Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №520/31999/24 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 серпня 2026 року справа №520/31999/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул.Жон Мироносиць, буд.5, м.Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61002, код ЄДРПОУ: 40108599), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, тобто, порушив ст.116 Кодексу законів про працю України, за що передбачена відповідальність, визначена ст.117 КЗпП України.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якому заперечив проти доводів відповідача та підтримав свою правову позицію.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя у період з 23.12.2024 по 15.01.2025, з 28.04.2025 по 02.05.2025, з 14.07.2025 по 28.07.2025 перебував у відпустці, 01.08.2025 перебував на навчанні, з 04.08.2025 по 05.08.2025, з 10.11.2025 по 14.11.2025 та з 22.12.2025 по 13.01.2026 перебував у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області.

Відповідно до копії витягу із наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 10.09.2019 №324 о/с, позивача звільнено зі служби за п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".

У позовній заяві зазначено, що при звільнені позивача не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки та відпустки як учаснику бойових дій, що стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до ч.4. ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №520/36258/23 адміністративний позов - задоволено. Зокрема, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №520/36258/23 Головним управлінням Національної поліції в Харківській області здійснено нарахування належних позивачу сум, які виплачено 17.10.2024.

Проте, як зазначено у адміністративному позові, відповідачне нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.

Вважаючи, що у зв`язку із порушенням відповідачем строків здійснення розрахунку при звільненні позивач має право на стягнення середнього заробітку, останній звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд також звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Отже, надаючи оцінку вимозі позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, суд виходить із того, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 та від 06.12.2024 №440/6856/22.

За обставин цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 17.10.2024, відтак, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 19.07.2022 по 17.10.2024 (день фактичного розрахунку при звільненні).

Суд зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 11.09.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 10.09.2019 №324 о/с, ОСОБА_1 з 10.09.2019 звільнено через хворобу, з виплатою компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2019 по 10.09.2019 у кількості 30 діб.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №520/36258/23 Головним управлінням Національної поліції в Харківській області здійснено нарахування належних позивачу сум, які виплачено 17.10.2024.

Отже, період затримки остаточного розрахунку охоплюється періодом з 11.09.2019 - наступного дня після звільнення позивача, по 17.10.2024 - день фактичної виплати заборгованості.

Згідно з довідкою про доходи №1100 від 13.11.2024 про розрахунок середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення, грошове забезпечення позивача за два календарні місяці, що передували звільненню, становило: за липень 2019 року - 8 271,83 грн; за серпень 2019 року - 12 738,94 грн.

Загальна сума грошового забезпечення за вказані два місяці становить:

8 271,83 грн + 12 738,94 грн = 21 010,77 грн.

Кількість календарних днів у липні та серпні 2019 року становить 62 дні.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить:

21 010,77 грн / 62 дні = 338,88 грн.

Суд враховує, що період з 11.09.2019 по 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, чинною до внесення змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження шістьма місяцями. Вказаний період становить 1042 календарні дні.

Період з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка встановлює обмеження відповідальності роботодавця не більш як за шість місяців. Відтак, до розрахунку береться період з 19.07.2022 по 19.01.2023, що становить 185 календарних днів.

Загальна кількість днів, яка підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку, становить:

1042 дні + 185 днів = 1227 днів.

Повний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає:

338,88 грн ? 1227 днів = 415 805,76 грн.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила, що відшкодування за статтею 117 КЗпП України має компенсаційний характер, а тому суд має враховувати принципи розумності, справедливості та співмірності, зокрема співвідношення суми заборгованості та розміру середнього заробітку.

У цій справі сума несвоєчасно виплаченої компенсації відпустки становить 79 887,77 грн, тоді як повний розмір середнього заробітку складає 415 805,76 грн, тобто перевищує суму заборгованості більш ніж у п`ять разів.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності, розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки та необхідність забезпечення справедливого балансу між сторонами, суд вважає співмірним визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40 000 грн.

При цьому суд враховує, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Суд також бере до уваги, що несвоєчасно виплачена сума - 79 887,77 грн є однією зі складових грошового забезпечення позивача, яка була донарахована на виконання судового рішення, що свідчить про частковий характер порушення.

Крім того, період затримки є значним, а сума заборгованості не є співмірною з повним розрахованим розміром середнього заробітку, який перевищує її більш ніж у п`ять разів, що не відповідає принципу справедливого балансу між інтересами сторін.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, суд дійшов висновку, що визначення розміру відшкодування на рівні повної суми заборгованості, у даному випадку є надмірним, а тому підлягає зменшенню до співмірного рівня.

Визначена судом сума у розмірі 40 000 грн забезпечує дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, відповідає компенсаційній природі відповідальності та є достатньою для відновлення порушених прав позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул.Жон Мироносиць, буд.5, м.Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61002, код ЄДРПОУ: 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов