Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №160/12164/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/12164/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року (суддя Калугіна Н.Є., повне судове рішення складено 12 червня 2026 року) в справі № 160/12164/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП) про:

визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у нерозгляді в установлений законом строк скарги № МІРОІ-005 (реєстр. № М-5478/ез від 09.03.2026) про проведення службового розслідування щодо слідчого ОСОБА_2 ;

зобов`язання невідкладно утворити дисциплінарну комісію та призначити службове розслідування за фактом грубого порушення КПК України слідчим ОСОБА_2 , підтвердженого ухвалою суду від 03 березня 2026 року, надати письмову відповідь по суті скарги та результати службового розслідування на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зауважує, що судом першої інстанції не надана належна оцінки суті розгляду скарги, адже відповідь відповідача № 158264-2026 від 07.04.2026 не є належним результатом розгляду скарги, відповідь не містить висновку про проведення (або відмову в проведенні) службового розслідування; не оцінює фактів, підтверджених судовим рішенням.

Відповідач фактично ухиляється від виконання обов`язку за ст. 14 Закону «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та п. 2-4 розд. V Порядку № 930, які вимагають ретельної перевірки скарг на дії поліцейських та призначення розслідування за наявності даних про дисциплінарний проступок.

Факт ухвалення судом рішення про порушення слідчим КПК є достатньою підставою для службового розслідування (ст. 14 Дисциплінарного статуту, п. 1-2 розд. II Порядку проведення службових розслідувань). Відмова/бездіяльність у призначенні такого розслідування суперечить принципу невідворотності відповідальності та ефективного захисту прав потерпілого (ст. 3, 55 Конституції України)

Зауважує, що відмова в позові фактично позбавляє його можливості реального захисту прав у кримінальному провадженні № 12026042350000249, де він має статус потерпілого

У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачем подано відповідь на відзив, позивачем - заперечення на відповідь на відзив, в яких сторони додатково обґрунтовують свою позицію.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.03.2026 позивач звернувся зі скаргою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просив:

1. Невідкладно утворити дисциплінарну комісію та призначити службове розслідування за фактом грубого порушення вимог кримінального процесуального законодавства слідчим СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області Хейлом Андрієм Сергійовичем, що підтверджено ухвалою слідчого судді від 03.03.2026.

2. У зв`язку з очевидними фактами порушення закону, з метою забезпечення об`єктивності перевірки та недопущення тиску на заявника чи інших учасників провадження, відсторонити слідчого ОСОБА_2 від виконання службових обов`язків у кримінальному провадженні № 12026042350000249 на час проведення службового розслідування, або вирішити питання про заміну слідчого у даному провадженні.

3. За результатами службового розслідування притягнути слідчого ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, передбаченої ст. 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

4. Письмові результати проведеної перевірки та прийняте рішення надіслати на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" та п. 13 Порядку № 930.

Вказана скарга зареєстрована відповідачем 09.03.2026 за вх. № М-5478/ез.

Відповідач листом №158264-2026 від 07.04.2026 надав відповідь на скаргу позивача від 06.03.2026 та повідомив, що слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області розглянуто скаргу від 06.03.2026 вих. № МИРОІ-005 щодо можливого порушення службової дисципліни окремими поліцейськими СВ Самарійського РВП ГУНП у кримінальному провадженні № 12026042350000249 та інших питань. СВ Самарійського РВП ГУНП проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026042350000249, в якому позивач має процесуальний статус потерпілого та допитаний відповідно до статусу. Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026042350000249 триває, проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії з метою встановлення повних обставин скоєння кримінального правопорушення. Керівництвом СУ ГУНП в порядку ст. 39 КПК України надані вказівки про проведення у кримінальному провадженні № 12026042350000249, слідчих (розшукових) дій та встановлено строк їх виконання. Роз`яснено, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 221 КПК України позивач маєте право подати слідчому клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суд першої інстанції, врахувавши, що звернення позивача було прийнято відповідачем до розгляду, зареєстровано у встановленому порядку та розглянуто у межах строку, визначеного статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", а оскільки позивачем обрано спосіб захисту у вигляді визнання протиправною саме бездіяльності відповідача, яка, за твердженням позивача, полягає у нерозгляді його скарги № МІРОІ-005 та ненаданні відповіді у встановлений законом строк, тобто предметом доказування у цій частині є встановлення факту невчинення відповідачем дій, які він зобов`язаний був вчинити відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та Порядку № 930, а саме: прийняти звернення, зареєструвати його, розглянути в межах компетенції та повідомити заявника про результати такого розгляду, позивач у заявлених позовних вимогах не просить визнати протиправною відповідь відповідача від 07.04.2026 № 158264-2026, не оскаржує її зміст, мотиви, повноту чи обґрунтованість, дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, оскільки відповідач розглянув звернення позивача у встановлений законом строк та повідомив його про результати такого розгляду.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 06 березня 2026 року звернувся до ГУНП зі скаргою, в якій просив:

- невідкладно утворити дисциплінарну комісію та призначити службове розслідування за фактом грубого порушення вимог кримінального процесуального законодавства слідчим СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_2 , що підтверджено ухвалою слідчого судді від 03 березня 2026 року;

- у зв`язку з очевидними фактами порушення закону, з метою забезпечення об`єктивності перевірки та недопущення тиску на заявника чи інших учасників провадження, відсторонити слідчого ОСОБА_2 від виконання службових обов`язків у кримінальному провадженні № 12026042350000249 на час проведення службового розслідування, або вирішити питання про заміну слідчого у даному провадженні;

- за результатами службового розслідування притягнути слідчого ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, передбаченої ст. 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

- письмові результати проведеної перевірки та прийняте рішення надіслати на зазначену ним електронну адресу відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» та п. 13 Порядку № 930.

Скарга зареєстрована ГУНП 09 березня 2026 року.

Листом №158264-2026 від 07 квітня 2026 року ГУНП надана відповідь на скаргу, в якій повідомлено, що слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області розглянуто скаргу від 06.03.2026 вих. № МИРОІ-005 щодо можливого порушення службової дисципліни окремими поліцейськими СВ Самарійського РВП ГУНП у кримінальному провадженні № 12026042350000249 та інших питань. СВ Самарійського РВП ГУНП проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026042350000249, в якому позивач має процесуальний статус потерпілого та допитаний відповідно до статусу. Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026042350000249 триває, проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії з метою встановлення повних обставин скоєння кримінального правопорушення. Керівництвом СУ ГУНП в порядку ст. 39 КПК України надані вказівки про проведення у кримінальному провадженні № 12026042350000249, слідчих (розшукових) дій та встановлено строк їх виконання. Роз`яснено, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 221 КПК України позивач маєте право подати слідчому клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Конституцією України установлено, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (частина третя статті 32); кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (стаття 34); усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40).

За змістом частини першої статті 6 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657-ХІІ) право на інформацію забезпечується, зокрема, обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону № 2657-ХІІ).

Відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону № 2657-ХІІ право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393/96-ВР установлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки (стаття 15 Закону №393/96-ВР).

Відповідно до статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Положеннями статті 19 Закону №393/96-ВР установлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Згідно зі статтею 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Єдиний для апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України, територіальних органів поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві, їх територіальних (відокремлених) підрозділів, а також підприємств, установ, організацій та закладів професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи (підрозділи) поліції), порядок приймання, реєстрації, розгляду звернень громадян, контролю за виконанням доручень за результатами розгляду звернень громадян та дотриманням строків їх розгляду, основні вимоги до організації проведення особистого прийому громадян і ведення діловодства за зверненнями громадян установлені Порядком розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 листопада 2017 року № 930 (далі - Порядок № 930).

Пунктом 13 розділу І Порядку №930 передбачено, що усі звернення громадян, що надходять до органів (підрозділів) поліції, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги:

пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства;

заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та законодавством їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо;

скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до пунктів 1 - 6 розділу IV Порядку №930 керівники органів (підрозділів) поліції та їх заступники під час розгляду звернень громадян вивчають суть порушених у них питань, у разі потреби вимагають у виконавців матеріали попередніх перевірок за цими зверненнями, направляють працівників органів (підрозділів) поліції на місця для перевірки викладених у зверненнях фактів та вживають інших заходів для об`єктивного вирішення порушених авторами звернень питань.

Безпосередні виконавці під час здійснення перевірок за зверненнями громадян у разі необхідності та за наявності можливості спілкуються з їхніми авторами, з`ясовують усі порушені питання, уживають заходів щодо захисту конституційних прав громадян у межах компетенції відповідно до законодавства України.

До розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських і до перевірки інформації про неналежне виконання покладених на них обов`язків відповідно до законодавства України можуть залучати представників громадськості.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на законодавстві України. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне виконання прийнятого рішення відповідно до законодавства України, у разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів (підрозділів) поліції, має права, визначені статтею 18 Закону України «Про звернення громадян».

Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, ужито необхідних заходів і заявникам надано ґрунтовні та вичерпні відповіді.

Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник органу або підрозділу поліції або його заступники встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляють особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на вихідний, святковий день, останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.

За положеннями пунктів 1-5 розділу V Порядку №930 скарга на дії чи рішення органу (підрозділу) поліції або їх посадових осіб подається в порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до законодавства України, у разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Розгляд скарг громадян на дії (бездіяльність) працівників органів (підрозділів) поліції здійснюється в порядку, передбаченому цим Порядком.

За кожною скаргою громадян на наявність порушень чи недоліків у роботі органів (підрозділів) поліції або на дії (бездіяльність) поліцейських проводиться ретельна перевірка органом чи підрозділом поліції, до якого звернувся зі скаргою громадянин, або тим органом (підрозділом) поліції, якому доручено проведення відповідної перевірки керівництвом Національної поліції України.

За результатами перевірки виконавець складає і подає на розгляд керівнику органу (підрозділу) поліції або його заступникам рапорт (доповідну записку), в якому (якій) зазначає чи підтвердилися наведені відомості (факти) та яких заходів вжито для усунення виявлених порушень або недоліків.

Громадянину за наслідками розгляду скарги надається письмова відповідь.

Рішення за розглядом скарги громадянина приймає керівник органу (підрозділу) поліції (або його заступник), у провадженні якого знаходиться скарга.

У разі визнання скарги громадянина обґрунтованою або такою, що підлягає задоволенню, забезпечується повнота і своєчасність її розгляду, приймаються рішення відповідно до законодавства України і негайно вживають заходів щодо поновлення порушених прав громадянина.

Рішення вищого органу поліції за результатами розгляду скарги у разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в установлений законодавством України строк.

Забороняється надсилати скарги громадян для розгляду тим органам (підрозділам) поліції або їх посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються, а також тим, які не мають повноважень для їх розгляду.

Предметом оскарження в цій справі, виходячи з позовних вимог ОСОБА_1 , є бездіяльність, яка полягає у нерозгляді в установлений законом строк його скарги № МІРОІ-005 (реєстр. № М-5478/ез від 09.03.2026) про проведення службового розслідування щодо слідчого ОСОБА_2 .

Щодо цієї частини позовних вимог суд зауважує, що відповідачем розглянута скарга позивача із дотримання місячного строку, установленого статтею 20 Закону №393/96-ВР, адже скарга позивача зареєстрована 09 березня 2026 року, тоді як відповідь позивачу надана листом від 07 квітня 2026 року.

Отже, відсутні підстави вважати, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у нерозгляді в установлений законом строк скарги позивача № МІРОІ-005 (реєстр. № М-5478/ез від 09.03.2026) про проведення службового розслідування щодо слідчого ОСОБА_2 .

Доводи апелянта стосовно не надання належної оцінки суті розгляду скарги, адже відповідь відповідача № 158264-2026 від 07.04.2026 не є належним результатом розгляду скарги, відповідь не містить висновку про проведення (або відмову в проведенні) службового розслідування; не оцінює фактів, підтверджених судовим рішенням, виходять за межі предмету доказування, адже, як вже зазначалось вище, позивачем оскаржена бездіяльність відповідача щодо нерозгляду в установлений законом строк його скарги № МІРОІ-005 (реєстр. № М-5478/ез від 09.03.2026) про проведення службового розслідування щодо слідчого ОСОБА_2 .

Позивачем, як правильно зауважив суд першої інстанції, не заявлено вимог про визнання протиправною відповіді відповідача від 07.04.2026 № 158264-2026, не оскаржено її зміст, мотиви, повноту чи обґрунтованість, а також дії щодо відмови у призначенні службового розслідування за його скаргою.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недопущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо розгляду скарги позивача, оскільки відповідач розглянув звернення позивача у встановлений законом строк та повідомив його про результати такого розгляду.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення похідної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Суд вважає за необхідне надати більш ґрунтовну оцінку вимоги позивача про зобов`язання відповідача невідкладно утворити дисциплінарну комісію та призначити службове розслідування за фактом грубого порушення КПК України слідчим ОСОБА_2 , підтвердженого ухвалою суду від 03 березня 2026 року, надати письмову відповідь по суті скарги та результати службового розслідування на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Дисциплінарний статут Національної поліції України, який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження, затверджено Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

З метою належної організації заходів, спрямованих на зміцнення службової дисципліни в діяльності органів та підрозділів Національної поліції України, запобігання надзвичайним подіям за участю поліцейських, упорядкування питань призначення, проведення службових розслідувань за фактами порушення поліцейськими службової дисципліни наказом МВС України від 07 листопада 2018 року № 893, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 1355/32807, затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі - Порядок №893).

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 893 встановлено, що службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

За положення пункту 2 розділу ІІ Порядку № 893 службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про недотримання норм кримінального процесуального законодавства України під час проведення досудового розслідування.

Отже, недотримання норм кримінального процесуального законодавства України під час проведення досудового розслідування є однією з підстав, за наявністю якої керівник органу Національної поліції має обов`язок призначити службове розслідування.

Разом з тим, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не вказує, які саме його права порушенні фактом не призначення службового розслідування.

Судом установлено, що ухвалою слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року у справі № 183/1618/26 (провадження №№ 1-кс/183/267/26) скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано слідчого СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_2 від 23 лютого 2026 року про залучення його в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 12026042350000249, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 20 лютого 2026 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

В іншій частині скарги позивача відмовлено, а саме в частині вимог про зобов`язання слідчого визначити його статус у кримінальному провадження як потерпілого, оскільки проведення таких слідчих (розшукових) дій, так само, як і зобов`язання залучення в якості потерпілого, надання пам`ятки, інформування про хід досудового розслідування входить до процесуальних повноважень слідчого і постановлення ухвали про зобов`язання вчинення цих дій призведе до втручання у такі повноваження.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася до суду, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, який, на думку цієї особи, підлягає захисту.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, права якої порушені цим рішенням.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 815/5585/15, Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а, від 18 серпня 2022 року у справі № 540/421/21, від 09 квітня 2024 року в справі № 180/1173/16-а.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Крім того, загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена безпосередньо законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 140/13065/21.

Апелянтом, крім того, що відмова в позові фактично позбавляє його можливості реального захисту прав у кримінальному провадженні № 12026042350000249, де він має статус потерпілого, не наведено інших обґрунтувань, яким чином непризначення службового розслідування за його скаргою породжує, змінює або припиняє права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

Відтак, характер вимог позивача носить неправовий характер, адже призначення службового розслідування не породжує жодних правових наслідків для позивача.

Крім того, судом не встановлено, що позивача можна визнати «потерпілим» від порушення законного інтересу, адже у позивача відсутній в межах спірних правовідносин законний інтерес, на захист якого подано позов; відсутній безпосередній негативний вплив факту непризначення службового розслідування на позивача, а позивачем взагалі не обґрунтована ймовірність негативного впливу на нього у майбутньому; позивачеві не завдано шкоду фактом не призначення службового розслідування.

Оскільки позивачем не доведено факту порушення прав чи інтересів позивача, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення цієї частини позовних, не зважаючи на те, дії суб`єкта владних повноважень - відповідача щодо непризначення службового розслідування у зв`язку з порушенням слідчим норм КПК України мають ознаки протиправності.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року в справі № 160/12164/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року в справі № 160/12164/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 19 серпня 2026 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 19 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов