Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №280/1807/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1807/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (суддя Сіпака А.В., повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року) в справі № 280/1807/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту населення Запорізької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту захисту населення Запорізької міської ради (далі - департамент), в якому просить:

«визнати протиправними дискримінаційні дії у відповідності до ратифікованих державою міжнародних договорів, вчинених суб`єктом органу місцевого самоврядування, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціального захисту та виконання гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина;

захистити соціальне права людини ОСОБА_1 без дискримінації у відповідності до ст.9 та ст.24 Конституції України та ратифікованих міжнародних договорів, як реалізацію гарантованого конституційного забезпечення права людини на соціальний захист.».

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 26 березня 2026 року до участі у справі залучено співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ).

ОСОБА_1 22 квітня 2026 року подана уточнена позовна заява, в якій заявлені вимоги до Департаменту захисту населення Запорізької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про:

«визнання протиправними дискримінаційними дії при щомісячної грошової допомоги на догляд, як людині, яка проживає разом з людиною з інвалідністю І та ІІ групи внаслідок психічного розладу, у відповідності до абзацу третього ст.2 Закону України «Про психіатричну допомогу» та ратифікованих державою міжнародних договорів, вчинених суб`єктами місцевого самоврядування та органу державної влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення та виконання гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина»;

«про захист соціального права людини ОСОБА_1 без дискримінації у відповідності до ст. 9 та ст. 24 Конституції України та ратифікованих міжнародних договорів, як реалізацію гарантованого конституційного забезпечення прав людини на соціальний захист».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з розміром соціальної допомоги, зазначає про протиправність врахування суми пенсії у складі доходу при розрахунку розміру соціальної допомоги, а також застосування прожиткового мінімуму в розмірі 2361,00 грн.

Вважає, що суд першої інстанції мав дійти висновку, що застосування при призначенні грошової допомоги із застосуванням різних розмірів прожиткового мінімуму, а саме для непрацездатних осіб для людини ОСОБА_1 , є протиправним, бо дискримінує людину.

У відзиві відповідач департамент просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.01.2025 позивач подала заяву про призначення щомісячної грошової допомоги на догляд.

22.01.2025 Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради прийнято рішення про призначення допомоги на догляд.

Листом № Б-1012 від 05.05.2025 Департаментом надано відповідь на звернення позивача №11042025/01 від 11.04.2025 року, в якому роз`яснено наступне.

До розрахунку розміру щомісячної допомоги взято:

- відповідні розміри прожиткового мінімуму щодо кожного члена сім`ї, визначені Законом України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення (станом на 01.01.2024 та на 01.01.2025 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складає 2361,00 грн);

- середньомісячний сукупний дохід сім`ї, обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім`ї, одержаний протягом шести місяців;- попередні шість місяців перед місяцем, який передує місяцю звернення за призначенням щомісячної допомоги. Згідно з матеріалами особової справи, сукупний дохід сім`ї позивача при розрахунку щомісячної допомоги за період з 01.04.2024 по 30.09.2024 склав 26612,98 грн (пенсія позивача), середньомісячний дохід сім`ї та на одну особу - 4435,50 грн (26612,98/6 міс).

Прожитковий мінімум станом на 1 січня 2025 року для осіб, які втратили працездатність 2361,00 грн, три прожиткові мінімуми 7083,00 грн (2361,00*3).

Щомісячну грошову допомогу позивачу призначено Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради з 01.01.2025 по 31.12.2025 в розмірі 2647,50 грн щомісячно (7083,00-4435,50).

Суд першої інстанції зауважив, що рішення про призначення позивачу щомісячної грошової допомоги у вказаному розмірі, прийняте 25.01.2025 року, окремо не оскаржувалося.

Також судом першої інстанції враховано відсутність належних та допустимих доказів того, що відповідач при розрахунку допомоги застосував неправильний вид прожиткового мінімуму, неправильно визначив склад сім`ї, розрахунковий період, складові сукупного доходу чи допустив арифметичну помилку, а також, що саме спірна щомісячна грошова допомога є єдиним або основним джерелом існування позивача у значенні правових позицій Конституційного Суду України.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак протиправності застосування різних розмірів прожиткового мінімуму та щодо неможливості визначення спірної допомоги у розмірі, меншому за прожитковий мінімум, а також про те, що аргументи позивача не спростовують правомірності дій відповідача при застосуванні спеціального порядку розрахунку цієї допомоги.

Врахувавши, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 765 функції щодо призначення та виплати визначених видів державної соціальної допомоги передано органам Пенсійного фонду України, починаючи з 01.07.2025, а позивач після 01.07.2025 не зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перерахунок спірної допомоги, цим органом не приймалося будь-яке рішення за результатами такого звернення, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вчинити дії щодо перерахунку допомоги.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 від 16 січня 2025 року про призначення щомісячної грошової допомоги на догляд рішенням від 22 січня 2025 року Департаментом призначено допомогу на догляд на 2025 рік у розмірі 2647,50 грн.

Вважаючи неправильним розмір допомоги, позивач 11 квітня 2025 року звернулась до департаменту.

Листом від 05 травня 2025 року №Б-1012 департаментом повідомлено позивачу розрахунок допомоги, в якому зазначено, що до розрахунку розміру щомісячної допомоги взято відповідні розміри прожиткового мінімуму щодо кожного члена сім`ї, визначені Законом України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення (станом на 01.01.2024 та на 01.01.2025 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складає 2361,00 грн); середньомісячний сукупний дохід сім`ї, обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім`ї, одержаний протягом шести місяців; попередні шість місяців перед місяцем, який передує місяцю звернення за призначенням щомісячної допомоги.

Зауважено, сукупний дохід сім`ї позивача при розрахунку щомісячної допомоги за період з 01.04.2024 по 30.09.2024 склав 26612,98 грн (пенсія позивача), середньомісячний дохід сім`ї та на одну особу - 4435,50 грн (26612,98/6 міс); прожитковий мінімум станом на 1 січня 2025 року для осіб, які втратили працездатність 2361,00 грн, три прожиткові мінімуми 7083,00 грн (2361,00*3).

Щомісячну грошову допомогу позивачу призначено департаментом з 01.01.2025 по 31.12.2025 в розмірі 2647,50 грн щомісячно (7083,00-4435,50).

Позивач вважає протиправним врахування при визначенні розміру середньомісячного доходу сім`ї розміру пенсійних виплат, а також дискримінаційним застосування при визначенні розміру допомоги прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України установлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, а також надання державної соціальної допомоги на догляд визначає Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» від 18 травня 2004 року №1727-IV (далі - Закон №1727-IV).

Статтею 3 Закон №1727-IV установлені види державної соціальної допомоги: державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; державна соціальна допомога на догляд.

Правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади, визначає Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року №1489-III (далі - Закон №1489-ІІІ).

Статтею 5 Закону №1489-ІІІ установлені державні гарантії щодо забезпечення психіатричною допомогою та соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, серед яких держава гарантує грошову допомогу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - на догляд за нею. Розмір зазначеної допомоги розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім`ї та середньомісячним сукупним доходом сім`ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. Такий порядок має відповідати Закону України "Про адміністративну процедуру".

Порядок надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року №1192 (далі - Порядок №1192, застосовується у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Порядку №1192 передбачено, що щомісячна грошова допомога особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею (далі - допомога на догляд) надається відповідно до статті 5 Закону України "Про психіатричну допомогу" у грошовій формі.

Відповідно до пункту 3 Порядку №1192 розмір допомоги на догляд розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім`ї та середньомісячним сукупним доходом сім`ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць.

При цьому до розрахунку розміру допомоги на догляд беруться:

відповідні розміри прожиткового мінімуму щодо кожного члена сім`ї, визначені Законом України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення;

середньомісячний сукупний дохід сім`ї - обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім`ї, одержаний ними протягом шести місяців;

шість місяців, які становлять два квартали, що передують місяцю, який передує місяцю звернення за призначенням допомоги на догляд.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1192 допомога на догляд надається дієздатній особі за її задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання (перебування) на одній житловій площі з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, що здійснює догляд за нею.

Пунктом 5 Порядку №1192 передбачено, що розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім`ї для призначення допомоги на догляд проводиться відповідно до Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632.

До складу сім`ї заявника включаються чоловік, дружина, рідні та усиновлені діти віком до 18 років, а також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (в тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи, які проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім`єю і мають спільних дітей. При цьому діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти до досягнення 23 років і не мають власних сімей, включаються до складу сім`ї незалежно від задекларованого (зареєстрованого) місця проживання (перебування).

До складу сім`ї не включаються особи, визнані особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, які за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного стороннього догляду і не належать до зазначених членів сім`ї, та особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Склад сім`ї заявника визначається на дату звернення за призначенням допомоги на догляд.

Механізм обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) (далі - середньомісячний сукупний дохід) для призначення усіх видів державної соціальної допомоги та житлових субсидій, які відповідно до законодавства надаються залежно від сукупного доходу сім`ї (домогосподарства), визначається Порядком обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №632 (далі - Порядок №632).

Пунктом 4 Порядку №632 визначено, що до середньомісячного сукупного доходу враховуються такі доходи:

заробітна плата в розмірі, що залишається після сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів фізичних осіб;

грошове забезпечення військовослужбовців;

пенсія, щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці;

стипендія, у тому числі із сумою її індексації, нарахованої відповідно до закону (крім соціальної стипендії, яка надається дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа);

соціальні виплати, які призначаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення);

допомога по безробіттю, інші страхові виплати, які призначаються фондами соціального страхування;

грошові перекази, отримані із-за кордону;

дивіденди від цінних паперів;

інші доходи, відомості про які отримано від ДПС і Пенсійного фонду України, а також задекларовані особою доходи, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення.

Отже, при розрахунку середньомісячного сукупного доходу для цілей визначення розміру допомоги на догляд враховується пенсія як вид доходу, а розмір допомоги на догляд розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім`ї та середньомісячним сукупним доходом сім`ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць.

При цьому відповідні розміри прожиткового мінімуму щодо кожного члена сім`ї, визначені Законом України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» установлено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов`язкових платежів.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про правомірність розрахунку розміру допомоги на догляд, що призначена позивачу з 01 січня 2025 року, із врахуванням у складі середньомісячного сукупного доходу для цілей визначення розміру допомоги на догляд пенсії як виду доходу, а також визначення розміру допомоги на догляд із застосуванням прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, адже позивач є саме такої особою.

Аргумент апелянта про те, що пенсія не є доходом у розумінні Податкового кодексу України, суд відхиляє, адже Податковим кодексом України пенсія не визнається саме оподатковуваним доходом, тоді як при визначенні розміру допомоги на догляд пенсія враховується при визначенні середньомісячного сукупного доходу.

Покликання апелянта в цьому контексті на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа №1-6/2018) є необґрунтованим.

Наведеним Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Тобто Конституційним Судом України визнано неконституційним припис Податкового кодексу України щодо включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, сум пенсій, а у контексті спірних правовідносин розмір пенсії включається не у оподатковуваний дохід, а сукупний середньомісячний дохід для цілей визначення розміру допомоги на догляд.

Стосовно доводу апелянта про дискримінаційність застосування прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, при визначенні розміру допомоги на догляд суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За приписами пункту 7 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раальте проти Нідерландів») (пункти 48, 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначає Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI (далі - Закон №5207-VI).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Як вказано вище, ОСОБА_1 вважає дискримінаційним застосування при визначенні розміру допомоги на догляд прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Судом установлено, що вимоги про застосування при визначенні розміру допомоги на догляд прожиткового мінімуму для відповідної соціальної групи осіб (в контексті спірних правовідносин - для осіб, що втратили працездатність) установлені Законом №1489-ІІІ та Порядком №1192, тобто вимоги цих правових актів застосовуються до необмеженого кола осіб, а не тільки до позивача, при цьому позивач не зазначає, за якою певною персональною ознакою розрізняється ставлення до неї, яке позивач вважає дискримінаційним.

Посилання позивача на протиправність приписів Закону №1489-ІІІ та Порядку №1192 та неможливість їх застосування, з огляду на наявність у них дискримінаційних вимог стосовно застосування різного прожиткового мінімуму для працездатних та непрацездатних осіб суд визнає помилковими, оскільки наведені акти законодавства є чинними.

Судом не встановлено ознак, за яких здійснювалася б дискримінація позивача у визначення розміру допомоги на догляд.

Більш того, суд зауважує, що за приписами частини третьої статті 6 Закону №5207-VI не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:

спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;

здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;

надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;

встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;

особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Відтак, аргумент апелянта про дискримінаційність застосування прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, при визначенні розміру допомоги на догляд суд визнає помилковим.

Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16.

Також суд відхиляє посилання на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 200/5836/24 та зауважує, що наведені акти законодавства є чинними, а судом не встановлено невідповідності цих правових актів актам вищої юридичної сили або міжнародним договорам.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини 6 статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року в справі № 280/1807/25 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року в справі № 280/1807/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту населення Запорізької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 19 серпня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 19 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов