Вирок від 17 серпня 2026 р. у справі №387/1315/26 — Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 387/1315/26

Номер провадження по справі 1-кп/387/221/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12026121220000066 від 01.08.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Добровеличківка Добровеличківського району Кіровоградської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 , фактично проживає АДРЕСА_2 , громадянин України, з неповною середньою освітою, одружений, на утриманні маючий малолітню дитину 2023 року народження, проходить військову службу за мобілізацією в званні солдата на опсаді оператора-розвідника військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимий у відповідності до ст.89 КК України

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 вчинив умисне спричинення ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень за таких обставин.

ОСОБА_3 , 11.03.2023 призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України на виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №?69/2022 «Про загальну мобілізацію» та 11.03.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_2 №17 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 постановлено на всі види забезпечення, а також визнано таким, що справи та посаду навідника військової частини НОМЕР_2 , прийняв та приступив до виконання службових обов?язків.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов?язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, є день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Відтак з 11.03.2023 тобто з моменту мобілізації ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця - особи, який проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов?язку - проходження військової служби.

В подальшому солдат ОСОБА_3 07.12.2024 направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , та 07.12.2024 наказом командира вказаної військової частини № НОМЕР_3 призначений на посаду розвідника оператора військової частини НОМЕР_1 , яку прийняв та приступив до виконання службових обов?язків.

Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року N? 548-XIV, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, ст.1, ч.3, ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» зобов?язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов?язки та додержуватися вимог статутів, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, додержуватись правил військової поведінки, поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов?язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, завжди пам?ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили в цілому; не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно ч. 1 ст. 3 Сімейного кодексу України сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки та ч. 4 цієї статі сім?я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Чинним сімейним законодавством визначено немайнові права членів подружжя, зокрема ст. 51 Сімейного кодексу України визначено, що дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Статтею 56 Сімейного кодексу України визначено, що кожен із подружжя має право на особисту недоторканність. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв?язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Положеннями п.п. 2, 3, 14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильство» визначено поняття психологічного насильства - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров?ю особи.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 07.12.2017 № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон N 2229-VIII) під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім?ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім?єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім?ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому

самому місці, що й жертва, чи ні. Як наголошується у Стамбульській конвенції (ст. 2), її положення застосовуються до всіх форм насильства щодо жінок, у тому числі до домашнього насильства, яке зачіпає жінок непропорційно.

Однак ОСОБА_5 діючи умисно, всупереч інтересам служби та наведеним вище вимогам Статутів та законів, перебуваючи поза межами військової частини, не виконуючи обов?язків пов?язаних із проходженням військової служби, самовільно залишивши військову частину 28.07.2026 близько 09:00 (точний час не встановлено), знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого конфлікту, вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_4 , що полягало у застосуванні фізичної сили відносно неї.

Під час сварки ОСОБА_3 , діючи умисно, наніс ОСОБА_4 один удар долонею в ділянку лівого вуха, після чого - декілька ударів кулаками в ділянку лівого плеча та по тулубу, а саме в ділянку грудної клітки та ребер, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження у вигляді: синця лівої надбрівної дуги, садна по краю нижньої щелепи зліва, синців на правому плечі у верхній та середній третині, синця на правому передпліччі в нижній третині, синця в ділянці лівого плечового суглоба, синців у верхній третині лівого плеча, синця на передній поверхні грудної клітки у верхній третині та синця по медіальній поверхні правого стегна в нижній третині.

Згідно з пунктом 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, зазначені тілесні ушкодження за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Відповідно до частини 2 статті 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності.

З огляду на те, що ОСОБА_3 не оспорює встановлені під час дізнання обставини, погоджується з ними та надав згоду на розгляд обвинувального акта за його відсутності, суд вважає за можливе здійснити розгляд кримінального провадження у порядку, передбаченому частиною 2 статті 381 КПК України, без проведення судового розгляду в судовому засіданні та за відсутності учасників судового провадження.

Від прокурора Кропивницької спецалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , надійшло клопотання, у якому зазначено, що враховуючи беззастережне визнання вини обвинуваченим ОСОБА_3 , неоспорювання ним встановлених під час досудового розслідування обставин, а також його згоду та згоду потерпілого на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні за їх відсутності, на підставі ст.ст. 381, 382 КПК України прокурор просить здійснити розгляд кримінального провадження у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, відповідно до ч. 2 ст. 302 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 , захист якої здійснював захисник - адвокат ОСОБА_7 , подав письмову заяву, в якій зазначив, що свою вину у вчиненні кримінального проступку визнає повністю та беззастережно, обставини, встановлені досудовим розслідуванням, не оспорює та вважає їх доведеними у повному обсязі.

Також у заяві ОСОБА_3 , зазначив, що йому роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставини, а також правові наслідки надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, зокрема те, що він буде позбавлений права оскаржувати вирок з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорення встановлених досудовим розслідуванням обставин.

Крім того обвинувачений зазначив, що надає добровільну згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без його участі.

З урахуванням викладеного, положень підпункту 6 пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», з огляду на те, що ОСОБА_3 , обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, а також враховуючи відсутність у суду сумнівів щодо добровільності та усвідомленості його позиції і клопотання прокурора, суд дійшов висновку про можливість розгляду обвинувального акта у порядку, передбаченому статтями 381-382 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, у разі здійснення судового провадження за відсутності учасників судового провадження, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Згідно з ч. 2 ст. 382 КПК України, у вироку суду за результатами спрощеного провадження зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд встановив, що обставини кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті та встановлені органом досудового розслідування, є доведеними та не оспорюються обвинуваченим.

ОСОБА_3 , вину у вчиненні кримінального проступку визнав повністю, його позиція є добровільною, послідовною та не є наслідком будь-якого примусу.

Оцінивши наведене, суд дійшов до висновку, що вина ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального проступку доведена, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень.

Відповідно до статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Призначаючи покарання, суд відповідно до вимог статті 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд враховує дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_8 є громадянином України, має професійно-технічну освіту, не одружений, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину 2023 року народження, в порядку ст.89 КК України є таким, що не має судимості, характеристики посередні. Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_8 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та засуджувався за умисні корисливі кримінальні правопорушення проти власності .

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 66 КК України.

Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння відповідно до пункту 13 частини першої статті 67 КК України.

Визначаючи вид покарання, суд враховує, що санкція частини першої статті 125 КК України передбачає покарання у виді штрафу або громадських робіт. З урахуванням проходження ОСОБА_3 військової служби, фактичних умов її проходження та необхідності забезпечення реального виконання призначеного покарання суд не вбачає можливості призначення йому громадських робіт, оскільки їх виконання потребує залучення засудженого у вільний від основної роботи чи служби час та в конкретних умовах проходження військової служби є утрудненим.

Суд вважає, що призначення штрафу відповідає характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального проступку, особі обвинуваченого, встановленим пом`якшуючим та обтяжуючій обставинам, а також забезпечить досягнення мети покарання.

При визначенні розміру штрафу суд враховує ступінь суспільної небезпечності кримінального проступку, характер та наслідки спричинених потерпілій тілесних ушкоджень, дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючої обставин, його сімейний та майновий стан, а також проходження військової служби.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 не застосовувався, підстави для його обрання відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 381-382, 394, 424, 473, 475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити їй покарання - у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Речові докази: медична карта амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_4 - повернути закладу охорони здоров`я, якій вона належить або залишити у ОСОБА_4 після набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст.382 КПК України копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

На вирок учасниками кримінального провадження протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, ухваленого за результатами спрощеного провадження, може бути подана апеляційна скарга з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Добровеличківський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_1