Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №639/2402/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 639/2402/26

провадження № 22-ц/818/3936/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Кружиліної О.А., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року у складі судді Рубіжного С.О., -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Новобаварського районного суду м. Харкова перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення компенсації внеску на придбання квартири в порядку поділу майна подружжя, в якій позивач просить суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію його частки за квартиру, що відповідає половині вартості квартири АДРЕСА_1 , у розмірі 950 000,00 грн. та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір.

Разом із позовною заявою позивачем ОСОБА_1 , подана до суду заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,10 кв.м. та житловою площею 39,8 кв.м., що належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 ) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.2004 р. та витягу про реєстрації права власності на нерухоме майно від 21.10.2024 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3386954.

В обґрунтування заяви позивач посилався на те, що за час спільного проживання без реєстрації шлюбу між ним та відповідачкою було набуте спільне нерухоме майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 68,10 кв.м., житловою площею 39,8 кв.м. Квартира придбана за спільні кошти сторін та в інтересах сім`ї, тому відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України є об`єктом спільної сумісної власності осіб, які проживають однією сім`єю без шлюбу. Водночас право власності на квартиру оформлено виключно на відповідачку, що підтверджується копіями договору купівлі-продажу від 21.10.2004 р. та витягу про реєстрацію права власності від 21.10.2024 р. Оскільки відповідачка є одноосібним власником, вона має реальну можливість відчужити квартиру (продати, подарувати, передати в іпотеку чи заставу), що може ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. Невжиття заходів забезпечення позову, на переконання позивача може призвести до втрати предмета спору та порушення права на ефективний судовий захист, гарантованого Конституцією України.

Позивач зазначав, що є підстави вважати, що існує загроза порушення його права на гарантування реальної можливості захистити своє право власності при вирішенні справи, оскільки шлюб між сторонами офіційно розірвано 24 жовтня 2023 року і відповідач може відчужити майно без його відома і згоди. Саме тому, вважає, необхідно вжити заходів щодо забезпечення позову для попередження умисного створення відсутності майна у відповідачки, шляхом накладення арешту на спільно нажите майно, що оформлено на відповідачку.

Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції зазначив, що квартира на яку позивач просить накласти арешт не є предметом позову та є предметом обтяження з метою належного виконання рішення суду у справі № 646/2210/18 про стягнення з відповідача на користь третьої особи відповідного відшкодування. Доказів закінчення виконавчого провадження відчудження зазначеної квартири є неможливим. Інших обставин існування загрози відчуження квартири позивачем не надано. Також позивачем не наведено обґрунтування співмірності запропонованого ним способу забезпеченя позову позовним вимогам.

Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просить про скасування ухвали Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року та про постановлення нової ухвали, якою просить задовольнити заяву про забезпечення позову та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира не є предметом спору, оскільки хоча позов формально і сформульовано як вимогу про стягнення грошових коштів, його суть полягає у встановленні прав позивача на частку у конкретному об`єкті нерухомого майна, визначенні вартості цього майна та подальшому отриманні компенсації саме за рахунок цього майна або коштів, отриманих від його реалізації. Крім того, вказує, що судом першої інстанції не було належним чином оцінено факт існування щодо спірної квартири чинного виконавчого провадження, у межах якого на майно відповідача може бути звернуто стягнення на користь третьої особи. Вважає, що у випадку примусової реалізації квартири позивач фактично втрачає будь-яку можливість впливу на подальшу долю майна або отримання своєї частки у натуральному грошовому вигляді. Також наголошує, що запропонований ним спосіб забезпечення позову у виді накладення арешту на спірну квартиру є повністю співмірним із позовними вимогами, оскільки розмір позовних вимог становить 950 000 грн, що є значною грошовою сумою, яка підлягає стягненню з відповідача, спірна ж квартира є єдиним відомим цінним майновим активом, за рахунок якого може бути забезпечене реальне виконання можливого рішення суду. Таким чином, вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статті 2 ЦПК України, оскільки не забезпечує ефективного та реального захисту порушених прав позивача, а також порушує принцип справедливого балансу інтересів сторін.

На вказану апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Напрієнко М.В. надійшов відзив, в якому остання, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року – без змін.

При цьому, вказує, що особа, яка просить про забезпечення позову, повинна довести наявність реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду. Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачка вчиняє або має намір вчинити дії щодо відчуження квартири, передачі її в іпотеку, заставу, дарування чи іншим чином створює загрозу невиконання можливого рішення суду.

Вказує, що оскільки заявлена до стягнення вимога має грошовий характер – 950 000 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що накладення арешту на весь об`єкт нерухомого майна не є автоматично виправданим лише з огляду на те, що позивач пов`язує свої грошові вимоги з вартістю такого майна.

Крім того, вказує, що наявність виконавчого провадження на користь ОСОБА_3 , який уже є учасником справи, не підтверджує необхідності накладення нового арешту в межах даного спору, а лише свідчить про намагання апелянта використати механізм забезпечення позову для впливу на виконання іншого судового рішення та фактичного обмеження прав третьої особи.

Вважає, що апеляційна скарга не містить нових обставин або доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з ухвалою суду та повторення аргументів, які вже були оцінені судом першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову суд застосовує для того, щоб гарантувати виконання його можливого рішення, і повинен це робити в разі необхідності. Визначення співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, передбачає встановлення судом співвідношення негативних наслідків від ужиття таких заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких особа звернулася до суду, вартості майна, на яке вона просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони іншій особі здійснювати певні дії (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 ).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 ).

Тобто, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність безпосереднього зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 9 10/7029/21 викладено висновок, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконанні приватного виконавця Кудряшова Д.В. знаходиться виконавчий лист, виданий 23 листопада 2020 року Червонозаводським районним судом міста Харкова на підставі рішення цього ж суду від 10 серпня 2020 року у справі № 646/2210/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

30 листопада 2023 року приватним виконавцем накладено арешт на все нерухоме й рухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а також на її грошові кошти.

Таким чином, наразі проводяться виконавчі дії у виконавчому провадженні, у рамках якого приватний виконавець проводить виконавчі дії, зокрема, щодо спірної квартири за позовом ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, констатації підлягає факт того, що арешт нерухомого майна відносно якого проводяться виконавчі дії буде перешкоджати виконанню рішення суду. Такий спосіб забезпечення, на переконання колегії суддів, не можна вважати охороною матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 18 ЦПК України, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» рішення суду підлягає обов`язковому виконанню та посадова особа, уповноважена на виконання судового рішення, зобов`язана здійснити всі необхідні дії для цього у розумний строк.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду заяви правильно врахував конкретні обставини справи, а саме те, що під час розгляду цієї справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, в межах іншої справи про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 спірна квартира вже була обтяжена обов`язком ОСОБА_2 сплатити присуджену судом в рахунок відшкодування завданої шкоди значної грошової суми. Тому приховування позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 цієї інформації об`єктивно свідчить про спрямованість позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна на запобігання виконання рішення суду, що не відповідає завданню цивільного судочинства, передбаченому ст. 2 ЦПК України».

Заходи ж забезпечення позову, які просить застосувати ОСОБА_1 можуть порушити права ОСОБА_3 , як стягувача у вищевказаному виконавчому провадженні, відтак колегія суддів виснує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у даному конкретному випадку не відповідає його меті і завданням цивільного судочинства.

Крім того, з поданих заявником матеріалів не вбачається, що відповідачкою здійснюються реальні дії, спрямовані на майбутнє ухилення від виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Посилання в заяві на офіційне розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою, як на потенційну можливість вчинення відповідачкою дій, які призведуть до непоправних наслідків, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тобто, саме лише посилання у заяві на потенційну можливість відчуження майна без наведення відповідного обґрунтування, не може бути достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 752/8936/24, провадження № 61-16170св25, за заявою про забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Пронін проти України»).

Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року, – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.А. Кружиліна

Н.П. Пилипчук