Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №308/2473/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 308/2473/26 пров. № А/857/21289/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

з участю секретаря судового засідання - Богачука Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у місті Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року, що ухвалив суддя Деметрадзе Т.Р. у місті Ужгороді, у справі № 308/2473/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6615132 від 04 лютого 2026 року, а провадження у справі закрити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою поліцейського 1 взводу 1 роти батальйону УПП в Закарпатській області капрала поліції Турянчика Б.І. від 04 лютого 2026 року серії ЕНА № 6615132 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Позивач зазначав, що 04 лютого 2026 року о 21 год. 41 хв. у м. Ужгороді по вул. Загорській, 65 йому інкриміновано здійснення зупинки ближче 10 м від краю проїзної перехрещуваної частини, а саме на відстані 9,3 м. У постанові зазначено про порушення пункту 15.4 Правил дорожнього руху України, тобто порушення правил стоянки та розміщення транспортних засобів на проїзній частині в два і більше рядів.

На думку позивача, жодного порушення вимог Правил дорожнього руху він не вчиняв, оскільки транспортний засіб марки “Volkswagen Caddy”, номерний знак НОМЕР_1 , був припаркований біля воріт в`їзду до будинку, не заважав та не створював перешкод іншим учасникам дорожнього руху, а також не був розміщений на проїзній частині в два і більше ряди. Крім того, позивач вказував на невідповідність опису правопорушення тій нормі Правил дорожнього руху, яка зазначена у постанові.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року позов задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6615132 від 04 лютого 2026 року, а провадження у справі закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що диспозиція ч. 1 ст. 122 КУпАП є бланкетною, а тому у постанові про накладення адміністративного стягнення має бути зазначено, яка саме норма і який нормативно-правовий акт порушила особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.

Суд першої інстанції встановив, що в оскарженій постанові зазначено про порушення позивачем пункту 15.4 Правил дорожнього руху України, який забороняє ставити транспортні засоби на проїзній частині в два і більше рядів, тоді як відповідач у відзиві посилався на технічну описку та вважав правильним пункт 15.9 “ґ” Правил дорожнього руху України.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що відеозапис не містить чіткої фіксації відстані від краю проїзної перехрещуваної частини до зазначеного автомобіля та не підтверджує зупинку транспортного засобу на відстані 9,3 м від краю проїзної перехрещуваної частини .

За таких обставин суд першої інстанції вважав, що відповідач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами порушення позивачем правил зупинки чи стоянки, а тому у цій справі відсутня подія адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні оскарженої постанови поліцейським не дотримано вимог ст.ст. 279, 285 КУпАП щодо порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та оголошення постанови.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив Департамент патрульної поліції, який просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначає, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за здійснення зупинки транспортного засобу ближче ніж за 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини. На переконання апелянта, під час фіксації правопорушення працівник поліції здійснив вимірювання відстані від транспортного засобу позивача до краю перехрещуваної проїзної частини, яка склала 9,3 м, що підтверджується фрагментом відеозапису № 470068 за часом 21:48:10 - 21:48:27.

Також апелянт покликається на те, що поліцейський дотримався процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, позивачу роз`яснено права, передбачені статтями 268, 289 КУпАП, а розгляд справ цієї категорії може проводитися поліцейським у порядку скороченого провадження на місці вчинення правопорушення.

Крім цього, апелянт вказує, що зміст оскарженої постанови відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, у постанові зазначено опис обставин, встановлених інспектором поліції, нормативний акт, який передбачає відповідальність, та застосовано санкцію ч. 1 ст. 122 КУпАП. Окремі недоліки оформлення постанови, на думку апелянта, не можуть бути підставою для скасування постанови, якщо рішення є правильним по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції в цілому, апеляційний перегляд здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції про задоволення позову, скасування постанови серії ЕНА № 6615132 від 04 лютого 2026 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Суд першої інстанції встановив те, що постановою поліцейського 1 взводу 1 роти батальйону УПП в Закарпатській області капрала поліції Турянчика Б.І. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6615132 від 04 лютого 2026 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

Зі змісту постанови встановлено, що 04 лютого 2026 року о 21 год. 41 хв. у м. Ужгороді по вул. Загорській, 65 ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу марки “Volkswagen Caddy”, номерний знак НОМЕР_1 , ближче 10 м від краю проїзної перехрещуваної частини на відстані 9,3 м, чим, як зазначено у постанові, порушив пункт 15.4 Правил дорожнього руху України.

У матеріалах справи міститься копія рапорту поліцейського, у якому зазначено, що під час винесення постанови було допущено технічну описку та помилково зазначено пункт 15.4 Правил дорожнього руху України, а вірним слід вважати пункт 15.9 “ґ” Правил дорожнього руху України.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, та іншими документами.

Як видно зі змісту ст. 252 КУпАП, орган чи посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення правил зупинки, стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині та інші порушення правил дорожнього руху, визначені цією нормою.

Пунктом 15.4 Правил дорожнього руху України передбачено, що транспортні засоби не дозволяється ставити на проїзній частині в два і більше ряди. Велосипеди, мопеди і мотоцикли без бокового причепа дозволяється ставити на проїзній частині не більше ніж у два ряди.

Відповідно до пункту 15.9 “ґ” Правил дорожнього руху України зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Відповідно до частини першої ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо доводів апелянта про те, що відеозапис підтверджує відстань 9,3 м від транспортного засобу до краю перехрещуваної проїзної частини, апеляційний суд зазначає наступне.

Апеляційний суд дослідив поданий відповідачем відеозапис та встановив, що у відеозаписі зафіксований автомобіль позивача, процедура здійснення замірів і вручення постанови, однак не містить чіткої фіксації відстані від краю проїзної перехрещуваної частини до автомобіля.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не містить таких доводів і посилань на докази, які б спростовували наведений висновок суду першої інстанції. Посилання апелянта на фрагмент відеозапису № 470068 за часом 21:48:10 - 21:48:27 без наведення переконливих аргументів щодо того, які саме обставини на цьому фрагменті спростовують висновок суду першої інстанції, не може бути достатньою підставою для висновку про доведеність події адміністративного правопорушення.

Матеріали справи не містять іншого належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу, який би підтверджував, що 04 лютого 2026 року о 21 год. 41 хв. транспортний засіб позивача знаходився саме на відстані 9,3 м від краю перехрещуваної проїзної частини та що така відстань була встановлена у спосіб, який дає можливість перевірити правильність відповідного вимірювання.

У справах цієї категорії саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести правомірність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності. За відсутності належних і достатніх доказів фактичної обставини, яка є визначальною для складу правопорушення, сумніви щодо доведеності події правопорушення не можуть тлумачитися на користь суб`єкта владних повноважень.

Щодо доводів апелянта про те, що у постанові фактично йдеться про порушення пункту 15.9 “ґ” Правил дорожнього руху України, а зазначення пункту 15.4 Правил дорожнього руху України є технічною опискою, апеляційний суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 122 КУпАП має бланкетний характер, а тому для правильного вирішення справи істотне значення має зазначення у постанові конкретної норми Правил дорожнього руху України, вимоги якої порушено особою. Така вимога забезпечує можливість особи розуміти суть пред`явленого їй обвинувачення, реалізувати право на захист та перевірити правомірність рішення суб`єкта владних повноважень.

У спірній постанові зазначено порушення пункту 15.4 Правил дорожнього руху України, який регулює питання розміщення транспортних засобів на проїзній частині в два і більше ряди.

Разом з тим, відповідач обґрунтовує правомірність притягнення позивача до відповідальності обставинами, які стосуються пункту 15.9 “ґ” Правил дорожнього руху України, тобто заборони зупинки ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини.

Апеляційний суд враховує, що сама по собі наявність описки чи неточності в адміністративному акті не в кожному випадку зумовлює його скасування.

Водночас у цій справі висновок суду першої інстанції про протиправність постанови ґрунтується не лише на формальному зазначенні неправильного пункту Правил дорожнього руху України, а насамперед на недоведеності факту порушення правил зупинки чи стоянки.

Отже, доводи апелянта про технічний характер помилки у зазначенні пункту Правил дорожнього руху України не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність належних і достатніх доказів події адміністративного правопорушення.

Щодо доводів апелянта про дотримання поліцейським процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та роз`яснення позивачу прав, апеляційний суд зазначає наступне.

Апелянт покликається на те, що позивачу було роз`яснено права, передбачені статтями 268, 289 КУпАП, а розгляд справи міг бути проведений на місці вчинення правопорушення у порядку скороченого провадження. Разом з тим, такі доводи не спростовують самостійного мотиву рішення суду першої інстанції про недоведеність події правопорушення.

За наявності висновку про недоведеність фактичних обставин, які становлять об`єктивну сторону інкримінованого правопорушення, доводи апелянта щодо порядку розгляду справи не впливають на правильність кінцевого висновку суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У цій справі спір стосується не лише процесуальних недоліків оформлення постанови чи процедури її винесення, а передусім доведеності самої події адміністративного правопорушення. Тому посилання на те, що формальне порушення процедури не завжди має наслідком скасування правильного по суті рішення, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про можливість використання нагрудної камери поліцейського як технічного засобу відеофіксації, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції не заперечував можливості використання відеозапису як доказу.

Натомість суд першої інстанції надав оцінку змісту цього доказу та дійшов висновку, що він не підтверджує визначальну для справи обставину - зупинку транспортного засобу на відстані 9,3 м від краю проїзної перехрещуваної частини.

Наявність відеозапису як виду доказу сама по собі не свідчить про доведеність обставин, на підтвердження яких його подано. Такий доказ оцінюється судом у сукупності з іншими доказами за критеріями належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі;

10) проходження військової служби особою, щодо якої розпочато провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів належними та достатніми доказами факт порушення позивачем 04 лютого 2026 року о 21 год. 41 хв. правил зупинки чи стоянки, а тому постанову серії ЕНА № 6615132 від 04 лютого 2026 року необхідно скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закритти.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року у справі № 308/2473/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель