Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №480/3554/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року Справа № 480/3554/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3554/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання рішення і бездіяльності протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області від 07 квітня 2026 року № 184050009088;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області щодо не виконання ним обов`язку письмово інформувати ОСОБА_1 про набуття нею права на призначення пенсії за вислугою років на підставі абзацу першого пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Сумській області призначити з 5 червня 2019 року ОСОБА_1 пенсію за вислугою років на підставі абзацу першого пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку ГУ ПФУ у Сумській області. З 31 травня 2024 року ОСОБА_1 не працює. З 28.09.2024 позивачці припинена виплата допомоги по безробіттю.

31.03.2026 ОСОБА_1 у черговий раз звернулася за призначенням пенсії за вислугою років до ГУ ПФУ у Сумській області (через Глухівське об`єднане управління ПФУ).

07 квітня 2026 року відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області ухвалене рішення № 184050009088, яким позивачці відмовили у призначенні пенсії за вислугою років. У рішенні відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення страхових виплат та соціальних послуг Головне управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області від 07 квітня 2026 року № 184050009088 відповідач визнає наявність у позивачки стажу за вислугою років – 25 років 7 місяців 23 дні. Але, відповідач зазначає, що до стажу роботи, який надає право на пенсію за вислугою років, не зарахований період роботи на посаді вихователя дитячого садку в колгоспі з 01.08.1990 по лютий 1991 року, оскільки відсутній запис про звільнення з посади вихователя, а архівні довідки від 02.12.2024 № 1851, 1853 не містять інформації щодо посади позивачки.

Позивач з такими діями та рішенням відповідача не погоджується з огляду на те, що має достатній для призначення пенсії спеціальний стаж.

Ухвалою суду від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача ГУ ПФУ в Івано-Франківській області позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років прийняте правомірно, у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу на 11.10.2017.

Відповідно до рішення про відмову в призначенні пенсії до страхового стажу заявниці зараховано всі періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1990, уточнюючих довідок про стаж та рішення суду про факт належності довідок від 21.08.2025, справа № 576/1808/25.

Страховий стаж розраховано і складає 35 років 8 місяців 29 днів.

До спеціального стажу роботи враховано періоди з 15.02.1991 по 26.08.2008 на посаді вчителя Кочережської НСШ і з 01.09.2009 по 10.10.2017 на посаді вихователя, директора Глухівської спеціалізованої школи-інтернату.

Спеціальний стаж роботи для визначення права на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 розраховано в кількості 25 років 7 місяців 23 дні.

Відповідно, станом на 01.04.2015 спеціальний стаж за вислугою років є меншим ніж 25 років, на 01.01.2016 - менше 25 років 6 місяців, на 11.10.2017 - менше 26 років 6 місяців.

Ухвалою суду від 18.08.2026 виправлено описку в ухвалі суду від 18.05.2026.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка досягла віку 55 років.

Позивачка перебуває на обліку ГУ ПФУ у Сумській області. З 31 травня 2024 року ОСОБА_1 не працює. З 28.09.2024 їй припинена виплата допомоги по безробіттю.

31.03.2026 ОСОБА_1 звернулася за призначенням пенсії за вислугою років до ГУ ПФУ у Сумській області (через Глухівське об`єднане управління ПФУ).

07 квітня 2026 року відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області ухвалене рішення № 184050009088, яким позивачці відмовили у призначенні пенсії за вислугою років.

З рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області убачається, що згідно із поданими документами страховий стаж позивача становить 35 років 08 місяців 29 днів, спеціальний стаж особи станом на 11.10.2017 становить 25 років 07 місяців 23 дні. За доданими документами до стажу роботи, який надає право на пенсію за вислугою років, не зарахований період роботи на посаді вихователя дитячого садку в колгоспі з 01.08.1990 по лютий 1991 року, оскільки відсутній запис про звільнення з посади вихователя, а архівні довідки від 02.12.2024 № 1851, 1853 не містять інформації щодо посади позивачки.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно із пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017) особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі Закон № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців.

Проте, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Із записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 убачається, що 1 серпня 1990 року вона була прийнята на посаду вихователя дитячого садку, у колгоспі "Світанок" Путивльського району Сумської області. З 18 січня 1991 року і до 29 серпня 2005 року (14 років 7 місяців і 11 днів) позивачка працювала на посаді вчителя української мови та літератури Кочерезької початкової середньої школи Путивльського району Сумської області.

З 1 серпня 1990 року і до 18.01.1991 (наступного запису у трудовій книжці) стаж складає 5 місяців і 18 днів.

Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить чіткі записи про періоди працевлаштування позивача, з відповідними відтисками печаток установ, в яких працювала позивач; доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо цих періодів роботи відповідач суду не надав.

Згідно із Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі Перелік № 909), до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у дошкільних навчальних закладах, на таких посадах директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.

Приписами частини другої статті 53 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 № 1556-VII (далі Закон № 1556-VII) визначено, що педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.

У Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, посада вихователя відноситься до посад педагогічних працівників.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі № 240/24/21 вказав, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Суд зазначає, що відповідач при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на пенсію за вислугу років не врахував норми пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, а відтак періоди роботи позивача з 1 серпня 1990 року і по лютий 1991 року на посаді вихователя дитячого садка мають бути зараховані до спеціального стажу.

Трудова книжка позивачки містить запис стосовно того, що 18 січня 1991 року позивач була переведена на посаду вчителя української мови та літератури Кочерезької початкової середньої школи Путивльського району Сумської області.

Припинення трудового договору з підстави переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію передбачене законом (п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України). Тож аргумент відповідача щодо відсутності у трудовій книжці позивачки записів про звільнення її з посади виховательки для відмови у призначенні пенсії є безпідставним.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 07 квітня 2026 року № 184050009088 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з мотивів відсутності необхідного спеціального стажу.

При вирішенні цього спору суд також враховує, що відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (зі змінами; далі Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Тобто, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії рішенням від 07 квітня 2026 року № 184050009088, яке було прийняте ГУ ПФУ в Івано-Франківській області відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1, за принципом екстериторіальності, а тому зазначений територіальний орган ПФУ є належним відповідачем за поданим позовом.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12221 грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 01.05.2026 № 52, копію звіту щодо професійної правової (правничої) допомоги згідно п. 4.6 договору від 01.05.2026 № 52, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія СМ № 000446.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує, що розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судові засідання не проводились.

Суд також враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Викладене узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16.05.2023 по справі № 640/2756/19.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Враховуючи досліджені судом докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у заявленому представником позивача розмірі задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання рішення і бездіяльності протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 07 квітня 2026 року № 184050009088.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи 1 серпня 1990 року по лютий 1991 року на посаді вихователя дитячого садочку у колгоспі "Світанок" Путивльського району Сумської області, повторно розглянути заяву від 31.03.2026 про призначення ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,50 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал