Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №156/794/26 — Іваничівський районний суд Волинської області

справа № 156/794/26

Провадження № 2/156/611/26

рядок статзвіту 69

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2026 року сел.Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Федечко М. О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/794/26 за позовом ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

учасники справи – не з`явилися,

в с т а н о в и в:

Короткий виклад обставин справи

01.07.2026 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог ствердила, що між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 26.09.2014 року розірвано. За час спільного проживання у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області (справа №156/1186/13-ц) з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 постановлено стягувати аліменти у твердій грошовій формі на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 600,00 гривень починаючи стягнення з 19.09.2012 року. Пізніше, Іваничівським районним судом Волинської області (справа №156/353/21) було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1 800,00 гривень щомісячно. З моменту стягнення аліментів відповідач сплачував аліменти не періодично, в примусовому порядку (через орган ВДВС).

У зв`язку з примусовим виконанням рішення суду 156/1186/13-ц державним виконавцем Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було встановлено, що відповідач є діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та отримує стабільний дохід.

Сторона позивача звертає увагу суду на той факт, що перебуваючи на службі у ЗС України матеріальний стан відповідача змінився у кращу сторону, оскільки суттєво збільшився. Сума аліментів, які стягуються в примусовому порядку з відповідача складає 1 800,00 гривень, що є заниженою сумою, дана сума абсолютно не покриває потреби дитини та суперечить її інтересам. Відповідач перебуває на військовій службі, отримує грошове забезпечення, є працездатною, фізично здоровою особою, зобов`язаний законодавством та має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина, беручи до уваги, розмір аліментів, який стягуються з відповідача в розмірі 1 800 грн., який не дає можливості забезпечити належний рівень життя, необхідний для розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини, що є підставою для зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від доходу.

Син проживає разом з нею та залишається на її повному утриманні, а також навчається у військовому ліцеї Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що підтверджується Довідкою від 07.08.2025 року №1347. Забезпечення навчання сина, придбання форми, додаткового забезпечення та побутових речей повністю лягло на її плечі. Крім того, перебуваючи в ліцеї, дитина періодично піддається сезонним та інфекційним захворюванням (зокрема, згідно з випискою медпункту ліцею від 09.05.2026 року, син хворів на вітряну віспу). Найголовнішим фактором, що зумовлює необхідність докорінної зміни способу стягнення аліментів, є значне погіршення стану здоров`я дитини, виявлення вроджених та хронічних патологій, які потребують постійного фінансового забезпечення, обстежень та лікування (копії медичних документів долучено).

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд змінити спосіб стягнення аліментів та стягувати аліменти з ОСОБА_3 на її користь на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

Позиція учасників процесу

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, однак 19.08.2026 року від адвоката Колодійчук Н.В. надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, не заперечили проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про що свідчить підтвердження в матеріалах справи.

Судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судові засідання по справі № 156/794/26 відповідача ОСОБА_3 .

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 07.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 156/794/26.

Судове засідання призначене на 04.08.2026 року відкладено у зв`язку з неявкою відповідача.

В судове засідання 19.08.2026 року сторони не прибули.

Відповідач причин неявки не повідомив, на адресу суду повернулось поштове відправлення, яким суд направляв відповідачу судову повістку про виклик з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з положеннями ч.ч.7,8 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є зокрема: день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, відповідно до положень ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Отже, у разі якщо судова повістка направлена судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.Таким чином, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, відсутність відповідача за адресою проживання, на яку направлялася повістка, не може бути перешкодою для розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що судові повістки про виклик до суду було направлено відповідачу за зареєстрованою адресою його місця проживання, згідно встановленої судом інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи.

Крім того, судовий виклик відповідача в судове засідання додатково здійснювався шляхом надсилання смс-повістки у додаток «Viber» за його номером мобільного телефону.

Суд також приймає до уваги те, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain).

У своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, Європейський суд з прав людини, вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статтею 43 ЦПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Сторона позивача, відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, подала клопотання про розгляд справи без їх участі. В силу вимог ч.ч. 8, 11 ст.128 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений про дату та місце розгляду справи, відтак підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Враховуючи наявність умов, передбачених ст.280 ЦПК України, 19.08.2026 року судом постановлено протокольну ухвалу про здійснення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 26.09.2014 року (а.с. 17).

Відповідно до свідоцтва про народження, відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.14)

У 2013 році на підставі рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 24.10.2013 року, було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі 600,00 грн щомісячно (а.с. 19).

Відповідно до відповіді головного державного виконавця Турійського ВДВС від 12.05.2014 року, заборгованість по аліментам ОСОБА_3 станом на 01.05.2014 року складала 4420,00 грн. (а.с. 20).

Постановою від 11.02.2022 року було відкрито виконавче провадження №68608228 на підставі звернення ОСОБА_1 на виконання рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 09.08.2021 яким збільшено розмір аліментів та стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 1800,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а.с. 21).

Також заступником начальника Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області була винесена постанова від 05.05.2026 року про накладення на ОСОБА_3 штрафу в розмірі 4680,00 грн., оскільки у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка перевищує більше одного року (а.с. 22).

Під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №68608228, заступником начальника Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області було встановлено, що ОСОБА_3 отримує дохід у військовій частині НОМЕР_1 , внаслідок чого була винесена постанова від 05.05.2026 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 23-24).

Відповідно до копії довідки Військового ліцею НАСВ ім. гетьмана Петра Сагайдачного від 07.08.2025 року, ОСОБА_4 зарахований на навчання у Військовий ліцей (а.с. 25).

Син сторін ОСОБА_4 має неналежний стан здоров`я, вроджені та хронічні патології (хвороби нирки та патології хребта) які потребують постійного фінансового забезпечення, обстежень та лікування, що підтверджується наданими виписками із медичної карти стаціонарного хворого (а.с. 26-31).

Застосоване судом законодавство

Згідно з ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно із ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.

При цьому закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.

Крім того, згідно з ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, Сімейний кодекс України встановлює підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому, право застосування норми закону належить виключно суду.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 року у справі № 6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 372/2393/17.

Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

Вказане узгоджується із висновком ВС, викладеним у постанові від 11.03.2020 року у справі №759/10277/18, згідно із яким спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Тобто, позивач наділений абсолютним правом на зміну способу стягнення аліментів.

Таким чином, зміна способу стягнення аліментів передбачає зміну їх розміру.

Змінюючи спосіб стягнення аліментів з платника, суд має визначити їх розмір за правилами, встановленими ст.182 СК України, тобто з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей і інших утриманців, наявності рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведених стягувачем аліментів витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інших обставини, що мають істотне значення.

При цьому суд повинен враховувати встановлені ч.2 ст.182 СК України гарантії прав дитини, а саме: розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Висновки суду

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, однак його було розірвано. У шлюбі у сторін по справі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на час розгляду справи навчається у Військовому ліцеї НАСВ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 09.08.2021 року ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі - 1800,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512 гривень на місяць.

Слід звернути увагу також на те, що з огляду на положення ч. 1 ст.161 ЦПК України, аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів на дитину можуть стягуватися навіть у безспірному порядку (в наказному провадженні).

Згідно з ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Враховуючи наведене вище, а також те, що відповідач є здоровою, працездатною людиною, та може отримувати стабільний дохід і виконувати передбачений законом обов`язок щодо утримання дитини, приймаючи до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, зважаючи на обов`язок обох батьків утримувати дитину, імперативну норму про можливість зміни саме способу стягнення аліментів, суд дійшов висновку, що визначена ще у 2021 році сума аліментів, на даний час, абсолютно не покриває потреби дитини щодо забезпечення її належного утримання та розвитку. ОСОБА_4 періодично піддається сезонним та інфекційним захворюванням, має виявлені вродженні та хронічні патології, а саме хвороби нирки та патології хребта у зв"язку з чим часто перебуває на стаціонарному лікуванні. Станом на теперішній час матеріальний стан відповідача змінився, він проходить військову службу, має стабільний дохід, що свідчить про наявність реальної можливості брати участь в утриманні дитини у більш справедливому та пропорційному розмірі ніж той, що визначений у твердій грошовій сумі в розмірі 1800,00 грн., а тому суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо зміни способу стягнення аліментів, ґрунтуються на положеннях Сімейного кодексу України, відповідають інтересам дитини, та підлягають до задоволення.

При цьому суд враховує, що відповідно до правової позиції викладеної в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 № 3, аліменти у новому розмірі сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано копію Договору №201 від 30.06.2026 року про надання правничої допомоги ОСОБА_1 , копію додатку №1 до Договору №201 від 30.06.2026 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №30/05 від 30.06.2026 року із сплатою суми 4000,00 грн. ОСОБА_1 , копією Акту прийому-передачі виконаних робіт до Договору №201 від 30.06.2026 року, копію ордеру серії ВІ №1409293 від 30.06.2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 гривень, оскільки такий розмір є документально підтвердженим, а також відповідає критеріям розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних адвокатом послуг.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із статті 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.

Згідно із ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір, в розмірі 1331,20 грн. в дохід держави.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, встановлений рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 09.08.2021 року у справі № 156/353/21.

Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання невнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

З дня набрання цим рішенням законної сили припинити стягнення аліментів на підставі заочного рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 09.08.2021 року в справі № 156/353/21.

Виконавчий лист по справі №156/353/21, виданий Іваничівським районним судом Волинської області 15.12.2021 на виконання рішення цього суду від 09.08.2021 року, відкликати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 19 серпня 2026 року.

Суддя М. О. Федечко