Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №367/3353/24 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3353/24

Провадження №2/367/2539/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

18 серпня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.

при секретарі Пронченко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру, –

в с т а н о в и в :

В квітні 2024 року до Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діють адвокати Коротюк М.Г. та Лисенко С.М., з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього. В подальшому позивачем подано заяву про зміну предмету позову у якій він також просив визнати відсутніми у ОСОБА_2 майнових прав на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 був замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку в місті Ірпінь, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:143:0095 під багатоповерхову житлову забудову. Вказана земельна ділянка перебуває в користуванні ОСОБА_1 на підставі договору суборенди від 28.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Лагодою О.С. за реєстровим № 557. Багатоповерховий житловий багатоквартирний будинок будувався в тому числі за рахунок залучених позивачем коштів фізичних осіб на підставі договорів про спільну діяльність. В 2014 році інтереси ОСОБА_1 з питань залучення коштів фізичних осіб для будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , представляла громадянка ОСОБА_3 на підставі довіреності від 28.03.2014 року реєстровий № 558, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., яка діяла до 28.03.2019 року. 23.12.2014 р. ДАБІ в Київській області було зареєстровано декларацію про готовність багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації (реєстраційний номер – КС 143143570054). У відповідності до вказаної декларації будинок містив 9 поверхів, 126 квартир, загальна площа житлових та нежитлових приміщень в будинку складала – 6343,3 кв.м.. Квартира АДРЕСА_2 була передана замовником будівництва позивачем ОСОБА_1 третій особі ОСОБА_5 на підставі договору про спільну діяльність від 18.06.2014 року, акту розподілу житлових площ від 26.12.2014 року, акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність від 10.12.2014 року. На підставі вказаних документів ОСОБА_5 було внесено відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 до Державного реєстру речових прав. Грошові кошти від ОСОБА_5 за квартиру АДРЕСА_2 було отримано ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до укладених договорів, що підтверджено нотаріально посвідченою заявою самого ОСОБА_1 від 27.03.2024 року № 197. 23.01.2024 року ОСОБА_5 було відчужено квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (в рівних частках по частці квартири кожному з покупців) на підставі договору купівлі-продажу № 15 від 23.01.2024 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Шевченко Ю.В. Як зазначає в позовній заяві позивач ОСОБА_1 , останній в березні 2024 року дізнався про те, що відповідачем ОСОБА_2 було подано скаргу до Міністерства юстиції України з приводу реєстрації речових прав щодо квартири АДРЕСА_3 . В ході ознайомлення із матеріалами вищезгаданої скарги позивачем було з`ясовано, що від імені позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності відповідачем ОСОБА_3 було укладено із іншим відповідачем ОСОБА_4 (батько ОСОБА_2 ) в інтересах відповідача ОСОБА_2 (донька ОСОБА_3 ) договір про спільну діяльність від 04.09.2014 року, а також підписано 26.12.2014 року акт розподілу площ, та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.12.2014 року. На підставі вищевказаних документів відповідач ОСОБА_2 звернулася до Міністерства юстиції України та мотивувала свою скаргу до тим, що квартира АДРЕСА_3 , належить їй на праві власності, як інвестору, за що вона сплатила ОСОБА_1 грошові кошти. На підтвердження сплати ОСОБА_1 грошових коштів відповідач ОСОБА_2 посилалась на заяву ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) про повне внесення внесків у спільну діяльність від 12.03.2015 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., реєстровий № 130. Міністерство юстиції України наказом № 716/5 від 18.03.2024 року задовольнило скаргу ОСОБА_2 , рішення про державну реєстрацію речових прав щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 було скасоване. Також позивач ОСОБА_1 подану позовну заяву мотивував тим, що не знав взагалі про існування вказаного договору, відповідач ОСОБА_3 , як повірений, не інформувала довірителя ОСОБА_1 про вчинені від його імені правочини із ОСОБА_2 (в особі ОСОБА_4 ) щодо квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не давав своєї згоди ОСОБА_3 , як довіритель на те, щоб остання укладала від його імені правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не отримував жодних коштів та/або внесків в іншій формі від ОСОБА_2 , ОСОБА_4 або ОСОБА_3 за квартиру АДРЕСА_2 ні в сумі 144 330 грн., ні в іншому розмірі. Також зазначено, що ОСОБА_1 (в особі свого представника – адвоката Лисенко С.М.) звернувся із відповідною заявою за фактом шахрайських дій ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Київської обласної прокуратури. 22.03.2024 року Київською обласною прокуратурою було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024110000000122 від 22.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. В подальшому за клопотанням представника позивача – адвоката Коротюка М.Г. судом було долучено до матеріалів даної цивільної справи повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 02.06.2025 року та ОСОБА_2 від 20.06.2025 року, яке було здійснено старшим слідчим СВ Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області Карпенком М.М., у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України. Листом Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області №138248-2025 від 26.06.2025 року, підписаним старшим слідчим Карпенком М.М., адвокату Коротюку М.Г., було надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42024110000000122 від 22.03.2024 року у цивільних справах, зокрема і у справі №367/3353/24. В позовній заяві позивач ОСОБА_1 стверджував, що оспорюваний договір про спільну діяльність від 04.09.2014 року було виготовлено значно пізніше, ніж у вересні 2014 року, а копії договору про спільну діяльність від 04.09.2014 року, акту розподілу площ від 26.12.2014, акту звірки внесених учасниками внесків від 10.12.2014 року були виготовлені відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вже в 2024 році для подання відповідної скарги до Міністерства юстиції України з метою незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_3 . В позовній заяві позивач ОСОБА_1 повідомив, що про нотаріально посвідчену заяву від 12.03.2015 року за реєстровим № 130 йому нічого не відомо, оскільки він її не підписував, не давав вказівок ОСОБА_3 посвідчувати вказану заяву, не отримував від ОСОБА_3 жодної інформації про те, що вона, ніби-то, в його інтересах підписала вказану заяву, не отримував жодних коштів від ОСОБА_2 , ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 за квартиру АДРЕСА_2 у відповідності до заяви № 130 від 12.03.2015 року. Позивач зазначив, що дізнався про існування вказаної заяви та її зміст лише в березні 2024 року після того, як представник ОСОБА_1 – адвокат Лисенко С.М. отримав копії документів скарги ОСОБА_2 , до якої було долучено копію нотаріально посвідченої заяви від 12.03.2015 року № 130. В позовній заяві ОСОБА_1 послався на те, що заява від 12.03.2015 року № 130, - є підробною та нотаріусом Копейчиковим І.В. в дійсності ніколи не посвідчувалась. Відповідно до листа Центрального МРУ МЮ (м. Київ) наданого у відповідь на звернення адвоката Лисенка С. М. вбачається, що Наказом Міністерства юстиції України від 30.06.2021 року № 2345/5, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю ОСОБА_9 анульовано, а документи вказаного нотаріуса за 2011-2020 роки передано 22.02.2021 року до Київського обласного державного нотаріального архіву. Згідно листа Київського обласного державного нотаріального архіву від 01.04.2024 року вих. № 642/01-17 вбачається, що приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В. було передано всі реєстри для реєстрації нотаріальних дій, крім реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2015 рік. В той же час на вимогу суду відповідачі не надали на дослідження оригінал заяви від 12.03.2015 року за реєстровим № 130, її фактичне існування не підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи наведені обставини, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою (в редакції заяви про зміну предмету позовних вимог від 14.11.2024 року), в якій просив суд: 1. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 04.09.2014 року укладений між ОСОБА_1 (в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (в особі законного представника ОСОБА_4 ) та додатки до нього (акт розподілу площ від 26.12.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.12.2014 року). 2. Визнати відсутнім у ОСОБА_2 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 04.09.2014 року.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 24 червня 2024 року відкрито провадження по справі та витребувано у Київського обласного державного нотаріального архіву(вулиця Северинівська, 34, Ірпінь, Київська область, 08200): копії сторінки Реєстру для вчинення нотаріальних дій приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича з відомостями про посвідчення заяви від 12.03.2015 р. №130 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; документів поданих для вчинення нотаріальної дії (посвідчення заяви від 12.03.2015 р. №130 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 ) з документів нотаріального діловодства приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича; відомостей архіву приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича відносно того, яка саме нотаріальна дія та за участю яких осіб була вчинена приватним нотаріусом Копейчиковим Іваном Володимировичем 12.03.2015р. за реєстровим №130; уповноважено представників позивача ОСОБА_1 - адвокатів Коротюка Михайла Геннадійовича та Лисенко Сергія Миколайовича, що діють незалежно один від одного, на отримання доказів з Київського обласного державного нотаріального архіву.

Листом Київського обласного державного нотаріального архіву від 01.04.2024 року вих. № 642/01-17 повідомлено суд, що приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В. було передано всі реєстри для реєстрації нотаріальних дій, крім реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2015 рік.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2024 року:

Витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наступні докази: оригінал договору про спільну діяльність від 04.09.2014р. укладеного між ОСОБА_10 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 та Дащенко А.В., в особі законного представника ОСОБА_4 ; оригінал акту розподілу площ житлового будинку та приймання-передачі квартир (нежитлових приміщень) складений 26 грудня 2014 р.; оригінал акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність складений 10 грудня 2014 р.; оригінал заяви ОСОБА_3 , від імені ОСОБА_1 від 12.03.2015 р., засвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованої в реєстрі за № 130.

29.10.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Істоміна В.Л. повідомила суд про неможливість надання оригіналів запитуваних документів у зв`язку з тим, що вказані документи 01.06.2024 року в оригіналах були передані адвокату Півню К. В.

Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обставини, наведені в позовній заяві ОСОБА_1 визнали, підтвердили та просили позов задовольнити.

14.08.2024 року, заперечуючи проти позову, відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив, в якому відповідач, посилаючись на те, що умови укладеного між ОСОБА_3 (від імені ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 (від імені ОСОБА_2 ) договору про спільну діяльність з боку ОСОБА_2 виконані в повному обсязі, що є підставою для реєстрації права власності та внаслідок чого остання стала володільцем вказаної квартири. Вказані обставини на думку відповідача ОСОБА_2 підтверджувались заявою ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) про повне внесення у спільну діяльність від 12.03.2015 року нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., реєстровий № 130). Також відповідач ОСОБА_2 зазначила, що договір про спільну діяльність від 04.09.2014 року, акт звірки внесених учасниками справи внесків від 10.12.2014 року та акт розподілу площ від 26.12.2014 року, - було підписано ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (в особі ОСОБА_4 ) у визначений в цих документах день. У відзиві відповідач ОСОБА_2 також послалась на те, що з моменту укладення вищезазначених договорів нею регулярно і систематично здійснювалась оплата за комунальні послуги та обслуговування, що стосується квартири АДРЕСА_5 років ОСОБА_2 відкрито здійснювалось володіння та користування нерухомим майном, при цьому жодних претензій щодо її прав на квартиру АДРЕСА_2 з боку ОСОБА_1 або інших осіб не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві зазначила, що вважає себе законною володілецею квартири, а проведену державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_5 та подальше відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 незаконним.

З аналогічних підстав, які викладено у відзиві, відповідачем ОСОБА_2 14.08.2024 року було подано зустрічний позов у даній справі до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 18.06.2014 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та додатків до нього (акт розподілу площ від 26.12.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.12.2014 року).

Ухвалою суду від 18.09.2024 року було відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до розгляду з первісним позовом в рамках даної справи, з підстав не пов`язаності первісного позову із зустрічним, недоцільності спільного розгляду позовів та істотного розширення предмету доказування.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 процесуальним правом на подання відзиву не скористались.

У відзиві відповідачем ОСОБА_2 було поставлене питання ОСОБА_1 в порядку ст. 93 ЦПК України, відповіді на які було надано ОСОБА_1 шляхом подання нотаріально посвідченої заяви свідка № 695 від 19.08.2024 року.

У відповіді на відзив, заперечуючи проти доводів відповідача ОСОБА_2 , позивач послався на те, що обставини укладання договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та в подальшому між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , ОСОБА_6 не відносяться до предмету даного спору, жодним чином не доводять та не спростовують підстави позову та не підтверджують законність укладеного ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 спірного договору. Також у відповіді на відзив позивач послався на те, що наданий відповідачем ОСОБА_2 договір на обслуговування прибудинкової території було укладено з ОСОБА_3 , яка взагалі ніколи не мала жодних речових прав на спірну квартиру та не була там зареєстрована.

Місце проживання ОСОБА_2 не було зареєстроване в спірній квартирі. Таким чином, доводи відзиву про те, що відповідач ОСОБА_2 фактично володіла, користувалась та оплачувала комунальні послуги за спірну квартиру упродовж 2014-2023 року, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Заперечення на відповідь на відзив відповідачами не подавалось.

20.09.2024 року Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_5 направив на адресу суду пояснення, в яких підтвердив факт укладання договору про спільну діяльність щодо спірної квартири із позивачем ОСОБА_1 та проведення повним розрахунків із ним. ОСОБА_5 вважає позов, заявлений ОСОБА_1 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а укладені ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 договори та інші документи – фіктивними.

28.10.2024 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Істоміної В. Л. про долучення доказів (Копії витягу з ЄРДР від 17.06.2024 р., супровідного листа від 27.08.2024 р.).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29.10.2024 року було накладено штраф на відповідача ОСОБА_2 за невиконання ухвали суду від 30.07.2024 року та ненадання суду витребуваних оригіналів документів.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 04.12.2024 року суд тимчасово вилучив у адвоката Півня Костянтина Валерійовича для дослідження Ірпінським міським судом Київської області в рамках цивільної справи №367/3353/24: оригінал договору про спільну діяльність від 04.09.2014 р., який було підписано між Лєбєдєвим Т.В. (в особі ОСОБА_3 ) та Дащенко А.В. (в особі ОСОБА_4 ); оригінал акту звірки внесених учасниками внесків від 10.12.2014 р., який було підписано між Лєбєдєвим Т.В. (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (в особі ОСОБА_4 ); оригінал акту розподілу площ від 26.12.2014 р., який було підписано між Лєбєдєвим Т.В. (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (в особі ОСОБА_4 ), які знаходяться в розпорядженні адвоката Півня Костянтина Валерійовича, згідно договору про надання правової допомоги від 01.06.2024 р. та акту прийому-передачі від 01.06.2024 р.

Вказану ухвалу було направлено для примусового виконання до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).

Постановою державного виконавця від 19.03.2025 року в виконавчому провадженні № 77425294 було повернуто виконавчий документ до Ірпінського міського суду Київської області у зв`язку з тим, що витребувані документи у адвоката Півня К.В. відсутні, оскільки він їх повернув клієнту ( ОСОБА_2 ).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19.05.2025 року у справі № 367/3353/24 було призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2025 року у зв`язку з надходженням клопотання експертів, було відновлено провадження у справі №367/3353/24 та призначено підготовче судове засідання на 15.08.2025 року на 10 год. 15 хв.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19.08.2025 року зобов`язано відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою забезпечення проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 19.05.2025 року у справі № 367/3353/24, надати запитувані в клопотанні експертів від 18.07.2025 року № 5868/25-34/5866/25-33/5867/25-32 оригінали наступних документів: оригінал договору про спільну діяльність від 04.09.2014р. укладеного між ОСОБА_10 , в особі за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_4 ; оригінал акту розподілу площ житлового будинку та приймання-передачі квартир (нежитлових приміщень) складений 26 грудня 2014 р.; оригінал акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність складений 10 грудня 2014 р.;оригінал заяви ОСОБА_3 , від імені ОСОБА_1 від 12.03.2015 р., засвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованої в реєстрі за №130.

Зобов`язано відповідача ОСОБА_3 з метою забезпечення проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 19.05.2025 року, надати запитувані в клопотанні експертів від 18.07.2025 року № 5868/25-34/5866/25-33/5867/25-32 вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису та рукописних записів.

Зобов`язано відповідача ОСОБА_4 з метою забезпечення проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 19.05.2025 року, надати запитувані в клопотанні експертів від 18.07.2025 року № 5868/25-34/5866/25-33/5867/25-32 вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису та рукописних записів.

Зобов`язано відповідача ОСОБА_2 з метою забезпечення проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 19.05.2025 року, надати запитувані в клопотанні експертів від 18.07.2025 року № 5868/25-34/5866/25-33/5867/25-32 вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису та рукописних записів.

19.08.2025 року судом було направлено запит до експертної установи (Київський науково-дослідний інститут судових експертиз) з метою з`ясування думки експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Полтавської Я., Потійчук С., Ковальчук Л. щодо можливості проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19.05.2025 року у справі № 367/3353/24 за відсутності оригіналів досліджуваних документів: договору про спільну діяльність, датований 04.09.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи № 367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 36-42 в 1 томі; акт звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність, датований 10.12.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи № 367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 24, 27 в 1 томі; акту розподілу площ житлового будинку згідно договору про спільну діяльність, датованого 26.12.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи № 367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 28-33 в 1 томі; заяви, датованої 12.03.2015 року, реєстровий № 130, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., фотокопія якої міститься в матеріалах цивільної справи № 367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 105-106 в 1 томі.

Ухвала суду від 19.08.2025 року відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконана не була, оригінали запитуваних та необхідних для проведення експертизи документів, відповідачами надані не були.

02.10.2025 року на адресу суду надійшов лист експертної установи (Київський науково-дослідний інститут судових експертиз) від 26.09.2025 року з поясненнями експертів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , в яких експерти повідомили про неможливість проведення експертизи в разі ненадання оригіналів досліджуваних документів.

Враховуючи пояснення судових експертів, щодо неможливості проведення експертизи без оригіналів досліджуваних документів, суд, виходячи з принципу процесуальної економії, припинив проведення експертизи.

З урахуванням викладеного, судом було вжито всіх необхідних процесуальних заходів для виконання завдань підготовчого провадження, визначених в ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Ухвалою від 27.05.2026 року судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи належним чином повідомлені. До суду надійшла заява представника позивача Лисенка С.М., в якій просив проводити розгляд справи без участі сторони позивача, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про час, дату і місце проведення судового засідання.

Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про час, дату і місце проведення судового засідання.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 був замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку в місті Ірпінь, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:143:0095 під багатоповерхову житлову забудову.

Вказана земельна ділянка перебуває в користуванні ОСОБА_1 на підставі договору суборенди від 28.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Лагодою О.С. за реєстровим № 557.

Багатоповерховий житловий багатоквартирний будинок було збудовано на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 в тому числі за рахунок залучених позивачем коштів фізичних осіб на підставі договорів про спільну діяльність.

ОСОБА_3 на підставі довіреності від 28.03.2014 року реєстровий № 558, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., яка діяла до 28.03.2019 року представляла інтереси ОСОБА_1 з питань залучення коштів фізичних осіб для будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

23.12.2014 р. ДАБІ в Київській області було зареєстровано декларацію про готовність багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації (реєстраційний номер – КС 143143570054). У відповідності до вказаної декларації будинок містив 9 поверхів, 126 квартир, загальна площа житлових та нежитлових приміщень в будинку складала – 6343,3 кВ.М.

Квартира АДРЕСА_2 була передана замовником будівництва позивачем ОСОБА_1 третій особі ОСОБА_5 на підставі договору про спільну діяльність від 18.06.2014 року, акту розподілу житлових площ від 26.12.2014 року, акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність від 10.12.2014 року.

На підставі вказаних документів ОСОБА_5 було внесено відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 до Державного реєстру речових прав.

Грошові кошти від ОСОБА_5 за квартиру АДРЕСА_2 було отримано ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до укладених договорів, що підтверджено нотаріально посвідченою заявою самого ОСОБА_1 від 27.03.2024 року № 197.

23.01.2024 року ОСОБА_5 було відчужено квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (в рівних частках по частці квартири кожному з покупців) на підставі договору купівлі-продажу № 15 від 23.01.2024 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Шевченко Ю.В.

Разом з тим, Міністерством юстиції України наказом № 716/5 від 18.03.2024 року за скаргою ОСОБА_2 , рішення про державну реєстрацію речових прав щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 було скасоване.

За твердженням позивача ОСОБА_1 він не знав взагалі про існування вказаного договору, відповідач ОСОБА_3 , як повірений, не інформувала довірителя ОСОБА_1 про вчинені від його імені правочини із ОСОБА_2 (в особі ОСОБА_4 ) щодо квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не давав своєї згоди ОСОБА_3 , як довіритель на те, щоб остання укладала від його імені правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не отримував жодних коштів та/або внесків в іншій формі від ОСОБА_2 , ОСОБА_4 або ОСОБА_3 за квартиру АДРЕСА_2 ні в сумі 144 330 грн., ні в іншому розмірі.

ОСОБА_1 (в особі свого представника – адвоката Лисенко С.М.) звернувся із відповідною заявою за фактом шахрайських дій ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Київської обласної прокуратури.

22.03.2024 року Київською обласною прокуратурою було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024110000000122 від 22.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

В подальшому за клопотанням представника позивача – адвоката Коротюка М.Г. судом було долучено до матеріалів даної цивільної справи повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 02.06.2025 року та ОСОБА_2 від 20.06.2025 року, яке було здійснено старшим слідчим СВ Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області Карпенком М.М., у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України. Листом Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області №138248-2025 від 26.06.2025 року, підписаним старшим слідчим Карпенком М.М., адвокату Коротюку М.Г., було надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42024110000000122 від 22.03.2024 року у цивільних справах, зокрема і у справі №367/3353/24.

З долучених представником Позивача – адвокатом Коротюком М.Г. документів на підставі клопотання від 01.11.2025 року вбачається, що у кримінальному провадженні № 42024110000000122 від 22.03.2024 року слідчими вживались заходи щодо відшукання оригіналів документів, які мають значення і по даній цивільній справі № 367/3353/24 (зокрема щодо відшукання заяви № 130 від 12.03.2015р.):

06.06.2024 року слідчим було направлено запит на адресу ОСОБА_3 про надання оригіналів нотаріально посвідчених заяв № 130 від 12.03.2015р. Та № 220 від 05.04.2016р. (відповідь не отримано).

25.06.2024 року в будинку за місцем проживання ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 ) було проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді від 19.06.2024 р. № 759/12542/24 з метою відшукання оригіналів нотаріально посвідчених заяв № 130 від 12.03.2015р. та № 220 від 05.04.2016р. та інших документів, які були отримані чи виготовлені внаслідок здійснення протиправної діяльності.

В ході обшуку було вилучено деякі копії документів, щодо об`єктів нерухомого майна (квартир) в будинках по АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_7 . Оригінали документів віднайдено не було.

Таким чином, в ході проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42024110000000122 від 22.03.2024 року (зокрема обшук будинку ОСОБА_3 ) органу досудового розслідування не вдалось відшукати оригінали документів, які мають доказове значення в тому числі і для даної цивільної справи № 367/3353/24:

- договір про спільну діяльність, датований 04.09.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи №367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 36-42 в 1 томі;

- акт звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність, датований 10.12.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи №367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 24, 27 в 1 томі;

- акт розподілу площ житлового будинку згідно договору про спільну діяльність, датований 26.12.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи № 367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 28-33 в 1 томі;

- заяву, датовану 12.03.2015 року, реєстровий № 130, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., ксерокопія якої міститься в матеріалах цивільної справи № 367/3353/24 (№ провадження 2/367/1258/2025) на арк. 105-106 в 1 томі.

Виходячи з викладеного, вбачається, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухилилися від надання оригіналів досліджуваних документів до суду, а суд в свою чергу вжив вичерпних процесуальних заходів, спрямованих на їх отримання для перевірки доводів сторін на предмет їх обґрунтованості та законності.

Ухилення з боку відповідачів від виконання ухвали суду від 30.07.2024 року та ухвали від 19.05.2025 року, ненадання оригіналів витребуваних документів унеможливило проведення судової експертизи та створило перешкоди у встановленні судом дійсної дати та обставин підписання сторонами спірного договору та додатків до нього.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.

Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.

Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.

Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з`ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов`язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Отже, відсутність або, як у даній справі, підпис учинений повіреною особою без волевиявлення та згоди довірителя на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Схожий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що підписання правочину представником без належного волевиявлення особи, яку він представляв, свідчить про дефект волі та створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

У разі проставлення підпису повіреною особою без волевиявлення та згоди довірителя, в договорі, який за формою і змістом містить всі істотні умови, не можна стверджувати, що немає сторони договору, а тому договір є неукладеним. В такій ситуації сторона правочину формально є, як і є її підпис, проте особа, яка діяла від імені цієї сторони, не мала права та необхідного обсягу повноважень на вираження волі сторони договору про спільну діяльність, який до того ж не мав волі на укладення такого правочину. Тож за наведених умов можна стверджувати, що договір є укладеним, але оскільки не було волі та волевиявлення позивача, це має наслідком недійсність правочину, вчиненого від його імені шляхом протиправного вчинення правочину від його імені без його волевиявлення.

З огляду на те, що оспорюваний договір підписаний не позивачем, а іншою особою, то, на переконання суду, він є недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки укладений без внутрішньої волі та відповідного йому волевиявлення позивача на укладання такого договору.

Слід також звернути увагу на недобросовісну процесуальну поведінку відповідачів у даній справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити в його визнанні.

З огляду на положення ч. 10 ст. 84, ч. 1 ст. 109 ЦПК України та процесуальну поведінку відповідачів, яка проявилась у створенні перешкод суду в проведенні експертизи та з`ясуванні обставин укладення спірного договору та додатків до нього, суд вважає за можливе визнати факт того, що наступні документи:

- договір про спільну діяльність від 04.09.2014р. який було підписано між ОСОБА_10 , в особі за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_4

- акт розподілу площ житлового будинку та приймання-передачі квартир (нежитлових приміщень) від 26 грудня 2014 р., який було підписано між ОСОБА_10 , в особі за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_4

- акт звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність від 10 грудня 2014 р.

- заява ОСОБА_3 , від імені ОСОБА_1 про повне внесення внесків у спільну діяльність від 12.03.2015 р., посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованої в реєстрі за № 130 - не були складені та підписані сторонами в ту дату, яка вказана у зазначених документах, а тому наведені вище документи носять фіктивний характер.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що остання користувався спірною квартирою протягом 2014-2023 років та сплачувала за це комунальні послуги, не узгоджуються із матеріалами справи та не спростовують фіктивний характер спірного договору та додатків до нього.

Щодо посилань відповідачів на висновок експертів Запорізького відділення Дніпропетровського НДІСЕ № 636-24 від 05.09.2024 року, як на доказ того, що заява ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 № 130 від 12.03.2015 року була складена в дату, яка зазначена в цій заяві, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 106 ЦПК України, у висновку зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду.

Однак у висновку експертів Рясного П.О. та Будзієвського М.Ю. від 05.09.2024 року № 636-24, всупереч вимог ч. 5 ст. 106 УПК України, не вказано, що цей експертний висновок підготовлено для подання до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 108 ЦПК України, якщо експертне дослідження пов`язане з повним або частковим знищенням об`єкта експертизи або зміною його властивостей, залучений учасником справи експерт має повідомити відповідного учасника про наслідки проведення експертного дослідження, передбачені цим Кодексом, та одержати письмовий дозвіл на його проведення.

Натомість в тексті висновку № 636-24 від 05.09.2024 року відсутні відомості про те, що експертами Рясним П.О. та Будзієвським М.Ю. здійснювалось повідомлення замовника експертизи ОСОБА_3 про наслідки повного чи часткового знищення об`єкта дослідження, які визначено в ч. 3 та ч. 4 ст. 106 ЦПК України.

Вищевказані обставини свідчать про порушення експертами Рясним П.О. та ОСОБА_14 вимог п. 2 ч. 4 ст. 108 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 ЦПК, висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов`язку доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 106 ЦПК, висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи або змінено його властивості, до розгляду судом не приймається, крім випадків, коли особа, яка його подає, доведе можливість проведення додаткової та повторної експертизи з питань, досліджених у висновку експерта.

З огляду на наведене, до наданої стороною відповідача копії висновку експертів слід поставитись критично, оскільки означений висновок:

- призвів до створення перешкод правосуддю та знищенню доказів у цивільній справі;

- не відповідає вимогам п. 2 ч. 4 ст. 108 ЦПК України;

- не може бути прийнятий судом до розгляду в силу вимог ч. 4 ст. 106 ЦПК України;

- не відповідає вимогам ч. 5 ст. 106 ЦПК України;

- не враховує такий ключовий параметр дослідження, як умови зберігання досліджуваних документів та порівняльних зразків;

- містить помилки як в мотивувальній, так і в резолютивній частині, що впливають на його зрозумілість і достовірність;

- складений з порушенням положень п. 1.13, п. 3.4, п. 4.10 Інструкції;

- не має наукової достовірності з огляду на дослідження документів 8-9 річної давнини, різність рецептур паст кулькових ручок в об`єктах дослідження та в порівняльних зразках, невизначеність умов зберігання протягом 9 років як об`єктів дослідження, так і порівняльних зразків.

Суд також бере до уваги рішення № 4 дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 01.04.2025 року щодо дисциплінарної відповідальності експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Рясного Павла Олександровича та ОСОБА_14 , яке було винесено за скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Коротюка М.Г.

У відповідності до вказаного рішення, дисциплінарна палата ЦЕКК прийшла до висновку, що в діях експертів наявний склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 11 частини третьої статті 14 Закону України «Про судову експертизу», а саме порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 щодо оформлення висновку судового експерта. Зокрема, у рішенні № 4 також зазначається, що: - «Визначаючи вид стягнення, яке повинно бути застосоване до Експертів, дисциплінарна палата ЦЕКК враховує допущені ними порушення, їх очевидний характер, що свідчить про очевидну недбалість Експертів…»; - «У членів дисциплінарної палати ЦЕКК відсутні відомості про обставини, які б могли свідчити про неможливість Експертів належним чином дотримуватися законодавства при вирішенні поставлених перед ними завдань».

За результатами дисциплінарного розгляду експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_14 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до них дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Враховуючи зазначене, висновок експертів Рясного П.О. та ОСОБА_14 № 636-24 від 05.09.2024 року не можна вважати належним та достовірним доказом. Згідно ч. 1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, оскільки експертами Рясним П.О. та ОСОБА_14 під час проведення експертизи та складання висновку експертів № 636-24 від 05.09.2024 року було допущено ряд порушень законодавства України, зазначений експертний висновок № 636-24 від 05.09.2024 року не можна вважати допустимим доказом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією з загальних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Верховний Суд в постанові від 16.01.2019 року у справі № 521/17654/15-ц дійшов висновку про те, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме критеріям і уявленням про честь та совість.

В постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поведінка відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по відношенню по позивача ОСОБА_1 не відповідає критеріям добросовісності та була спрямована на зловживання довірою та використання наданої довіреності на зло довірителю.

В постанові КЦС ВС від 31.08.2022 року у справі № 761/4147/15-ц констатував, що «… з урахуванням експертних висновків не встановлено дійсної дати укладення оспорюваних правочинів, що виключає додержання сторонами виконання істотних умов договору, та, як наслідок, свідчить про відсутність при його укладенні тієї мети, що передбачена правочином». Також із змісту вказаної постанови КЦС ВС вбачається, що Верховний Суд кваліфікує правочини, які були оформлені значно пізніше, ніж вони датуються, як фіктивні правочини з посиланням на положення ст. 234 ЦК України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачі, укладаючи спірний правочин, не мали дійсного наміру приймати участь у будівництві багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , та сплатити замовнику будівництва грошові кошти в сумі 144 330 грн. 00 коп. в якості внеску у спільну діяльність, а мали на меті заволодіти квартирою в багатоквартирному будинку, який будувався на замовлення позивача, використовуючи фіктивний правочин.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Відповідні висновки наведені в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

Таким чином, спірний договір порушує права позивача, оскільки не відповідає волевиявленню позивача як сторони цього договору.

Відповідно визнання договору про спільну діяльність від 04.09.2014 року та додатків до нього (акту розподілу площ від 26.12.2014 року, акту звірки внесених учасниками внесків від 10.12.2014 року) недійсними, наведених в ст. 234 ЦК України, буде належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача та буде спрямоване проти виникнення нових спорів для остаточного вирішення цього спірного питання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є самостійним способом захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 645/6151/15-ц, «Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин».

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 про визнання відсутніми речового права відповідача ОСОБА_2 на спірну квартиру, варто звернути увагу на наступне.

Позивач обирає спосіб захисту свого права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Верховний Суд в постановах від 29.02.2024 у справі №922/1341/23 та від 27.06.2024 у справі № 916/3368/22 визнавав належним такий спосіб захисту, як «визнання відсутнім права». В постанові від 19.02.2024 року у справі № 567/3/22 КЦС ВС констатував, що «такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 констатується, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками Верховного Суду України, які були сформульовані в постанові від 21.11.2012 року у справі №6-134цс12, де ВСУ було констатовано, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Оспорюваний договір про спільну діяльність від 04.09.2014 року та додатки до нього (акт розподілу площ від 26.12.2014 року, акт звірки внесених учасниками внесків від 10.12.2014 року) породжує правову невизначеність для позивача, оскільки дають відповідачам підстави стверджувати про наявність в них речових прав на спірну квартиру, подавати заявки державним реєстраторам про реєстрацію за собою спірної квартири в ДРРП, а також подавати скарги до Міністерства юстиції України.

В п. 63 Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18 було констатовано, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Рішення Суду про визнання недійсними договорів, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 18.06.2014 року та між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від 23.01.2024 року, - відсутні. В ході судового розгляду встановлено, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 18.06.2014 року та між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від 23.01.2024 року, - відповідали волевиявленню сторін та мали реальні наслідки їх укладення та виконання.

Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 11.08.2021 р. у справі № 344/2483/18: «Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України)».

В постанові від 24.01.2024 року у справі № 291/86/20 КЦС ВС констатував, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

У постановах від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2) та від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що за відсутності у реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим законом.

Щодо посилань представника відповідача ОСОБА_2 на розгляд скарги останньої Міністерством юстиції України та подальше винесення наказу № 716/5 від 18.03.2024 року.

В цьому контексті суд звертає увагу на правовий висновок, викладений в п. 42 постанови КАС ВС від 02.08.2023 року у справі №320/7192/22, у відповідності до якого суд зауважив: «Тобто до Міністерства юстиції України оскаржується дія або бездіяльність відповідного державного реєстратора, а не факт незаконної реєстраційної дії, а тому розглядаючи таку скаргу відповідач повинен надавати оцінку безпосередньо діям державного реєстратора, а не факту незаконних реєстраційних дій».

Таким чином наказ Міністерства юстиції України № 716/5 від 18.03.2024 року, на який посилається представник відповідача ОСОБА_2 у відзиві стосується оцінки Міністерством юстиції України дій конкретного реєстратора, який, на думку Мін`юсту, припустився помилок та порушень під час вчинення реєстраційної дії в ДРРП. Однак вказаний наказ не може підтверджувати правомірність та дійсність правочинів укладених між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (в особі ОСОБА_4 ), оскільки вказане питання перебуває поза компетенцією Міністерства юстиції України та не було предметом дослідження з боку Мін`юсту. Отже наказ Мін`юсту № 716/5 від 18.03.2024 року, на який посилається представник відповідача, не спростовує доводи позовної заяви щодо фіктивності договорів, укладених між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (в особі ОСОБА_4 ) та не підтверджує наявність у відповідача ОСОБА_2 речових прав на спірну квартиру.

Відповідно, ОСОБА_1 має законний інтерес в тому, щоб відповідач ОСОБА_2 , якій позивач ОСОБА_1 , як замовник будівництва, не передавав майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , не могла на підставі спірного правочину та додатків до нього, заявляти речові (майнові) права на спірну квартиру, не могла звертатись із використанням копій спірних документів до реєстраторів, із скаргами до Міністерства юстиції України, намагаючись скасувати чи змінити існуючі в Державному реєстрі записи про речові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_8 .

З урахуванням викладеного, з метою повного розгляду даної справи, забезпечення відсутності необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, заявлена позивачем ОСОБА_1 позовна вимога про визнання відсутнім у відповідача ОСОБА_2 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 04.09.2014 року, - підлягає задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі ст.ст. 202, 203, 215, 388 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 15, 16, 81, 141, 263-268 ЦПК України суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру — задовольнити.

Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 04.09.2014 року укладений між ОСОБА_1 (в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (в особі законного представника ОСОБА_4 ) та додатки до нього (акт розподілу площ від 26.12.2014 року та акт звірки внесених учасником внесків від 10.12.2014 року).

Визнати відсутнім у ОСОБА_2 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 04.09.2014 року.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_9 ;

Відповідач 1: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_10 ;

Відповідач 2: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_10 ;

Відповідач 3: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_10 ;

Третя особа 1: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_11 ;

Третя особа 2: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_12 ;

Третя особа 3: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_13 .

Суддя: Я.В. Шестопалова