Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №344/21451/23 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/21451/23

Провадження № 22-ц/4808/1090/26

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року, у складі судді Бородовського С. О., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства «Вест сервіс», третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та Товариства «Вест сервіс», третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля.

Позов обґрунтовувала, що в ході підготовки позову про поділ майна подружжя у червні 2023 року їй стало відомо, що придбаний нею на підставі договору купівлі-продажу № 2641/2021/2963102 від 04 грудня 2021 року автомобіль Ford Escape 2014 року виробництва 1FMCU0F71EUD71895, номерний знак НОМЕР_1 , під час її перебування за межами України відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 , який є батьком її колишнього чоловіка. Вказаний автомобіль було зареєстровано на відповідача ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . Зазначала, що продаж автомобіля від її імені здійснило ТОВ «Вест Сервіс» шляхом укладення договору купівлі-продажу від 03 лютого 2023 року, а підставою для отримання вказаним товариством права на представництво її інтересів зазначено договір комісії № 7252/23/1/003638 від 02.02.2023.

Посилаючись на те, що вказаний договір комісії вона не укладала, що підтверджується проведеною в рамках кримінального провадження почеркознавчою експертизою, просила витребувати у ОСОБА_1 автомобіль Ford Escape 2014 року випуску, колір червоний, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , а також скасувати реєстрацію вказаного автомобіля за ним.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено витребувати у ОСОБА_1 транспортний засіб Ford Escape 2014 року виробництва 1FMCU0F71EUD71895 НОМЕР_5 , а також скасувати реєстрацію вказаного транспортного засобу за ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції фактично не надав належної оцінки обставинам набуття позивачкою права власності на спірний транспортний засіб.

Апелянт зазначав, що автомобіль був придбаний у період шлюбу позивачки з його сином ОСОБА_2 та перебував у постійному користуванні останнього. Після виїзду позивачки разом із дітьми за кордон між подружжям була досягнута домовленість щодо поділу спільного майна, відповідно до якої спірний автомобіль залишався у користуванні ОСОБА_2 , а на користь позивачки через її сестру було передано частину вартості транспортного засобу в сумі 3 000 доларів США. На підставі такої домовленості автомобіль був перереєстрований на відповідача.

Вважав, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 387 ЦК України, оскільки не врахував положення статті 57 СК України, яка визначає вичерпний перелік майна, що може належати одному з подружжя на праві особистої приватної власності.

Зазначав, що однією з необхідних умов задоволення віндикаційного позову є встановлення факту перебування спірного майна у володінні позивача, чого, на його думку, судом належним чином не з`ясовано. Відповідач стверджував, що спірний автомобіль не є особистою приватною власністю позивачки, а відтак відсутні правові підстави для його витребування нею з чужого незаконного володіння.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року – скасовано.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Товариства «Вест сервіс», третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 6 110,40 грн

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2026 року ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 як особа яка вважає, що її права порушено рішенням суду, подав апеляційну скаргу. Вважає, що суд неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Зазначає, що 19.02.02005 між апелянтом та позивачкою зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням суду від 07.03.2023.

У період шлюбу 04 грудня 2021 року за подаровані батьком кошти ОСОБА_2 придбав спірний автомобіль, який зареєстрував на дружину. Вказаний автомобіль завжди був у користуванні його та його батька.

У період розгляду справи про розірвання шлюбу колишнє подружжя домовилось, що дружина відчужить автомобіль батьку ОСОБА_2 за 3 000 дол США. Вказував що 02.02.2023 ОСОБА_3 повідомила його що уклала договір комісії з ТОВ «ВЕСТ СЕРВІС», яке зобов`язувалось укласти договір з батьком ОСОБА_2 . ОСОБА_1 , що і було зроблено. Суму договору 3000 дол. США ОСОБА_2 передав позивачці на її прохання через її сестру.

Вказує, що автомобіль придбано за подаровані йому кошти та є його особистою приватною власністю.

У випадку визнання автомобіля спільною власністю подружжя, суд першої інстанції не залучив його як належного співвідповідача.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - Черепій Н.П. підтримала доводи апеляційних скарг з наведених у них мотивів.

Представник ОСОБА_3 адвокат Парфан Т. Д. доводи апеляційних скарг заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Представник Товариства «Вест сервіс» та третьої особи Регіонального сервісного центру ГСЦ в Івано-Франківській області в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Апелянт ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, надіслав на адресу суду клопотання, у якому просив зупинити провадження в справі посилаючись на те, що на даний час проходить військову службу в в/ч НОМЕР_6 , бажає брати участь у розгляді справи особисто, однак через проходження військової служби не має такої можливості.

Заслухавши думку учасників справи, представника ОСОБА_1 – адвоката Черепій Н. П. яка підтримала клопотання про зупинення провадження в справі, представника позивачки ОСОБА_3 – адвоката Парфана Т. Д., який заперечив щодо зупинення провадження в справі, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 з наступних підстав.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

До клопотання про зупинення провадження в справі ОСОБА_2 долучив Довідку №3402/КП від 30.05.2026 відповідно до якої старший солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі по мобілізації у в/ч НОМЕР_6 ; та № 3409/КП від 30.05.2026 про те, що старший солдат ОСОБА_2 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України: у період: з 11.03.2022 по 25.09.2022, з 05.10.2022 по 15.12.2022, з 23.03.2023 по 26.09.2023, з 09.10.2023 по 06.03.2024, з 20.03.2024 по 13.06.2024, з 27.06.2024 по 20.07.2024, з 31.07.2024 по 24.09.2024, з 08.10.2024 по 27.02.2025, з 13.03.2025 по 27.08.2025, з 15.09.2025 по 20.10.2025, з 06.11.2025 по 09.02.2026, з 22.02.2026 по 29.05.2026.

Клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження в справі подано до суду 28.07.2026 року та надіслано ним по пошті з місця його проживання АДРЕСА_1 , однак довідки щодо його перебування на військовій службі по мобілізації у в/ч НОМЕР_6 видані станом на 30.05.2026, а не станом на дату подання клопотання про зупинення провадження в справі.

Отже за відсутності доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 , станом на час подання клопотання, на військовій службі, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження в справі.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень статі 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 слід закрити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 незаконно, без відповідної правової підстави заволодів належним позивачці транспортним засобом – автомобілем Ford Escape 2014 року виробництва, а відтак наявні підстави для витребування зазначеного автомобіля та скасування його реєстрації на ім`я ОСОБА_1 .

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 2641/2021/2963102, 04 грудня 2021 року набула право власності на автомобіль марки «Ford Escape», 2014 року виробництва, номер кузова НОМЕР_4 .

Згідно копії договору комісії №7252/23/1/003638 вбачається, що 02 лютого 2023 року ОСОБА_3 уклала договір комісії з ТОВ «Вест Сервіс» на право укладення від її імені правочину з продажу автомобіля марки «Ford Escape», 2014 року виробництва, номер кузова НОМЕР_4 .

Згідно договору купівлі-продажу №7252/23/000241 від 03 лютого 2023 року, на підставі вищевказаного договору комісії право власності на спірний автомобіль перейшло до відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження № 12023096010000517 встановлено, що підпис у графі «Комітент ОСОБА_3 » у договорі комісії № 7252/23/1/003638 від 02 лютого 2023 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Відповідно до положень частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності, згідно статті 321 ЦК України є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник, відповідно до положень статті 387 ЦК України, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права йоговідчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У справах про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) належним відповідачем є лише та особа, яка фактично володіє майном на момент подання позову.

За встановлених судом обставин вибуття із володіння позивачки спірного автомобіля марки «Ford Escape», 2014 року виробництва, зважаючи що ОСОБА_3 не підписувала з ТОВ «Вест Сервіс» договір комісії від 02.02.2023 з метою продажу автомобіля, слід дійти висновку, що спірний автомобіль, титульним володільцем якого є позивачка ОСОБА_3 вибув із її володіння поза її волею.

Заперечення в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про те, що спірний транспортний засіб придбаний під час спільного проживання сім`єю його сина ОСОБА_2 однак зареєстрований на ім`я позивачки ОСОБА_3 , та що після розірвання шлюбу його син та позивачка добровільно розділили придбане у шлюбі майно, згідно якого транспортний засіб залишився у користуванні сина, який сплатив позивачці частину вартості автомобіля - 3000 доларів США і саме з цих мотивів транспортний засіб було знято з обліку та переоформлено право власності на нього не слугують доказом того, що відповідач на законних підставах набув право власності на спірний транспортний засіб. Факт добровільного розподілу спільного майна подружжя, за яким автомобіль перейшов у власність ОСОБА_2 , не підтверджений будь-якими доказами. Також матеріали справи не містять доказів сплати ОСОБА_3 грошової компенсації в розмірі 3000 доларів США.

Таким чином зібрані у справі докази не дають підстав для висновку, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного транспортного засобу, а отже, згідно зі статтями 387, 388 ЦК України, майно за позовом титульного володільця підлягає витребуванню саме у фактичного володільця - ОСОБА_1 .

Що стосується доводів ОСОБА_2 , як особи яка не брала участі в розгляді справи, однак вважає, що рішенням суду порушено його права слід зазначити наступне.

Згідно до ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

За таких обставин, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Статтею 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

В даному випадку ОСОБА_2 , який не був учасником справи в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу на рішення, прийняте без його участі, відтак повинен обґрунтувати які його право, інтерес, чи обов`язок порушує прийняте рішення.

В цій справі спір стосується витребування транспортного засобу з чужого незаконного володіння. Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_3 , колишньої дружини скаржника, та витребувано у відповідача (батька скаржника) ОСОБА_1 , зареєстрований за ОСОБА_3 транспортний засіб – автомобіль марки «Ford Escape», 2014 року виробництва.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 , посилаючись на те, що суд не залучивши його до участі в справі, фактично вирішив питання про його права та обов`язки. Зазначає, що між ним та позивачкою виник спір щодо майна (автомобіля), яке на думку позивачки є спільною сумісною власністю, хоча скаржник вважає, що зазначений автомобіль належить тільки йому, оскільки придбаний за подаровані батьком кошти. Таким чином, судом першої інстанції не залучено до участі у справі апелянта як власника (на думку позивачки співвласника) спірного майна.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Таку правову позицію щодо застосування правил частини 1 статті 352 ЦПК містить постанова Верховного Суду (КЦС) від 29 жовтня 2020 року у справі № 200/6831/18.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилався на те, що у період шлюбу 04 грудня 2021 року за подаровані батьком кошти він придбав спірний автомобіль, який зареєстрував на дружину ОСОБА_3 . Вказаний автомобіль завжди був у користуванні його та його батька.

У період розгляду справи про розірвання шлюбу колишнє подружжя домовилось, що дружина відчужить автомобіль батьку ОСОБА_2 за 3 000 дол. США. ОСОБА_2 передав позивачці на її прохання зазначені кошти, а тому вважає, що у позивачки були відсутні підстави для пред`явлення позову про витребування спірного автомобіля.

Разом з тим, оскаржуване рішення не містить висновків щодо віднесення спірного автомобіля до спільної сумісної власності подружжя чи права особистої власності одного із подружжя, судом встановлено, що автомобіль придбано під час шлюбу, право власності на який зареєстровано за позивачкою та що продаж автомобіля від її імені здійснило ТОВ «Вест Сервіс» шляхом укладення договору купівлі-продажу від 03 лютого 2023 року, а підставою для отримання вказаним товариством права на представництво її інтересів зазначено договір комісії № 7252/23/1/003638 від 02.02.2023, який позивачка не підписувала.

Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що оскаржуване рішення безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , скаржник не довів факт порушення судовим рішенням його прав, а рішення суду не містить будь-яке судження про його права та обов`язки.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 при вирішенні спору не вирішувалися. Ні мотивувальна, ні резолютивна частини оскаржуваного рішення не містять будь-яких висновків щодо прав та обов`язків скаржника, а тому відсутні підстави для висновку, що оскаржуваним рішенням допущено порушення його прав та інтересів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що між ОСОБА_2 та позивачкою виник спір щодо майна (автомобіля), яке на думку позивачки є спільною сумісною власністю, хоча скаржник вважає, що зазначений автомобіль належить тільки йому, а тому суд повинен був залучити його до участі в справі не заслуговують на увагу, оскільки в справі, що переглядається, визначальним є факт порушення права власності позивачки та вибуття майна з її володіння поза її волею, а не факт перебування майна у спільному володінні подружжя.

За наявності спору щодо поділу майна колишнього подружжя, то такий повинен вирішуватися відповідно до норм сімейного законодавства у порядку передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

З огляду на викладене, враховуючи обставини справи та наявні докази, а також аргументи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не довів факту порушення судом першої інстанції його прав, свобод, інтересів при ухваленні оскаржуваного рішення.

Відтак апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 закрити.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства «Вест сервіс», третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля закрити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 серпня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин