Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №345/6872/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/6872/25

Провадження № 22-ц/4808/1086/26

Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Кузнєцова В.В.,

з участю представника апелянта,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Служби у справах дітей Калуської міської ради до ОСОБА_1 про відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, за апеляційною скаргою представника Служби у справах дітей Калуської міської ради на рішення Калуського міськрайонного суду від 25 березня 2026 року під головуванням судді Сирка Й.Й. у м. Калуш,

в с т а н о в и в:

В грудні 2025 року Служба у справах дітей Калуської міської ради в інтересах ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 понад три роки вихованням сина не займається, не піклується про його фізичний і духовний розвиток. Шлюб між батьками дитини розірвано на початку 2013 року.

Мати дитини ОСОБА_3 померла у вересні 2025 року. Саме вона до дня смерті забезпечувала дитині належні умови проживання.

На підставі заяви від 07.10.2025 неповнолітнього ОСОБА_4 тимчасово влаштовано в сім`ю повнолітнього рідного брата, що підтверджується наказом Служби у справах дітей Калуської міської ради від того самого дня, в якому також містяться відомості про ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків. Необхідність відібрання дитини від її батька без позбавлення останнього батьківських прав підтверджується висновком органу опіку та піклування від 06.11.2025, актом обстеження матеріально-побутових умов та іншими письмовими доказами.

Позивач просив відібрати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без позбавлення його батьківських прав неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 25 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову Служби у справах дітей Калуської міської ради.

У апеляційній скарзі представник Служби у справах дітей Калуської міської радипосилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки.

Судом не враховано, що після смерті матері дитини саме на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення належного виховання, розвитку та утримання неповнолітнього ОСОБА_2 .

Водночас відповідач фактично тривалий час проживає окремо, має іншу сім`ю та не забезпечує належного виконання батьківських обов`язків, що свідчить про його самоусунення від виховання сина ОСОБА_5 .

За таких обставин, відсутні гарантії забезпечення найкращих інтересів дитини, що судом першої інстанції належним чином не оцінено.

Після смерті матері неповнолітній ОСОБА_5 потребує особливої уваги, стабільного середовища та належного догляду, однак відповідач жодним чином не створив відповідних умов для сина ОСОБА_5 та його виховання. Дитина фактично залишилася без належного батьківського піклування.

Окрім того після смерті матері відповідач не вжив заходів щодо оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, чим порушив право дитини на соціальний захист та належне матеріальне забезпечення.

Така бездіяльність свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків та ігнорування інтересів дитини.

В матеріалах справи знаходяться докази, які свідчать про систематичне не виконання відповідачем батьківських обов`язків, фактичне самоусунення від виховання дитини, відсутність участі у житті сина, навчанні та забезпеченні, що в сукупності створює ситуацію, яка не відповідає інтересам ОСОБА_5 та потребує судового втручання.

Неповнолітній ОСОБА_2 залишився без належного законного представника, брат ОСОБА_4 , в якого тимчасово влаштовано неповнолітнього ОСОБА_5 не має відповідного правового статусу (законного представника), а батько не забезпечує реалізацію прав та інтересів сина ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції належним чином не оцінив дану обставину та формально підійшов до оцінки доказів.

За таких обставин відсутні гарантії забезпечення найкращих інтересів неповнолітнього ОСОБА_6 , а залишення його з батьком без фактичного здійснення ним батьківських обов`язків суперечить вимогам законодавства та принципу пріоритетності прав дитини.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відібрати неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від батька ОСОБА_1 без позбавлення його батьківських прав.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник апелянта, апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

Встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є відповідач у справі та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23.12.2008 (с.а.13).

Як вбачається з рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.01.2013 (справа № 345/104/13-ц) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (актовий запис № 12 від 20.01.2001). У цьому шлюбі також народився інший син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_2 від 30.01.2002 (а.с. 4,9).

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла у віці 51-го року, що засвідчується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 26.09.2025, виданого Калуським ВДРАЦС у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.5).

З копії витягів, датованих 06-07.10.2025, вбачається, що старший син відповідача ОСОБА_4 зареєстрований у АДРЕСА_1 , а його неповнолітній брат ОСОБА_2 - у АДРЕСА_2 (а.с.8,14).

У заяві до Служби у справах дітей Калуської міської ради від 06.10.2025 ОСОБА_4 просив влаштувати в його сім`ю неповнолітнього ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю матері та ухиленням ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, який не проживає з синами, не бере участі у вихованні і навчанні неповнолітнього сина та зловживає алкогольними напоями. При цьому, заявник вказав місцем свого проживання АДРЕСА_2 (а.с.7).

Згідно копії наказу Служби у справах дітей Калуської міської ради від 07.10.2025 № 115/01-07 (а.с.11) вбачається, що старший брат неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_4 зареєстрований у АДРЕСА_3 (правильна назва ОСОБА_7 ); в Акті обстеження умов проживання від 06.10.2025, який складено на підставі заяви іншої особи - ОСОБА_8 , вказано, що за адресою: АДРЕСА_2 проживають і мають постійне місце реєстрації не лише ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але і його рідний брат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.20).

З матеріалів справи вбачається, що до дня смерті матері неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , так і після цього, обидва брати спільно фактично проживали (-ють) за адресою: АДРЕСА_2 , тому не відповідає дійсності та прийнятий без дослідження дійсних обставин наказ Служби у справах дітей Калуської міської ради від 07.10.2025 № 115/01-07 про влаштування неповнолітнього ОСОБА_2 в сім`ю його повнолітнього брата ОСОБА_4 , оскільки вони проживають разом (а.с.11).

Згідно з копією довідки № 268 від 25.09.2025 ОСОБА_2 є студентом 2-го курсу денної форми навчання Калуського політехнічного фахового коледжу, навчається за кошти державного бюджету в електрично-механічному відділенні з 01.09.2024 (а.с.15).

Відповідно до підписаної відповідальними службовими особами коледжу характеристики ОСОБА_2 спокійний, неконфліктний, вміє долати труднощі; втратив матір у вересні 2025 року і потребує соціальної підтримки та допомоги (а.с.16).

Із копії довідки педіатра ФОП ОСОБА_9 від 13.10.2025 (анкетні даті лікаря ОСОБА_10 ) під час оглядів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також консультацій завжди була присутня мати; батько дитини участі в оглядах не брав, станом здоров`я дитини не цікавився (а.с.17).

Відповідно до розрахунку зі сплати аліментів на підставі виконавчого листа №345/2334/18 від 21.06.2018 ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання неповнолітнього сина у повному обсязі та належним чином. Станом на 16.09.2025 розмір боргу складає 38,77 грн, однак враховує дані щодо сплати аліментів у тому числі на сина ОСОБА_4 , який з 19.01.2020 є повнолітньою особою (а.с.18-19).

З копії Акту обстеження від 06.10.2025 вбачається, що квартира АДРЕСА_4 складається із трьох самостійних кімнат, знаходиться на 5-му поверсі 9-ти поверхового будинку. У квартирі проживають і зареєстровані два рідні брати. Акт складено головним спеціалістом Служби у справах дітей Калуської міської ради Чаборик Т.П. із зазначенням у цьому документі відомостей про ухилення батька ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків та відсутності заперечень неповнолітнього ОСОБА_2 щодо його влаштування в сім`ю рідного брата. В акті зазначено про задовільні матеріально-побутові та санітарно-гігієнічні умови в квартирі, а також наявність у неповнолітнього окремої кімнати. Будь-яких відомостей про ознайомлення зі складеним актом інших осіб, в тому числі невідомої для суду фізичної особи ОСОБА_8 , за заявою якої складено відповідний документ, повнолітнього ОСОБА_4 , сусідів тощо належним чином засвідчена позивачем та надана до матеріалів справи копія акту не містить (а.с.20).

Відповідно до копії висновку від 06.11.2025 № 01-23/744 Служби у справах дітей Калуської міської ради як органу опіку та піклування на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при міськвиконкомі 05.11.2025 розглянуто питання про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина. На засіданні комісії ОСОБА_1 пояснив, що проживає у м. Калуші за іншою адресою ніж його сини, тривалий час на утримання дітей сплачує аліменти (з урахуванням досягнення старшим сином повноліття), з якими не має змоги спілкуватися після смерті колишньої дружини у вересні 2025 року, оскільки діти заблокували його номер мобільного телефону. Зі слів неповнолітнього ОСОБА_2 батько з ним не спілкується більше трьох років, не цікавиться його життям, не допомагав їм, не підтримував, коли матір хворіла, і не був присутнім на її похоронах. У свою чергу повнолітній ОСОБА_4 повідомив, що проживає з братом і останній рік опікувався ним та доглядав за матір`ю. Батько створив іншу сім`ю у 2012 році, не допомагає та проживає окремо (а.с.21-22)

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, що ратифікована постановою Верховної Ради України № 789 - ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі Конвенція), ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 цього Закону України).

Згідно з ч.1,5 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє їх від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст. 3,155 СК України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли з ними не проживає. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом ч.1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 ч.1 ст.164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Згідно з п. 2-5 ч.1 ст. 164 СК України в редакції, що діяла на час подання позовної заяви у цій справі мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Правовий сенс відібрання дитини за ст. 170 СК України полягає в екстреності ухвалення рішення про захист дитини, коли зволікання може призвести до смерті дитини, тяжкої хвороби чи каліцтва. Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінює як небезпечні для неї. Оцінювання умов проживання дитини - виключна компетенція суду.

Відібрання дитини від батьків чи одного із них передбачає вилучення дитини за рішенням суду в юридичному та фактичному сенсах, оскільки у ч.1 ст.170 СК України прямо вказано, що залишення дитини у батьків чи одного із них є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання цієї дитини. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв`язку із її тяжким станом здоров`я), а й з їхніх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, зважаючи на її фізичний та психічний розвиток. У такій ситуації позбавлення матері (батька) батьківських прав відсувається в часі, адже спершу треба захистити дитину, а вже потім вирішувати питання про притягнення батьків до відповідальності.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, тому суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитини не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають, відповідно до закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною, або не піклуються про неї, або коли проживають роздільно і необхідно прийняти рішення про місця проживання дитини.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України»).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце тоді, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 585 затверджено «Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження» (далі - Порядок № 585).

Відповідно до п.2 Порядку № 585 складні життєві обставини, в яких перебуває дитина, - умови, що негативно впливають на життя дитини, стан її здоров`я та розвиток (інвалідність, тяжка хвороба, безпритульність, перебування у конфлікті із законом, залучення до найгірших форм дитячої праці, залежність від психотропних речовин, інші види залежності, жорстоке поводження, зокрема домашнє насильство, у тому числі у разі, коли кривдником є дитина, ухиляння батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов`язків, обставини стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо), установлені за результатами оцінювання потреб дитини та її сім`ї у соціальних послугах.

Факт перебування дитини у складних життєвих обставинах установлюється за результатами оцінювання її потреб за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі підтвердження умов чи обставин, що негативно впливають на життя, стан здоров`я, розвиток дитини та призводять до неналежного рівня задоволення її індивідуальних потреб відповідно до віку, статі, стану здоров`я, інвалідності, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної належності та етнічного походження. При цьому, оцінювання потреб дитини, яка постраждала від жорстокого поводження, та/або життю і здоров`ю якої загрожує небезпека, у соціальних послугах проводиться після оцінки рівня безпеки такої дитини. Служба у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, під час прийняття рішення про взяття її на облік: 1) отримує інформацію про дитину, її законних представників, а також складні життєві обставини дитини та її сім`ї від: центру соціальних служб, фахівця із соціальної роботи або іншого надавача соціальних послуг, що проводив оцінювання потреб дитини та її сім`ї у соціальних послугах, - про результати такого оцінювання, а також про соціальні послуги, що вже надавалися дитині та її сім`ї; органів Національної поліції - про обставини вчинення жорстокого поводження з дитиною, зокрема домашнього насильства стосовно дитини та за участю дитини, про факти вчинення сексуального насильства стосовно дитини, притягнення законних представників дитини до відповідальності за ухилення від виконання своїх обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини, злісне невиконання встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, інші порушення прав дитини тощо з подальшим отриманням копій відповідних матеріалів, що підтверджують зазначені обставини чи факти; закладів охорони здоров`я - про результати медичного обстеження дитини, надання їй медичної допомоги, про стан здоров`я її законних представників, стан дотримання законними представниками дитини рекомендацій лікарів; закладів освіти - про особливості виховання, навчання та розвитку дитини, її особливі освітні потреби, особливості поведінки дитини з однолітками та дорослими, стан відвідування нею занять, у тому числі частоту їх пропусків без поважних причин, випадки булінгу (цькування), вчиненого дитиною або стосовно неї, стан заінтересованості законних представників дитини у виховному/навчальному процесі дитини тощо; інших суб`єктів - інформацію про дитину та її сім`ю, необхідну для забезпечення її соціального захисту (п.6,15 Порядку № 585).

Водночас, затверджена чинним наказом Мінсоцполітики України від 13.07.2018 №1005 форма Акта оцінки потреби сім`ї/особи передбачає фактичне встановлення та оцінку зовнішнього вигляду, самопочуття дитини, її харчування, навчання і досягнень, емоційного стану, сімейних та соціальних стосунків з батьками та іншими особами, наявності шкідливих звичок та ознак девіантної поведінки тощо. За результатами проведеної роботи з участю спеціалістів формується соціальна картка з висновком, який містить класифікацію випадку за чітко визначеними для цього критеріями («простий», «складний», «екстрений» та ін.).

Відмовляючи Службі у справах дітей Калуської міської радиу задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що позивачем суду не надано належних, достовірних і достатніх у своїй сукупності доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків відносно неповнолітнього сина за останні три роки, як про це вказано у проаналізованому висновку органу опіки та піклування.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Необґрунтованими є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки.

Суд першої інстанції, досліджуючи надані йому докази, чітко та обґрунтовано в оскаржуваному рішення зазначив, що у цій справі відсутні належні та допустимі докази перебування неповнолітнього ОСОБА_2 у складних життєвих обставинах за ознакою ухилення його батька від виконання батьківських обов`язків.

Суд правильно звернув увагу на те, що Службою у справах дітей Калуської міської ради поверхово, за відсутності проведеної оцінки реальних потреб неповнолітнього ОСОБА_2 , який проживає з рідним повнолітнім братом окремо від батька, у межах фактично одного дня ухвалено рішення про взяття на облік цієї дитини як такої, що перебуває у складних життєвих обставинах за ознакою ухилення батька від виконання ним батьківських обов`язків.

Тому доводи апелянта про те, що в даному випадку наявна бездіяльність батька, яка свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків та ігнорування інтересів дитини є передчасними та необґрунтованими.

Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 спільно проживає з рідним братом ОСОБА_4 у АДРЕСА_2 у житлі, що належало на праві власності їхній покійній матері. Повнолітній брат неодружений, навчавться у НУ «Львівська політехніка»; обидва брати добровільно та з особистих мотивів припинили будь-яке спілкування та контакти з рідним батьком.

Оцінюючи надані докази та доводи позивача, суд першої інстанції звернув увагу, що такі обставини не доведено необхідності влаштування неповнолітнього сина відповідача до повнолітнього брата, з яким він й так спільно проживає, та яким чином можна відібрати неповнолітнього ОСОБА_2 від особи, з якою ця дитина не проживає (не перебуває, не утримується тощо). За таких обставин висновок органу опіки і піклування про необхідність відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав не знайшов свого підтвердження в суді.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Служби у справах дітей Калуської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 19 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин