Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №380/3815/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3815/25 пров. № А/857/30344/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

представника позивача Луки Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року (головуюча суддя Карп`як О.О., ухвалене у м. Львів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, повне рішення складено 29.04.2026) у справі №380/3815/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, -

встановив :

27.02.2025, ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/Ч, відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі – В/Ч, відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Військова частина НОМЕР_3 (далі – В/Ч, третя особа), якій уточнено та в кінцевому варіанті, просить суд:

- визнати протиправними та скасувати наказ №17 від 24.01.2025 та №32 від 29.01.2025 про звільнення з військової служби та вибуття до нового місця служби в частині старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 ;

- визнання протиправним та скасувати наказ №65 від 19.03.2025 про звільнення з посади та прийняття на нову в частині старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 ;

- поновити старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 у В/Ч НОМЕР_2 на посаді начальника відділення медичного постачання медичної роти з 24.02.2025 та в цій частині рішення допустити до негайного виконання;

- судові витрати стягнути з відповідачів у користь позивача.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 у задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що відповідно абзацу 2 пункту 257 Положення №1153/2008 доукомплектування Збройних Сил України в особливий період, просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення. В свою чергу позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували існування на момент прийняття оскаржуваних наказів підстав, визначених пунктом 112 Положення, які б забороняли переміщення позивача як військовослужбовця без його згоди.

Відсутність перевірки службової діяльності, а також врахування дисциплінарних стягнень, наявність заохочень та негативної (позитивної) характеристики, військово-облікової спеціальності та наявного досвіду позивача, згідно із законодавством, чинним, на час спірних правовідносин, не впливає на правомірність оскаржуваних наказів. Вказане переміщення узгоджується з положеннями пункту 257 та підпункту 3 пункту 82 Положення №1153/2008, відповідно до якого призначення військовослужбовців на посади здійснюється на нижчі просади у зв`язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.

Тотожні висновки суду стосуються також переведення (переміщення) позивача на посаду начальника медичного пункту танкового батальйону В/Ч НОМЕР_3 , ВОС-9010003 наказом № 65 від 19.03.2025, прийнятого за тотожних обставин.

З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про відсутність протиправності у діях відповідача-1 та відповідача-2 щодо переміщення позивача згідно наказів № 17 від 24.01.2025, № 32 від 29.01.2025 та № 65 від 19.03.2025, які узгоджуються з положеннями пункту 257 та підпункту 3 пункту 82 Положення №1153/2008.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на нормах як процесуального, так і матеріального права, а висновки суду суперечать наявним у справі доказам.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до пункту 83 Положення № 1153/2008, військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю. Дана норма містить чітку імперативну вимогу: «У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка)». Позивач має виключно фармацевтичну освіту та досвід управління профільним підрозділом. Позивач не має кваліфікації лікаря, яка є обов`язковою для посади ординатора (ВОС 9010003). Жодної підготовки чи перепідготовки перед виданням наказу проведено не було. Застосувавши норми п. 257 Положення щодо можливості переведення без згоди в особливий період, суд першої інстанції помилково нівелював базову вимогу закону щодо обов`язкової наявності фахової освіти або попередньої перепідготовки для призначення на відповідну посаду.

Твердження відповідачів про те, що раптове переміщення позивача на нижчу посаду з іншим ВОС було викликане «службовою необхідністю» та браком спеціалістів, повністю спростовується дійсною кадровою структурою в підрозділах обох військових частин на момент видачі наказу. У медичній роті В/Ч НОМЕР_2 тривалий час залишалася вакантною посада офіцера відділення медичного постачання. При цьому в лікувальному відділенні цієї ж роти проходив службу інший військовослужбовець, який мав профільну фармацевтичну освіту, але використовувався командуванням не за фахом. Маючи повноваження для раціонального розподілу особового складу, командир корпусу (В/Ч НОМЕР_1 ) замість укомплектування вакантної посади офіцера наявним фахівцем усередині В/Ч НОМЕР_2 , ухвалив рішення забрати позивача (єдиного досвідченого керівника відділення постачання) і перевести в іншу частину. Внаслідок цього В/Ч НОМЕР_2 була змушена терміново ставити на місце позивача згаданого фахівця з лікувального відділення. Через раптовість наказу позивач був позбавлений можливості передати йому управлінський досвід, що дезорганізувало роботу підрозділу.

Суд першої інстанції не дослідив реальних мотивів видання оскаржуваних наказів. Насправді переведення позивача не мало об`єктивного підґрунтя, а стало наслідком прихованого дисциплінарного тиску.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 24.01.2025 за № 17 відповідно до пунктів 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України звільнено із займаних посад старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , начальника відділення медичного постачання медичної роти В/Ч НОМЕР_2 , і призначено ординатором лікувального відділення медичної роти В/Ч НОМЕР_3 , ВОС-9010003. Призначається на нижчу посаду з шпк «старший лейтенант медичної служби» на шпк «старший лейтенант медичної служби».

Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 від 19.03.2025 за № 65, відповідно до пунктів 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України звільнено із займаних посад старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , ординатора лікувального відділення медичної роти В/Ч НОМЕР_3 , і призначено начальником медичного пункту танкового батальйону В/Ч НОМЕР_3 , ВОС-9010003. Призначається на рівнозначну посаду з шпк «старший лейтенант медичної служби» на шпк «старший лейтенант медичної служби».

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, мотивам оспореного судового рішення та доводам апеляційної скарги, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває і на сьогодні.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію.

Відповідно до абзацу п`ятого статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За приписами статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з частиною тринадцятою статті 6 Закону № 2232-XII військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

Відповідно до абзаців другого, третього пункту 2 статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду. У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153/2008 (далі як і раніше – Положення № 1153/2008).

Відповідно до підпункту 1 пункту 81 Положення № 1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, яка затверджується Міністром оборони України.

Пунктом 109 Положення № 1153/2008 передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Згідно з абзацами другим, третім, четвертим пункту 110 Положення № 1153/2008 переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України.

Пунктом 112 Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди.

Абзацом другим пункту 257 Положення № 1153/2008 визначено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Згідно з реченням другим абзацу дев`ятого пункту 4.13 наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Інструкції № 170) в особливий період, для доукомплектування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту військовослужбовці за набутим досвідом служби можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю без проведення відповідної підготовки (перепідготовки).

Спір у цій справі виник у зв`язку з переміщенням військовослужбовця на нове місце несення служби з однієї військової частини до іншої без його згоди під час дії воєнного стану.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, уважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню наказ №17 від 24.01.2025 та №32 від 29.01.2025 про звільнення з військової служби та вибуття до нового місця служби в частині старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 ; наказ №65 від 19.03.2025 про звільнення з посади та прийняття на нову в частині старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 .. Просив поновити старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 у В/Ч НОМЕР_2 на посаді начальника відділення медичного постачання медичної роти з 24.02.2025.

Аналізуючи наведені норми права та встановлені обставини у справі, суд першої інстанції правильно акцентував увагу на тому, що військовослужбовець, який проходить військову службу переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди, а для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 Положення № 1153/2008. Призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Крім того, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення та зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків, які перелічені у пункті 112 Положення № 1153/2008.

Судом попередньої інстанцій зазначено, що позивачем не доведено, а судом у ході судового розгляду не установлено існування жодної з передбачених пунктом 112 Положення № 1153/2008 підстав, які б унеможливлювали призначення позивача на нову посаду без його згоди, подібного не надано і в ході апеляційного розгляду, а тому оскаржувані у цій справі накази відповідачів, відповідають вимогам законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що підставою переміщення позивача є доукомплектування Збройних Сил України, а не порушення військової дисципліни позивачем. Відтак, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень та позитивної характеристики, згідно із законодавством, чинним, на час виникнення спірних правовідносин, не впливає на правомірність оскаржуваних наказів.

Слід погодитись з позивачем, що в оскаржуваних наказах наявне посилання лише на пункт Положення № 1153/2008, без окремої вказівки підпункту.

Водночас варто зазначити, що Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 у справі № 1640/3394/18 зазначив, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, Суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

У цій постанові Верховний Суд визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Тож, у підсумку, Верховний Суд у справі № 1640/3394/18, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку Суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Застосовуючи вказані підходи до обставин цієї справи, слід зазначити, що не зазначення відповідачем конкретного підпункту пункту 82 Положення № 1153/2008 в спірних наказах, не може бути самостійною підставою для скасування таких, оскільки подібне не спростовує висновки, які викладені у них.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2025 у справі № 160/2368/23.

З приводу доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції не дослідив реальних мотивів видання оскаржуваних наказів то слід звернути увагу на позицію Верховного Суду у постанові від 29 січня 2026 у справі № 640/21999/22.

Суд зазначив: «вирішення питання щодо подальшого службового використання військовослужбовця у разі проведення організаційно-штатних заходів, особливо під час воєнного стану, є виключно дискреційними повноваженнями Генштабу ЗСУ.

Варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у справі №9901/364/21 (постанова від 31 серпня 2023) вказала, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.

Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Кадрові повноваження суб`єкта владних повноважень - це його компетенція призначати на посаду та/або звільняти з посади в органах державної влади (чи в інших публічних юридичних особах) певних осіб або самостійно, або через безпосередню участь у процесі призначення та/або звільнення такої особи разом з іншими органами державної влади».

З при воду доводів апеляційної скарги щодо неврахування відповідачами п. 83 Положення № 1153/2008, то подібні підстави не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Адміністративна справа може бути розглянута судом не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України та в межах позовних вимог, а принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.202 у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. При цьому, принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а). Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15).

Отже, за указаних обставин, будучи зв`язаним предметом і обсягом заявлених вимог, вирішуючи лише ті вимоги по суті спору, про які заявлено позивачем, суд апеляційної інстанції не може досліджувати та надавати правову оцінку обставинам і відповідним доказам щодо нівелювання судом першої інстанції, на думку апелянта, базової вимоги закону щодо обов`язкової наявності фахової освіти або попередньої перепідготовки для призначення на відповідну посаду позивача.

Крім того, апелянтом не звернуто увагу на речення друге абзацу дев`ятого пункту 4.13 Інструкції № 170, що в особливий період, для доукомплектування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту військовослужбовці за набутим досвідом служби можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю без проведення відповідної підготовки (перепідготовки).

Отже, беручи до уваги правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи, переміщення позивача узгоджується з положеннями пункту 257 та пункту 82 Положення № 1153/2008, з яких висновується, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв`язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що такі зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої інстанції і свідчать про незгоду скаржника з правовою оцінкою судом обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Щодо вмотивованості судового рішення, то суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відтак, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а, відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати стягненню не підлягають виходячи із суті вирішення справи та вимог ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 380/3815/25, - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 19.08.2026.