Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №320/1341/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/1341/26 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Златіна С.В.,

суддів: Кравченка Є.Д., Осіпової О.О.,

при секретарі: Сосницькій В.П.,

за участі: позивача - ОСОБА_1 ,

представника Національної служби посередництва і примирення - Костевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної служби посередництва і примирення про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В :

До позовної заяви позивач додав заяву про забезпечення позову, у якій просить зупинити дію наказу Національної служби посередництва і примирення від 09.12.2025 року № 150-к «Про накладення дисциплінарного стягнення».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заява про забезпечення позову.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що:

- заявником не обгрунтовані причини неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання рішенням суду законної сили без вжиття заходів забезпечення позову, не розкрито в чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, чому буде ускладнено чи неможливо виконати рішення суду у разі задоволення позову;

- згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» у справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов`язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов`язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті;

- забезпечення позову шляхом зупинення дії відповідного наказу може вважатися вирішенням спору по суті, оскільки зупинення дії наказу фактично вказує на вирішення позовних вимог по суті та будуть продовжені трудові відносини між сторонами не зважаючи на наявність наказу про звільнення.

Не погодившись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме: зупинити дію наказу Національної служби посередництва і примирення від 09.12.2025 року № 150-к «Про накладення дисциплінарного стягнення».

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- зупинення дій оскаржуваного наказу не змінює прав та обов`язків сторін, а лише тимчасово зупиняє їх реалізацію до вирішення спору по суті;

- звільнення позивача за порушення присяги державного службовця має наслідком позбавлення можливості і доступу позивача до правничої професії адвоката протягом трьох років після звільнення або до вирішення справи у суді (п.4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру»;

- звільнення позивача за порушення присяги державного службовця має наслідком незворотні для життя позивача - позбавлення можливості вільного вибору трудової діяльності та можливості заробляти собі на життя працею, яку позивач обрав;

- оскаржуваний наказ має явні ознаки протиправності; відповідачем під час проведення дисциплінарного стягнення не доведено факту порушення позивачем присяги державного службовця; дисциплінарна комісія діяла у неправомірному та у неповноважному складі; дисциплінарна комісія не мала підстав встановлювати, перевіряти, фіксувати і кваліфікувати факти мобінгу (цькування) з подальшою перекваліфікацією таких фактів і обставин, як начебто порушення присяги;

- відмова у забезпеченні позову фактично позбавляє позивача ефективного способу захисту протягом розумного строку, враховуючи надмірне навантаження на суддів Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

20 лютого 2026 року представник Національної служби посередництва і примирення подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

23 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив задовольнити апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 18 серпня 2026 року о 15:30 год.

Позивач у судовому засіданні скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме: зупинити дію наказу Національної служби посередництва і примирення від 09.12.2025 року № 150-к «Про накладення дисциплінарного стягнення».

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Предметом позову є, зокрема, наказ Національної служби посередництва і примирення від 09.12.2025 року № 150-к «Про накладення дисциплінарного стягнення», який позивача звільнено з державної служби.

Позивач обрав такий засіб забезпечення позову як зупинення дії наказу Національної служби посередництва і примирення від 09.12.2025 року № 150-к «Про накладення дисциплінарного стягнення», який позивача звільнено з державної служби.

Колегія суддів зазначає, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії зупиненням дії індивідуального акта (п.1 ч.1 ст. 151 КАС України).

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 20 травня 2020 року у справі № 640/11330/19.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його і отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (пункт 54 рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України").

Частиною шостою статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 КАС України прослідковується з судової практики Верховного Суду, зокрема у справах № 140/8745/21, № 440/9568/22, № 420/21952/21, № 160/20102/23, № 520/33506/23, № 620/14305/23, № 240/32536/23.

Варто зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За таких обставин та правового врегулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваної вимоги суб`єкта владних повноважень не зумовить настання негативних та незворотних наслідків для позивача є обгрунтованими.

Безумовно, рішення чи дії контролюючих органів справляють певний вплив на підконтрольні установи. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Також позивач не навів у заяві про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення відповідача поза обґрунтованим сумнівом.

Крім того, згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» у справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов`язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов`язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті;

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що забезпечення позову шляхом зупинення дії відповідного наказу про звільнення може вважатися вирішенням спору по суті, оскільки зупинення дії наказу фактично вказує на вирішення позовних вимог по суті та будуть продовжені трудові відносини між сторонами не зважаючи на наявність наказу про звільнення.

Отже, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

За вказаних обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - залишити без змін.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя С.В. Златін

Суддя О.О. Осіпова

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 18 серпня 2026 року.