Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №341/2151/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 341/2151/25

Провадження № 22-ц/4808/1712/26

Головуючий у 1 інстанції ОСТРОВСЬКА Н. І.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду від 23 червня 2026 року, у складі судді Островської Н. І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СУПЕРІУМ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року представник ТОВ «ФК «Суперіум» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.12.2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір № Z20.001.76740.

15.11.2023 між ТОВ АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» укладено Договір факторингу №15/11/23, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» передало (відступило) ТОВ «ФК «Суперіум» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Суперіум» прийняло належні ТОВ «АТ «Ідея Банк» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників №1від 15 листопада 2023 року до Договору факторингу №15/11/23 від 15 листопада 2023 року, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 42 171,72 грн, з яких: 13 448,61 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 7 037,22 грн – заборгованість за відсотками та 21 685,89 грн заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за кредитним договором № Z20.001.76740 від 01.12.2015 року у розмірі 42 171,72 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача кошти за кредитним договором № Z20.001.76740 від 01.12.2015, що складаються з: 20 485,83 грн – заборгованості за кредитним договором, 6 168,26 грн – інфляційного збільшення, 2 242,69 грн заборгованості за 3% річних та 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішенням Галицького районного суду від 23 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «СУПЕРІУМ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 485,83 грн, 6 168,26 грн - інфляційне збільшення та 2 242,69 грн - 3% річних, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат роблять позов нетотожним.

Зазначає, що предметом позову в обох справах (№353/355/25 та №341/2151/25) є стягнення грошових коштів за одним і тим самим кредитним договором №Z20.001.76740 від 01.12.2015, а підставою обох позовів є факт укладення цього договору та договір факторингу від 15.11.2023.

Вважає, що включення позивачем у новому позові вимог про стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК є лише зміною способу розрахунку та структури стягнення в межах того самого кредитного зобов`язання. Оскільки рішення суду від 30.07.2025 набрало законної сили, позивачу відмовлено у стягненні основного боргу за цим договором, тому повторний розгляд спору щодо похідних нарахувань за цим договором є недопустимим. Суд першої інстанції був зобов`язаний закрити провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Суд першої інстанції дійшов хибного та безпідставного висновку, що строки позовної давності за вимогами позивача були повністю продовжені на підставі прикінцевих та перехідних положень ЦК України (пункт 12 щодо карантину COVID-19 та пункту 19 щодо воєнного стану).

Кредитний договір №Z20.001.76740 від 01.12.2015 строком на 30 місяців, тобто кінцевий строк виконання зобов`язань за договором сплив 01.06.2018. Згідно з графіком погашення кредиту, повернення коштів мало здійснюватися щомісячними платежами.

Зазначає, що перебіг позовної давності за фінальним платежем розпочався 02.06.2018 та повністю закінчився 01.06.2021. Проте для переважної більшості щомісячних платежів за період з 2015 до початку 2017 року трирічний строк позовної давності повністю сплив ще до запровадження будь-яких особливих режимів чи обмежень в Україні. Тому в суду першої інстанції були всі законні підстави для повної відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 168,26 грн інфляційного збільшення боргу та 2 242,69 грн 3% річних, які були нараховані за минулий період з 01.07.2018 по 22.02.2022.

ТОВ «ФК «Суперіум» набуло статус кредитора та право вимоги до відповідача лише 15.11.2023 на підставі договору факторингу №15/11/23, укладеного з первісним кредитором АТ «Ідея Банк». Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що первісний кредитор взагалі здійснював будь-які нарахування за статтею 625 ЦК України у вказаний період 2018-2022 роках. Також відсутні докази передачі права на стягнення цих фінансових санкцій за актом приймання-передачі право вимоги від 15.11.2023.

Зазначає, що рішенням Галицького районного суду від 30.07.2025 у справі №353/355/25 позивачу було повністю відмовлено у стягненні суми основного боргу через відсутність первинної фінансової документації, тому будь-які похідні нарахування на цю непідтверджену суму є абсолютно безпідставними та не підлягають задоволенню.

Також вважає, що судом не застосовано імперативні норми діючого законодавства України спрямовані на захист прав споживачів у сфері кредитування та звільнення їх фінансової відповідальності у період дії воєнного стану. Так позивач здійснив штучний розрахунок і пред`явив вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, включаючи періоди, що безпосередньо охоплюються дією воєнного стану в Україні.

Просить скасувати рішення суду повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, або закрити провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Стягнути з позивача судові витрати, сплачені за подання апеляційної скарги.

Представник ТОВ «ФК «Суперіум» подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі щодо скасування рішення безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та правильно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мали значення для правильного вирішення спору.

За клопотанням представника позивача, судом витребувано інформацію з АТ «Ідея Банк» виписку та детальний розрахунок заборгованості. Відповідно до якого заборгованість за договором № Z20.001.76740 загальна сума боргу становить 42 171,72 грн, з яких: 13 448,61 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 7 037,22 грн - заборгованість за відсотками та 21 685,89 грн заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями. Відповідно до виписки за період з 01.12.2015 по 18.02.2026 ОСОБА_1 погашено 23 020,00 грн.

Зазначає, що для закриття провадження необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожність сторін, предмета та підстав позову. Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак виключає можливість закриття провадження. У справах № 353/355/25 та № 341/2151/25, хоча сторонами є ті самі особи та позовні вимоги пов`язані з одним кредитним договором № Z20.001.76740, предмет та підстави позовів не є тотожними. Так, у справі № 353/355/25 заявлялися вимоги про стягнення заборгованості, яка складалася, зокрема, із заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією. Натомість у справі № 341/2151/25 позивачем заявлено до стягнення заборгованість у загальному розмірі 28 895,95 грн, яка складається з: 13 448,61 грн – заборгованість за основним боргом, 7 037,22 грн заборгованість за процентами; 6 168,26 грн – інфляційні втрати; 2 242,69 грн – три проценти річних. Таким чином, склад заявленої до стягнення заборгованості у зазначених справах є різним.

Вважає, що висновок суду про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі є обґрунтованим, а доводи відповідача щодо тотожності позовів – безпідставними та такими, що не відповідають фактичному змісту заявлених у двох справах позовних вимог.

Також вказує, що для вирішення питання про правомірність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат визначальним є встановлення факту прострочення відповідачем грошового зобов`язання, а не дата набуття позивачем статусу кредитора. Отже, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.07.2018 по 22.02.2022 здійснено за період фактичного прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання та відповідає положенням частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначає, що відлік строку позовної давності для стягнення боргу з ОСОБА_1 , що виник внаслідок невиконання ним зобов`язання за кредитним договором № М01.00617003910386, передбачений статтею 257 ЦК України, почався з 01.06.2018.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду – без змін.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам частково не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, на користь позивача, як нового кредитора, слід стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 485,83 грн, 6168,26 грн – інфляційне збільшення та 2242,69 грн – 3% річних.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом встановлено, що 01 грудня 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z20.001.76740, за умовами якого ПАТ «Ідея Банк» надало позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 23 674,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) і комісіями згідно з умовами договору, строком на 30 місяців.

Вказаний кредитний договір підписаний ОСОБА_1 особисто.

На підтвердження позовних вимог ТОВ «ФК «Суперіум» надало суду копію кредитного договору № Z20.001.76740 від 01.12.2015, згоду фізичної особи як суб`єкта кредитної історії, письмову згоду клієнта банку, заяву ОСОБА_1 про ознайомлення з умовами банківських продуктів та послуг, договір страхування життя з додатковою угодою № 1 до нього, а також копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 .

Кредитний договір містить графік платежів із зазначенням сум щомісячного платежу за тілом кредиту, відсотками та комісією.

На виконання вимог договору, ПАТ «Ідея Банк» 01.12.2015 видало ОСОБА_1 кредит в розмірі 23 670,00 грн, з яких ОСОБА_1 сплатив страховий платіж в розмірі 3 088,78 грн, що підтверджується ордером-розпорядженням №1 про видачу кредиту.

Відтак, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів приходить до висновку про укладеність вказаного кредитного договору між відповідачем та ПАТ «Ідея Банк».

15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» укладено договір факторингу №15/11/23, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Суперіум», право вимоги до боржників, в тому числі і за кредитним договором № Z20.001.76740 від 01.12.2015.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 42 171,72 грн, яка складається з 13 448,61 грн заборгованості за основним боргом, 7 037,22 заборгованості за відсотками, 21 685,89 грн заборгованості за комісіями.

Перевіривши та з`ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи всі наявні докази по справі, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач довів за допомогою належних та допустимих доказів факт передачі первісним кредитором АТ «Ідея Банк» права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

З метою встановлення дійсних обставин справи, судом першої інстанції було витребувано від АТ «Ідея Банк» деталізований розрахунок заборгованості та виписку по банківському рахунку за кредитним договором № Z20.001.76740 від 01.12.2015.

З наданого АТ «Ідея Банк» розрахунку заборгованості встановлено, що загальна сума боргу становить 42 171,72 грн, з яких: 13 448,61 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 7 037,22 грн - заборгованість за відсотками та 21 685,89 грн заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями.

Відповідно до виписки за період з 01.12.2015 по 10.03.2017 ОСОБА_1 погашено 23 020,00 грн.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недопустимість виписки по рахунку відповідача та розрахунку заборгованості. Будь-яких інших доказів, які б спростовували проведені позивачем розрахунки заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачем не надано.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не заперечує встановлених судом обставин укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та невиконання ним зобов`язань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Суперіум».

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором № Z20.001.76740 від 01.12.2015 у розмірі 20 458,83 грн, та складається з заборгованості за основним боргом у розмірі 13 448,61 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 7037,22 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних апеляційний суд виходить з наступного.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з кредитного договору № Z20.001.76740 від 01.12.2015. Даних про повне добровільне погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про відсутність прав ТОВ «ФК «Суперіум» на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24 Верховний Суд звертав увагу на те, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги.

При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення (див. постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25).

Заміна кредитора не припиняє і не змінює кредитного зобов`язання. Новий кредитор вступає у це зобов`язання в тому обсязі та на тих умовах, які належали первісному кредитору.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у нового кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

Відповідно до Закону України № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який станом на час розгляду справи є чинним та не припинений.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем здійснено нарахування інфляційного збільшення в розмірі 6 168,26 грн та 3% річних в розмірі 2 242,69 грн за період з 01.07.2018 по 22.02.2022.

Отже, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що нарахування сум відповідно до статті 625 ЦК України здійснено у період дії воєнного стану.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку, інфляційні втрати та три проценти річних нараховані виключно на суму основного боргу за кредитом, без урахування комісії, що відповідає вимогам статті 625 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних у визначеному судом розмірі.

При цьому апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних, а тому відсутні підстави для перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині.

Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи щодо не застосування судом першої інстанції строків позовної давності, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, було продовжено на всій території України неодноразово до 01 липня 2023 року.

Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Лише Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було виключено.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Тому за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 41-46, 56-60, 93)).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір укладений 01 грудня 2015 року на строк 30 місяців, тобто до 01 червня 2018 року. Таким чином, строк позовної давності почав відраховуватись з 02 червня 2018 року та мав би закінчитись 02 червня 2021 року. Проте, вказаний Закон про продовження строків позовної давності набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк звернення до суду (позовна давність) продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Позивач звернувся з позовом до суду 11 грудня 2025 року. Поряд з цим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX від 15.03.2022 було зупинено на час воєнного стану перебіг строків позовної давності.

З огляду на зазначене та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що позивач звернувшись до суду з даним позовом 11 грудня 2025 року не пропустив строків звернення до суду – позовну давність.

Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності та застосування її наслідків є помилковим, а відповідні висновки суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд першої інстанції врахував наявність такого, що набрало законної сили, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року, яким відмовлено в задоволенні позову ТОВ «ФК «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У вказаній справі 353/355/25 ТОВ «ФК «Суперіум» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № Z20.001.76740 у розмірі 42171,72 грн, з яких: 13 448,61 грн – заборгованість за основним боргом, 7037,22 грн – заборгованість за відсотками, 21 685,89 грн – заборгованість за комісіями.

У цій справі позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № Z20.001.76740 у розмірі у розмірі 28 895,95 грн, з яких: 13 448,61 грн – заборгованість за основним боргом, 7037,22 грн – заборгованість за відсотками, 6168,26 грн – інфляційне збільшення та 2242,69 грн – 3 % річних, відповідно до ст.625 ЦК України.

Отже, предмет та підстави позову є різними, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 23 червня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин