Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №140/3288/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3288/25 пров. № А/857/29826/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання перерахувати і виплачувати пенсію за віком із урахуванням визначеного показника середньої заробітної плати, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи (суддя суду І інстанції: Андрусенко О.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16.06.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

28.03.2025р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл. щодо переведення на пенсію за віком ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 роки;

зобов`язати ГУ ПФ України у Волинській обл. здійснити нарахування та виплату пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати відповідно до ч.2 ст.40 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2021-2023 роки) з 28.09.2024р., зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.03.1983р по 18.04.1984р.;

стягнути на користь позивача судовий збір (а.с.1-3, 19).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.21 і на звороті).

Згідно ухвали суду від 16.04.2025р. залучено до участі у справі другого відповідача Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Запорізькій обл. (а.с.38 і на звороті).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії ГУ ПФ України в Запорізькій обл. щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки; зобов`язано ГУ ПФ України в Запорізькій обл. провести ОСОБА_1 з 28.09.2024р. перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, 2021-2023 роки, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Запорізькій обл. на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп. (а.с.63-66).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Запорізькій обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.70-73).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що з 26.09.2013р. ОСОБА_1 перебувала на обліку як одержувач пенсії за вислугу років, яка їй була призначена відповідно до відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» Починаючи з 28.05.2024р., на підставі заяви переведено позивача на пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Твердження позивача про те, що в розглядуваному випадку відбулося призначення нового виду пенсії, є безпідставним. При цьому, підстави для врахування під час обчислення розміру пенсії за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» показника середньої заробітної плати в Україні за 2021-2023 роки є відсутніми, адже в цьому випадку має місце не первинне призначення пенсії в розумінні ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а переведення з пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Окрім цього, відсутні підстави для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р. за відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 18.05.1983р., оскільки у записі № 2 наказ на звільнення містить виправлення.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, починаючи з 26.09.2013р., позивачу ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

28.05.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.9-10).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Запорізькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2024р.

За результатами зазначеної заяви ГУ ПФ України в Запорізькій обл. прийняло рішення № 907550167211 від 05.06.2024р. про перерахунок пенсії та призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.05.2024р. (а.с.11-18)

Згідно розрахунку заробітку при обчисленні пенсії ОСОБА_1 застосовано показники середньої заробітна плата (дохід) в Україні за 2014-2016 роки.

17.02.2025р. позивач звернулася до ГУ ПФ України у Волинській обл. із заявою, в якій просила роз`яснити, який показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, взятий при переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також причини неврахування до страхового стажу періоду роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р. (а.с.8).

Листом № 3427-2171/Б-02/8-0300/25 від 14.03.2025р. ГУ ПФ України у Волинській обл. повідомило, що при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком для застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, визначеного ч.2 ст.40 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для призначення пенсії за 2021-2023 роки, немає підстав. Крім того, повідомило, що при обчисленні страхового стажу не враховано період роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р., оскільки за записами трудової книжки серії НОМЕР_1 наказ про звільнення містить виправлення (а.с.6-7).

Вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо обчислення з 28.05.2024р. пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати по України за 2014-2016 роки, а також неврахування до страхового стажу періоду роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р., позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 26.09.2013р. позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, тому призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.05.2024р. необхідно розцінювати як таке, що відбулося вперше.

Отже, пенсійний орган був зобов`язаний з 28.05.2024р. призначити позивачу пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки, тобто, з урахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передували року призначення нового виду пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Окрім цього, записами №№ 1-2 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.05.1983р. підтверджується період роботи позивача з 15.03.1983р. по 18.04.1984р. Записи трудової книжки вчинені в хронологічному порядку, містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, реквізити наказів (їх дату та номер), посаду на якій працювала позивач, підпис особи, відповідальної за внесення записів, та відбиток печатки підприємств при звільненні з роботи. Водночас, виправлення у номері наказу про звільнення, при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення записів про роботу, не може бути підставою для незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

При цьому належним відповідачем в цій справі є саме ГУ ПФ України в Запорізькій обл. – структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 та прийняв рішення про перехід на інший вид пенсії. Натомість, ГУ ПФ України у Волинській обл. не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало жодного рішення за наслідками її розгляду, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення. Отже, позовні вимоги до ГУ ПФ України у Волинській обл. заявлені передчасно.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФ України в Запорізькій обл. щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки та зобов`язання ГУ ПФ України в Запорізькій обл. провести ОСОБА_1 з 28.09.2024р. перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, 2021-2023 роки, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.

Закон № 1058-ІV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно ст.9 Закону № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 3 ст.45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Апеляційний суд враховує, що у постанові від 16.06.2020р. в справі № 127/7522/17 Верховний Суд зазначив, що за змістом ч.3 ст.45 Закону № 1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми ч.3 ст.45 Закону № 1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016р. у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із ч.3 ст.45 Закону № 1058-IV.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31.10.2018р. у справі № 876/5312/17. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024р. у справі № 500/1216/23.

У розглядуваній справі судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 з 26.09.2013р. було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV вона звернулася вперше 28.05.2024р.

Отже, доводи апелянта про те, що в цьому випадку мало місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, є помилковими, оскільки в розглядуваному випадку відбулось призначення іншої пенсії за відмінним законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного закону відповідно до ч.3 ст.45 Закону № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2025р. у справі № 200/1478/24.

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача ОСОБА_1 права на нарахування та виплату територіальним органом ПФ України пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021-2023 роки.

У частині вимог щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р., апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XIІ до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У ст.1 Закону №1058-ІV наведено наступні визначення:

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р., відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У частині незарахованих до страхового стажу позивача спірних періодів роботи колегія суддів враховує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час внесення спірних періодів роботи до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням п.2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС № 656 від 06.09.1973р. «Про трудові книжки працівників та службовців» (надалі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посад дві особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу рядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень п.2.4 Інструкції № 58 слідує, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Апеляційний суд враховує, що позивач надав пенсійному органу належним чином оформлену трудову книжку серії НОМЕР_1 від 18.05.1983р., в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені відповідними печатками, не містять застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018р. у справі №687/975/17.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ України під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Отже, відповідач, маючи сумніви щодо підтвердження факту наявності у позивача необхідного страхового стажу, враховуючи конкретні обставини цієї справи, мав право на звернення до підприємства, в якому працював останній, із вимогою про надання необхідних додаткових документів, здійснення відповідної перевірки достовірності поданих відомостей та умов праці, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте доказів вчинення таких дій суб`єктам владних повноважень у ході судового розгляду надано не було.

Водночас, як правильно зауважив суд першої інстанції, виправлення у номері наказу про звільнення, при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення записів про роботу, не може бути підставою для незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФ України в Запорізькій обл. безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р. згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.05.1983р.

Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Виходячи з вищевикладеного, правильним способом відновлення порушених прав, свобод та інтересів, за захистом яких ОСОБА_1 звернулася до суду, слід вважати визнання протиправними дій ГУ ПФ України в Запорізькій обл. щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки та зобов`язання ГУ ПФ України в Запорізькій обл. провести ОСОБА_1 з 28.09.2024р. перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, 2021-2023 роки, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.03.1983р. по 18.04.1984р.

Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Окрім цього, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Запорізькій обл.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість заявленого позову та наявність підстав для його часткового задоволення, із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Запорізькій обл.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. в адміністративній справі № 140/3288/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 19.08.2026р.