Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №334/8362/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 19.08.2026 Справа № 334/8362/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/8362/25

Провадження №22-ц/807/1663/26

Головуючий в 1-й інстанції – Козлова Н.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Підодвірного Тараса Івановича на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року АТ «Таскомбанк» в особі свого представника звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 22 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №2345192624. Відповідно до умов Паспорту кредиту №5192624 та Кредитного договору №2345192624 від 22 січня 2021 року Позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту 65 005,51 гривень; строк користування 48 місяців; річні проценти 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти 2,49 % від суми кредиту. Кредит надається безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня укладення договору (п. 4 Паспорта кредиту). Кредит Відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в Кредитному договорі (п.4.), отже Кредитодавець, свої обов`язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі. 17 грудня 2021 року право вимоги за Кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі Договору факторингу № 171221 від 17.12.2021 року. Відповідно до умов цього Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 171221 від 17.12.2021 року, Позивач є Новим кредитором ОСОБА_1 за Кредитним договором №2345192624 від 22 січня 2021 року з усіма наступними додатками та змінами. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по кредитному договору, станом на 01.05.2025 року виникла заборгованість за кредитним договором № 2345192624 від 22.01.2021 року у сумі 82994,16 грн, яка складається з наступного: 53745,33 грн заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 7,66 грн заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена); 29241,17 грн заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена). Враховуючи вказане, позивач просив стягнути зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року, позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», адреса: 01032, Україна, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30, Код ЄДРПОУ: 09806443, заборгованість за Кредитним договором №2345192624 від 22 січня 2021 року, що в частині тіла кредиту, річних процентів, щомісячних процентів станом на 01.05.2025 року у розмірі 82 994 (Вісімдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 16 копійок, в т. ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) – 53 745 грн. 33 коп.; заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочена) – 7 грн. 66 коп.; заборгованість по щомісячним процентам (в т. ч. прострочена) – 29 241 грн. 17 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», адреса: 01032, Україна, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30, Код ЄДРПОУ: 09806443, судовий збір в розмірі 2422 (Дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Підодвірного Тараса Івановича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що факт надання кредитних коштів не підтверджено первинними бухгалтерськими документами. Виписка по рахунку не засвідчена належним чином, що вказує на недостовірність вказаного доказу. Розмір відсотків, річних та місячних, умовами договору не передбачений.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2345192624.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно з п. 1.3. кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту №5192624, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1. кредитного договору всі інші умови кредитного договору, викладені в паспорті кредиту та в умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР».

Відповідно до п. 2.2. кредитного договору цей договір, паспорт кредиту №5192624 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» - складають єдиний кредитний договір. Відповідно до умов паспорту кредиту №5192624 та кредитного договору №2345192624 від 22 січня 2021 року позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах:- сума кредиту –65 005,51 гривень;- строк користування – 48 місяців;- річні проценти – 0,01 % від суми боргу за договором;- щомісячні проценти – 2, 49 % від суми кредиту. Кредит надавався безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня укладення договору (п. 4 Паспорта кредиту).

Позичальник повідомлений кредитодавцем у відповідності до вимог чинного законодавства, у чіткій та зрозумілій формі з інформацією, вказаною в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6, 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншою інформацією, необхідною для свідомого та добровільного вибору фінансової послуги.

При цьому, позичальник підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних позичальником умов кредитування.

Відповідно до п. 5.1. умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» позичальник зобов`язується щомісячно, у граничний термін, повертати чергову частину кредиту та сплачувати щомісячні і річні проценти.

Отримання відповідачем грошових коштів також підтверджено належними доказами шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в кредитному договорі (п.4.), отже кредитодавець, свої обов`язки за кредитним договором виконав в повному обсязі.

Крім того, 17 грудня 2021 року права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору факторингу № 171221 від 17.12.2021 року.

Відповідно до умов цього договору та витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу № 171221 від 17.12.2021 року, позивач став новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором №2345192624 від 22 січня 2021 року з усіма наступними додатками та змінами.

Факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі підтверджуються реєстром прав вимоги до договору відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості, доданими до даної позовної заяви.

Як свідчать матеріали справи, умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті. Як наслідок, станом на 01.05.2025 року заборгованість позичальника за кредитним договором №2345192624 від 22 січня 2021 року, становить 82 994 грн. 16 коп., яка складається з заборгованості по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) – 53 745 грн. 33 коп.; заборгованості по річним процентам (в т. ч. прострочена) – 7 грн. 66 коп.; заборгованості по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) – 29 241 грн. 17 коп., що підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановленим є факт надання первісним кредитором відповідачу кредитних коштів за умов укладеного договору, а також факт порушення позичальником умов кредитного договору №2345192624 від 22 січня 2021 року та норми чинного законодавства, щодо повернення кредитних коштів. Розмір заборгованості відповідає укладеним умовам договору, та наданим позивачем доказам, а тому вимоги позову є законними та обґрунтованими.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 2345192624 від 22.01.2021 року та паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №5192624 був підписаний ОСОБА_1 власноруч.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Згідно з п. 1.3. Кредитного договору Позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту №5192624, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1. Кредитного договору всі інші умови кредитного договору, викладені в паспорті кредиту та в умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР».

Відповідно до п. 2.2. кредитного договору цей договір, паспорт кредиту №5192624 та умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» - складають єдиний кредитний договір.

Відповідач перед підписанням кредитного договору мала можливість ознайомитися з його умовами (умовами кредитного договору) і в разі незгоди з запропонованими умовами відмовитися від укладення такої угоди, під час підписання договору відповідача влаштовували умови вищевказаного договору, про що свідчить її підпис.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та первісним кредитором вищевказаного кредитного договору.

Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем копії документів, зокрема кредитного договору та паспорту кредиту, є допустимими письмовими доказами.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та їх розміру, то апеляційний суд звертає увагу на таке.

На підтвердження своїх вимог, позивач надав виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 , з якої вбачається, що вона отримала кредитні кошти та частково погашала заборгованість.

Враховуючи положення п.п. 3,6 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 41 Закону України «Про Національний банк Україні», ч.ч. 1, 2 статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п.п. 2.1.1, п. 5.1., п. 5.4., п. 5.6., Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (зі змінами та доповненнями), виписка з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщує записи про операції, здійсненні протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21 банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже, наявна в матеріалах справи виписка по рахунку відповідача є належним та допустимим доказом отримання та користування останньою кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу отримання кредитних коштів, погашення заборгованості.

Крім того, відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на відповідні рахунки зазначені у кредитному договорі, зокрема не було проведення погашення заборгованостей за іншими кредитами чи сплати відповідних послуг.

Отже, колегія суддів вважає доведеним, що кредитодавець виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти відповідно до умов кредитного договору, а відповідач кредитні кошти не повернув, що є підставою для стягнення заборгованості в судовому порядку.

Щодо аргументів скаржника про те, що відсоткова ставка не була погоджена нею в укладеному договорі, то колегія суддів відхиляє такі доводи та зазначає наступне.

Згідно з п. 1.3. кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту №5192624, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до умов паспорту кредиту №5192624 та кредитного договору №2345192624 від 22 січня 2021 року позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту – 65 005,51 гривень; строк користування – 48 місяців; річні проценти – 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти – 2, 49 % від суми кредиту. (п. 4, 5 Паспорта кредиту).

Паспорт кредиту містить графік платежів, де зазначені відсотки і він підписаний відповідачем.

Підпис споживача в кредитному договорі та паспорті кредиту є беззаперечним доказом отримання клієнтом від банку певної пропозиції та погодження такої пропозиції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка сплачувала відсотки, де призначення платежу вказувалося «погашення відсотків згідно умов кредитного договору № 2345192624 від 22.01.2021». Отже, відповідачка була обізнана про розмір відсотків за користування кредитними коштами, погоджувалась з ним та вносила оплати на його погашення, що вказує на узгодженість такої умови між сторонами кредитного договору.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідно відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Підодвірного Тараса Івановича залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 19 серпня 2026 року.

Судді: С.В. Кухар

І. В. Кочеткова

Г.С. Подліянова