Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №761/9051/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/9051/26 Головуючий 1-ї інстанції: Ковтуненко В.О.

Провадження №33/824/3161/2026 Доповідач: Яковлева В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Яковлева В.С., з секретарем судового засідання - Шуленковою В.В., за участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В

Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вищою освітою, одруженої, яка працює на посаді головного спеціаліста відділу юридичного супроводження діяльності ДМС Департаменту юридичного забезпечення Державної міграційної служби України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.172-6 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави.

Стягнуто з ОСОБА_1 , у дохід держави судовий збір в сумі 665,60 (шістсот шістдесят) гривень 60 копійок.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2026 року у справі N?761/9051/26 та прийняти нову постанову, якою провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що вказана постанова є незаконною та необґрунтованою.

ОСОБА_1 вказує, що вперше була призначена на державну службу у січні 2024 року на посаду головного спеціаліста відділу юридичного супроводження діяльності ДМС Департаменту юридичного забезпечення Державної міграційної служби України, а тому не мала достатнього досвіду заповнення декларацій суб`єкта декларування.

Зазначає, що нею своєчасно подано щорічну декларацію за 2024 рік, у якій було зазначено відомості про чоловіка ОСОБА_2 як члена сім`ї, однак не відображено дохід, отриманий останнім від Національної академії внутрішніх справ, що стало підставою для складення НАЗК обґрунтованого висновку та подальшого оформлення протоколу про адміністративне правопорушення.

На думку апелянта, положення п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» не покладають на суб`єкта декларування обов`язку зазначати доходи члена сім`ї, які фактично не є його доходами та про які йому не було відомо. Зазначає, що аналогічний підхід застосовувався нею при заповненні декларацій за попередні роки, при цьому жодних зауважень з боку уповноважених органів не надходило, що давало підстави вважати обраний порядок декларування правомірним.

Вказує, що її чоловік є самостійним суб`єктом декларування та подав власну декларацію за 2024 рік, у якій повністю відобразив усі свої доходи, зокрема й ті, які стали предметом перевірки. При цьому у декларації чоловіка також не зазначалися доходи апелянта. На думку останньої, це свідчить не про намір приховати відомості, а про сформований порядок декларування подружжям власних доходів.

Стверджує, що відомості про дохід чоловіка фактично перебували у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі декларацій, не приховувалися від держави чи суспільства, а тому відсутні підстави вважати, що її дії були спрямовані на подання завідомо недостовірних відомостей.

Зазначає, що суд першої інстанції фактично обмежився встановленням факту незазначення відповідних відомостей у декларації, однак не встановив наявності прямого умислу, який є обов`язковою ознакою складу правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.

Також ОСОБА_1 звертає увагу на те, що суд безпідставно послався на неподання нею виправленої декларації протягом тридцяти днів, оскільки подання виправленої декларації є правом, а не обов`язком суб`єкта декларування. На її переконання, невикористання такого права не може свідчити про наявність умислу чи бути доказом вини.

При цьому зазначає, що під час проведення повної перевірки декларації вона надала НАЗК письмові пояснення та всі наявні документи, пояснивши, що неповне відображення відомостей не було навмисним та не переслідувало мети приховування інформації.

Крім того, після отримання листа НАЗК від 27 січня 2026 року № 405-01/4886-26 їй було надано можливість подати виправлену декларацію, яку вона добровільно подала 11 лютого 2026 року, усунувши всі виявлені недоліки. Зазначає, що для реалізації такого права вона додатково зверталася до НАЗК із проханням забезпечити технічну можливість подання виправленої декларації, що, на її думку, свідчить про добросовісність її поведінки та відсутність наміру приховувати будь-які відомості.

Наголошує, що інформація про подання чоловіком власної декларації за 2024 рік та відображені в ній доходи на момент подання нею декларації була їй невідома, а незазначення відповідного доходу було зумовлене відсутністю доступу до такої інформації, а не умислом на її приховування.

Також не погоджується з висновком суду про те, що вона не вжила вичерпних заходів для отримання інформації щодо доходів чоловіка. Вважає такий висновок необґрунтованим, оскільки суд не конкретизував, які саме заходи вона повинна була вжити, а чинне законодавство не містить визначення поняття «вичерпні заходи» та не покладає на суб`єкта декларування обов`язку вчиняти невизначене коло дій для підтвердження відсутності інформації. На її думку, застосування такого критерію суперечить принципу юридичної визначеності та призводить до розширеного тлумачення обов`язків суб`єкта декларування.

Крім відсутності складу адміністративного правопорушення, апелянтка вважає, що суд першої інстанції не врахував можливість застосування положень ст. 22 КУпАП та звільнення її від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого.

З цього приводу зазначає, що раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася, вперше перебуває на державній службі, негативних наслідків її дії не спричинили, інформація про доходи чоловіка не була прихована від держави та містилася у відкритому реєстрі декларацій, а тому ступінь суспільної шкідливості вчиненого є незначним.

Також звертає увагу, що суд не врахував наслідків притягнення її до адміністративної відповідальності, які не обмежуються накладенням штрафу, а полягають, зокрема, у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, що впливає на її професійну діяльність, ділову репутацію та приватне життя.

Додатково зазначає, що після ухвалення постанови отримала позитивну характеристику з місця роботи, яка підтверджує сумлінне виконання нею службових обов`язків, дотримання службової дисципліни та відсутність дисциплінарних стягнень.

Заслухавши доповідь судді, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч.1 ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 розділу ІІ «Порядок подання декларації» наказу Національного агентства з питань запобігання корупції від 23.07.2021 №449/21 «Про затвердження форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», щорічна декларація - декларація, яка подається відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону (щороку), абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону (після припинення діяльності (після звільнення)) у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року. Законом можуть бути встановлені інші строки подання щорічної декларації.

Частиною 4 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що упродовж 30 днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

У разі притягнення суб`єкта декларування до відповідальності за неподання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей, що підтверджується відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили, або рішенням Національного агентства, суб`єкт декларування упродовж 10 днів зобов`язаний подати відповідну декларацію, у тому числі виправлену декларацію з достовірними відомостями.

У разі самостійного виявлення суб`єктом декларування у декларації недостовірних відомостей після спливу терміну для подання виправленої декларації, передбаченого абзацом першим цієї частини, але до початку проведення Національним агентством повної перевірки цієї декларації, суб`єкт декларування може звернутися до Національного агентства з листом з поясненням причин, що призвели до внесення недостовірних відомостей та неподання виправленої декларації у зазначений термін, додавши підтвердні документи. Подані суб`єктом декларування таким чином відомості мають бути розглянуті Національним агентством під час повної перевірки цієї декларації.

Частиною 4 ст. 172-6 КУпАП передбачена відповідальність суб`єкта декларування за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Завідомо недостовірні відомості - слід розуміти інформацію, що має неправдивий, хибний характер, який суб`єкт декларування усвідомлював або міг усвідомлювати на момент подання декларації (такої, що повністю або частково не відповідає дійсності).

Суб`єктивна сторона зазначеного правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого та непрямого умислу, а саме: особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає настання суспільно-небезпечних наслідків та бажає їх настання, або свідомо припускає їх настання. Об`єктивна сторона правопорушення виражається в поданні завідомо недостовірних відомостей у декларації.

З огляду на викладені норми, на осіб, зазначених в них, покладено обов`язок самостійного подання декларації із зазначенням в ній достовірної інформації, тому за подання в декларації недостовірних відомостей і передбачено відповідальність за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП. Отже, необхідним є встановлення в першу чергу факту достовірності інформації, поданій у декларації.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації зазначаються відомості про наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, якщо сукупна вартість всіх грошових активів не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Згідно з абз. 5 п. 2 р. І Порядку щодо повноти заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 31.08.2021 № 553/21, недостовірні відомості у декларації - відомості, які не відповідають дійсності або є неправдивими, що підтверджено Національним агентством під час проведення контролю щодо повноти заповнення декларації, зокрема відомості, що відрізняються від відомостей, які містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, індивідуальних правових актах, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-телекомунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного спеціаліста відділу юридичного супроводження діяльності ДМС Департаменту юридичного забезпечення Державної міграційної служби України, маючи 9-ий ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби та будучи суб`єктом декларування відповідно до п.п. «в» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення п.7 ч.1 ст.46 Закону при заповненні і поданні нею 26.03.2025 до Національного агентства з питань запобігання корупції, щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, зазначила завідомо недостовірні відомості на суму 610348,91 грн, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч.4 ст.172-6 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дослідив усі наявні докази, надав їм оцінку відповідно до вимог ст. 252 КУпАП та навів мотиви, з яких визнав доведеними обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, а саме: даних протоколу про адміністративне правопорушення №136 від 03 березня 2026 року (а.с.1-10); даних Наказу Державної міграційної служби України від 09.01.2024 №7-к, ОСОБА_1 з 10 січня 2024 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу юридичного супроводження діяльності ДМС Департаменту юридичного забезпечення Державної міграційної служби України (а.с.55-56); данихприсяги державного службовця від 10 січня 2024 року (а.с.57); даних відомостей про призначення на посади державної служби, що є додатком 1 до Особової картки державного службовця (а.с.60), даних наказу Державної міграційної служби України від 13.02.2024 №45-к де вказано, що ОСОБА_1 присвоєно 9 ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби; даних висновку від 23.01.2026 щодо виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, складеного уповноваженою особою НАЗК стосовно ОСОБА_1 за результатами проведеної повної перевірки декларації встановлено, що остання зазначила недостовірні відомості, а саме у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 вперше була призначена на посаду державної служби та не мала достатнього досвіду заповнення декларацій суб`єкта декларування, апеляційний суд вважає безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, наказом Державної міграційної служби України від 09 січня 2024 року №7-к ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу юридичного супроводження діяльності ДМС Департаменту юридичного забезпечення Державної міграційної служби України, 10 січня 2024 року вона склала Присягу державного службовця, а наказом від 13 лютого 2024 року №45-к їй присвоєно 9 ранг державного службовця. Відтак вона є суб`єктом декларування у розумінні підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» та зобов`язана належним чином виконувати встановлені законом обов`язки. Відсутність значного досвіду перебування на державній службі не звільняє особу від дотримання вимог антикорупційного законодавства та не виключає відповідальності за їх порушення.

Доводи апеляційної скарги про те, що положення пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» не покладають на суб`єкта декларування обов`язку зазначати доходи члена сім`ї, які фактично не є його доходами, спростовуються змістом зазначеної норми.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі заробітна плата, із зазначенням виду доходу, його джерела та розміру. Таким чином, закон прямо покладає на декларанта обов`язок відобразити доходи членів сім`ї незалежно від того, що такі доходи не є його особистими.

Посилання апелянта на те, що аналогічний порядок заповнення декларацій застосовувався нею і в попередні роки, а будь-яких зауважень з боку уповноважених органів не надходило, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відсутність зауважень щодо раніше поданих декларацій не свідчить про правомірність такого способу декларування та не звільняє суб`єкта декларування від обов`язку дотримуватись вимог Закону при поданні кожної декларації.

Також спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що чоловік апелянта є самостійним суб`єктом декларування, подав власну декларацію за 2024 рік та відобразив у ній усі належні йому доходи.

Обов`язок щодо подання декларації є персональним та самостійним для кожного суб`єкта декларування. Подання членом сім`ї власної декларації не звільняє іншу особу від виконання вимог пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» та не усуває обов`язку зазначити у власній декларації відомості про доходи членів сім`ї.

Посилання апелянта на те, що інформація про доходи чоловіка фактично перебувала у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі декларацій та не приховувалась від держави чи суспільства, також не спростовують висновків місцевого суду.

Предметом розгляду у цій справі є не факт наявності відповідної інформації в інших державних інформаційних ресурсах, а виконання суб`єктом декларування встановленого законом обов`язку щодо подання повної та достовірної декларації. Наявність відомостей в іншій декларації або державному реєстрі не звільняє декларанта від виконання такого обов`язку.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги про відсутність прямого умислу на подання недостовірних відомостей.

Як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі та будучи обізнаною про те, що її чоловік є суб`єктом декларування, не вжила вичерпних заходів для отримання необхідної інформації або належного повідомлення НАЗК про її відсутність. При цьому прокурором у суді першої інстанції обґрунтовано зверталася увага на те, що форма декларації містить відповідні механізми повідомлення про відсутність певних відомостей, однак апелянт цією можливістю не скористалася.

Крім того, перед поданням декларації суб`єкт декларування підтверджує правильність і повноту зазначених у ній відомостей та ознайомлення з попередженням про відповідальність за подання недостовірної інформації, після чого підписує декларацію кваліфікованим електронним підписом.

Доводи апеляційної скарги про те, що подання виправленої декларації є правом, а не обов`язком суб`єкта декларування, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Як убачається зі змісту постанови, суд першої інстанції не пов`язував наявність складу адміністративного правопорушення із реалізацією або нереалізацією права на подання виправленої декларації. Предметом судового розгляду було встановлення факту подання декларації, яка містила завідомо недостовірні відомості, а тому наведені апелянтом аргументи не стосуються обставин, покладених судом в основу рішення.

Також, спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що апелянту не було відомо про доходи чоловіка та вона не мала доступу до відповідної інформації.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, самі лише посилання на необізнаність щодо доходів члена сім`ї не підтверджують відсутності вини, оскільки апелянтом не доведено, що нею були вжиті всі залежні від неї заходи для отримання такої інформації або належного повідомлення НАЗК про її відсутність.

Не погоджується апеляційний суд і з доводами апеляційної скарги щодо можливості застосування положень статті 22 КУпАП.

Вирішуючи питання про малозначність правопорушення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, його об`єкт, ступінь суспільної шкідливості, форму вини, розмір незадекларованих відомостей та інші обставини справи.

У цьому випадку ОСОБА_1 зазначила у декларації недостовірні відомості на загальну суму 610 348,91 грн, що значно перевищує встановлений законом поріг відповідальності за частиною четвертою статті 172-6 КУпАП. Вчинене правопорушення посягає на встановлений державою порядок здійснення фінансового контролю, який є одним із ключових елементів системи запобігання корупції, а тому не може розцінюватися як таке, що через малозначність не становить істотної суспільної шкідливості.

Посилання апелянта на позитивну характеристику, відсутність попередніх притягнень до відповідальності, негативні наслідки внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, а також можливий вплив такого рішення на її професійну діяльність і репутацію, характеризують особу правопорушника та могли бути враховані судом при визначенні виду й розміру адміністративного стягнення, однак не спростовують доведеності вини та не є підставами для закриття провадження у справі або застосування положень статті 22 КУпАП.

Апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а тому не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 294 КУпАП,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Київського апеляційного суду В.С. Яковлева