Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них
Дата: 18 серпня 2026 р.
Справа: №140/12467/24
Суддя: Мікула Оксана Іванівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12467/24 пров. № А/857/10549/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №140/12467/24 за адміністративним позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави до Дубівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції – Денисюк Р. С.,
дата ухвалення рішення – 19 лютого 2025 року,
місце ухвалення рішення – м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення – не зазначено,
в с т а н о в и в:
Керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області звернувся в суд з позовом до відповідача - Дубівської сільської ради, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не винесення на розгляд сесії Дубівської сільської ради подання Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28 червня 2024 року №02-886 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених, його нерозгляду та неприйняття рішення у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України та зобов`язати Дубівську сільську раду винести на розгляд та розглянути на сесії Дубівської сільської ради подання Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28 червня 2024 року №02-886 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та прийняти за результатами його розгляду рішення у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що відповідачем не внесено на розгляд сесії Дубівської сільської ради подання Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28 червня 2024 року №02-886 щодо віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених. Вказане подання не було розглянуто та рішення за ним не прийнято у порядку, визначеному частинами другою, третьою та п`ятою статті 57-1 Земельного кодексу України, що свідчать про порушення інтересів держави у сфері охорони лісових ресурсів. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що комісією в складі голови Дубівської сільської ради Р. Троцюка, головного лісничого філії «Ковельське лісове господарство» ДП «Ліси України» А. Авдіюка, начальника відділу земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища А. Растригіни, лісничого Буцинського лісництва Ю. Буслюка, проведено ідентифікацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності Дубівської ТГ, які зайняті дерево-чагарниковою рослинністю та можуть бути віднесені до самозалісених. За результатами даної ідентифікації складено акт «Обстеження земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності на території Дубівської ТГ Ковельського району на предмет віднесення їх до самозалісених ділянок» від 03 червня 2024 року. Всього обстежено 9 земельних ділянок, кадастрові номери яких не визначені з координатами: 51,444,24,560 площею 6,0 га; 51,449,24,555 площею 5,0 га; 51,448,24,586 площею 7,0 га; 51,446,24,586 площею 5,0 га; 51,384,24,541 площею 5,0 га; 51,391,24,531 площею 7,0 га; 51,393,24,549 площею 8,0 га; 51,368,24,605 площею 10,0 га; 51,350,24,611 площею 3,0 га (а.с.10-11).
28 червня 2024 року за вих №02-866 Північно–Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства до Дубівської ТГ направлено подання щодо винесення рішення про віднесення земельних ділянок, кадастрові номери яких не визначені з координатами: 51,444,24,560 площею 6,0 га; 51,449,24,555 площею 5,0 га; 51,448,24,586 площею 7,0 га; 51,446,24,586 площею 5,0 га; 51,384,24,541 площею 5,0 га; 51,391,24,531 площею 7,0 га; 51,393,24,549 площею 8,0 га; 51,368,24,605 площею 10,0 га; 51,350,24,611 площею 3,0 га загальною площею 56,0 га (9 земельних ділянок) до самозалісених. До вказаного подання долучено акт віднесення від 03 червня 2024 року (а.с.20).
Листом від 05 серпня 2024 року № 919/2.45/2-24 Дубівська сільська рада (а.с.12) повідомила Ковельську окружну прокуратуру про те, що до вказаних у поданні Північно-Західного управління земельних ділянок входять землі колективної власності, землі лісового фонду, територія, яка не відноситься до громади та сільськогосподарські землі (земельна ділянка не сформована, площа 5,0 га координати 51,449,24,555). Також вказано, що заходи по зміні категорії земельне вживались.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сільською радою в межах покладених на неї обов`язків вживаються дії щодо вирішення звернення Північно – Західного управління від 26 червня 2024 року щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених, а саме: у відповідності до норм статті 57-1 ЗК України питання виносилось на сесію ради, було предметом розгляду та за наслідками його розгляду прийнято проміжне рішення. При цьому, неприйняття відповідачем остаточного рішення за поданням третьої особи на даний час, зважаючи на те, що ним вживаються відповідні активні дії щодо виконання покладених на нього повноважень, в частині виконання вимог законодавства про віднесення земельних ділянок до самозалісених, не свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності щодо розгляду подання від 28 червня 2024 року.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.1,3 ст.23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Указом Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» №228/2021 від 7 червня 2021 року, з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля започатковано з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України». З цією метою Кабінету Міністрів України було запропоновано: 1) розробити у двомісячний строк та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо удосконалення системи охорони, захисту і відтворення лісів, у тому числі самосійних, стимулювання лісорозведення, збереження та відновлення природних екосистем; 2) розробити та затвердити державну цільову програму «Масштабне залісення України», спрямовану на розв`язання проблемних питань лісовпорядкування, насамперед щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) ужити в установленому порядку заходів щодо: - реформування лісового господарства, у тому числі удосконалення системи управління державними лісогосподарськими підприємствами; - ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України; - забезпечення належного фінансування у 2022 році та наступних роках заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; - запровадження механізмів залучення інвестицій для відновлення лісів та лісорозведення.
20 червня 2022 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» №2321-IX.
Цим Законом, зокрема, доповнено главу 11 Земельного кодексу України статтею 57-1.
Відповідно до ч.1-3 ст.57-1 ЗК України самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру».
Також внесено відповідні доповнення і до статті 184 Земельного кодексу України, за змістом яких «визначення самозалісених ділянок» віднесено до змісту землеустрою.
Згідно з ч.1 ст.36 Закону України «Про землеустрій» №858-IV від 22.05.2003 ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження земель при здійсненні землеустрою проводяться з метою отримання інформації про якісний стан земель, а також для виявлення самозалісених ділянок, земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивного та хімічного забруднення, інших негативних явищ.
За змістом п.«ґ» ч.2 ст.36 Закону №858-IV отримана в процесі обстежень інформація використовується для: прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про рекультивацію та консервацію земель, введення обмежень у використанні земель, відновлення, збереження та підвищення родючості ґрунтів, покращення природних ландшафтів, передачу в постійне користування державним та комунальним лісогосподарським підприємствам самозалісених ділянок тощо.
Абзацом 2 пункту 121 «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженого Постановою КМ України №1051 від 17.10.2012 внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви за формою згідно з додатком 12 власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» №2321-IX від 20 червня 2022 року набрав чинності 10 липня 2022 року.
Відповідно до пп.1 п.2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №2321-IX у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом зобов`язано Кабінет Міністрів України забезпечити проведення інвентаризації самозалісених ділянок та вжити заходів із забезпечення ведення лісового господарства на таких ділянках.
Кабінетом Міністрів України на реалізацію зазначеної функції окремого нормативно-правового акту не приймалось.
Отже, єдиним нормативним актом, який регулює відповідне питання, є Порядок інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №476 від 05.06.2019.
Згідно з п.2 Порядку №476 інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, інформації про проведення інвентаризації самозалісених ділянок на території Волинської області на виконання вимог Закону №2321-IX, суду не надано.
З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до повноважень Дубівської сільської ради, як органу місцевого самоврядування, входить віднесення земельних ділянок до самозалісених.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення прокурора до суду стало те, що відповідачем на даний час не винесено на розгляд сесії Дубівської сільської ради подання Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28 червня 2024 року №02-886 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.
При цьому, 28 червня 2024 року Північно-Західним міжрегіональним управлінням на адресу відповідача направлено подання щодо винесення рішення про віднесення земельних ділянок загальною площею 56 га (9 земельних ділянок) до самозалісених. До вказаного подання долучено акт віднесення від 03 червня 2024 року.
Крім того, у серпні 2024 року сільська рада повідомила прокуратуру про характеристику земель та те, що радою не вживались заходи щодо зміни категорії земель лісового фонду.
Матеріалами справи стверджується, що подання Північно-Західного міжрегіонального управління від 28 червня 2024 року було внесено на розгляд сесії ради та за результатами розгляду, 26 листопада 2024 року Дубівська сільська рада прийняла рішення №44/22 «Про звернення Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливсько господарства Державного агентства лісових ресурсів України щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених».
Зі змісту вищевказаного рішення №44/22 вбачається, що звернення Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України щодо внесення земельних ділянок до самозаліснених взято до уваги. Доручено постійній комісії з питань земельних відносин, сільського господарства, екології, будівництва та перспективного планування з метою віднесення до самозалісених земельних ділянок: кадастровий номер не визначено, площею 10,0 га (координати ділянки 51,368,24,605) та кадастровий номер не визначено, площею 3,0 га (координати ділянки 51,350,24,611) провести обстеження даних ділянок та подати акти на чергову сесію (а.с.42).
З врахуванням наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що сільською радою в межах покладених на неї обов`язків після надходження подання Північно – Західного міжрегіонального управління від 28 червня 2024 року, таке було винесено на розгляд сесії сільської ради.
При цьому, щодо невинесення остаточного рішення, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Акт перевірки від 03 червня 2024 року містить лише координати даних земельних ділянок та відповідно до висновку від 28 листопада 2024 року №1390/2.45./2-24, який зроблено на підставі аналізу земельних ділянок, вказаних у листі Північно –Західного міжрегіонального управління №02-86 від 28 червня 2024 року, вбачається, що земельні ділянки кадастрові номери яких не визначені з координатами: 51,444,24,560 площею 6,0 га; 51,449,24,555 площею 5,0 га; 51,448,24,586 площею 7,0 га; 51,446,24,586 площею 5,0 га, є землями колективної власності, земельні частки (паї); по земельних ділянках кадастрові номери яких не визначені з координатами; 51,384,24,541 площею 5,0 га; 51,391,24,531 площею 7,0 га; 51,393,24,549 площею 8,0 га територія не відноситься до громади Дубівської сільської ради; 51,368,24,605 площею 10,0 га взагалі нічого не вказано; 51,350,24,611 площею 3,0 га кадастровий номер КН 0725084701:01:000:9553 або біля неї (а.с.41).
Крім того, чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить заборони в межах розгляду питання про віднесення земельних ділянок до самозалісених провести заходи щодо встановлення їх статусу, проведення обстежень, за результатами яких прийняти остаточне рішення про віднесення їх до самозалісених, що свідчить про правомірність дій відповідача щодо проведення, з метою ухвалення остаточного рішення сільською радою, дій пов`язані із обстеженням даних земельних ділянок.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, у даному випадку для визначення строку, з якого Дубівська сільська рада допустила протиправну бездіяльність визначальним є не дата прийняття Закону №2321-IX, указів Президента України №228/2021 від 07 червня 2023 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», №675/2022 від 29 вересня 2022 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 вересня 2022 року «Про охорону, захист, використання та відтворення лісів України в особливий період», норм ЗК України в частині самозалісених ділянок, а дата, з моменту коли закон зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити відповідні дії. Так, ч.2 ст.57-1 ЗК України передбачає, що віднесення такої земельної ділянки до самозалісеної приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яке в даному випадку, на адресу відповідача направлено лише 28 червня 2024 року. При цьому, часових рамок, протягом якого повинно бути прийнято відповідне рішення, нормами ЗК України та іншими нормативними актами не встановлено. При цьому суд звертає увагу, що після надходження подання та прийняття відповідного проміжного рішення пройшов незначний проміжок часу.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сільською радою в межах покладених на неї обов`язків вживаються дії щодо вирішення звернення Північно –Західного управління від 26 червня 2024 року щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених, а саме у відповідності до норм статті 57-1 ЗК України, питання виносилось на сесію ради, було предметом розгляду та за наслідками його розгляду прийнято проміжне рішення. При цьому, не прийняття відповідачем остаточного рішення за поданням третьої особи на даний час, зважаючи на те, що ним вживаються відповідні активні дії щодо виконання покладених на нього повноважень, в частині виконання вимог законодавства про віднесення земельних ділянок до самозалісених, не свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності щодо розгляду подання від 28 червня 2024 року.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №140/12467/24 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді О. Б. Заверуха
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 19 серпня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua