Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №607/3632/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3632/25Головуючий у 1-й інстанції Якімець Т.І

Провадження № 22-ц/817/746/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Ліщак І.С.

з участю представника Тернопільської окружної прокуратури - Пагут О.С., Дейнеки І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року, ухвалене суддею Якімець Т.І. у цивільній справі №607/3632/25 за позовом Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: комунальне некомерційне підприємство “Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги”, про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року Тернопільська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Тернопільської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Позов обґрунтовано тим, що 12 травня 2023 року близько 09 год водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», у межах села Підгороднє Тернопільського району під час зміни напрямку руху та виконання повороту ліворуч не переконався у безпечності такого маневру і не надав переваги в русі автомобілю «Volkswagen Passat» під керуванням ОСОБА_2 , унаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, зокрема закриту травму правого колінного суглоба та закриту черепно-мозкову травму. Травму правого колінного суглоба за ознакою тривалого розладу здоров`я віднесено до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 червня 2024 року у справі №607/23999/23 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 51 000 грн із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року цей вирок залишено без змін.

Цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого в межах кримінального провадження не заявлявся, а понесені витрати залишилися невідшкодованими.

Відповідно до довідки-розрахунку КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» від 28 листопада 2024 року №1840 загальна вартість стаціонарного лікування ОСОБА_2 становила 11 399,94 грн, із яких 9 535,86 грн профінансовано Національною службою здоров`я України за рахунок коштів державного бюджету, а 1 864,08 грн — за рахунок коштів міського бюджету.

Прокурор зазначав, що особа, винна у вчиненні кримінального правопорушення, зобов`язана відшкодувати закладу охорони здоров`я витрати на лікування потерпілого, а відповідні кошти залежно від джерела фінансування лікування підлягають зарахуванню до державного та місцевого бюджетів.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави, прокурор посилався на те, що Національна служба здоров`я України та Тернопільська міська рада, будучи повідомленими про невідшкодування витрат на лікування потерпілого, самостійно до суду з відповідним позовом не звернулися. Національна служба здоров`я України повідомила про відсутність у неї повноважень представляти інтереси держави у таких спорах, а Тернопільська міська рада підтвердила, що заходів щодо стягнення коштів із ОСОБА_1 не вживала. Водночас зазначені органи не заперечували проти пред`явлення позову прокурором.

Посилаючись на те, що невідшкодування витрат на лікування потерпілого порушує інтереси держави та Тернопільської міської територіальної громади, прокурор просив стягнути з ОСОБА_1 9 535,86 грн у дохід державного бюджету в особі Національної служби здоров`я України та 1 864,08 грн у дохід міського бюджету в особі Тернопільської міської ради.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 в сумі 9 535,86 грн, які перерахувати в дохід державного бюджету на рахунок: UA978999980313080115000026011; код ЄДРПОУ: 37993783, отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський район/24060300, банк отримувача – Казначейство України, код класифікації доходів – 24060300, витрати на лікування потерпілого ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Тернопільської міської ради кошти, витрачені на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 в сумі 1 864,08 грн, в дохід міського бюджету на рахунок: UA618999980314040544000019751; код ЄДРПОУ: 37977599, отримувач коштів: ГУК у Тернопільській області/тг м. Тернопіль/24060300, код класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші надходження», банк отримувача: казначейство України (ел.адм.подат.), призначення платежу – відшкодування витрат за стаціонарне лікування потерпілих внаслідок злочину.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Тернопільської окружної прокуратури судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 3028,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно визнав довідку-розрахунок вартості стаціонарного лікування в сумі 11 399,94 грн достатнім доказом понесених витрат, незважаючи на відсутність первинної медичної документації, зокрема медичної картки стаціонарного хворого за формою № 003/о, що унеможливлює перевірку тривалості лікування, обсягу наданих медичних послуг та їх зв`язку з лікуванням потерпілого. Зазначає, що на ці обставини звертав увагу у письмових поясненнях, однак суд належної оцінки відповідним доводам не надав.

Також посилається на відсутність доказів внесення відомостей про надані медичні послуги до електронної системи охорони здоров`я, звітності лікувального закладу перед НСЗУ та підтвердження фактичного перерахування НСЗУ коштів за лікування потерпілого. Вважає, що сама по собі довідка-розрахунок є внутрішнім документом закладу охорони здоров`я та не підтверджує фактичного понесення державою витрат.

Наголошує, що обов`язок доведення розміру завданої шкоди покладається на сторону позивача, однак належних первинних документів на підтвердження заявленого до стягнення розміру витрат не подано. Крім цього, суд не встановив причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та понесеними витратами, оскільки за відсутності медичної документації неможливо перевірити, чи всі зазначені у довідці послуги були необхідними саме для лікування потерпілого.

У відзиві Тернопільська окружна прокуратура просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року — без змін.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, оскільки факт вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення та причинний зв`язок його дій із дорожньо-транспортною пригодою встановлені вироком Тернопільського міськрайонного суду від 21 червня 2024 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», а згідно з довідкою-розрахунком від 28 листопада 2024 року №1840 загальна вартість його лікування становила 11 399,94 грн, з яких 9 535,86 грн — за рахунок коштів НСЗУ та 1 864,08 грн — за рахунок місцевого бюджету.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність первинної медичної документації вважає безпідставними, оскільки розмір витрат на стаціонарне лікування визначається закладом охорони здоров`я виходячи з кількості ліжко-днів та вартості лікування, а позов заявлено з урахуванням наданої лікувальним закладом довідки-розрахунку. Крім того, відповідач у суді першої інстанції не заявляв клопотання про витребування первинної медичної документації та не надав власного розрахунку витрат, який би спростовував визначений медичним закладом розмір понесених витрат.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який доводи апеляційної скарги підтримав, пояснення представника Тернопільської окружної прокуратури — Пагут О.С., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечила, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини справи.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 червня 2024 року у справі №607/23999/23 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України. Потерпілим у цьому кримінальному провадженні визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вироком встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , вимог Правил дорожнього руху України під час виконання маневру повороту ліворуч, унаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який у результаті ДТП отримав тілесні ушкодження. Вирок суду від 21 червня 2024 року залишено без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року.

КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» засноване на базі відокремленої частини комунальної власності Тернопільської міської ради. Між Національною службою здоров`я України та КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» укладено договір №1012-Е123-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

ОСОБА_2 у зв`язку з отриманими внаслідок кримінального правопорушення тілесними ушкодженнями перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги».

Згідно з відповіддю КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» від 28 листопада 2024 року №1840 витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_2 становили 11 399,94 грн, з яких 9 535,86 грн профінансовано за рахунок коштів Національної служби здоров`я України, а 1 864,08 грн — за рахунок коштів місцевого бюджету.

02 грудня 2024 року Тернопільська окружна прокуратура звернулася до Тернопільського міського голови та Національної служби здоров`я України з листами щодо вжиття заходів для стягнення з ОСОБА_1 витрат, понесених на стаціонарне лікування потерпілого.

Тернопільська міська рада листом від 06 грудня 2024 року №31272-Ю/2024 повідомила, що самостійно з відповідним позовом до суду не зверталася та не заперечує щодо пред`явлення такого позову Тернопільською окружною прокуратурою. Національна служба здоров`я України листом від 10 січня 2025 року №1545/2-16-25 повідомила про відсутність у неї інформації щодо відшкодування вартості лікування потерпілого та не заперечила проти звернення органів прокуратури до суду в інтересах держави.

20 січня 2025 року Тернопільська окружна прокуратура повідомила Національну службу здоров`я України та Тернопільську міську раду про намір звернутися до суду в їхніх інтересах з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування 11 399,94 грн витрат на стаціонарне лікування потерпілого, з яких 9 535,86 грн — на користь Національної служби здоров`я України та 1 864,08 грн — на користь Тернопільської міської ради.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» судам роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується, згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Встановивши, що ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження та перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», а витрати на таке лікування, визначені закладом охорони здоров`я, становили 11 399,94 грн та у добровільному порядку відповідачем не відшкодовані, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 витрат, понесених на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, у визначеному лікувальним закладом розмірі.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 листопада 2025 року у справі №308/1463/19 (провадження №61-17459св24), відповідно до якої особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого відповідно до статті 1206 ЦК України, а сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, у якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів та щоденної вартості його лікування.

Доводи апеляційної скарги про те, що довідка-розрахунок КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» від 28 листопада 2024 року №1840 не є достатнім доказом понесених витрат через відсутність у матеріалах справи медичної картки стаціонарного хворого за формою №003/о, колегія суддів відхиляє.

Зі змісту Порядку №545 та наведених роз`яснень не вбачається, що медична картка стаціонарного хворого є єдиним допустимим доказом розміру витрат, який в обов`язковому порядку повинен бути долучений до матеріалів цивільної справи. Розмір коштів, що підлягають відшкодуванню, визначає безпосередньо заклад охорони здоров`я, у якому перебував на лікуванні потерпілий, а до справи долучається складена цим закладом довідка-розрахунок.

У матеріалах справи наявна довідка-розрахунок КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» від 28 листопада 2024 року №1840, відповідно до якої витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_2 становлять 11 399,94 грн та складаються з вартості медикаментів у сумі 163,44 грн, вартості шести ліжко-днів із розрахунку 1 342,75 грн за один ліжко-день у загальній сумі 8 056,50 грн та вартості проведених обстежень у сумі 3 180,00 грн.

У цій же довідці визначено джерела фінансування зазначених витрат: 9 535,86 грн — кошти Національної служби здоров`я України та 1 864,08 грн — кошти місцевого бюджету.

Таким чином, довідка-розрахунок містить як кількість проведених потерпілим у стаціонарі ліжко-днів, так і вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на його лікування, що відповідає способу визначення розміру витрат, установленому пунктом 2 Порядку №545.

За таких обставин, посилання ОСОБА_1 на неможливість перевірити розмір заявлених до стягнення витрат через відсутність у матеріалах справи медичної картки стаціонарного хворого саме по собі не спростовує наведеного лікувальним закладом розрахунку.

Відповідачем не наведено конкретних обставин та не надано доказів, які б свідчили про неправильність зазначеної у довідці кількості ліжко-днів, вартості одного ліжко-дня, вартості медикаментів чи проведених обстежень або про те, що такі витрати не були пов`язані з лікуванням ОСОБА_2 .

Сам по собі факт недолучення до матеріалів справи медичної картки стаціонарного хворого не спростовує відомостей, наведених лікувальним закладом у відповідній довідці-розрахунку, та не свідчить про те, що фактичні витрати на лікування потерпілого не були понесені.

ОСОБА_1 не навів конкретних обставин, які б свідчили про недостовірність зазначених у довідці відомостей, неправильність визначеного закладом охорони здоров`я розміру витрат чи включення до нього витрат, не пов`язаних із лікуванням ОСОБА_2 .

При цьому, обов`язок доказування позовних вимог покладається на позивача, однак у цій справі відповідний обов`язок виконано шляхом подання доказів, які у своїй сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, заподіяння внаслідок його дій тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , перебування останнього на стаціонарному лікуванні та розмір понесених на таке лікування витрат.

Натомість заперечення відповідача фактично зводяться до незгоди з доказовим значенням довідки-розрахунку без наведення обставин та доказів, які б спростовували зазначені у ній відомості.

Не заслуговують на увагу й посилання апеляційної скарги на відсутність у матеріалах справи відомостей з електронної системи охорони здоров`я, звітності лікувального закладу перед НСЗУ та документів, які підтверджують фактичне перерахування НСЗУ коштів за лікування ОСОБА_2 .

Положення статті 1206 ЦК України та Порядку №545 не пов`язують виникнення обов`язку винної особи відшкодувати витрати на стаціонарне лікування потерпілого з обов`язковим поданням до суду витягу з електронної системи охорони здоров`я, звітності перед НСЗУ чи платіжних документів про перерахування коштів як виключних засобів доказування таких витрат.

Натомість джерела фінансування лікування ОСОБА_2 визначені безпосередньо закладом охорони здоров`я у довідці від 28 листопада 2024 року №1840, а між НСЗУ та КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та витратами на стаціонарне лікування потерпілого.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 червня 2024 року, який набрав законної сили, встановлено факт порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, настання дорожньо-транспортної пригоди та отримання внаслідок неї ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. У зв`язку з отриманими ушкодженнями ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні, витрати на яке і є предметом стягнення у цій справі.

Доказів того, що таке лікування було зумовлене іншими захворюваннями чи обставинами, не пов`язаними з наслідками кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності його висновку про наявність передбаченого статтею 1206 ЦК України обов`язку ОСОБА_1 відшкодувати витрати на стаціонарне лікування потерпілого.

Суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року — без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.