Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №742/1363/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/1363/26

Головуючий у першій інстанції - Тіщенко Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1868/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Супруна О. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» на заочне рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року адвокат Усенко М. І. в інтересах ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 13.08.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» укладений кредитний договір № 58015104, за умовами якого відповідачка отримала 4 000,00грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором, та який відповідач підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Вказував, що позивач умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на потрібну суму, яка була перерахована шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки, але відповідачка зі свого боку не виконала умов кредитного договору.

За доводами позову, сума заборгованості відповідачки становить 20 960,00грн, яка складається з 4 000,00грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 14 960,00грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 2 000,00грн - прострочена заборгованість за штрафами.

У позові представник ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» - адвокат Усенко М. І. просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 58015104 від 13.08.2024 в сумі 20 960,00грн, а також судовий збір та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.03.2026 справу за позовом ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано за підсудністю до Талалаївського районного суду Чернігівської області.

Заочним рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 30.06.2026 в задоволенні позову ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що матеріали справи не містять доказів, що власником картки, на яку здійснено переказ кредитором, є відповідачка ОСОБА_1 , а долучені позивачем докази не можуть відноситись до первинної бухгалтерської документації, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку було перераховано кошти, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів про наявність договірних відносин між кредитором та установою, яка здійснювала перекази коштів за укладеними відповідачкою з кредитором договором, за своїм змістом надані докази не підтверджують переказ коштів на виконання умов кредитного договору № 58015104 від 13.08.2024.

Також за висновком суду, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором не є безспірними доказом існування заборгованості та її розміру і до матеріалів позовної заяви позивачем не надано виписок з банківського рахунку відповідачки за період з моменту відкриття карткового рахунку, який би доводив, зокрема, факт переказу коштів та відображував би їх розмір.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» - адвокат Усенко М. І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 30.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 58015104 від 13.08.2024 в сумі 20 960,00грн, а також сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу за апеляційний розгляд справи.

За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач надав копію довідки про успішність перерахування коштів отриманого від ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» № 3367-1430799706-19122025 від 19.12.2025, з якої убачається, що ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс»» успішно перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 на кредит рах. № 4731219647299852 кредитні кошти в сумі 4 000,00грн, у довідці вказано номер транзакції, сума транзакції, дата проведення транзакції, персональний номер замовлення, статус виконання та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено номер картки, на яку перераховані кошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної в умовах кредитного Договору.

Вказує, що Товариство не банк, а небанківська (фінансова) установа, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність» в т. ч. Інструкції затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за №481. Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Як стверджує заявник, на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію листа від ТОВ «ФК « Контрактовий дім» № 37221455596300-19122025 від 19.12.2025, яким підтверджується факт успішного виконання платіжної операції з перерахування коштів у розмірі 4 000,00грн, що відбулася 13.08.2024 11:50 (транзакція № 1430799706), на користь відповідача, зі статусом «Виконано» та який підписано електронним підписом із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Також за доводами скарги, позивач не є банківською установою, надання кредитних коштів здійсняється через оператора платіжних та фінансових сервісів EasyPay, згідно договору з ТОВ "ФК "Тайгер-Фінанс" № 070524/A1- 1909 від 07.05.2024 і станом на 2020 рік роботу EasyPay забезпечує група компаній: ТОВ «Ізі Софт», небанківська фінансова установа ТОВ «ФК «Контрактовий дім», ВПС «Фінансовий світ».

Зазначає, що факт надання фінансовою установою послуг користувачу з переказу коштів підтверджується: розрахунковим-касовим документом (квитанцією, чеком тощо), що видається користувачу-фізичній особі; актом наданих послуг, що складається згідно умов укладеного між Фінансовою установою та суб`єктом горювання, договору; іншим документом, який формується/ складається та надається відповідно до вимог нормативних актів Національного банку України.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали, проте відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Поштова кореспонденція (копії ухвали про відкриття апеляційного провадження), надіслана за зареєстрованою адресою проживання ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 28), повернулась до апеляційного суду не врученою із зазначенням причини повернення «адресат відсутній» (а.с. 61), що відповідно до положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 13.08.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» укладено договір про споживчий кредит № 58015104, за умовами якого позичальник отримала 4 000,00грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором (а.с. 5-8).

Кредитний договір, Графік платежів та Паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 8, 8 зворот - 9 зворот).

Згідно довідки про ідентифікацію ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» ОСОБА_1 , з якою укладено договір про споживчий кредит № 58015104 від 13.08.2024, ідентифікована товариством. Договір підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором oaf4enns (а.с. 9 зворот).

Повідомленням ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 19.12.2025 підтверджується успішно проведена операція по переказу коштів: платник ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс», сума - 4 000,00грн, номер картки НОМЕР_1 , дата виконання - 13.08.2024, 11:50 год (а.с. 9 зворот).

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором 58015104 від 13.08.2024 становить 20 960, 00грн, яка складається з 4 000,00грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 14 960,00грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 2 000,00грн - прострочена заборгованість за штрафами (а.с.10-10 зворот).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що власником картки, на яку здійснено переказ кредитором, є відповідачка ОСОБА_1 , а долучені позивачем докази не можуть відноситись до первинної бухгалтерської документації, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку було перераховано кошти, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів про наявність договірних відносин між кредитором та установою, яка здійснювала перекази коштів за укладеними відповідачкою з кредитором договором, за своїм змістом надані докази не підтверджують переказ коштів на виконання умов кредитного договору № 58015104 від 13.08.2024.

Також за висновком суду, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором не є безспірними доказом існування заборгованості та її розміру і до матеріалів позовної заяви позивачем не надано виписок з банківського рахунку відповідачки за період з моменту відкриття карткового рахунку, який би доводив, зокрема, факт переказу коштів та відображував би їх розмір.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції не правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Матеріалами справи підтверджується, що 13.08.2024 між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 58015104 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі і який підписаний відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с. 8), що підтверджується довідкою (а.с. 9 зворот), що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Апеляційний суд враховує, що оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і у судовому порядку не оскаржувався, а відповідачем ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору про надання споживчого кредиту № 58015104 від 13.08.2024.

Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську платіжну картку/особистий рахунок позичальника (включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача).

Номер платіжної карти відповідача ОСОБА_1 вказаний в розділі 12 договору «Реквізити сторін», а саме НОМЕР_2 (а.с. 8).

Факт зарахування відповідачеві коштів підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім», із якого убачається, що 13.08.2024 об 11:50 була здійснена успішна транзакція № 1455596300 у розмірі 4000,00грн на картку № НОМЕР_2 , зі статусом «Виконано» (а.с. 10).

У наданій позивачем довідці від 06.02.2026 зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , з яким укладено договір про споживчий кредит № 58015104 від 13.08.2024 ідентифікований ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс». Акцепт (договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором oaf4enns, який був відправлений 13.08.2024 об 11:48:09 на номер телефону НОМЕР_4 (а.с. 9 зворот).

На підтвердження позовних вимог, ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» надало розрахунок заборгованості, з якого убачається, що відповідач належним чином не виконувала свої зобов`язання щодо погашення кредиту, процентів, а тому утворилась заборгованість в розмірі 20 960,00грн, з яких: тіло кредиту - 4 000,00грн, проценти - 14 960,00грн, штрав - 2 000,00грн (а.с. 10-11).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» договору про надання споживчого кредиту № 58015104 від 13.08.2024.

Встановивши вказані обставини та враховуючи, що між сторонами у справі виникли кредитні правовідносини, відповідач отримала кредитні кошти, але в порядку та на умовах договору не повернула, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» заборгованості за тілом кредиту та частково відсоткам.

Апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорах строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернула, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка не сплачувалась кредитору.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не зверталася із письмовою заявою про припинення дії договору до кредитора.

Разом з тим, заявлений позивачем розмір відсотків не відповідає положенням ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування".

Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом, за період з 13.08.2024 по 07.08.2025, в сумі 20 960,00грн, з яких 4 000,00грн - тіло кредиту, 14 960,00грн - відсотки, 2 000,00грн - штраф.

Згідно з п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 4000,00грн у валюті: Українська гривня.

Відповідно до п. 1.3. договору кредит надається/видається 2024 року загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 13.08.2026. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється графіком платежів.

Згідно з п. 1.4. договору повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником відповідно до графіку платежів. Остаточний термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів) 08.08.2025.

Відповідно до п. 1.5. договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 21240 грн в грошовому виразі та 6800 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1 договору. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 25240 грн. Денна процентна ставка становить 1,2 %.

Згідно з п/п. 1.5.1. договору пільгова процентна ставка за користування кредитом становить 1,2 % річних. Особливості нарахування пільгової процентної ставки визначені п/п. 2.2.2., 2.2.3. цього договору.

Відповідно до п/п. 2.2.2. договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування, з урахуванням особливостей передбачених п/п. 2.2.3. договору. База для нарахування процентів: 4000,00 грн.

Згідно з п/п. 2.2.3. договору пільгова процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,2 % за один день користування кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду користування кредитом. Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується з першого дня стандартного періоду (330 календарних днів з 13.09.2024 п 08.08.2025).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У кредитному договорі сторони обумовили розмір процентів за кожен день користування кредитом, визначили строк кредиту 112 днів.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Колегія суддів враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 2,5 %, в період часу з 22.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1,5%, а з 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1%.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

З наданої представником позивача відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 58015104 від 13.08.2024 убачається, що позивач протягом перших 30 днів (пільговий період) з 13.08.2024 по 12.09.2024 здійснював нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 1,2 %, а з 13.09.2024 по 30.09.2024 - 1,5%, з 01.10.2024 по 08.08.2025 - 1%.

За матеріалами справи, кредитний договір № 58015104 укладено 13.08.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», тому за період строку дії договору, з 13.08.2024 по 08.08.2025 (360 днів), повинна застосовуватись передбачена процентна ставка 1 %.

Отже, умови укладеного між сторонами договору (п/п 2.2.3) щодо встановлення пільгової процентної ставки 1,2 % та стандартної процентної ставки 1,5% є нікчемними відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки на дату укладення договору, 13.08.2024, максимальний допустимий розмір такої ставки, визначений ч. 5 ст. 8 цього Закону, становив лише 1 %.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_3 за відсоткам за період з 13.08.2024 по 08.08.2025 складає 14 400,00грн (4 000,00грн х 1% х 360 днів).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2 000,00грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що у разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п 1.4. кредитного договору на один календарний день, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 10 % від суми кредитного договору. У п/п. 4.6.1. договору зазначено, що у разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п 1.4. кредитного договору на десять календарних днів, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 40 % від суми отриманого кредиту.

Разом з тим, відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які доповнені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX (набрав чинності 17.03.2022), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи наведене, боржник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на період воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє до теперішнього часу.

Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 виснував, що в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23.

Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати штрафу, у зв`язку з цим позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 2000,00грн суперечать нормам ЦК України, тому задоволенню не підлягають

Отже, загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 58015104 від 13.08.2024 перед ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс»» складає 18 400,00грн, з яких: 4 000,00грн - тіло кредиту, 14 400,00грн - відсотки за період з 13.08.2024 по 08.08.2025.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс».

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» на суму 18 400,00грн (що складає 87,8 % від 20 960,00грн), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 337,50грн (2 662,40грн х 87,8%) за розгляд справи у суді першої інстанції та 3 509,01грн (3993,60грн х 87,8%) за апеляційний розгляд справи.

Крім того, в апеляційній скарзі, ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» просило здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом.

У позові ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» просило стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 10 000,00грн за апеляційний розгляд справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02.07.2025 (а.с. 13), ордер від 04.11.2025 (а.с. 13 зворот), акт наданих послуг № 752 від 06.02.2026 (а.с. 13 зворот), детальний опис наданих послуг від 06.02.2026 (а.с. 14).

На підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» надано ордер серії ВС № 1470194 від 08.06.2026 (а.с. 49 зворот), акт № А-303Ф наданих послуг від 14.07.2026 (а.с. 51), деальний опис наданих послуг від 09.07.2026 (а.с. 51 зворот), договір про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02.07.2025 (а.с. 52).

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідачем ОСОБА_1 заперечення щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу подано не було.

ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» в передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 10 000,00грн за апеляційний розгляд справи.

Проте, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, зважаючи на знаходження на розгляді у судах різних інстанцій значної кількості таких справ, що свідчить про їх однотипність та шаблонність позовів в такій категорій справ, а також враховуючи, що справа не є складною, є малозначною, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 2 000,00грн та понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00грн.

Керуючись ст. 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 58015104 від 13 серпня 2024 року в розмірі 18 400,00грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» судовий збір у розмірі 2 337,59грн та 2 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, а також судовий збір у розмірі 3 509,01грн і 2 000,00грн витрат за професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19.08.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

О. П. Супрун