Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №643/1707/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 643/1707/25

провадження № 22-ц/818/4431/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Шабельнікова С.К., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу Акользіної Марини Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 24 березня 2026 року в складі судді Сугачової О.О.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила розстрочити виконання рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 16 червня 2025 року, зміненого постановою Харківського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року у справі №643/1707/25, встановивши такий порядок виконання рішення суду: одноразова сплата 15000 грн та сплата залишку заборгованості шляхом щомісячних платежів у розмірі 4000 грн для повного погашення боргу.

В обгрунтування заяви зазначено, що постановою Харківського апеляційного суду від 29.12.2025, змінено рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 16.06.2025 у справі № 643/1707/25, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 59263,33 грн, а також судовий збір у розмірі 1946,39 грн. Заявниця визнає обов`язок виконання зазначеного судового рішення, однак одноразова сплата всієї суми боргу для ОСОБА_1 є неможливою з огляду на її складний матеріальний стан. ОСОБА_1 на теперішній час працевлаштована, фактичний дохід, який отримує на руки становить орієнтовно 8200 грн. На утриманні заявниці перебуває дитина з інвалідністю, що зумовлює постійні додаткові витрати на лікування, догляд та забезпечення базових потреб. Крім того, заявниця зазначає, що має заборгованість за житлово-комунальні послуги, що істотно впливає на її фінансовий стан. Разом з тим, ОСОБА_1 діє добросовісно та з метою реального виконання судового рішення готова здійснити одноразову часткову сплату боргу у розмірі 15000 грн, а залишок суми заборгованості погашати шляхом щомісячних платежів. Реальною та посильною є можливість сплачувати 4000 грн щомісяця, що дозволить забезпечити виконання рішення суду без порушення прав стягувача та без істотного погіршення матеріального становища дитини.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 24 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що приведені заявницею обставини не можна оцінювати як особливі та виняткові обставини, які на теперішній час ускладнюють виконання рішення суду в розумінні положень ст.435 ЦПК України для надання відстрочки виконання судового рішення, що не зашкодить меті дієвого та вчасного виконання рішення суду.

Суд врахував бажання боржниці повернути заборгованість стягувачу, шляхом розстрочення виконання судового рішення, однак вважав, що ОСОБА_1 не доведено, в тому числі і те, що у разі відстрочки виконання рішення остання має можливість добровільно виконати судове рішення зазначеними платежами у вказаний період.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду представник заявника ОСОБА_1 – адвокат Акользіна М.В. подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків оскаржуваної ухвали обставинам справи та порушення при її винесенні норм процесуального права просить про її скасування та про направлення справи для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції розглянуто заяву у відсутність ОСОБА_1 без її повідомлення на 24 березня 2026 року. При цьому клопотання про розгляд справи у її відсутність від ОСОБА_1 до суду на надавалось.

Крім того, апелянт вказує, що висновки суду щодо ненадання заявницею достатніх доказів для підтвердження своїх вимог є такими, що не відповідають обставинам справи. Вказує, що якби суд повідомив заявницю про призначення розгляду справи на 24 березня 2026 року, ОСОБА_1 мала б змогу доповнити свої докази і надати в судовому засіданні докази стосовно хвороби своєї дитини, а саме: медичну довідку з прямим посиланням на діагноз дитини – «Синдром Дауна», а також індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю №115 від 21.09.2023 року.

Зазначає також про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності великих боргів з комунальних платежів за адресою: АДРЕСА_1 не на прізвище заявниці, а на прізвище ОСОБА_2 . Вказаний висновок спростовується на думку апелянта паспортними даними ОСОБА_1 , а саме її реєстрацією за вказаною адресою. Місцем проживання боржника позивач зазначив саме квартиру за цією адресою. Вказує, що ОСОБА_2 є бабусею ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і право користування і володіння житловим приміщенням перейшло до онуки. Заборогованість же з комунальних послуг є відповідальністю апелянта і безпосередньо впливає на її платоспроможність.

Вказує, також, що доходи ОСОБА_1 підтверджені в установлений законом спосіб, а саме: довідками Пенсійного Фонду ОКП-5 та ОКП-7, які надають вичерпну інформацію про доходи ОСОБА_1 впродовж 2025 року. Так, заробітна плата виховательки складає близько 8000 грн в місяць, а пенсія на дитину дорівнює 2361 грн. Інших же доходів заявниця не має.

На підставі викладеного вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, не відповідає матеріалам справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Передбачене статтями 12, 13, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов`язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 16.06.2025 задоволено позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит- Капітал» до ОСОБА_1 та стягнуто на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1158159 від 04.12.2023 у загальному розмірі 64317,64грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 16.06.2025 змінено в частині суми стягнення; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «28.08.2024 задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_3 на корит ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1158159 від 04.12.2023 у загальному розмірі 59263,32грн. разом із удовим збором в сумі 1946,39грн.

ОСОБА_1 подала заяву про розстрочення виконання рішення суду.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право на звернення до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду передбачене також ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Отже, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Системне тлумачення положень ст. 435 ЦПК України і ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що відстрочення виконання судового рішення може бути застосовано судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строк і порядку, передбачених чинним законодавством. Підставою для застосування вказаних норм є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №796/43/2018, від 19.06.2019 року у справі № 2-55/10.

Водночас, обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі №9901/598/19.

Окрім того, під час вирішення питання про відстрочення, розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Так, згідно з положеннями ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

ЄСПЛ у своїй практиці акцентує увагу на тому, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправданим за конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В своїй апеляційній скарзі представник заявниці посилається на порушення судом першої інстанції процесуального законодавства через розгляд заяви у відсутності ОСОБА_1 .

Проте, на переконання колегії суддів вказані твердження апелянта є неспроможними, безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду, остання просила розглянути дану заяву за її відсутності, без виклику її в судове засідання, при цьому наголошуючи, що всі обставини та докази, що мають значення для її розгляду, викладені у заяві та підтверджені письмовими доказами (а.с. 177).

Тобто, враховуючи, що заявниця у своїй заяві про розстрочення виконання рішення особисто просила про розгляд справи за її відсутності, суд першої інстанції виконав її волевиявлення, розглянувши справу на підставі матеріалів, наданих самою ж ОСОБА_1 , у зв`язку з чим твердження апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних прав заявниці є необґрунтованим.

Обґрунтовуючи ж заяву про розстрочення виконання рішення, ОСОБА_1 посилалася, на існуванням об`єктивних обставин, які унеможливлюють виконання рішення суду одним платежем, а саме: - наявність фактичного доходу – орієнтовно 8200 грн, перебування на утриманні дитини з інвалідністю, наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги, що істотно впливає на її фінансовий стан.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у справі об`єктивних даних про виняткові обставини, які на теперішній час ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, з наявністю яких ст. 435 ЦПК України, пов`язує можливість здійснити розстрочення виконання судового рішення.

Посилання боржниці на скрутне матеріальне становище не підтверджено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ЦПК України. Наявність фактичного доходу у орієнтовному розмірі 8200 грн саме по собі не свідчить про відсутність у заявниці інших джерел доходів чи про неможливість виконання судового рішення взагалі.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що судове рішення щодо стягнення коштів підлягає виконанню згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» та інших нормативних актів, якими визначено порядок та черговість стягнення з врахуванням майнового стану боржника і не лише одноразовим платежем.

При цьому, заявником не аргументовано можливість щомісячної сплати нею боргу в сумі 4000 грн за наданих нею доказів і не надано суду доказів хоча б часткового виконання рішення суду, що свідчило б можливість та необхідність розстрочення виконання рішення суду.

Крім того, доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_1 інших доходів, відсутності рухомого та нерухомого майно, за рахунок якого вона може отримувати доходи, заявницею надано не було.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, розстрочення виконання судового рішення не буде відповідати балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з дотриманням співмірності негативних наслідків для стягувача з інтересом боржника.

Розстрочка, відстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим, однак заявник таких доказів суду не надала.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими, так як дані доводи не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а фактично зводяться до обґрунтувань апеляційної скарги тими ж обставинами, що і у заяві про розстрочення виконання судового рішення, переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду, яким надана належна правова оцінка судом першої та апеляційної інстанцій.

Ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, а доводи викладені у апеляційній скарзі висновки суду не спростовують, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду – залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 24 березня 2026 року, – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді С.К. Шабельніков

Н.П. Пилипчук