Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №297/1934/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1934/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026071060000186 від 04.05.2026 року, яке надійшло з обвинувальним актом, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червеньово, Мукачівського району, Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця, який перебуває на посаді кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення зенітно-ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

за ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, перебуваючи на посаді кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення зенітно-ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування частини, 17 квітня 2026 року самовільно залишив підрозділ зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , що на той час дислокувався в районі виконання бойових (спеціальних) завдань, поблизу АДРЕСА_2 та був відсутній без поважних причин на військовій службі до моменту затримання працівниками поліції, а саме до 14 години 34 хвилин 04 травня 2026 року на території н.п. Берегове Закарпатської області, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.

На думку суду, обвинуваченого ОСОБА_4 слід визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Доказами на підтвердження встановлених обставин є наступне.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся та пояснив, що був мобілізований улітку 2022 року. Приблизно у 2025 році він уже самовільно залишав військову частину, однак погодився повернутися для продовження військової служби та через шість місяців дислокувався поблизу н.п. Піщане Сумської області у складі ракетного дивізіону. Як зазначено в обвинувальному акті, 17 квітня 2026 року, прямуючи на позицію, він потрапив під інтенсивні вибухи, відчув сильний страх і самовільно залишив розташування військової частини, попрямувавши через поле до залізничної станції, звідки потягом дістався м. Ужгород, а згодом автобусом – м. Берегове, де перебував удома. Згодом, під час перевірки на одному з блокпостів, працівники поліції встановили, що він перебуває у статусі самовільно залишившого частину, після чого його було передано до Військової служби правопорядку, а згодом знову до поліції у зв`язку з відкриттям кримінального провадження.

Відповідно до ст. 349 КПК України за згодою всіх учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження інших, доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений, захисник та прокурор не оспорюють обставини справи та судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, тому суд за їх згодою відповідно до частин 3 і 4 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням обставин, які його характеризують.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Отже, суд обираючи покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 слід визнати його щире каяття, а також те, що обвинувачений до вчинення кримінального правопорушення до кримінальної відповідальності не притягався.

Згідно з досудовою доповіддю, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_4 , його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає,

виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб. У разі, якщо суд визнає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання, не пов`язане з позбавленням волі, доцільним буде застосування заходів нагляду та соціально-виховних заходів з метою його виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень у майбутньому (а.с. 78-84).

Відповідно до положень ч. 5 ст. 407 КК України кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим, є тяжким злочином проти встановленого порядку несення військової служби, вчиненим в умовах воєнного стану, коли належне виконання військовослужбовцями покладених на них конституційних та службових обов`язків має виняткове значення для забезпечення обороноздатності держави. Самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану істотно підриває військову дисципліну, негативно впливає на боєздатність військового підрозділу та створює загрозу належному виконанню бойових завдань.

Суд бере до уваги, що обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, раніше не судимий, однак зазначені обставини не можуть нівелювати підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, оскільки останнє було вчинене під час дії правового режиму воєнного стану, коли вимоги щодо військової дисципліни є особливо суворими.

Отже, враховуючи наведене, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, суд додержуючись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів, призначити йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції інкримінованого кримінального правопорушення.

Крім того, з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення та недопущення ухилення обвинуваченого ОСОБА_4 від призначеного покарання, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, суд відповідно до ст. 183 КПК України вважає за необхідне продовжити щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Так, згідно з п. 9 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження (абз. 10 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК). Упровадження у КПК порядку забезпечення контролю за доцільністю та обґрунтованістю застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового провадження зумовлене необхідністю надання суду процесуальних механізмів для оперативного вирішення провадження та заборони свавільного обмеження права людини на свободу шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення строку його застосування.

Аналізуючи правові позиції, сформульовані у рішеннях Європейського суду з прав людини, (зокрема у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, можна дійти висновку про те, що в обвинувальному вироку суд повинен визначати дату закінчення дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Проте у вітчизняній судовій практиці сформувалася й інша позиція, а саме, що під час ухвалення обвинувального вироку питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою пов`язане із необхідністю його виконання. Тому у вироку суд може зазначити про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою діятиме до набрання вироком законної сили.

Суд застосовує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у такому випадку з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з часу його затримання 04 травня 2026 року о 14 годині 34 хвилини.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, визначений (продовжений) ухвалою суду від 02.07.2026 року, слід продовжити до набрання вироком законної сили (а.с. 45-50).

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через Берегівський районний суд Закарпатської області.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_6