОСОБА_5 не повернув ОСОБА_4 30 000 доларів США за договором позики від 23.10.2025 року, тобто не виконав умови даного правочину.

Згідно ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як зазначає пункт 21 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Європейський суд з прав людини нагадав, що «принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та «Регнер проти Чехії» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі «Чепек проти Чехії» (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).

Аналізуючи докази, зібрані по справі, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка ОСОБА_4 виконала зі свого боку умови договору позики від 23.10.2025 року, а відповідач ОСОБА_5 , отримавши вказану суму не повернув її повну суму позивачці у вказаний строк, тобто до 20.12.2025 року включно, тому зазначений розмір 1 252 323 грн., що еквівалентно 30 000 доларів США на день укладення договору позики, підлягає стягненню у судовому порядку з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_4 .

За змістом ч.1, ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ч.1, ч.3, ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Як вбачається зі змісту п.4 договору позики від 23.10.2025 року у разі прострочення позичальником зобов`язань, в тому числі прострочення виконання окремих частин за цим договором, позичальник на вимогу позикодавця повинен сплатити пеню в розмірі 3 (три) відсотки від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення.

За приписами п.18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Крім 1 252 323 грн. заборгованості за договором позики від 23.10.2025 року позивачка ОСОБА_4 у своєму позові і в судовому засіданні просила стягнути з відповідача ОСОБА_5 на її користь в судовому порядку 3 124 692 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання за договором позики від 23.10.2025 року за період з 21.12.2025 року по 13.03.2026 року відповідно до ч.1, ст.546; ч.1, 3, ст.549 ЦК України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 „Про введення воєнного стану в Україні" узв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України „Про правовий режим воєнного стану"ввведено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 58/2023 від 06.02.2023 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 254/2023 від 01.05.2023 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 451/2023 від 26.07.2023 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 49/2024 від 05.02.2024 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 271/2024 від 06.05.2024 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 469/2024 від 23.07.2024 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 740/2024 від 28.10.2024 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 26/2025 від 14.01.2025 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 235/2025 від 15.04.2025 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 478/2025 від 14.07.2025 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 793/2025 від 20.10.2025 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №40/2026 від 12.01.2026 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №342/2026 від 27 квітня 2026 року.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 31.10.2026 року згідно з Указом Президента №596/2026 від 13.07.2026 року, який діє і на день винесення даного рішення.

Оскільки в Україні введено воєнний стан, який діє як на момент подачі позову до суду, так і на момент винесення даного судового рішення, а пункт 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України звільняє позичальника від відповідальності, визначеної статтями 546; 549 Цивільного КодексуУкраїни, у разі прострочення ним виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, тому позовна вимога позивачки про стягнення з відповідача ОСОБА_5 на її користь 3 124 692 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання за договором позики від 23.10.2025 року за період з 21.12.2025 року по 13.03.2026 року відповідно до ч.1, ст.546; ч.1, 3, ст.549 ЦК України не підлягає задоволенню.

Аналогічну думку висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 4.06.2025 року у справі №752/30967/21, провадження №61-134св25, зазначивши, що …Задовольняючи повністю позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказаних положень ЦК України (п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України) не врахував, стягнувши на його користь платежі, передбачені статтею 625 ЦК України, а також передбачений умовами договору позики штраф за час дії в Україні воєнного стану. Така ж позиція висловлена і в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.09.2025 року у справі № 757/54616/20-ц, провадження № 61-45св24, а саме …Посилання ж відповідача в касаційній скарзі на те, що суди порушили вимоги пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та безпідставно стягнули з нього 3 % річних не заслуговують на увагу, оскільки суди стягнули 3 % річних від простроченої суми за період з 02 липня 2017 року до 01 липня 2020 року, тоді як звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, яке передбачене в пункті 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, стосується платежів, нарахованих позикодавцем з початку дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року.

За змістом п.3 договору позики від 23.10.2025 року сторони (тобто ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ) дійшли згоди що у випадку коли позичальник не поверне позичені гроші до зазначеного у п.2 цього договору строку, позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в порядку і в строки передбачені законодавством України, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом, а позичальник при укладенні цього договору дає згоду на будь-який передбачений чинним законодавством вид стягнення у разі невиконання ним п.2 договору.

На момент передачі грошової позики в розмірі 30 000 доларів США і укладення договору позики від 23.10.2025 року відповідачу ОСОБА_5 належали на праві власності наступні об`єкти нерухомого майна: гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі „Глибокий яр", м. Київ, Печерський район, вул. Чорногірська, 36 ; 1/4 частка трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 ; двоповерховий садовий будинок з мансардою та технічним підпіллям та земельна ділянка, кадастровий номер: 3220882600:04:002:1482, за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/3 частка двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 . Вказані обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с.15-22).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярошенком С.В. на момент посвідчення Договору позики від 23.10.2025 року також було перевірено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутність обтяжень рухомого майна (податкової застави), що відображено у п.5 договору позики (а.с.13).

За змістом ч.1, ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Як регламентує ч.2, ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як встановлено судом, 29 жовтня 2025 року ОСОБА_5 на підставі Договору дарування, серія та номер:1342, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною, подарував 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , своїй матері ОСОБА_6 , відповідачці по справі.

05 грудня 2025 року ОСОБА_5 також на підставі Договору дарування, серія та номер:1435, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною, подарував 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , також своїй матері ОСОБА_6 (а.с.15-23).

Тобто, вказані договори дарування відповідно 1/4 і 1/3 частин зазначених квартир були укладені позичальником ОСОБА_5 через 6 днів і 37 днів відповідно після укладення договору позики від 23.10.2025 року і до дати виконання ним зобов`язання за цим договором позики - 20.12.2025 року.

Ствердження представника відповідача у судовому засіданні про те, в родині ОСОБА_5 була досягнута усна угода, що квартира АДРЕСА_4 , де зараз проживає його рідна сестра ОСОБА_8 , буде належати на праві власності останній, а йому в майбутньому буде належати на праві власності квартира АДРЕСА_2 , і з цією метою він подарував мамі ОСОБА_6 належні йому частки власності: 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 та 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , щоб в подальшому зі своєю сестрою успадкувати відповідні квартири, суд не може покласти в основу рішення, оскільки станом на день розгляду даної справи у відповідача ОСОБА_5 відсутнє будь-яке майно на праві власності (а.с.15-22). При цьому ним не виконані грошові зобов`язання за договором позики від 23.10.2025 року і не повернута позивачці позика в розмірі 30 000 доларів США. З цього приводу неспроможними є показання свідка ОСОБА_8 , допитаної в судовому засіданні, яка є рідною сестрою відповідача ОСОБА_5 і рідною донькою відповідачки ОСОБА_6 .

Згідно ч.1, ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачає ч.1, ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1, ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.1, ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як наголошує п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Законодавством встановлено, що для фіктивних правочинів характерно те, що у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Із визначення фіктивного правочину, яке міститься у ч.1, ст.234 ЦК України випливає, що його ознаками є: 1) наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує фіктивні та удавані наміри сторін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин може бути укладений у протизаконних цілях (наприклад, фальшиве дарування майна - без наміру передати право власності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів) або без таких цілей. При цьому намір сторін зовнішньо завжди виглядає пристойно, оскільки вони у будь-якому разі декларують бажання правомірних наслідків. Фіктивний правочин є нікчемним, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, оскільки сторони ніяких дій щодо здійснення фіктивного правочину не вчиняли, суд, як правило, у таких випадках виносить рішення тільки про визнання такого правочину недійсним, без застосування інших наслідків.

Як зазначено в п.39-42 та п.51-62 Постанови Верховного Суду від 9.10.2024 року у справі №753/11262/23, провадження №61-9452св24 за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року в справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України вбачається, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду інтересам інших учасників правовідносин, з якими він пов`язаний зобов`язаннями.

Зазначений правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі №910/7547/17, на яку містяться посилання в касаційній скарзі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №369/11268/16-ц, зазначено, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання зобов`язань. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №747/306/19).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч.3, ст.12; ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи докази, надані сторонами по справі, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_5 , відповідач по даній справі і позичальник 30 000 доларів США за договором позики від 23.10.2025 року, до дати виконання зобов`язання 20.12.2025 року за договором позики від 23.10.2025 року відчужив шляхом дарування частки нерухомого майна - двох квартир, які належали йому на праві власності, уклавши договір дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 та 1/3 частину квартири АДРЕСА_7 , а саме на користь своєї матері ОСОБА_6 , продовжував бути в першій квартирі зареєстрований і безпосередньо проживати, вести спільне господарство і мати спільний бюджет з обдарованою, тому дане відчуження нерухомого майна відбулось з метою ухилення від виконання договору позики від 23.10.2025 року, діючи умисно і узгоджено з іншим відповідачем ОСОБА_6 по даній справі, обдарованою по спірним договорам, в інтересах власної сім`ї і на шкоду позикодавцю ОСОБА_4 з метою унеможливити задоволення звернення стягнення на спірне майно, що є зловживанням своїми правами і свого права власності, оскільки він використовує правомочність розпорядження майном на шкоду інтересам інших учасників правовідносин, з якими він пов`язаний борговими зобов`язаннями. За таких обставин суд вважає необхідним визнати договір дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений 29.10.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., індексний номер рішення: 81591258, недійсним і скасувати номер відомостей про речове право: 62102928 та визнати договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений 5.12.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., індексний номер рішення: 82226687, недійсним і скасувати номер відомостей про речове право: 62623581.

Згідно ст.133; 141 ЦПК України оскільки предмет позову задоволено судом частково, тому з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_4 необхідно стягнути 16 640 грн. судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, сплаченого останньою при зверненні до суду з даним позовом, що було документально підтверджено (а.с.11). Також з обох відповідачів на користь позивачки необхідно стягнути ) 2 129 грн. 92 коп. судового збору (а.с.43) в рівних частках з кожного в зв`язку із задоволенням вимог про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 137; 141; 223; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.202; 203; 207; 215; 526; 527; 610-611; 612; 614; 625; 626; 638; 717; 719; 1046-1050 ЦК України, ст.12; 81; 263 ЦПК України, Постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року, п.18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України, п.39-42 та п.51-62 Постанови верховного Суду від 9.10.2024 року у справі №753/11262/23, провадження №61-9452св24, п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року„Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_5 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 1 270 200 грн. в рахунок стягнення заборгованості за договором позики від 23.10.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярошенком С.В. і зареєстрованого у реєстрі за №39652, 16 640 грн. судового збору, а всього 1 286 840 грн.

В задоволенні частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 124 692 грн. пені за невиконання грошового зобов`язання за договором позики від 23.10.2025 року відмовити.

Визнати договір дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_11 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_12 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), посвідчений 29.10.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною, індексний номер рішення: 81591258, недійсним і скасувати номер відомостей про речове право: 62102928.

Визнати договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_11 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_12 ,(реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), посвідчений 5.12.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною, індексний номер рішення: 82226687, недійсним і скасувати номер відомостей про речове право: 62623581.

Стягнути з ОСОБА_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 2 129 грн. 92 коп. судового збору в рівних частках з кожного.

Повний текст рішення виготовлено 19.08.2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :