Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №607/7783/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.08.2026 Справа №607/7783/26 Провадження №2/607/4552/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Дмитрик В-М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.03.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 175076 на суму 25 302 грн, який підписаний відповідачем електронним підписом. ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, перерахувавши грошові кошти на платіжну карту № НОМЕР_1 ОСОБА_1 . Натомість, відповідач не виконала свого обов`язку та не повертала наданий їй Кредит в строки, передбачені Кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 31 974,40 грн, яка складається з: 18 514,69 грн - заборгованість по тілу кредиту; 9 469,21 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 800 - заборгованість по комісії; 3 190,50 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

10.10.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 10102025, на підставі якого ТОВ «Юніт Капітал» набуто право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 175076 від 14.03.2025.

Водночас, позивач звертає увагу суду на те, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову ним не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 28 783,90 грн.

Таким чином, оскільки відповідач має непогашену заборгованість, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за Кредитним договором № 175076 від 14.03.2025 у розмірі 28 783,90 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін. Окрім цього, частково задоволено клопотання позивача та витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжну картку (платіжні картки) : маска Карти: НОМЕР_1; про факт зарахування коштів (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення) : зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_1 за період від 14.03.2025 до 19.03.2025 в сумі 11576,99 грн.; емітент Карти - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); чи є/був номер телефону НОМЕР_4 фінансовим номером телефону за платіжною карткою (платіжними картками): маска Карти: НОМЕР_1 - та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 )..

15.05.2026 судом зареєстровано відповідь АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу від 17.04.2026.

05.08.2026 представник позивача ТОВ «Юніт Капітал» - Сокира В.В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, з приводу ухвалення заочного рішення не заперечила.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Дешко В.О. в судове засідання 05.08.2026 не з`явились, хоча про день та час слухання справи були належним чином повідомлені, що підтверджується довідками про доставку судових повісток до електронного кабінету адвоката Дешко В.О. в системі «Електронний суд». Відповідач та її представник про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подавали.

При вирішенні питання про можливість розгляду справи без участі відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Дешко В.О. суд виходить з наступного.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2026 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - а двоката Дешко В`ячеслава Олександровича про участь у судових засіданнях уданій справі у режимі відеоконференції.

У судовому засіданні призначеному на 20.07.2026 суд задовольнив клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дешко В.О. про відкладення розгляду справи, у зв`язку із чим судове засідання було відкладено на 05.08.2026 для надання можливості представнику відповідача підготуватись до засідання та подати письмові пояснення.

Разом з тим, у судове засідання 05.08.2026 ОСОБА_1 та її представник адвокат Дешко В.О. повторно не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подавали.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Одним із основних принципів цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Пункт 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України визначає, що, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому неявка відповідача навіть з поважних причин не спростовує його обов`язку з`явитися в судове засідання чи повідомити суд про поважність причин своєї неявки.

Суд зауважує, що розгляд справи вже відкладався за клопотання представника відповідача. Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Дешко В.О. у судове засідання призначене на 05.08.2026 не з`явились та доказів поважності причин їх неявки у судове засідання суду не подали.

Суд розцінює такі дії сторони відповідача як зловживання своїми процесуальними правами, спрямованими на затягування судового розгляду справи, а тому, керуючись ст. 280 ЦПК України, визнає за можливе здійснити розгляд справи без участі відповідача на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, так як відповідач та її представник про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, відзиву на позов не подавали.

У зв`язку з неявкою учасників справи, відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Суд встановив, що 14.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» із заявою на видачу кредиту № 100782606, у якій просила надати їй кредит у розмірі 25 302 грн в момент підписання договору.

14.03.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про споживчий кредит № 175076 (Індивідуальна частина) (далі - Договір), який підписаний відповідачем ОСОБА_1 14.03.2025 об 17 год. 25 хв. за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 35304ce2.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цих договором, на строк, визначений п. 2.6 договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 2.2.1 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно з п. 2.6 договору, та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі. Типом кредиту є кредит (п. 2.2 Договору).

За умовами п. 2.2.1 сума (загальний розмір) кредиту становить 25 302 грн надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку:

-у розмірі 9 423,67 грн, для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №163329 від 09.12.2024 укладеним з Кредитодавцем;

-у розмірі 11 576,99 грн, на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті;

-у розмірі 4 301,34 грн, шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 300,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний. (п. 2.3 Договору).

Згідно з п.п. 2.4, 2.5 Договору, знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Комісія за надання кредиту складає 4 301,34 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 17,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Загальний строк кредитування за цим Договором складає 168 днів з 14.03.2025 (дата надання кредиту) по 29.08.2025 (п. 2.6 Договору).

Разом з Договором ОСОБА_1 підписала також Графік платежів за кредитним договором та Паспорт споживчого кредиту, який містить умови, аналогічні викладеним у Договорі про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025.

Довідкою №206/16-01 від 16.01.2026 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» повідомлено про успішність операцій згідно договору №1412/22-1 від 14.12.2022 укладеного з ТОВ «ФК «Контрактовий дім», зокрема, на ім`я ОСОБА_1 за кредитним договором № 175076 від 14.03.2025 на суму 11 576,99 грн на картку № НОМЕР_5

Згідно із листом АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-260501/52785-БТ від 06.05.2026, на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 в банку емітовано картку № НОМЕР_6 на яку 14.03.2025 здійснено переказ коштів на суму 11 576,99 грн. Номер телефону на який відправлялась інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою № НОМЕР_6 за період з 14.03.2025 по 19.03.2025 є НОМЕР_4 , який був/є фінансовим та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 175076 від 14.03.2025 складеного ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», станом на 04.09.2025 у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 31 974,40 грн, яка складається із: 18 514,69 грн - заборгованість за тілом кредиту; 9 469,21 грн - заборгованість за процентами; 800 грн - заборгованість по комісії; 3 190,50 - заборгованість за пенею. Проценти по кредиту нараховані за період з 15.03.2025по 29.08.2025. Також з вказаному розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 вносила платежі на погашення заборгованості у загальному розмірі 20 600 грн, які були зараховані частково на погашення тіла кредиту у розмірі 6787,31 грн, процентів у розмірі 13 201,19 грн, пені у розмірі 409,50 грн та комісії у розмірі 202 грн.

10.10.2025 між Клієнтом ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та Фактором ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 10102025 (далі - Договір), за яким клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання відповідного Акту приймання - передачі Реєстру прав вимог по формі, встановленій у Додатку № 3.

Як вбачається із акту прийому - передачі Реєстру прав вимог № 2 за Договором факторингу № 10102025 від 10.10.2025 підписаного між Клієнтом ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та Фактором ТОВ «Юніт Капітал», Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр боржників від 05.11.2025.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог № 2 від 05.11.2025 до Договору факторингу № 10102025 від 10.10.2025 до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 175076, у загальному розмірі 31 974,40 грн.

Згідно з копією платіжної інструкції в національній валюті № 688 від 11.11.2025 ТОВ «Юніт Капітал» сплатило ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» грошові кошти в сумі 1 901 231,80 грн, призначення платежу: оплата за відступлення Прав Вимоги згідно Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 та Реєстру прав вимоги № 2 від 05.11.2025.

Частинами 1, 2, 3, 4 та пунктом 4 ч. 5 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 3 статті 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Як вбачається із матеріалів справи Договір про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 , укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

За таких підстав суд вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір, який підписаний відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором та у якому сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов`язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов`язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.

У відповідності до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав..

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач підтвердив своє право вимоги за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 відповідно до Договору факторингу № 10102025 від 10.10.2025 та реєстру прав вимоги № 2 від 05.11.2025.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, відповідно до виписки з особового рахунку за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 у відповідача ОСОБА_1 станом на 20.02.2026 наявна заборгованість у розмірі 31 974,40 грн, яка складається з: 18 514,69 грн - заборгованість по тілу кредиту; 9 469,21 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 800 - заборгованість по комісії; 3 190,50 грн - заборгованість за штрафними санкціями.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» правонаступником якого є ТОВ «Юніт Капітал» свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 виконав у повному обсязі та надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 21 000,66 грн, з яких: 9 423,67 грн перераховані для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 163329 від 09.12.2024, а 11 576,99 грн перераховані на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_6 .

Разом з тим, що стосується включення до тіла кредиту коштів у сумі 4 301,34 грн, то суд зауважує, що вони фактично не були надані відповідачу у користування як кредитні кошти, оскільки відповідно до умов договору становлять комісію за надання кредиту, передбачену п. 2.5 договору.

Відтак суд вважає, що сумою кредиту за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 є 21 000,66 грн.

Окрім цього, з розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 вбачається, що відповідач ОСОБА_1 вносила платежі на погашення заборгованості у загальному розмірі 20 600 грн, з яких, 6 787,31 грн було зараховано на погашення тіла кредиту.

За таких обставин, заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 14 213,35 грн (21 000,66 - 6 787,31=14 213,35).

Водночас, щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за комісією за надання кредиту у розмірі 4 301,34 грн, яка включена в тіло кредиту та комісією за управління та обслуговування кредиту у розмірі 800 грн, суд зазначає наступне.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «…у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21.

Так, як вбачається із змісту Договору про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025, п. 2.4 Договору встановлено сплату комісії за управління та обслуговування кредиту 1 раз на два тижні, зокрема за зниженим тарифом у розмірі 1,00 грн та за стандартним (базовим) тарифом 100 грн, без уточнення найменування конкретної послуги та систематичності її надання.

Також, кредитний договір та паспорт споживчого кредиту не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, що пов`язані за управлінням та обслуговуванням кредиту, які надаються відповідачу та за які банком встановлена комісійна винагорода, а позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі відповідачем при укладенні договору.

Таким чином вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації ,що суперечить вимогам частин 1 та 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.

Крім того, матеріали справи не містять доказів факту надання послуг, передбачених п. 2.4 Договору про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025, зокрема послуг, що стосуються управління та обслуговування кредиту. Також, відсутні докази того, що споживач вимагав інформацію, передбачену статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», частіше одного разу на місяць.

Окрім цього, п. 2.5 Договору про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025, також передбачено сплату комісії за наданням кредиту у розмірі 4 301,34 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 17,00% від загальної суми кредиту.

При цьому, аналіз умов Договору свідчить про те, що комісія пов`язана за наданням кредиту є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21.04.2021 в справі № 677/1535/15, від 21.07.2021 в справі № 751/4015/15, від 15.12.2021 в справі № 209/789/15, від 12.04.2022 в справі № 640/14229/15 та від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що положення Договору про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 щодо сплати комісії за надання кредиту та комісії за управління та обслуговування кредиту суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 4 301,34 грн та комісією за управління та обслуговування кредиту у розмірі 800 грн, а тому у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.01.2024 у справі 727/5461/23, від 09.10.2024 у справі 582/202/22.

Крім того, з розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 вбачається, що відповідач ОСОБА_1 вносила платежі на погашення заборгованості у загальному розмірі 20 600 грн, з яких 202 грн було зараховано на погашення комісії за управління та обслуговування кредиту.

Разом з тим, оскільки положення Договору про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 щодо сплати комісії за управління та обслуговування кредиту є нікчемними з моменту укладення договору, суд приходить до висновку, що кошти у розмірі 202 грн, які були зараховані ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» на сплату комісії, слід зарахувати на сплату заборгованості за процентами.

Також судом встановлено, що до стягнення позивач не заявив заборгованість за пенею у розмірі 3 190,50 грн, яка відповідно до розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 була нарахована ОСОБА_1 у період з 17.04.2025 по 04.09.2025.

Поряд з цим, платежі, які вносила ОСОБА_1 на погашення заборгованості у загальному розмірі 20 600 грн були також частково зараховані на погашенні пені у сумі 409,50 грн.

Так, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України у і діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відтак, оскільки неустойка нарахована у період дії в Україні воєнного стану підлягає списанню, суд приходить до висновку, що кошти у розмірі 409,50 грн, які були зараховані ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» на сплату неустойки, слід зарахувати на сплату заборгованості за процентами.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , взяті на себе зобов`язання своєчасно та в порядку, передбаченому Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 належним чином не виконала та кредитні кошти не повернула, внаслідок чого у неї наявна заборгованість у розмірі 23 071,06 грн, з яких: 14 213,35 грн - заборгованість за тілом кредиту; 8 857,71 грн - заборгованість по відсотках (9 469,21 (заявлена сума заборгованості за відсотками) - 202 (сплачена комісія) - 409,50 (сплачена пеня) = 8 857,71).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась та доказів на спростування доводів позивача та не надала.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до задоволення частково шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованості за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 у розмірі 23 071,06 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, у позовній заяві представник позивача просив стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 662,40 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 статті 30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

20.01.2026 між ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» та АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ТИМОШЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» укладено Договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим Договором.

За умовами п. 2.3 Договору, конкретне доручення Клієнта визначається в окремій Додатковій угоді до Договору, в якій Сторони визначають зміст конкретного доручення/доручень.

Отримання винагороди Адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодженні Сторонами в Протоколі погодження вартості послуг до Договору (Додаток № 1 до Договору). Після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає Клієнту Акт прийому - передачі наданих послуг (п.п. 3.1, 3.3, 3.4 Договору).

Відповідно до Додаткової угоди № 25771398339 до Договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» доручило, а Адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів Клієнта з питань, що відносяться до юрисдикції судів всіх інстанцій судів загальної юрисдикції, господарських судів та адміністративних судів по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , кредитний договір №175076 від 14.03.2025.

Актом приймання-передачі наданих послуг від 20.02.2026 сторони підтверджують те, що Адвокатське бюро надало, а ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» отримало послуги з складання позовної заяви та вивчення матеріалів справи щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , підготовки та подання адвокатського запиту та клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , загальною вартістю 7 000 грн.

Таким чином позивачем надано докази на понесення витрат за надання правничої допомоги у розмірі 7 000 грн.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Разом з тим, суд вважає, що необґрунтованими та неспівмірними є витрати на правничу допомогу наведені в Акті приймання-передачі наданих послуг від 20.02.2026, оскільки вказані витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Крім цього, зважаючи на складність справи, обсяг наданої правової допомоги, суд вважає, що вони не вимагали від адвоката значних зусиль та часу.

З врахування наведеного та вимог ч. 4 ст. 137, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, а також те, що позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено частково, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 133,98 грн пропорційно задоволеній частині позовних вимог (23 071,06 / 28 783,90 * 2662,40 = 2 133,98).

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280, 282, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 175076 від 14.03.2025 в розмірі 23 071 (двадцять три тисячі сімдесят одна) гривня 06 (шість) копійок, з яких: 14 213 гривень 35 копійок - заборгованість за тілом кредиту: 8 857 гривень 71 копійок - заборгованість за процентами.

У задоволенні решти вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 2133 (дві тисячі сто тридцять три) гривні 98 (дев`яносто вісім) копійок судового збору та 4000 (чотири тисячі) гривень витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ: 43541163, адреса місцезнаходження: вул. Лесі Українки, 34 офіс 333, м. Київ, 01133.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 19.08.2026.

Головуючий суддя Н. Р. Кунець