Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №736/2903/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 736/2903/25

Головуючий у першій інстанції – Пархомчук Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1784/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Стельмаха А.П.,

секретар: Шапко В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області у складі судді Пархомчук Т.В. від 25.05.2026 у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

24.11.2025 АТ «Перший український міжнародний банк» засобами поштового зв`язку звернулося до Корюківського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 2001256912401 від 28.02.2019 та № 1001844775401 від 25.03.2021 у загальному розмірі 153 796,28 грн, а також сплаченого судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Позовна заява вмотивована тим, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори № 2001256912401 від 28.02.2019, за умовами якого позичальниці надано кредит у розмірі 49 891,65 грн, та № 1001844775401 від 25.03.2021, за умовами якого позичальниці надано кредит у розмірі 70 000,00 грн. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитними договорами, позивач зазначив, що станом на 03.06.2025 утворилася заборгованість за договором № 2001256912401 від 28.02.2019 у розмірі 83 645,96 грн, із яких 49 891,65 грн – заборгованість за кредитом, 33 754,31 грн – заборгованість за процентами, 0,00 грн – заборгованість за комісією, а за договором № 1001844775401 від 25.03.2021 – 70 150,32 грн, із яких 40 834,99 грн – заборгованість за кредитом, 13,33 грн – заборгованість за процентами та 29 302,00 грн – заборгованість за комісією. Загальний розмір заборгованості за двома кредитними договорами, за розрахунком позивача, становить 153 796,28 грн. Позивач також зазначив, що направляв відповідачу письмові вимоги про порушення умов кредитних договорів та необхідність погашення заборгованості, однак у визначений строк відповідач заборгованість не сплатила. Посилаючись на наведені обставини, АТ «Перший Український Міжнародний Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами, а також понесені витрати зі сплати судового збору.

У поданому відзиві відповідач проти задоволення позову заперечила, посилаючись на необґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості. Зазначила, що не отримувала від позивача письмових повідомлень щодо заборгованості. Відповідач не заперечувала факту укладення згаданих кредитних договорів і отримання за ними кредитних коштів, однак указувала, що після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України припинила виконання кредитних зобов`язань у зв`язку з окупацією населеного пункту, припиненням господарської діяльності та відсутністю доходів. Також відповідач заперечувала правильність розрахунку заборгованості, зазначаючи, що позивач без її згоди змінював розмір процентної ставки, а сплачені нею кошти зараховував у рахунок погашення процентів. Посилалася на те, що умови щодо процентної ставки та інших платежів не були належним чином погоджені сторонами, а також на наявність форс-мажорних обставин у зв`язку з воєнними діями. Із огляду на викладене відповідач просила відмовити в позові в повному обсязі.

Корюківський районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 25.05.2026 (повне судове рішення складено 04.06.2026) задовольнив позовні вимоги АТ «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення заборгованості, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами № 2001256912401 від 28.02.2019 та № 1001844775401 від 25.03.2021 у розмірі 153 796,28 грн, а також судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Рішення мотивовано тим, що між сторонами укладено кредитні договори № 2001256912401 від 28.02.2019 та № 1001844775401 від 25.03.2021, умови яких відповідач підтвердила підписаними заявами про приєднання та паспортами споживчого кредиту. Банк свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів виконав, що підтверджується випискою з особових рахунків та платіжною інструкцією, натомість відповідач належним чином кредитні зобов`язання не виконувала, унаслідок чого станом на 03.06.2025 утворилася заборгованість у загальному розмірі 153 796,28 грн. Суд визнав наданий позивачем розрахунок заборгованості підтвердженим матеріалами справи та погодився з правомірністю визначених договорами процентної ставки і комісії, оскільки відповідні умови були погоджені відповідачем при укладенні договорів. Посилання відповідача на її необізнаність з умовами кредитування та на форс-мажорні обставини у зв`язку із введенням воєнного стану суд відхилив. При цьому суд зазначив, що стаття 617 ЦК України звільняє особу від відповідальності за порушення зобов`язання за наявності непереборної сили, але не припиняє самого зобов`язання, а відповідач не довела, що воєнні дії об`єктивно унеможливили виконання нею кредитних зобов`язань.

04.07.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга від представника ОСОБА_1 , адвоката Загальця О.М., у якій апелянт просить скасувати рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25.05.2026 та ухвалити нове, яким відмовити в позові АТ «Перший український міжнародний банк».

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, надав неналежну оцінку доказам та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість заявленої банком заборгованості.

Апелянт зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує її дійсний розмір, оскільки банк без належного погодження з відповідачем встановлював та змінював процентну ставку, а здійснені нею платежі зараховував переважно в рахунок сплати процентів, а не погашення основної суми кредиту. Крім того, відповідач не була належним чином ознайомлена з правилами надання банківських послуг та іншими документами, на які посилається банк як на складові кредитних договорів, у зв`язку з чим умови щодо процентів, комісій та порядку погашення заборгованості не можуть уважатися належно погодженими. Посилається на істотний вплив воєнних дій на можливість виконання нею кредитних зобов`язань та вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував наведені нею обставини як форс-мажорні.

Відповідач та її представник, адвокат Загалець О.М., у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач підписала заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування та паспорти споживчих кредитів, якими погодила умови кредитування, а позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів. Установивши факт неналежного виконання відповідачем кредитних зобов`язань та підтвердження розміру заборгованості розрахунком і виписками за рахунками, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої заборгованості.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості в повному обсязі з наступних підстав.

Суд установив, що 28.02.2019 між ОСОБА_1 та АТ «Перший український міжнародний банк» укладено кредитний договір № 2001256912401 у вигляді заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до якого відповідачу відкрито поточний рахунок у гривні та встановлено кредитний ліміт у розмірі 28 707,00 грн (а.с. 18).

У заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ОСОБА_1 беззастережно підтвердила, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування (далі ДКБО) фізичних осіб, розміщені на сайті АТ «ПУМБ», в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийняття ДКБО послуг, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку), а при обранні послуги з укладення договору страхування, підписання заяви підтверджує свою згоду на укладення договору страхування на зазначених умовах. Заяву підписано відповідачем власноруч.

Зі змісту підписаної ОСОБА_1 заяви про приєднання вбачається, що відповідач просила відкрити на її ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях та надати кредитну картку (номер кредитної картки миттєвого випуску НОМЕР_2 ), установити на її поточний рахунок у гривнях, відкритий за цією заявою, кредитний ліміт у сумі 28 707,00 грн.

Своїм підписом ОСОБА_1 також підтвердила, що строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюються до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки. Окрім того підтвердила, що нею отримана платіжна картка, а також, що з правилами користування платіжною карткою вона ознайомлена та зобов`язується їх дотримуватися.

У вказаній заяві про приєднання містяться наступні умови кредитування: річна процентна ставка – 47,88 %; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом – 12 577,58 грн (за умови виникнення заборгованості в розмірі 10 000,00 грн та наступним її погашенням протягом 12 місяців рівними платежами).

ОСОБА_1 отримала від банку примірник заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування № 2001256912401 від 28.02.2019, що підтверджено її підписом.

Також відповідачем власноручним підписом підписано Паспорт споживчого кредиту (а.с. 22 зворот). Відповідно до Паспорта споживчого кредиту за вказаним договором стандартна процентна ставка становить 47,88 % річних, а процентна ставка, що застосовується в разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту, – 62,0 % річних.

Копією довідки про збільшення кредитного ліміту за Договором № 2001256912401 від 28.02.2019 підтверджується факт первісного встановлення кредитного ліміту в сумі 28 707,00 грн на рахунок позичальниці № НОМЕР_1 , а також його подальша зміна, зокрема збільшення та зменшення розміру кредитного ліміту, з остаточним встановленням 16.03.2022 кредитного ліміту в сумі 49 891,65 грн (а.с. 37 зворот).

Виконання банком зобов`язань за договором № 2001256912401 також підтверджується випискою за рахунком ОСОБА_1 , із якої вбачається використання нею кредитних коштів (а.с. 45-50).

25.03.2021 між ОСОБА_1 та АТ «Перший український міжнародний банк» укладено кредитний договір № 1001844775401 у вигляді заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яку відповідач підписала власноруч, відповідно до якого останній надано кредит у розмірі 70 000,00 грн на споживчі цілі строком на 24 місяці шляхом банківського переказу на її рахунок (а.с. 18).

Підписанням указаної заяви про приєднання ОСОБА_1 беззастережно підтвердила, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення ДКБО фізичних осіб, розміщені на сайті банку, у повному обсязі, із урахуванням умов надання всіх послуг та просила надати їй споживчий кредит на наступних умовах: цільове призначення – загальні споживчі цілі; сума кредиту – 70 000,00 грн; строк – 24 місяці; розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості – 2,99 %; розмір процентної ставки – 0,01 % річних; спосіб надання – переказ на рахунок позичальника в АТ «ПУМБ»; найменування кредитного продукту – кредит на загальні цілі GP Х-sell ВСЕЯСНО2,99 (24) (пункти 1-8 заяви).

Окрім того, ОСОБА_1 просила перевипустити її карту до пакету «Кредит Плюс» до рахунку № НОМЕР_3 у гривні у відповідності з умовами ДКБО та тарифами Банку, що є невід`ємною частиною ДКБО. Підписанням цієї заяви підтвердила, що нею отримана у непошкодженому стані платіжна карта № НОМЕР_4 , а також що з правилами користування платіжною карткою ознайомлена та зобов`язується їх дотримуватись.

Також ОСОБА_1 власноручним підписом підписала Паспорт споживчого кредиту (а. с. 19), умови якого відповідають умовам, визначеним у заяві про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування, зокрема щодо розміру кредиту, процентної ставки, комісії та інших умов кредитування.

Згідно з копією платіжної інструкції № TR.48311502,34461,8810 від 25.03.2021 на рахунок ОСОБА_1 перераховано кредитні кошти по договору № 1001844775401 у сумі 70 000,00 грн (а. с. 38).

До позову банком додано копії Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (нова редакція діє з 06.04.2018), та Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (нова редакція діє з 15.03.2021), які не містять підпису відповідача (а.с. 23-34).

05.06.2025 АТ «Перший український міжнародний банк» направляв ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення) про погашення протягом 30 днів з моменту отримання цього листа заборгованості за кредитними договорами № 2001256912401 та № 1001844775401, яка станом на 03.06.2025 склала 153 796,28 грн (а.с. 35, 36-37).

На підтвердження заборгованості банком до позовної заяви додано:

-розрахунок заборгованості за договором № 2001256912401 від 28.02.2019, за яким станом на 03.06.2025 її розмір становить 83 645,96 грн, із яких: 49 891,65 грн – заборгованість за кредитом; 33 754,31 грн – заборгованість за процентами; 0,00 грн – заборгованість за комісією (а.с. 40 зворот – 43);

-розрахунок заборгованості за договором № 1001844775401 від 25.03.2021, за яким станом на 03.06.2025 її розмір становить 70 150,32 грн, із яких: 40 834,99 грн – заборгованість за кредитом; 13,33 грн – заборгованість за процентами; 29 302,00 грн – заборгованість за комісією (а.с. 38 зворот – 40).

Із виписок АТ «ПУМБ» за кредитними договорами № 2001256912401 від 28.02.2019 та № 1001844775401 від 25.03.2021 убачається рух коштів за рахунками ОСОБА_1 , зокрема встановлення та подальша зміна кредитного ліміту за першим договором, зарахування кредитних коштів за другим договором, їх використання відповідачем, а також здійснення нею платежів на погашення заборгованості, які банком зараховувалися в рахунок погашення тіла кредиту, процентів та комісії (а.с. 43 зворот – 50).

Згідно з положеннями частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Частинами першою та другою статті 205 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частині першій статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частина друга статті 633 ЦК України).

Частиною першою 634 цього Кодексу передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Положеннями статті 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позику. Відповідно до частини першої указаної статті позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як убачається з матеріалів справи, кредитні договори № 2001256912401 від 28.02.2019 та № 1001844775401 від 25.03.2021 укладені у формі заяв про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та містять погоджені сторонами істотні умови кредитування, зокрема щодо розміру кредиту, строку кредитування, процентної ставки, комісії та порядку його надання. Заяви про приєднання та паспорти споживчих кредитів підписані власноруч ОСОБА_1 .

При цьому сам факт укладення зазначених кредитних договорів відповідач не заперечує. Навпаки, з поданого нею відзиву та доводів апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 не оспорює факт виникнення між нею та позивачем договірних правовідносин, а її заперечення стосуються переважно умов кредитування, правильності визначення банком розміру заборгованості та порядку її погашення. Отже, обставина укладення кредитних договорів сторонами фактично не є спірною.

Так само відповідач не заперечує факту отримання та використання наданих їй кредитних коштів. Водночас зазначена обставина підтверджується і належними письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Так, за договором № 2001256912401 від 28.02.2019 копією довідки про збільшення кредитного ліміту підтверджується встановлення на рахунку відповідача № НОМЕР_1 кредитного ліміту, його подальша зміна та остаточне встановлення 16.03.2022 кредитного ліміту в розмірі 49 891,65 грн. Рух коштів за цим рахунком та використання відповідачем кредитних коштів підтверджуються відповідною банківською випискою.

За договором № 1001844775401 від 25.03.2021 факт фактичного надання кредиту підтверджується платіжною інструкцією № TR.48311502.34461.8810 від 25.03.2021, відповідно до якої на рахунок ОСОБА_1 перераховано 70 000,00 грн. Подальший рух коштів за рахунком, їх використання відповідачем та здійснення нею платежів підтверджуються випискою АТ «ПУМБ».

Таким чином, факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та користування ними підтверджується сукупністю доказів у справі та не спростований відповідачем, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами.

Водночас колегія суддів не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром заборгованості, оскільки при його визначенні не враховано правомірність нарахування комісії за договором № 1001844775401 від 25.03.2021. У іншій частині, зокрема щодо нарахованих процентів, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Зі змісту частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

У кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19).

Згідно з пунктом 5.7.3 Розділу II Публічної пропозиції AT «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у редакції, чинній з 06.04.2018, комісія за обслуговування кредитної заборгованості за споживчим кредитом встановлюється за послуги Банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості сплачується щомісячно в термін сплати процентів за користування споживчим кредитом за відповідний розрахунковий період у розмірі, вказаному у заяві на приєднання до договору, від початкової (наданої) суми споживчого кредиту (база розрахунку комісії). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за наданим споживчим кредитом розраховується за повний місяць у якому відбувається повернення заборгованості. Під повним місяцем, у цій частині 5 Розділу II цього договору, розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з графіком платежів.

Пункт 5.7.3 Розділу II Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» у редакції, чинній із 15.03.2021, містить аналогічне регулювання підстав, порядку та розміру сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Однак позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена саме з редакціями Публічної пропозиції АТ «ПУМБ», чинними на момент укладення відповідних кредитних договорів, та погодилася з їхніми положеннями щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Саме по собі посилання банку на положення Публічної пропозиції в редакціях, чинних з 06.04.2018 та 15.03.2021, за відсутності доказів доведення їхнього змісту до відома відповідача та її приєднання до них, не свідчить про належне погодження сторонами відповідних умов. Відтак, підстави вважати, що між сторонами було належним чином погоджено умови та порядок сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, відсутні.

Умовами кредитного договору № 2001256912401 від 28.02.2019 розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості окремо не визначений, а її нарахування та сплата поставлені в залежність від умов Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Водночас пунктом 4 заяви про приєднання до договору № 1001844775401 від 25.03.2021 визначено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості – 2,99 %. Умовами кредитування також передбачено щомісячну сплату такої комісії відповідно до графіка платежів. Розмір такої комісії становить 2 093,00 грн. Саме за цим договором позивачем заявлено до стягнення 29 302,00 грн заборгованості за комісією.

Разом із цим, у заяві на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 25.03.2021 не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком установлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, отже відповідні положення заяви № 1001844775401 від 25.03.2021 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 щодо подібних правовідносин.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, п. 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2022 у справі № 496/3134/19).

У зв`язку з викладеним, за відсутності належних та допустимих доказів погодження сторонами умов щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також надання банком відповідачу послуг, за які така комісія нараховувалася, правові підстави для включення комісії до складу заборгованості за кредитним договором № 1001844775401 від 25.03.2021 відсутні. Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу.

Як убачається з таблиці розрахунку заборгованості за комісією (а.с. 39 зворот), за кредитним договором № 1001844775401 від 25.03.2021 банком було нараховано комісію в загальному розмірі 50 232,00 грн, із яких відповідачем фактично сплачено 20 930,00 грн, а залишок несплаченої комісії в розмірі 29 302,00 грн включено позивачем до заявленої до стягнення заборгованості.

Оскільки правові підстави для стягнення комісії відсутні, фактично сплачені відповідачем 20 930,00 грн, які були зараховані банком у рахунок комісії, підлягають урахуванню в погашення основної суми кредиту. Таким чином, заборгованість за тілом кредиту за договором № 1001844775401 від 25.03.2021 підлягає зменшенню з 40 834,99 грн до 19 904,99 грн (40 834,99 грн – 20 930,00 грн).

Колегія суддів уважає слушними і доводи апеляційної скарги про нарахування процентів за кредитним договором № 1001844775401 від 25.03.2021 поза межами строку кредитування.

Так, у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила власний висновок, зроблений у постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту/позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Указаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі №912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Як убачається зі змісту умов кредитного договору № 1001844775401 від 25.03.2021 (пункту 3) кредит наданий відповідачеві на 24 місяці.

Ураховуючи вищевикладене, банк неправомірно нарахував проценти за користування відповідачем кредитом після 25.03.2023, тобто поза межами погодженого сторонами строку кредитування, у сумі 12,89 грн.

У підсумку заборгованість за кредитним договором № 2001256912401 від 28.02.2019 становить 83 645,96 грн, із яких 49 891,65 грн – заборгованість за кредитом та 33 754,31 грн – заборгованість за процентами, за кредитним договором № 1001844775401 від 25.03.2021 – 19 905,43 грн, із яких 19 904,99 грн – заборгованість за кредитом та 0,44 грн – заборгованість за процентами, а загальний розмір заборгованості за кредитними договорами, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 103 551,39 грн (83 645,96 грн + 19 905,43 грн).

Окремо апелянт посилається на те, що введення в Україні воєнного стану та збройна агресія російської федерації є форс-мажорними обставинами, які, на її думку, зумовлюють необхідність відкладення строку виконання кредитних зобов`язань.

Колегія суддів уважає, що наведені доводи не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку виконати взяті на себе кредитні зобов`язання.

За змістом частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому наявність таких обставин сама по собі не припиняє основного зобов`язання та не змінює встановленого договором строку його виконання.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач не надала доказів того, що обставини, пов`язані з воєнним станом, безпосередньо унеможливили виконання нею зобов`язань за спірними кредитними договорами. Саме лише посилання на факт воєнного стану та загальновідомі обставини збройної агресії не свідчить про наявність об`єктивних перешкод для виконання конкретного грошового зобов`язання.

Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, на які обґрунтовано послався суд першої інстанції, зокрема викладеними в постановах Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 916/4003/24, від 13.03.2024 у справі № 686/16312/22 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22. Зазначені правові висновки виходять із того, що саме по собі існування форс-мажорних обставин не припиняє основного зобов`язання та не звільняє від його виконання, а особа, яка посилається на такі обставини, має довести їх безпосередній вплив на можливість виконання конкретного зобов`язання.

Саме такий підхід застосовано судом першої інстанції при вирішенні цього спору, із яким колегія суддів цілком погоджується.

Зважаючи на встановлені кредитними договорами № 2001256912401 від 28.02.2019 та № 1001844775401 від 25.03.2021 розміри річних процентів за користування кредитними коштами (47,88% та 0,01% відповідно) апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про їх несправедливий розмір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи ; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правових підстав для нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості та процентів поза межами строку кредитування, що призвело до неправильного визначення її розміру, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25.05.2026 – зміні в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню, шляхом зменшення її розміру з 153 796,28 грн до 103 551,39 грн, а в іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Позивачем заявлено позов про стягнення заборгованості в розмірі 153 796,28 грн, тоді як судом апеляційної інстанції визначено до стягнення 103 551,39 грн, що становить 67 % від заявлених позовних вимог.

Отже, із урахуванням часткового задоволення позову з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» підлягає стягненню 67 % сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви, що становить 1 623,01 грн (2 422,40 грн х 67 %).

Ураховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, на суму 50 244,89 грн, що становить 33 % від оскаржуваної суми, судовий збір за апеляційний перегляд справи підлягає розподілу між сторонами пропорційно результату розгляду апеляційної скарги.

Належний до сплати за подання апеляційної скарги судовий збір становить 3 633,60 грн. Відповідно, з урахуванням результату апеляційного перегляду на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню 33 % зазначеної суми, що становить 1 199,09 грн (3 633,60 грн х 33 %).

При цьому ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги сплатила 2 906,88 грн, тобто не доплатила 726,72 грн судового збору, а тому недоплачена сума судового збору в розмірі 726,72 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 у дохід держави.

Керуючись ст. ст. 367-369, 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Змінити рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25.05.2026, зменшивши розмір стягнутої заборгованості за кредитними договорами № 2001256912401 від 28.02.2019 та № 1001844775401 від 25.03.2021 із 153 796,28 грн до 103 551,39 грн, судового збору – із 2 422,40 грн до 1 623,01 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 726,72 грн недоплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 186,78 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19.08.2026.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.А. Луговець

А.П. Стельмах