Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №591/11911/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м.Суми

Справа №591/11911/25

Номер провадження 22-ц/816/2467/26

Сумський апеляційний суд у складі591/11911/25 колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Сізова Д. В. , Щербаченко М. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

прокурора - Галаштан І.В.,

у присутності - представника позивача адвоката Грицика Г.О., відповідачки ОСОБА_1 , представника третьої особи Сопік С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Грицика Геннадія Олексійовича на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2026 року, ухваленого в м. Суми в складі судді Ніколаєнко О.М. в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Недригайлівської селищної ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, повний текст рішення виготовлено 21 травня 2026 року, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Валюха Ю.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив суд позбавити відповідачку батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 ; стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що після розірвання шлюбу з відповідачкою у 2020 році, він самостійно виховує спільних дітей, старший з яких досяг повноліття, а донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з ним. Вказував, що з вересня 2020 року мати не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні та не надає матеріальної допомоги. Зазначає, що відповідачка не проявляє турботи про фізичний, психічний, духовний та моральний розвиток дочки. Така поведінка матері порушує законні права та інтереси дитини, наражає дитину на небезпеку та загрожує тяжкими наслідками для дитини, адже відсутність материнської любові та турботи певним чином впливає на психічний стан дитини і її розвиток та подальше життя в суспільстві. Вказана поведінка відповідачки свідчить про умисне ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини як матері.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи з 17 жовтня 2025 року. У задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Грицик Г.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, позбавивши ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував факт тривалого ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків. Зазначено, що матеріали справи містять докази відсутності її участі у житті доньки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вересня 2020 року, зокрема характеристику закладу освіти, довідки медичної установи та висновок органу опіки та піклування № 79 від 15 травня 2026 року. Також апелянт вказував на помилкове визначення судом віку дитини та вихід за межі предмета спору, пославшись на припущення щодо мотивів подання позову у зв`язку з військовою службою позивача.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково вказав на необґрунтованість висновку органу опіки та піклування у зв`язку з відсутністю в ньому думки дитини, якій нібито на момент обстеження виповнилося 15 років. Водночас, відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а станом на дату ухвалення рішення - 21 травня 2026 року - їй виповнилося 11 років і 8 місяців.

Крім того, під час обстеження умов проживання 05 травня 2026 року органом опіки та піклування було зафіксовано позицію дитини щодо небажання спілкуватися з матір`ю, з огляду на негативний психологічний вплив таких відносин. На думку апелянта, суд безпідставно не врахував зазначені обставини та наданий висновок органу опіки та піклування.

Суд не врахував тривале та свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. З вересня 2020 року вона фактично самоусунулася від участі у вихованні доньки. На момент припинення спілкування з дитиною їй було 6 років, а станом на дату ухвалення рішення 21 травня 2026 року - виповнилося 11 років і 8 місяців. Отже, мати не брала участі у вихованні дитини понад половину її життя.

Зазначені обставини підтверджуються характеристикою Недригайлівського ліцею від 20 квітня 2026 року, довідками КНП «Недригайлівський центр ПМСД» та висновком органу опіки та піклування № 79 від 15 травня 2026 року.

У судовому засіданні суду першої інстанції відповідачка визнала позовні вимоги та підтвердила, що востаннє бачила доньку близько 5 років тому. Факт тривалої фактичної відсутності участі матері у житті дитини свідчить про її винне ухилення від виконання батьківських обов`язків.

У цій справі відповідачка з вересня 2020 року повністю припинила спілкування з дитиною, не брала участі у її вихованні, лікуванні та навчанні протягом понад п`яти років, що негативно впливає на забезпечення та захист найкращих інтересів дитини.

Орган опіки та піклування рішенням від 15 травня 2026 року № 79 дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, проте суд першої інстанції безпідставно відхилив зазначений висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Недригайлівської селищної ради, пославшись на відсутність бесіди з матір`ю дитини. Водночас ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд питання, подала заяву про розгляд справи без її участі та фактично самоусунулася від участі у процесі.

Вказує, що у цій справі висновок органу опіки є обґрунтованим, містить посилання на тривалу відсутність відповідачки в житті дитини, повну відсутність спілкування та піклування з її боку, а також на позицію самої дитини. Суд першої інстанції не навів жодних переконливих мотивів, з яких він відхилив цей висновок, та не вказав, які саме обставини спростовують висновки органу опіки.

Суд відмовив у задоволенні позову, пославшись на припущення, що звернення до суду було зумовлене не захистом інтересів дитини, а прагненням позивача звільнитися з військової служби або отримати відстрочку від її проходження. Звільнення із армії не є предметом цього спору і жодним чином не заявлялось позивачем як позовна вимога. Таким чином, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог та перевищив свої процесуальні повноваження.

У цій справі дитина понад п`ять років позбавлена спілкування з матір`ю, яка не бере участі у її вихованні, не надає турботи та підтримки. За висновком органу опіки та піклування, така тривала відсутність матері негативно вплинула на психологічний стан дитини, яка не бажає відновлювати спілкування з нею. За таких обставин збереження батьківських прав не відповідає найкращим інтересам дитини.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Грицик Г.О. підтримав доводи апеляційної скарги, відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, представник третьої особи Сопік С.Д. вважала за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав стосовно дочки, прокурор Галаштан І.В. просила залишити рішення суду без змін, відхиливши апеляційну скаргу позивача.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, тому колегія суддів вважає за необхідне проводити розгляд справи у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 11 листопада 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.9).

Від шлюбу сторони мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 10).

Відповідно до рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 21 липня 2020 року у справі № 582/554/20 шлюб між сторонами розірвано (а.с.11).

З довідки виконавчого комітету Недригайлівської селищної ради Роменського району Сумської області від 24 червня 2025 року № 436 встановлено, що позивач ОСОБА_2 проживає у АДРЕСА_1 (без реєстрації) та має наступний склад сім`ї: син ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько, мати, сестра, племінниця (а.с. 12).

На запит суду КНП «Недригайлівський центр ПМСД» листом від 28 січня 2026 року повідомило, що декларацію з лікарем щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено з батьком дитини - ОСОБА_2 . Лікаря разом з дитиною відвідував та спілкувався з лікарем з приводу її здоров`я батько ОСОБА_2 (а.с. 51).

Згідно характеристики на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої Недригайлівським ліцеєм Недригайлівської селищної ради, за період з лютого 2022 року активну участь у вихованні та навчанні ОСОБА_3 бере її батько. Мати дитини за цей період жодного разу не відвідувала ліцей, не брала участі у батьківських зборах, не підтримувала зв`язок із педагогічними працівниками, класним керівником, не цікавилася навчанням, поведінкою чи шкільним життям дитини (а.с. 58-зворот).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Недригайлівської селищної ради від 15 травня 2026 року № 312, позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним.

У зазначеному висновку вказано, що відповідачка не виконувала та не виконує покладених на неї обов`язків матері, не бере матеріальної, грошової та посильної трудової участі у вихованні й утриманні дочки, тривалий час проживає окремо від дитини. За період з лютого 2022 року активну участь у вихованні та навчанні дочки бере батько. Також зазначено, що батько дитини з 24 вересня 2025 року перебуває на військовій службі, та не дивлячись на відсутність батька, мати не змінює своєї негативної позиції щодо участі у вихованні та зростанні власної дочки.

05 травня 2026 року комісією проведено обстеження матеріально-побутових умов за місцем проживання дитини, за результатами якого встановлено, що на цей час вихованням ОСОБА_3 займаються її бабуся та дідусь. Поговоривши із малолітньою ОСОБА_4 , дізналися, що дитина пам`ятає, що мати залишила її, коли вона була малою та відвідувала дитячий садок. Понад п`ять років мати проживає окремо від родини. Дитина зазначила, що їй відомо, що мати проживає у місті Суми. За висновком органу опіки та піклування дитина не бажає спілкуватися з матір`ю, занадто глибоку та болючу психологічну рану вона отримана від неї (а.с.72-76).

Згідно ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У пунктах 15 та 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов`язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Згідно ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок надається на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За частинами 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 зробив висновок, що під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав суди повинні враховувати, що дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, тому необхідно ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 164 СК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяли до уваги, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно розтлумачили поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшли помилкового висновку, що бездіяльність ОСОБА_3 при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_4, яка проживає разом з матір`ю. При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні. У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю у новій сім`ї. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками».

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів […] Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставною скасування судових рішень, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своїми дітьми (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими».

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що після розірвання шлюбу відповідачка тривалий час не спілкується з дочкою, не займається її вихованням та не турбується про неї.

Надаючи оцінку наданим позивачем доказам, суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження позивача про небажання матері спілкуватися із дитиною, рівно як і про небажання дитини спілкуватися з матір`ю не підтверджені жодними доказами. Відомостей про психоемоційний стан дитини, наявність негативного впливу матері на психіку дитини чи травмування дитини внаслідок недостатньої участі матері у житті та вихованні дитини до матеріалів справи не долучено.

Також суд першої інстанції наголосив на тому, що до матеріалів справи не долучено відомостей, які б свідчили про негативну характеристику особи відповідача, випадків вияву відповідачем аморальної чи антисоціальної поведінки, проявів жорстокості до дитини чи оточуючих, відомостей про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, тощо.

Надана від закладу охорони здоров`я та освіти інформація свідчить про відсутність контакту між матір`ю дитини та педагогами, тому не є визначальними для загальної оцінки належності виконання нею таких обов`язків, а обставини життя сторін у вказаний період не виключають можливість відновлення нормальних життєвих зв`язків доньки та матері.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, адже доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача, при цьому простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Визнання відповідачкою позовних вимог про позбавлення батьківських прав саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, а обов`язок доведення наявності передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України підстав покладається на позивача.

Надаючи пояснення під час апеляційного розгляду справи, відповідачка вказувала, що дійсно вона залишила сім`ю та проживала окремо від дітей, оскільки мала піклуватися за племінниками, опікуном яких є її мати. Має заборгованість за кредитами, є безробітною, а тому не може забрати дочку до себе. Спочатку вона спілкувалася з дочкою, але в подальшому поступово спілкування припинилось, дитина закрилась, оскільки відповідачка для неї ніхто, її виховував батько та саме він їй потрібен. Вказувала, що вона намагалася налагодити з дочкою стосунки, але із-за позиції дочки це неможливо. Останній раз вона спілкувалася з дочкою десь чотири місця тому по телефону. Дочка звинувачує її в тому, що батько наразі перебуває на військовій службі та не поруч з нею. Відповідачка жалкує з приводу такої ситуації, яка склалась, але хоче зробити краще для дитини.

Така позиція відповідачки, на думку колегії суддів, вказує на те, що вона не втратила бажання налагодити контакт з дочкою та наявна можливість поступового налагодження зв`язку між дитиною та матір`ю.

Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Отже, положення закону визначають необхідність врахування думки дитини при вирішені спорів з питань, які стосуються її життя, в першу чергу, батьками. Наведені положення закону не дають підстав для висновку, що думка дитини повинна бути вислухана тільки судом у залі судового засідання, оскільки самий факт розірвання шлюбу між батьками вже є психотравмуючим фактором для дитини. Присутність дитини під час суперечок батьків також не вливає сприятливо на її психоемоційний стан. Присутність у суді, у судовому засіданні не є комфортним для дітей. Тому, вирішуючи питання про необхідність заслуховування думки дитини саме судом у судовому засіданні, потрібно враховувати обставини кожної конкретної справи, особливості та вік дитини, а також те, чи була заслухана думка дитини органом опіки чи піклування, психологом, чи донесена думка дитини до суду у відповідних документах, та чи є потреба суду особисто заслухати дитину.

Вказаний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 473/44/20-ц.

З матеріалів справи встановлено, що ставлення дитини щодо матері з`ясовувалось представниками органу опіки та піклування Недригайлівської селищної ради Сумської області при підготовці висновку у зазначеній справі та малолітня ОСОБА_3 повідомила, що не має бажання спілкуватися з матір`ю.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Під час судового розгляду не встановлено обставин того, що відповідачка не відповідала вимогам, необхідним для виховання дітей, що вона коли-небудь заподіювала шкоду своїй дочці, становила загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування з матір`ю могло порушити відповідні права дитини. За період відсутності матері дочка сторін могла встановити більш міцні родинні зв`язки з батьком, однак така обставина не може виправдати позбавлення можливості дитини відновити належний зв`язок зі своєю матір`ю.

Колегія суддів у цьому аспекті враховує також висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 147/61/17, про те, що існування доказів складних, неприязних стосунків між матір`ю та дитиною, не є підставою для позбавлення батьківських прав, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Помилкове зазначення судом першої інстанції в рішенні про відсутність у висновку органу опіки та піклування змісту думки дитини, а також те, що на момент обстеження умов проживання їй виповнилось 15 років, не впливає в цілому на обґрунтованість висновку суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав.

Висновком органу опіки та піклування Недригайлівської селищної ради № 312 від 15 травня 2026 року визнано за доцільне позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції критично поставився до вказаного висновку органу опіки та піклування з огляду на його недостатню обґрунтованість, посилаючись на те, що у ньому не міститься інформація, що з батьками дитини (як татом так і матір`ю) проводилася бесіда та з`ясовувалися причини таких відносин у сім`ї, а також достатнього обгрунтування підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір`ю та дочкою.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував висновок органу опіки та піклування Недригайлівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки є необгрунтованими, в тому числі і в частині доводів про відсутність належного обгрунтувнаня відхилення такого висновку.

Вказаний висновок оцінений судом у сукупності з іншими доказами і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав відповідачки.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин того, що стосовно відповідачки виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка була предметом розгляду компетентних органів.

Натомість під час судового розгляду встановлено, що відсутність спілкування відповідачки з дочкою обумовлена позицією дитини, а не бажанням матері, що призводить до переконання про небайдужість та інтерес відповідачки до дитини, бажання брати участь у її житті.Водночас матеріали справи не містять переконливих доказів того, що збереження юридичного зв`язку між матір`ю та дочкою саме по собі становить загрозу для дитини або перешкоджає її нормальному розвитку.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції встановлено обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, з зазначенням мотивів щодо кожного аргументу позивача, які мають юридично важливе значення.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні суддя фактично досліджувала та взяла за основу мотив можливе звільнення позивача з військової служби як справжню мету позову, тоді як звільнення із армії не є предметом спору, оскільки в розумінні норм цивільно-процесуального законодавства наведення такої позиції не є виходом за межі позовних вимог та не впливає на висновок суду про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно дочки.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позовна заява не містить належного пояснення причин, з яких питання про позбавлення відповідачки батьківських прав порушено саме у жовтні 2025 року в умовах, коли викладені у ній обставини по суті характеризують поведінку відповідачки з 2020 року, тобто через значний проміжок часу після фактичного припинення спільного проживання матері та дочки. Не наведено й обставин, які б свідчили про виникнення або загострення у безпосередній близькості до моменту звернення до суду такої поведінки відповідачки, яка створювала б для дитини реальну загрозу або зумовлювала необхідність остаточного припинення правового зв`язку з матір`ю в умовах воєнного стану.

Відсутні докази того, що протягом зазначеного тривалого періоду з 2020 по 2025 рік позивач або інші особи, які фактично забезпечували виховання та утримання дитини, зверталися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей чи інших компетентних органів із приводу неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків або необхідності захисту дитини від її поведінки. Не надано суду доказів того, що перед зверненням до суду вживалися заходи, спрямовані на налагодження відносин між матір`ю та дочкою. Зокрема, відсутні звернення позивача чи інших членів його сім`ї до Комісії з питань захисту прав дитини, що утворюється діє при виконкомі місцевої ради, з приводу невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків та вжиття заходів з метою налагодження стосунків матері й доньки чи інших заходів впливу на поведінку матері.

При цьому позивачем при розгляді спору не доведено суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, що змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

На підставі оцінених доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав матері у цьому випадку є не доцільним, оскільки як зазначалося вище, це є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.

При розгляді цієї справи суд правильно встановив фактичні обставини справи, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Грициком Г.О. слід залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2026 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 367,374,375,381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Грицика Геннадія Олексійовича залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2026 року в оскаржуваній частині - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 19 серпня 2026 року.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: Д. В. Сізов

М. В. Щербаченко