Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №463/3019/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/3019/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/2616/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

встановив:

01.04.2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №2641515 від 27.05.2024 року в розмірі 18032 грн. 63 коп., з яких: 11700 грн. – сума основного боргу, 482 грн. 63 коп. – заборгованість за процентами, 5850 грн. – заборгованість за процентами за понадстрокове користування позикою, та заборгованість за кредитним договором №32172-04/2024 в розмірі 11200 грн., з яких: 2800 грн. – сума основного боргу, 8400 грн. – заборгованість за процентами, а всього стягнути 29232 грн. 63 коп.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач покликався на наступні обставини укладення зазначених договорів.

27.05.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2641515.

14.06.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників №31 від 25.09.2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року, ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача на суму 18032 грн. 63 коп., з яких: 11700 грн. – сума основного боргу, 482 грн. 63 коп. – заборгованість за процентами, 5850 грн. – заборгованість за процентами за понадстрокове користування позикою.

Також, 19.04.2024 року між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №32172-04/2024.

20.08.2024 року між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20082024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс кредит» передає (відступає) ТОВ ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс кредит» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 20.08.2024 року до договору факторингу №20082024 від 20.08.2024 року, ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача на суму 11200 грн., з яких: 2800 грн. – сума основного боргу, 8400 грн. – заборгованість за процентами.

Відповідач своїх зобов`язань за договорами не виконав і не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки попередніх кредиторів, ні на рахунок ТОВ ФК «ЄАПБ», тому загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 29232 грн. 63 коп.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року позов ТОВ ФК «ЄАПБ» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором №32172-04/2024 від 19.04.2024 року в розмірі 11200 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «ЄАПБ» судовий збір в розмірі 1160 грн. 13 коп.

Стягнуто з ТОВ ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просив його змінити: в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №32172-04/2024 від 19.04.2024 року, шляхом зменшення процентів за користування кредитом, які підлягають до стягнення, з 8400 грн. до 123 грн. 14 коп., та, відповідно, зменшення загального розміру заборгованості з 11200 грн. до 2923 грн. 14 коп.; та в частині розподілу судових витрат, шляхом зменшення розміру судового збору із 1160 грн. 13 коп. до 302 грн. 80 коп., та збільшення розміру витрат на правничу допомогу із 4500 грн. до 8100 грн., а також вирішити питання розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, стягнувши судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3270 грн. 24 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що обставини укладення кредитного договору №32172-04/2024 від 19.04.2024 року в електронній формі стороною відповідача фактично визнаються і не оспорюються, однак, відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості за вказаним кредитним договором в частині нарахування процентів за ставкою 2,50% в день.

Вказує, що відповідач у відзиві на позовну заяву навів свій розрахунок заборгованості, проте, суд такий до уваги не взяв.

Зазначає, що 22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року. Цим Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, статтю 8 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%», а оскільки кредитний договір №32172-04/2024 укладено 19.04.2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, то проценти у відповідності до чинного законодавства повинні бути нараховані у розмірі, що не перевищує 1% в день.

Зауважує, що умови кредитного договору не було приведено у відповідність до Закону України «Про споживче кредитування» в частині нарахування процентів, тому такі неправомірно нараховувались за денною процентною ставкою – 2,50%, а отже, умови кредитного договору, які враховують стандартну процентну ставку з перевищенням 1% в день, є нікчемними. Такими, за позицією відповідача, є п.1.4.1 кредитного договору, а також графік платежів до кредитного договору.

Зазначає, що Законом України «Про споживче кредитування» встановлюється максимальна процентна ставка в розмірі 1%, але вважає, що в даному випадку її застосувати не можна, оскільки в силу нікчемності вищезазначених пунктів про нарахування процентів такі умови в договорі є неузгодженими, тому, відповідно до положень ч.1 ст.1048, ч.ч.1, 3 ст.1054 ЦК України проценти повинні бути нараховані на рівні облікової ставки НБУ за відповідний період.

Додає, що з інформації, опублікованої на сайті НБУ, слідує, що в 2024 році розмір облікової ставки становив: з 26.01.2024 року по 14.03.2024 року – 15,0%, з 15.03.2024 року по 25.04.2024 року – 14,5%, з 26.04.2024 року по 13.06.2024 року – 13,5%, з 14.06.2024 року по 12.12.2024 року – 13,0%.

Навівши власний розрахунок, відповідач погоджується сплатити 123 грн. 14 коп. процентів за користування кредитом.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив, що денна процентна ставка в розмірі 2,50% є застосовуваною та законною для договорів, укладених до 20.08.2024 року, оскільки Законом України від 22.11.2023 року №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що проценти нараховуються у розмірі, які не перевищують 1% в день, для кредитних договорів, які було укладено після 24.12.2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ФК «ЄАПБ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін. Зазначає, що позивачем доведено факт укладання відповідачем кредитним договорів в електронній формі, обґрунтовано розмір заборгованості за вказаними договорами, тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 04.08.2026 року, є дата складення повного судового рішення – 14.08.2026 року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно із статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №32172-04/2024 від 19.04.2024 року, а саме: в частині визначення розміру заборгованості по процентах за користування кредитними коштами, то, відповідно до приписів статті 367 ЦПК України, в іншій частині рішення по суті вирішення спору апеляційним судом не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, згідно з якою, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Судом встановлено, що 19.04.2024 року між ТОВ «Аванс кредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №32172-04/2024, який підписано електронним підписом позичальника НОМЕР_1 .

За умовами договору, відповідач отримав кредит у розмірі 2800 грн. (п.1.1), зі сплатою процентів за ставкою 2,50% в день (п.1.4.1), із строком кредитування – 120 днів (п.1.2), до 16.08.2024 року.

Згідно пункту 1.6 договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національні валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_2 .

У додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №32172-04/2024 від 19.04.2024 року наведено графік платежів за кредитом, який також підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом НОМЕР_1 .

Переказ коштів 19.04.2024 року в сумі 2800 грн. на карту НОМЕР_2 підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 30.01.2025 року за вих. №3466_250130174041.

20.08.2024 року між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20082024, за умовами якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило ТОВ ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.

20.08.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ ФК «ЄАПБ» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу №20082024 від 20.08.2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 20.08.2024 року до договору факторингу №20082024 від 20.08.2024 року, ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №32172-04/2024 у сумі 11200 грн., з яких: 2800 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 8400 грн. – заборгованість за процентами.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №32172-04/2024 від 19.04.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Аванс кредит» станом на 20.08.2024 року становить 11200 грн., з яких: 2800 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 8400 грн. – заборгованість за процентами.

На виконання вимоги від 19.05.2025 року АТ «Універсал Банк» надав інформацію про наявність відкритих рахунків в АТ «Універсал Банк» на відповідача ОСОБА_1 та видачу картки №5375414116295592, а також виписку по рахунку, з якої вбачається про зарахування коштів в сумі 2800 грн. 19.04.2024 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних ТОВ ФК «ЄАПБ» в частині стягнення заборгованості №32172-04/2024 від 19.04.2024 року, суд першої інстанції виходив із обгрунтованості позовних вимог. Зокрема, стягуючи 8400 грн. процентів за користування кредитними коштами, суд не взяв до уваги наданих стороною відповідача розрахунків, де розмір процентів розрахований з урахуванням ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» і такий становить 3360 грн.

З таким висновком колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

За правилами ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частини першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

У своїй постанові від 07 квітня 2021 року у справі №623/2936/19 Верховний Суд зробив висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.

Приписами ст.ст.525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За положеннями статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Приписами статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , маючи намір отримати в позику грошові кошти, ідентифікував себе на веб-сайті товаритва https://credisend.com.ua, та пройшов реєстрацію на офіційному веб-сайті товариства. Під час здійснення реєстрації відповідач створив особистий кабінет та надав всі особисті дані (ПІБ, дані паспорта, РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце реєстрації), чим фактично надав згоду на обробку персональних даних.

Для безпосереднього оформлення кредиту відповідач обрав бажану суму кредиту, строк кредитування, самостійно вніс номер банківської картки та підтвердив, що ознайомлений з Правилами надання коштів у позику, які теж підписав одноразовим ідентифікатором.

Після прийняття позичальником умов кредитного договору 19.04.2024 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Аванс кредит» договір про надання споживчого кредиту, який підписано відповідачем відповідно до вимог ч.ч.6, 8 ст.11, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на особистий телефонний номер ОСОБА_1 .

Вказані обставини не заперечуються та визнаються відповідачем, а тому, в силу ч.1 ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Також відповідачем не заперечується отримання коштів в сумі 2800 грн. у позику та їх неповернення, як первісному кредиторові (ТОВ «Аванс кредит), так і позивачу у справі (ТОВ ФК «ЄАПБ»).

Таким чином, суму заборгованості за основним боргом в розмірі 2800 грн. судом стягнуто правомірно.

Разом з тим, задовольняючи вимогу позивача про стягнення процентів за користування кредитними коштами в сумі 8400 грн., за процентною ставкою 2,5% в день, суд першої інстанції не врахував наступного.

У відповідності до пункту 10 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчим кредитуванням є правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», денною процентною ставкою визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Закон №3498-IX), який набрав чинності 24.12.2023 року. Цим законом доповнено ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч.4 цієї статті, не може перевищувати 1%.

Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п.5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з тим, частиною четвертою розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом слід привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

У справі, що переглядається, договір між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 про надання фінансового кредиту №32172-04/2024 укладений 19.04.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому ТОВ «Аванс кредит» мав привести свою діяльність та документи у відповідності з вимогами цього Закону, зважаючи на порядок укладення договору із ОСОБА_1 .

Дійсно, пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів 2,5%, протягом наступних 120 днів 1,5%.

Однак, перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону.

Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу 1 цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Зазначене указує на те, що строк, встановлений в п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлювався для договорів укладених до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», якщо строк дії договорів продовжувався після набрання чинності Законом.

Таким чином, умови договору про надання фінансового кредиту №32172-04/2024 від 19.04.2024 року щодо встановлення денної процентної ставки вище 1% є нікчемними в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Нікчемний правочин (ч.2 ст.215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

За таких обставин, підлягає перерахуванню розмір нарахованих позивачем процентів за користування відповідачем кредитними коштами з урахуванням указаних вище приписів, виходячи з максимального розміру денної процентної ставки, що становить 1%, а саме: за період з 19.04.2024 року по 16.08.2024 року (120 днів). Оскільки тіло кредиту – 2800 грн., то розмір процентів становитиме 3360 грн. (2800*1%*120=3360).

Саме такий розмір процентів був розрахований відповідачем при поданні відзиву на позовну заяву, однак, безпідставно не врахований судом першої інстанції при вирішенні спору по суті.

Доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах, у зв`язку з нікчемністю положень кредитного договору в частині визначення розміру процентної ставки, підлягає застосуванню ставка НБУ, як процентна ставка за кредитним договором, укладеним з відповідачем, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», денною процентною ставкою за договором споживчого кредитування визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до таких витрат включаються: доходи кредитодавця у виді процентів, комісії кредитодавця та супутні витрати тощо, внаслідок чого обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (ч.3 ст.8 Закону).

Враховуючи вказані положення цього Закону, його частиною п`ятою статті 8 встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї ж статті, яка не може перевищувати 1 %.

Отже, сторони укладаючи договір про надання фінансового кредиту №32172-04/2024 від 19.04.2024 року повинні були діяти у межах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», при визначенні ними розміру денної процентної ставки, максимальний розмір якої не міг бути більшим, ніж той, що встановлено у частині п`ятій статті 8 цього Закону, оскільки за умовами укладеного договору передбачили її сплату позичальником виключно за користування кредитними коштами в межах строку кредитування.

Тобто, надаючи розрахунок боргу за договором та визначаючи заборгованість за процентами за користування кредитом, кредитор нарахував їх ОСОБА_1 відповідно до умов договору, але з порушенням вимог частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, проценти, які може планувати отримати кредитор від позичальника при належному виконанні ним умов договору протягом усього строку кредитування, нараховуються у розмірі, який враховується при обчисленні як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки, тобто розмір таких процентів за користування кредитом на день при належному виконанні зобов`язань не повинен бути більшим, ніж максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений у відповідному Законі.

Отже, за положеннями частини першої статті 1048 ЦК України у позивача, як кредитора, є право на отримання від позичальника процентів, нарахування яких передбачено умовами укладеного між ними договору, але за розміром, що встановлений в законі, тобто не більше, ніж 1% на день. Тому підстав для розрахунку процентів за обліковою ставкою НБУ немає, оскільки умовами договору та законом визначено порядок їх нарахування та максимально можливий розмір.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за процентами, у відповідності до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», становить 3360 грн., тому рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягуваної з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №32172-04/2024 від 19.04.2024 року підлягає зміні, шляхом її зменшення з 11200 грн. до 6160 грн., за рахунок зменшення розміру стягуваних процентів за користування кредитними коштами із 8400 грн. до 3360 грн.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову – на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою ТОВ ФК «ЄАПБ» сплатило судовий збір у розмірі 3028 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №102390 від 18.03.2025 року.

Зважаючи на вимоги статті 141 ЦПК України та наслідки розгляду справи апеляційним судом – часткове задоволення позову (21%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 635 грн. 88 коп.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3270 грн. 24 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.4472685524.1 від 23.07.2025 року, тому, за наслідками вирішення справи апеляційним судом, відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача підлягає судовий збір у розмірі 2507 грн. 18 коп. (3270,24 – (635,88*1,5*0,8)).

Враховуючи те, що за наслідками розгляду справи апеляційним судом на позивача покладено більший розмір судового збору, то він має сплати на користь відповідача різницю у розмірі 1871 грн. 30 коп.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).

У справі, що переглядається, встановлено, що одночасно з поданням до суду відзиву на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Цокало Т.М. просила про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу надано: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 12.05.2025 року, договір №1258 від 11.05.2025 року, квитанцію №1258 від 11.05.2025 на суму 9000 грн., детальний опис робі (надання послуг).

У відповіді на відзив позивач ТОВ ФК «ЄАПБ» зазначив, що судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн. є неспівмірними із складністю справи, не відповідають критерію реальністю таких витрат та розумності їхнього розміру.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції врахував складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), заперечення сторони позивача і, на переконання суду апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення 4500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, який буде відповідати критерію реальності наданих послуг.

При цьому, колегія суддів зауважує, що визначена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ ФК «ЄАПБ» на його користь 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених на стадії апеляційного розгляду справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до апеляційної скарги долучено такі докази: ордер на надання правничої допомоги Михайлишину М.Б. від 23.07.2025 року, договір №1258 від 11.05.2025 року, квитанцію №1258-1 від 21.07.2025 року на суму 3000 грн., детальний опис робіт (надання послуг) на суму 3000 грн. (фіксована оплата) за написання апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ФК «ЄАПБ» зазначило, що судові витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, не відповідають критерію реальністю таких витрат та розумності їхнього розміру.

Ураховуючи зазначені вище норми процесуального права та часткове задоволення апеляційної скарги, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених на стадії апеляційного розгляду справи.

Таким чином, з наведених вище мотивів, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №32172-04/2024 від 19.04.2024 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», змінити, зменшивши його до 6160 гривень, з яких: 2800 гривень – заборгованість за основною сумою боргу та 3360 гривень – заборгованість за процентами.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1871 гривні 30 копійок.».

В решті рішення суду – залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 серпня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич