Вирок від 16 серпня 2026 р. у справі №602/345/26 — Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/345/26

Провадження № 1-кп/602/80/2026

ЛАНОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Тернопільської області

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2026 р. м.Ланівці

Лановецький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

представника потерпілого - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ланівці кримінальне провадження №12026211030000040 від 02 березня 2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ланівці, Лановецького району, Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, працюючого майстром Лановецького РЕМ, на утриманні одна неповнолітня дитина, із вищою освітою, депутатом не являється, раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України,

В С ТА Н О В И В:

Так, ОСОБА_4 , літом 2020 року, більш точний час та дату досудовим розслідуванням не встановлено, маючи умисел на самовільне будівництво споруди, діючи всупереч вимогам ст. 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного Кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання в користування земельної ділянки, нехтуючи вимогами ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, згідно з якими громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), ч.1 ст.96 Земельного Кодексу України, ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України самовільно, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди, їх державної реєстрації, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на самовільне будівництво капітальної споруди (гаражного приміщення) на самовільно зайнятій земельній ділянці, діючи умисно, з корисливих мотивів самовільно зайняв земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,0031 га за координатами: 49.8778282,26.0577387, яка розташована поряд із житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .

Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 літом 2020 року, більш точного часу та дати досудовим розслідуванням не встановлено, усвідомлюючи, що не має права на зазначену земельну ділянку, за відсутності відповідного рішення про передачу земельної ділянки у власність або передання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо неї та державної реєстрації, в порушення ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.5 «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, за власні кошти здійснив самовільне будівництво капітальної споруди (гаражного приміщення) на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,0031 га за координатами: 49.8778282,26.0577387, яка розташована поряд із житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.197-1 КК України, тобто самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений

ОСОБА_4 визнав себе винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення в обсязі пред`явленого обвинувачення. Надав суду пояснення, які повністю підтверджують обставини, викладені в обвинувальному акті. Зазначив, що звертався до органу місцевого самоврядування із усною заявою про виділення цієї земельної ділянки йому під забудову та узаконення будівництва гаража, в письмовій формі звернення не подавав. У вчиненому щиро розкаявся, просив його суворо не карати.

Обвинувачений ОСОБА_4 , визнавши свою винність у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України за обставин, викладених в обвинувальному акті, повністю погодився зі всіма зібраними в процесі досудового розслідування доказами, що її підтверджують, відмовився від їх дослідження під час судового розгляду.

Суд, з`ясувавши думку учасників судового розгляду щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, згідно ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, з`ясувавши при цьому, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч.3 ст.197-1 КК України, як самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, під спостереженням в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, до обставин, що пом`якшують покарання, суд відносить повне визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття, активне сприяння органу досудового розслідування розкриттю кримінального правопорушення та суду у встановленні істини у справі, добровільне відшкодування шкоди.

Обставини, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді пробаційного нагляду у межах санкції ч. 3 ст. 197-1 КК України, з покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених ч.2 ст. 59-1 КК України.

Таке покарання, на переконання суду, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Судом встановлено, що в даному кримінальному провадженні процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.370, 374, 395 КПК України, суд, –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком 1 (один) рік.

Покласти на засудженого ОСОБА_6 обов`язки, передбачені п. 1-3 ч.2 ст. 59-1 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок строку виконання покарання обчислювати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок суду набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення, якщо на нього не було подано апеляційну скаргу.

Вирок суду може бути оскаржений, шляхом подання апеляційної скарги особами зазначеними в ст.393 КПК України, до апеляційного суду Тернопільської області через Лановецький районний суд.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя: ОСОБА_7